Чи можна заборонити ідеологію “руского міра” законом?

Чи можна заборонити ідеологію “руского міра” законом?

Укрінформ
У Верховній Раді зареєстровано законопроєкт, покликаний протидіяти російській пропаганді

Днями в парламенті було зареєстровано проєкт закону, яким автори пропонують внести зміни в цілу низку існуючих законодавчих актів та фактично прирівняти ідеологію “руского міра” до нацизму.

Офіційна назва проєкту закону, поданого слугами – “Про внесення змін до деяких законів України щодо засудження ідеології «руського міра».

Цю ідеологію автори трактують, як споріднену націонал-соціалізмові (нацизму) форму ідеології. А деталізуючи, пишуть, що це російська зовнішньополітична стратегія, декларативною метою якої є «збирання земель», повернення Росії статусу «наддержави», створення з Росії держави-цивілізації, що несе в собі місію об’єднання всіх російськомовних на підставі загальних культурно-цивілізаційних цінностей Росії.

А також на основі:
● ідеології, яка визначає російську народність пріоритетнішою, дозволяючи таким чином громадянам Росії вважати себе вищою расою, при цьому даючи можливості нетерпимості до інших національностей і народів;
● нетерпимості й монокультури, які породжують і виправдовують агресію і захоплення територій інших держав нібито «на благо» великої мети і місії;
● підтримки будь-яких організацій і формувань, навіть терористичних, якщо вони, з точки зору Російської Федерації, діють на підтримку «руского міра», за допомоги використання церкви і православ'я у політичних цілях і державних структурах, як додаткового важеля покірності й залякування, використання мови як механізму маніпуляції і способу розпалювання ворожнечі, створення історичних міфів. Власне йому властива нетерпимість до українства та інакомислення.

Окрім цих дефініцій, автори пропонують “наситити” нормами про “рускій мір” інші закони. Законом України «Про Службу безпеки України» пропонують ведення обліку осіб та компаній, політичних партій, засобів масової інформації, що здійснюють заборонену законом фінансову, адміністративну, іншу ресурсну підтримку комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, ідеології «руского міра» та їхньої символіки. Закон України «Про банки та банківську діяльність» пропонують доповнити забороною здійснювати діяльність, що використовується для фінансової підтримки комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, ідеології «руского міра», збройної агресії на території Криму, Донецької, Луганської областей та загрожує національній безпеці і незалежності України. На, а в разі невиконання особами, компаніями, політичними партіями та журналістами вимог Закону – їх діяльність підлягає припиненню шляхом прийняття рішення Радою національної безпеки й оборони України, що вводиться в дію Указом президента України та на підставі пропозицій Служби безпеки України.

На погляд автора, закон міг би досягти кількох цілей.

Наприклад, автор цих рядків завжди виступала за прийняття закону про дифамаційну (зневажливу) лексику. Найсвіжішій випадок: на свято торжества православ’я, в одному з храмів УПЦ МП виголошувалася анафема предстоятелю ПЦУ. А читання текстів деяких експертів Моспатріархату в Україні про неіснування – несправжність – неблагодатність нової автокефальної церкви – тільки підсилювало бажання сформувати механізми відповідальності за проповіді та публічні виступи.

Так вищезгаданим проєктом закону фактично забороняється використання релігійної риторики в політико-маніпулятивних цілях або задля дестабілізації суспільної ситуації (заперечення незалежності Української православної церкви та використання базового постулату про непорушну духовну єдність двох братніх народів тощо). Точніше, це входить у перелік ознак тотарітаризму та нацизму.

У принципі, всі громадські об’єднання (які стоять за організацією, наприклад, хресних ходів Моспатріархату), сплячі агенти, структури, що фінансують канали Медведчука, – і зараз перебувають у фокусі уваги правоохоронців, але закон надаватиме можливості закривати їх рішенням РНБО.

Ми попросили фахівців прокоментувати необхідність такого проєкту. Чи буде закон ефективним? Чи можна правом регулювати експансіоністську доктрину?

У ПИТАННІ “РУСКОГО МІРА” ЗАВЖДИ ПОСТАЄ ПИТАННЯ ХРЕСТИКА ТА ТРУСІВ

Олег Покальчук, соціальний психолог, публічний філософ:

- Чи допоможе закон? Ні. З кількох причин. Перша – це гібридність сучасної війни. Я недолюблюю це слово, але в даному випадку воно вказує на технологічно нові прийоми та нові обставини інформаційних впливів. Друге: сама концепція «руского міра» була створена саме як гібридна. Чому ця концепція «руского міра» спокійно гуляє світом, має офіси у більшості великих європейських міст, і не лише європейських. У Торонто є пара каналів, де прекрасною англійською мовою віщають всю російську пургу.

 Олег Покальчук / Фото: Дмитрий Ларин / Українська правда
Олег Покальчук / Фото: Дмитрий Ларин / Українська правда

Чому воно так працює? Бо в самій концепції закладені можливості для проникнення у демократичні середовища. Як у коронавірусі є білкові присоски, які дають можливості для того, щоб приникнути в організм, так само концепт «руского міра» не може формально бути критикованим, бо власне є така думка.

А яким чином ви доведете, що це людиноненависницька позиція, яким чином ви зв’яжете цю концепцію прямо з убивством, загарбанням, насильством? Не зв’яжете, або це буде коштувати вам дуже дорого в судових процесах. Тому такого роду конструкти ідеальні з точки зору застосування у вигляді зброї. Але писати проти них закони? Закон по своїй структурі – чіткий, твердий, твердо формулює дефініції й є повною протилежністю до концепції “руского міра”. За означенням.

Ми за допомогою кислого намагаємося заперечити кольорове, а це перебуває в різних смислових площинах. Тож закон існуватиме окремо, а “рускій мір” буде існувати окремо. Очевидно, кожен з суб’єктів, залучених у процеси, буде заробляти свої відкати, гонорари, зарплати й таке інше. Але, відповідаючи на запитання, – як протистояти експансії?

Є Кримінальний кодекс, є Конституція, й є структури, які повинні кваліфікувати ці злочини згідно зі статями Кримінального кодексу за порушення Конституції чи міжнародного права. І цілком можливо застосовувати відносно них якісь санкції. Хоча тут у нас постає проблема із судами, як такими. Рішення такого рівня не можуть приймати або по кваліфікаціях, або через проросійську чи жлобську орієнтацію.

І виконання цих рішень – це третя історія, про яку вся Україна знає. Що рішення може бути прийнято на користь позивача, а виконати неможливо. Можливо, щоб обійти цю катастрофічну ситуацію з перешкодами із кваліфікацією, судочинством та виконанням, очевидно й придумана історія із проєктом цього закону.

Вона має певний прецедент, коли після Другої світової війни була винайдена особлива форма права – Нюрнберзький процес. Бо за тодішніми законами – ніхто б нікого не судив, тому це знайшло своє місце як особлива форма права. Українці намагаються створити особливу форму права стосовно “руского міра”. Але ми маємо справу з противником, який атакував перший і в форматі атаки заклав можливі механізми протидії.

Ну заборонили радянську символіку, вся російська публіка їздить з червоними кольорами, ви ж не забороните червоний колір як такий. Так само буде з законом про «рускій мір»: пропагандистів притягати можна і технічно можливо, але за сім років притягнули аж двох людей – Коцаба, Шпір...

Тому, добрий намір та бажання – обійти ситуацію. Але технічно я не прихильник такого роду протидії. Бо коли ви говорите про протидію, то ви піарите факт та контекст нападу. Про “рускій мір” уже всі призабули, а тут воно нагадається, і люди почнуть цікавитися, бо людська психіка цікавиться поганим. От кака, а спробувати можна. Ой, фу, кажуть батьки, коли дитина вже встигла вимазатися. Ми ж казали, бідкаються батьки. А дитина вдоволена, бо тривав процес пошуку.

У Росії над ідеологією працюють недурні люди, які прораховують такі реакції. Я думаю, що у них уже є сценарії, як на це реагувати. І це – не враховуючи, що від прийняття закону до його реалізації, навіть менш складних законів, проходить у середньому рік і два місяці. Через рік з хвостиком – з урахуванням пандемії й «руского міра» – може бути все що завгодно, тож важко прогнозувати, що буде, якщо приймати закони стратегічного рівня. А ще в країні, де сорок мільйонів стратегів.

Це, звісно, страшно красиво. Люди підуть з цим на телебачення, будуть обговорювати, засуджувати Росію та експансію.

До речі, питання про експансію... У Росії, в залежності від типу влади, характер цієї експансії мінявся, вектор – не мінявся. Змінювалися прийоми, стилістика, ідеологія. Але російська експансія була направлена на всі боки.

Російська експансія в Сирії ідеологічно нічим не відрізняється від експансії в Україні. У Сирії, щоправда, загинуло незрівнянно більше людей. Російська експансія по периметру Росії була направлена на всі боки завжди, не лише на нас прекрасних, і Польща це знає, і Балтія це знає.

Ми – частина мішені російського експансіоністського проєкту. Якщо ми говоримо про протидію цьому, то тут краще діяти солідарно з цими країнами.

Контррозвідки всіх країн світу мають приблизно однакові завдання перед собою. Ніхто б не заважав створити загальний антирускомірський фронт, але потрібна вища політична воля перших осіб цих країн. Бо коли це робиться на другому-третьому рівні, коли очільники держав реагують зі стриманим схваленням, але персонально підписуватися не хочуть, бо політика це бізнес, а Росія багата країна... Тому однією рукою підписуватися проти «руского міра», а іншою рукою – електроенергію, нафту, дизель купувати – то це не дуже ефективно.

Тому в питанні “руского міра” завжди постає питання хрестика та трусів. Якби цей закон поетично-протестного характеру з’явився сім років тому, це було б прекрасно, він би показував чітке позиціонування країни та швидку реакцію парламенту. А тут сьомий рік війни, і ось згадали «рускій мір». Ну, дякуємо і за це... Але війна пішла вперед, вона змінюється.

«Рускій мір» веде війну в цілому світі, користується демократією – і протиставити йому прекрасні західні країни нічого не можуть. Українці подумали, що зможуть винайти інструментарій, який допоможе впоратися із цим у окремо взятій країні.

У «руского міра» нема меж, як його нема у повітря. Звісно, існують повітряні кордони, але ти не заборониш повітрю циркулювати. Так само, як інформації та інформаційним впливам. Я би повірив, якби основною опцією закону був заклик боротися разом країнам-сусідам. Координувати ці дії, зорганізувати інтернаціонал антирускомірський, французькою, німецькою мовами вести діалог із цими людьми, які розуміються на цьому.

ДЕРЖАВІ ДОЦІЛЬНІШЕ ВИКОРИСТОВУВАТИ ТРАДИЦІЙНІ ФОРМИ РЕАГУВАННЯ НА ІДЕОЛОГІЇ

Микола Сірий, український правознавець, адвокат, старший науковий співробітник Інституту держави і права НАН України:

- Ідеологічні форми самі по собі складні для жорстко визначеного правового регулювання. По світовому і нашому історичному досвіду – заборона та засудження ідеологічних форм наступають тоді, коли вони пов’язані зі встановленими фактами шкоди, заподіяної саме цією ідеологією.

Микола Сірий
Микола Сірий

Загальновідомі фашизм-комунізм – це величезні підтверджені жертви, величезна шкода, заподіяна людству. Це й склало підставу для засудження таких ідеологій.

Більш дієва форма заборон у разі агресії пов’язана із фактом агресії та причетності до держави-агресора. Тобто дієвіша – заборона торгувати з агресором, бо підтримка економіки агресора – то підтримка агресії. Санкційні форми також юридично більш зрозумілі.

Складність та особливість правового регулювання ідеологічних конструкцій пов’язані з тим, що вони не є одновекторними та прямолінійними. Такі конструкції мають в основі ідеологеми, різні вектори. Частина ідеологічної конструкції може не бути шкідливою, а інша частина – містить соціально шкідливі елементи з точки зору цивілізаційних цінностей. І той, хто використовує такі багатовекторні конструкції, він і спекулює на цій багатовекторності. Тому, з точки зору права, так складно і застосовувати заборони, і використовувати форми регулювання таких конструкцій.

З точки зору правового регулювання, прийнятнішим є регулювання більш визначених форм, пов’язаних зі статусом суб’єктів, пов’язаних юридичним зв’язком із країною-агресором, тобто такі форми не породжують ідеологічні ускладнення.

Проєктом передбачається, що у разі невиконання закону – діяльність організацій та партій-носіїв цієї ідеології підлягає припиненню указом РНБО. Але це нас повертає на початкову точку. Є органи, які працюють у традиційному режимі, й РНБО як конституційний орган – з точки зору вимог демократичної країни – зобов’язаний бути зорієнтованим на форми правової визначеності. І будь-які форми відхилення від правової визначеності навряд чи будуть вітатися з точки зору демократичних стандартів.

У держави багато визначених форм і для захисту, і для реагування. Державі доцільніше використовувати традиційні форми, у тому числі конкретні кримінальні провадження проти конкретних осіб.

Якщо ж ми виходимо на отаке засудження ідеологічної форми, то нам бажано спиратися на міжнародну підтримку. Якщо на міжнародному рівні є підтримка щодо ідеологічних конструкцій, то тоді вже можна робити наступні кроки у юридичній площині. Ми як держава не використовуємо величезної кількості інструментів, які могли б використовувати. Краще використовувати дієві й ефективні інструменти та встановлювати свою правоту, аніж робити крок у площину невизначеності й ставити себе у невизначене положення. Невизначеність означає незахищеність.

Лана Самохвалова, Київ

Фото з відкритих джерел

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-