Руслан Стефанчук: Цивільний кодекс – це супермаркет правових можливостей

Руслан Стефанчук: Цивільний кодекс – це супермаркет правових можливостей

Укрінформ
Проєкт концепції нового ЦКУ містить пропозиції про евтаназію, домашніх тварин у заповіті та узаконення парі

У Концепції нового Цивільного кодексу України був щасливий старт з точки зору піару. Російські та фінансовані Росією українські медіа активно розповсюджували фейкову інформацію про те, що нова влада на чолі з першим віцеспікером Верховної Ради України Русланом Стефанчуком підготувала проєкт закону, який передбачає ранжування людей за зразком китайської цифрової диктатури. Навіть побіжний мій пошук не підтвердив цієї інформації: в Україні не існує проєкту закону Цивільного кодексу України. Спростування недостовірної інформації першим заступником голови парламенту України не зупинило недобросовісних спікерів, які продовжували лякати народ маячнею про ранжування.

Бажаючи розібратися в тому, що ж насправді закладено в Концепції оновлення Цивільного кодексу України, ми зв’язалися з Русланом Стефанчуком, під головуванням якого створено парламентську Робочу групу з підготовки Концепції оновлення Цивільного кодексу України, та попросили надіслати проєкт самої Концепції. Варто зазначити, що цей документ був опублікований на Фейсбук-сторінці першого віцеспікера парламенту України, щоб усі фахівці з питань цивільно-правового законодавства долучалися до широкого обговорення проєкту Концепції.

Розповісти свої пропозиції щодо модернізації Цивільного кодексу України журналістам агентства Укрінформ погодилися члени парламентської Робочої групи, автори проєкту Концепції.

Проєкт Концепції – це документ на 128 сторінок; вісім книг, які містять пропозиції про наш уклад: взаємодію в житті, в бізнесі, в родині, з сусідами, про абсолютні права (речові та немайнові) й зобов'язання. Документ має чітку структуру з напрямами модернізації та пронумерованими пропозиціями. До проєкту увійшли лише ті напрями модернізації, які були предметом обговорення на засіданнях Робочої групи.

Для неофітів цивільного права це цікавий документ, який містить посилання на європейські правові акти, що чергуються із латинськими висловами та термінами цифрової реальності. При цьому розробники запевняють, що все пропоноване – це не “догма, а предмет для обговорення”. Тут змінюються правові конструкції, уточнюються норми, переосмислюються підходи, удосконалюється, на думку розробників, цивільно-правовий режим окремих об’єктів цивільних прав. Автори кажуть, що так виглядає європеїзація цивільного законодавства.

У призначений день журналісти “Укрінформу” зустрілися з робочою групою на платформі ZOOM.

Ми друкуємо розмову із членами робочої групи у формі наших запитань та відповідей, які вони надавали.

- Цивільний кодекс – для пересічного громадянина чи юристів?

Руслан Стефанчук, перший віцеспікер Верховної Ради України:

- Мабуть, немає жодного іншого законодавчого акту, який би зустрічав людину біля колиски, супроводжував усе життя і навіть після смерті. Це конституція громадянського суспільства. Той єдиний акт, який нормалізує наші внутрішні невидимі повсякденні відносини. Це акт соціального життя громадянина. Він регулює найширший спектр відносин, власність, договірне право, права людини та порядок їх реалізації й захисту. Цивільний кодекс – це життя, перекладене на мову законодавства. Він регулює найширший спектр відносин, власність, договірне право, особисті немайнові права людини та порядок їх реалізації й захисту.

Анатолій Довгерт, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України, автор чинного Цивільного кодексу України:

Фото: Київський регіональний центр Національної академіі правових наук України
Фото: Київський регіональний центр Національної академіі правових наук України

- Пересічний громадянин, як правило, не читає Цивільний кодекс (як і будь-який інший кодекс), але він щоденно через сім’ю, державні й громадські інституції, через спілкування з колегами тощо стикається з правопорядком, який цим кодексом встановлюється. А готують цивільно-правові кодифікації імператори, царі, знать, правлячі еліти держав. Згадаємо подібні кодекси різних епох: Юстиніана, Наполеона, Марії Терезії тощо. Таким чином, готують кодекс очільники влади, читають кодекси юристи, а живе за ним весь народ.

ПРО ЛЕГАЛІЗАЦІЮ ЕВТАНАЗІЇ ТА АСИСТОВАНЕ ВБИВСТВО

- Концепцією пропонується переглянути питання щодо можливості легалізації пасивної евтаназії та асистованого самогубства. Але ж Україна – патріархальна консервативна країна. У нас турбота про хворих та старше покоління глибоко в ментальності. Вам не здається, що сама постановка таких питань слугуватиме розділенню суспільства й аж ніяк не консолідації?

Руслан Стефанчук:

- Найгірше питання, яке існує, – незапитане. Коли ми закладали цю пропозицію в Концепцію (саме в Концепцію, а не законопроєкт), навіть не очікували, що вона викличе резонанс. Такі інститути давно існують у багатьох країнах Європи. Це питання ставало розглядом в ЄСПЛ як право на гідну смерть. Якщо в українських і європейських суспільствах у багатьох людей є запит на розв'язання такого питання, ми не могли його оминути. Тому заклали його, як потенційне, на розгляд та відкрито запропонували його обговорити спеціалістам, зокрема – медикам, психологам, психіатрам та іншим. Це питання й надалі обговорюватиметься максимально відкрито. А наше завдання – у випадку запровадження цього інституту – максимально убезпечити від зловживань.

Наталія Кузнєцова, доктор юридичних наук, професор, віцепрезидент Національної академії правових наук України, розробник чинного Цивільного кодексу України:

Фото:  КНУ Шевченка
Фото: КНУ Шевченка

- Не слід розглядати концепцію, як проєкт нормативного акту. Ми, як члени робочої групи, не в усіх питаннях досягли єдності. Тому винесли на обговорення загалу – перед тим, як розглядати їх як проєктне рішення. І це болюче питання. Ми не мали наміру монополізувати роботу над Цивільним кодексом – навпаки, ми розраховуємо на активну участь у цьому процесі цивілістичної спільноти.

Анатолій Довгерт:

- Якщо у людства виникає запит щодо певних аспектів фізичного буття, то ми мусимо говорити про це в українському суспільстві. Як можна обійти увагою, наприклад, той факт, що у Швейцарії, де дозволена евтаназія іноземцям, створюється величезна черга із охочих на евтаназію іноземців. До того ж, слід сказати, що далеко не всі люди в Україні – віруючі. І не треба так жорстко пов’язувати світське законодавство країни з нашою «патріархальністю».

Роман Майданик, доктор юридичних наук, професор, академік Національної академії правових наук України:

- Зі змістовної точки зору право на пасивну евтаназію тісно пов'язане із правом на людську гідність. Останнє є одним з основоположних прав людини та, по суті, базисом для нормального стабільного існування суспільства на демократичних засадах. У тих випадках, коли йдеться про невиліковні хвороби, які створюють для людини стан, коли хвороба суттєво порушує її гідність, значна кількість європейських країн ідуть шляхом легалізації пасивної евтаназії.

Ми просто вчергове звертаємо увагу на це. Юридична заборона – це швидше блокування, але не вирішення проблеми: чи не порушується цим право на людську гідність? У юридичній площині на рівні правового регулювання ми повинні зрозуміти: настав чи не настав час саме в такий спосіб вирішувати це питання.

У суспільстві завжди будуть різні погляди щодо допустимості евтаназії з релігійної і філософської точки зору, але поки на правовому рівні ми не будемо через публічне обговорення зближувати погляди з цього питання – проблема існуватиме на рівні заборони. Бо кожен “закрився” у відмінностях релігійних чи етичних поглядів. Ми просто запрошуємо до обговорення на рівні права. Це найбільш системний підхід, щоб подивитися, чи є можливість зблизити погляди, які ґрунтуються на відмінностях в етиці чи моралі.

ПРО ЛІКВІДАЦІЮ ГОСПОДАРСЬКОГО КОДЕКСУ

- Запровадження нового Цивільного кодексу передбачає ліквідацію Господарського кодексу. Але є застереження, що такий крок дуже боляче вдарить по бізнесу, а відтак і по економіці держави. Прогнозують, що цей крок призведе якщо не до ліквідації, то точно до реорганізації сотень тисяч підприємств. Як ви бачите рух у цьому напрямку?

Олексій Кот, доктор юридичних наук, член-кореспондент Національної академії правових наук України:

Фото: Юридична газета
Фото: Юридична газета

- Лякалки про колапс, який станеться у разі скасування Господарського кодексу, розраховані передусім на людей, які глибоко не аналізували це питання. Наші колеги, які представляють науку господарського права, свідомо або несвідомо створюють міф, що після ліквідації Господарського кодексу настане хаос. Це нісенітниця. З повною відповідальністю можемо заявити, що ніякого колапсу, хаосу або ж кінця світу не станеться.

Для того, щоб краще зрозуміти ситуацію, варто повернутися на 25 років назад і згадати історію підготовки чинного сьогодні Цивільного кодексу. Коли у далекому 1996 році з’явився перший проєкт Цивільного кодексу України, він мав стати єдиним актом у царині приватного права, що буде врегульовувати відповідні суспільні відносини. Нашим колегам-господарникам теж хотілося отримати свій кодекс. І вони його зробили – повисмикували для цього положення Цивільного кодексу, включили норми, які вже на час прийняття Господарського кодексу навіть втратили чинність (мова, зокрема, про застарілі редакції антимонопольних законів), положення старих радянських законів, замість загальних принципів та засад, які б регулювали т.зв. “господарські” відносини за відсутності у ГК конкретної норми, включили лозунги на кшталт “забезпечення економічної багатоманітності”, “обмеження державного регулювання економічних процесів” та записали, що на основі усього цього в Україні має сформуватися “правовий господарський порядок”. І все це назвали Господарським кодексом.

По суті, це був нормативний акт на апараті штучного дихання, який, як інородне тіло, без будь-яких знеболювальних, насилу вживили у правовий простір України. І з 2004 року українські підприємці та іноземні інвестори були змушені його застосовувати.

Ну а щодо міфів і т.зв. “прогнозів”, наприклад, про “бюрократичне пекло” (як я розумію, через те, що начебто доведеться перереєстровувати підприємства) – знову змушений їх спростовувати. Це не відповідає дійсності. Реорганізація відбуватися не буде, мова йде про приведення у відповідність до вимог цивільного законодавства. Це будуть ті ж самі юридичні особи, з тим самим ідентифікаційним номером (кодом ЄДРПОУ), але зі структурою, яка буде чітко зрозуміла всім підприємцям, всім бізнесменам, у тому числі іноземним інвесторам.

Якщо подивитися на організаційно-правові форми юридичних осіб, які сьогодні дозволяє створювати Господарський кодекс, можна сміливо стверджувати, що такого різноманіття більше нема де побачити. Дозволю собі перерахувати лише різновиди підприємств, передбачених у ст. 63 ГК: приватне підприємство, підприємство колективної власності, комунальне підприємство, державне підприємство, підприємство, засноване на змішаній формі власності, спільне комунальне підприємство, підприємство з іноземними інвестиціями. Ба більше – відповідно до ГК в Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом. І тут, як чорт з табакерки, з’являються іноземні підприємства, фермерські господарства, підприємства об’єднань громадян, підприємства релігійних організацій…

Ось де справжній хаос!

І як всі ці “суб’єкти господарювання” врегульовані у Господарському кодексі? Майже ніяк. У кращому випадку є лише по одній статті, у якій робиться спроба надати визначення такому підприємству та містяться абстрактні відсилочні норми й інші закони, які у своїй більшості так і не було підготовлено та ухвалено.

Але головна проблема полягає у тому, що, укладаючи договір з таким дивним суб’єктом права, ти маєш зрозуміти – що це за утворення, чи може, наприклад, директор одноосібно приймати рішення про укладення контракту, чи має він отримувати якісь корпоративні погодження для цього, яку відповідальність несуть власники цього підприємства, чи належним чином цей директор був призначений – а все тому, що організаційна структура такого підприємства геть незрозуміла. І далі вже залишається питанням факту, чи буде оспорена законність укладеного контракту в суді, чи ні. Суд, у свою чергу, має в цій ситуації керуватися зазначеною відсилочною статтею Господарського кодексу та положеннями статуту підприємства. Ну, а в статуті за таких умов може бути намальована будь-яка корпоративна структура підприємства, будь-яка процедура внутрішніх погоджень та прийняття рішень. За свій вік бізнес-юриста я начитався різноманітних перлів й у договорах, і в статутах, тому для мене цілком очевидно: регулювання організаційно-правової структури суб’єктів господарювання має бути абсолютно чітким, бо це відноситься до правової політики держави.

Сьогодні за вікном 2021 рік, і всі бачать необхідність уніфікації законодавства, передусім бізнес-законодавства, що регулює підприємницьку діяльність. У бізнесі – як на дорозі: ми повинні бути зрозумілими, у тому числі для наших іноземних партнерів. Якщо Україна хоче залучати іноземні інвестиції, ми повинні пропонувати іноземному інвестору більш-менш відомі для нього моделі, а не якісь ерзаци з радянського минулого, що називаються правом господарського відання чи правом оперативного управління, коли іноземець просто не розуміє, чи він укладає контракт з власником майна, чи ні. Якщо український партнер не виконує зобов’язання, чи зможе він звернути стягнення на майно такого підприємства? Яким чином держава, яка юридично є власником майна державного підприємства і передала це майно по суті управління, буде відповідати по зобов’язаннях цього підприємства?

Ми пропонуємо йти шляхом спрощення та уніфікації регулювання – передусім за рахунок використання відомих в усьому світі правових конструкцій (конструкцій, які відомі й українському праву з 2004 року, з моменту прийняття Цивільного кодексу) і одночасного усунення застарілих імперативних конструкцій, якими перенасичений Господарський кодекс.

Давайте згадаємо, що таке підприємництво? Це діяльність на власний ризик з метою отримання прибутку. Так от, якраз ідея підприємництва і полягає в тому, що мають бути зрозумілі правила гри. Цивільний кодекс ці правила пропонує, більш того, він гарантує їх стабільність та непорушність, зокрема неприпустимість позбавлення права власності, свободу підприємницької діяльності, судовий захист права та інтересу, справедливість, законність, розумність. І, як свідчить судова практика – це не лозунги, на відміну від господарського правопорядку. Ці загальні засади, загальновизнані принципи приватного права, як червона нитка, проходять через усі без винятку норми Цивільного кодексу України і напряму застосовуються для захисту прав підприємців у судах та арбітражних інституціях.

Є ще один міф, який потрібно спростувати. Мовляв, у багатьох країнах є такі ж самі господарські кодекси. Та ніде такого немає! Нещодавно з’явився у Казахстані (там його назвали Підприємницьким кодексом), тепер ніхто не знає, що з цим робити. З цього приводу ми разом з нашими іноземними колегами провели масштабне наукове дослідження та у 2018 році видали монографію Правове регулювання підприємницької діяльності у пострадянський період”, у якій ретельно розібрали всі ці питання.

У багатьох країнах паралельно з цивільним законодавством існує ще спеціальне торгове або комерційне регулювання, і це є абсолютно нормальним, в окремих навіть є комерційні або торгові кодекси. Але це, скоріше, данина правовим традиціям. Історично це були торгові правила, звичаї ділового обороту, які десятиліттями застосовувалися у тій чи іншій сфері підприємництва. І тому, наприклад, якщо говорити про торговий кодекс у Німеччині, чи у Франції, то слід обов’язково уточнювати, що за своєю сутністю, за своєю природою ці кодекси в жодному разі не можуть розглядатися в якості “європейського аналогу ГК України”. Вони забезпечують уніфікацію правил торгового обороту, але не санкціонують втручання держави у підприємницьку діяльність. І всі спроби представників табору господарників провести паралель між існуючими торговими чи комерційними кодексами і Господарським кодексом України – не більше ніж некоректний переклад або невдала маніпуляція термінологією.

Анатолій Довгерт:

- Особливо слід наголосити на тому, що цивілісти виступають проти Господарського кодексу, а не проти господарських кафедр, судів, нехай вони будуть. Уявіть собі таку ситуацію: от футбольне поле. На ньому можна грати у європейський футбол, а можна – у регбі, так? Якщо на футбольному полі почнуть одночасно грати і в футбол, й у регбі, ніхто не зможе довести свій матч до кінця. За аналогією, на одному і тому ж правовому полі зараз одні гравці грають за правилами Господарського кодексу (регбі), а інші – за правилами ЦК України (футбол). І ви ж розумієте, що гри не вийде, гравці заважатимуть одне одному.

Із цієї ситуації зараз країна виходить тільки завдяки тому, що суди фактично не застосовують Господарський кодекс, потреба у якому відкинута самим життям. Ви можете запитати: а для чого ж тоді він приймався? У перші роки української незалежності розробники нині чинного ЦК України розуміли, що для того, аби «злетіти» у принципово інше суспільство з ринковою економікою, потрібен «літак», ім’я якого – «приватне право». До цього літака одразу почали чіплятися десятки тисяч червоних директорів радянських заводів і фабрик (а також чиновники), які хотіли мати їх у своїй кишені.

Здійсненню цих бажань заважало б кодифіковане у Цивільний кодекс приватне право. І вони задовольнили свій «апетит» через консервацію радянського права за допомогою Господарського кодексу. Але зараз колишні директори вже не чинитимуть супротив ліквідації Господарського кодексу, тому що згадані заводи та фабрики вони вже приватизували, попродавали чи «порізали». В країні залишилося менше трьох тисяч державних підприємств (а у 1990-х їх було сотні тисяч). Тому сьогодні колишні червоні директори не стоять на заваді скасування Господарського кодексу («мавр зробив свою справу, мавр може йти»). Противниками скасування, хоч як це дивно, зараз є науковці деяких «господарських» кафедр Одеси, Харкова, Києва. Дехто з них думає, що у разі скасування Господарського кодексу – їхні кафедри розформують.

Роман Майданик:

- Ми кажемо про однакові правила гри. Ось, на конкретному прикладі, ви вже чули ці слова: «право господарського відання», «право оперативного управління», тобто, майно, яке держава передає підприємству, закріплюється за ним не на праві власності чи інших речових правах, які передбачені Цивільним кодексом, а на якомусь невідомому країнам Західної Європи т.зв. обмеженому речовому праву. По суті, це право свого часу було створене в радянському праві ще в 60-х роках минулого століття.

У чому його специфіка, чому це не є речовим правом? Тому що, по суті, держава здійснює адміністративний вплив щодо юридичної долі майна, яке закріплено за самостійною юридичною особою, тобто, за державним підприємством. З точки зору приватного права, це абсурдна ситуація з підміною понять, коли формально юридичну конструкцію назвали речовим правом, яка за змістом такою не є. Це недопустимо, коли йдеться про речове право, той, хто є носієм цього права, самостійно його здійснює.

А як насправді, за Господарським кодексом? Держава, на підставі свого рішення, тобто, адміністративного акту, встановлює це речове право, а також може за власним розсудом припинити з будь-яких підстав. Тобто, це приклад того, що цей правовий інститут, на якому ґрунтується Господарський кодекс, просто ламає усталені підходи щодо юридичної рівності учасників цивільних відносин, недоторканності власності, інших речових прав. Подібна ситуація має місце, коли ми говоримо про окремі організаційно-правові форми, що передбачені Господарським кодексом, але не передбачені Цивільним кодексом. Це врешті-решт призвело сьогодні до правового хаосу, в контексті тлумачення та застосування правових положень про організаційно-правові форми цих юридичних осіб.

Тобто, це ілюстрація, чому від цих правових категорій, які закріплені в Господарському кодексі, необхідно відмовитися. І, нарешті, по суті, ніхто не заперечує: на сьогодні більш ніж на 90% норми Господарського кодексу є відсилочними. Вони безпосередньо не регулюють суспільні відносини, а регулятором є норми спеціальних законів про господарські товариства тощо. Тобто, оці всі складові свідчать про те, що об’єктивно Господарський кодекс своєї позитивної функції, як правового регулятора, не виконує на сьогодні, та негативно впливає на економічні відносини.

Наталія Кузнецова:

- У зв’язку із пропозицією щодо ліквідації Господарського кодексу повсякчас лунають заяви про те, що нас очікує правовий хаос у сфері функціонування економічних відносин. Це відверто спекулятивні заяви. Сьогодні існують два рівні регулювання цих відносин законодавчими актами: кодексами (Господарським та Цивільним) і спеціальними законами.

Регулювання нормами спеціальних законів є більш динамічним, оскільки в них простіше вносити зміни, ніж у кодекс, який є системоутворюючим актом. Як правило, до кодексу включаються норми, які за своїм характером є більш загальними, а відтак – і більш стабільними.

У нас в Україні одночасно два кодекси регулюють економічні відносини; це провокує законодавчі колізії й створює ускладнення для судової практики й у цілому для бізнес-середовища.

Однак життя виявилося мудріше за нашого законодавця. Через прийняття спеціальних законів, які доволі детально регулюють конкретні практичні ситуації, «зона впливу» ГК України постійно звужується. Підґрунтя для такого становища створив сам Господарський кодекс, який складається переважно з бланкетних та відсилочних норм. Такий собі «кодекс-диспетчер»!

Сьогодні й підприємці, й правозастосовні органи посилаються, перш за все, на норми спеціальних законів – «Про акціонерні товариства», «Про товариства з обмеженою відповідальністю», «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про страхування» тощо. Таким чином, скасування Господарського кодексу аж ніяк не призведе до ліквідації спеціальних законів.

Навпаки – спеціальне регулювання має перспективу подальшого розвитку і розширення.

Якщо виникає ситуація, коли є прогалина в правовому регулюванні, тоді має діяти Цивільний кодекс. Тому зараз наша робота по оновленню ЦК і спрямована на те, щоб сформувати загальні положення, які поширюються і на фізичних, і на юридичних осіб, таким чином, щоб вони були актуальними не на рік і не на два, а на десятиліття.

Як бачите, не треба боятися тих «страшилок», якими нас лякають опоненти скасування ГК України. І коли заявляють, що бізнес – середовище стривожене, воно занепокоєне, то це мабуть тому, що підприємці, зрештою, очікують завершення цього законодавчого непорозуміння. Позиція розробників полягає в тому, щоб навести лад у цій сфері.

Незалежно від наявності ГК або його скасування, спеціальне законодавство, яке регулює економічні відносини, буде не тільки існувати, а динамічно розвиватися.

ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО

- Які норми зобов’язального права ви вважаєте проривними, прогресивними і чим воно відрізняється від чинного Цивільного кодексу?

Наталія Кузнєцова:

- Це питання потребує доволі розгалуженої відповіді. Справа в тому, що, вступаючи в зобов’язальні відносини, особливо ті, що засновані на договорі, сторони самі для себе визначають умови своїх взаємин, свої «правила гри», і фіксують їх у договорі. А яка роль у цьому процесі належить закону, зокрема нормам Цивільного кодексу? Для того, щоб договір формував цивілізований правопорядок, необхідні відповідна правова культура, правова свідомість, певні правові традиції. Коли ми писали проєкт чинного ЦК, основне своє завдання ми вбачали в тому, щоб у «дуеті» правових джерел, що регулюють зобов’язальні відносини, пріоритет належав договору. А закон має забезпечувати необхідні гарантії дотримання прав «слабкої» сторони.

Тому для договірного права у питанні визначення тих чи інших умов є характерною тріада: у порядку, передбаченому договором, законом, а за їх відсутності – умовам, що звичайно ставляться.

Немає потреби спеціально обґрунтовувати положення, що розвиток міжнародних стосунків у приватній сфері (міжнародна торгівля, надання послуг, навчання та робота за кордоном, змішані шлюби, спадкування майна, що знаходиться в інших юрисдикціях тощо) об’єктивно обумовлюють необхідність гармонізації національних правових режимів.

Зараз європейський та світовий правовий інтелект спрямований на забезпечення гармонізації правових норм у сфері приватного права, створення таких моделей правового регулювання, які були би зрозумілі та прийнятні для якомога більшої кількості учасників цивільних правовідносин у різних країнах.

Саме з такою метою в останні 20 років найкращі правознавці у сфері приватного права працюють над створенням відповідних рекомендаційних актів. І, безумовно, ми не можемо стояти осторонь цих процесів.

Коли ми починали писати проєкт чинного ЦК, який був прийнятий у 2003 році, підготовка цих актів була ще на початковому етапі. Ми враховували положення Віденської конвенції 1980 р. про міжнародну купівлю-продаж, Принципів міжнародних комерційних договорів, розроблених УНІДРУА, конвенцій про міжнародний лізинг та міжнародний факторинг.

Зараз ми просто не можемо ігнорувати розроблені у Європі зрозумілі, зокрема, бізнес-середовищу, механізми гармонізованого правового регулювання. Ми повинні імплементувати їх у наш Цивільний кодекс.

Саме це і є проривом на рівні нашої правової ідеології та правової політики у приватному праві, перш за все, зобов’язальному.

Далі можна цю тезу деталізувати на рівні окремих інституцій: уточнення положень про наслідки невиконання договірних зобов’язань та відповідальність за заподіяння шкоди; визначення місця приписів щодо загальних положень про договір, в тому числі його недійсності, розширення норм про підстави виникнення зобов’язань, про переддоговірні відносини та переддоговірну відповідальність.

Цей перелік новел, які вже активно працюють в інших класичних правових системах (Франції, Німеччині, Нідерландах), а також країнах Центральної та Східної Європи (Чехії, Словаччині, Польщі та ін.), можна значно продовжити.

Є й наш власний досвід застосування ЦК України з моменту його введення в дію – досвід нашої судової практики. Він також потребує дослідження та оцінки з метою запровадження у відповідні норми кодексу.

На завершення хочу сказати, що Книга п’ята – найбільша за обсягом, тому ступінь її оновлення і за змістом є істотним, і має сприяти більш ефективному регулюванню зобов’язальних відносин.

СІМЕЙНЕ ПРАВО

- Концепція майже не містить норм, як ви будете оновлювати Сімейне право (шоста книга). Ви залишили це на десерт? Що там буде? До чого готуватися? Чи не буде там норм щодо укладання шлюбу з андроїдом? Чи будуть там присутні батьки, як мамо і тато? Чи ви будете наполягати на такій нормі, як зміна статі?

Руслан Стефанчук:

- Ви знаєте, що Сімейний кодекс України був виокремлений з попередньої редакції Цивільного кодексу окремим актом і сьогодні ми маємо паралельне існування Цивільного та Сімейного кодексів. По-перше, ми починаємо таку дискусію – обговорення щодо того, чи залишатися йому окремим актом, чи все ж бути частиною Цивільного кодексу.

По-друге, що стосується інших питань, про які ви зазначили, то я хочу повернутися ще до одного такого твердження, що будь-який кодекс повинен фіксувати стан речей, а не щось фантазувати на майбутнє. Він повинен закріплювати ті відносини, які сьогодні реально існують у державі. І тому мені видається, що питання шлюбу з андроїдами чи подібне – це більше з питань фантастичних таких сюжетів. Наша задача просто провести гармонізацію в плані відповідності Сімейного кодексу Цивільному та основним його положенням. А далі ми будемо визначатися: чи буде він інтегрований, чи залишатиметься окремим.

Анатолій Довгерт:

- «Лякалки» для народу, які ви перелічили у запитанні, не мають відношення до нинішніх намірів удосконалення регулювання приватних відносин у сімейній сфері. Програма-мінімум реформування сімейного права полягає у тому, аби повернути сімейне право в лоно приватного права. А це означає поширення на сімейні відносини, скажімо, принципів, що закріплені у Книзі про особисті немайнові права фізичної особи.

Цим ми спростовуємо такі архаїчні максими, які засіли у головах багатьох, як «б’є – значить любить», «муж та жона – одна сатана», «хто на дітей різок жаліє, той їм петлю готує» тощо. Якщо людина погано поводиться зі своїми рідними, з тими, з ким живе, вона порушує загальні норми приватного права, норми загальної поведінки.

Радянська влада, заперечуючи приватне право, ще у 1918 році виокремила сімейне право із «буржуазного» цивільного в окрему «галузь» та окремий кодекс. Їй це було потрібно з багатьох причин, серед яких: послаблення релігійного впливу і, навпаки, – посилення власного впливу на сім’ю – важливий «осередок суспільства», як любили говорити «ленінці». Отже, наше завдання-мінімум – довести, що сімейне право – це найважливіша частина приватного права, в якій діють загальні принципи та норми речового і зобов’язального права, принципи особистих немайнових прав людини: право на життя, недоторканість, свободи тощо.

Якщо ми не повернемо сімейне право у лоно приватного права та Цивільного кодексу відповідно до європейської традиції, у нас і надалі буде зберігатися «азійський», «мусульманський» чи «ленінський» погляд на шлюбно-сімейні відносини, а наша правова система ніколи не наблизиться до європейської. Що стосується розділів нині чинного Сімейного кодексу, всі вони будуть покращені загальним чином у процесі рекодифікації, але вже у межах Цивільного кодексу.

- Про спадкове право. Я думала, що через прості приклади якось легше достукатися до споживача. Мені дуже сподобалася новина про заповіт щодо домашніх тварин. І мені цікаво було почитати про обов’язковість дотримання умов, зазначених заповітом ще при вступі у спадок, якщо я правильно зрозуміла. Але чим ще норми спадкового права відрізняються від аналогічних норм чинного Цивільного кодексу? Що там буде нового, цікавого, сучасного?

Анатолій Довгерт:

- Крім заповіту щодо домашніх тварин, у Концепції оновлення привертають увагу дві важливі новели, які покращать ситуацію у даній сфері: перша новела являє собою групу норм, що стосуються управління спадщиною до моменту її прийняття спадкоємцями. У сучасному суспільстві у спадок залишаються не лише телевізор чи ліжко, подушка, матрац, один верблюд або кінь, дві корови, як при соціалізмі.

Сьогодні спадкуватися може значно більше майна. І виникає питання про управління різним майном: це і права інтелектуальної власності, банківські рахунки в Україні та за кордоном, корпоративні права. Часто між спадкоємцями виникають спори та це відтерміновує прийняття спадщини. Тому нам треба покращити положення і взяти досвід західних країн щодо управління таким майном до того моменту, як приймуть спадщину. Це перший каскад норм, який дуже важливий, особливо для тих, у кого щось є, крім подушки та ліжка.

Друга важлива новела пов'язана з тим, що сьогодні ми виробляємо більше продуктів інтелектуальної діяльності, ніж матеріальних речей. І тому творці результатів інтелектуальної діяльності благають розібратися у питанні спадкування прав інтелектуальної власності: це і права на літературні, художні та ін. твори, об’єкти промислової власності. Такі основні новели, як ми хочемо покращити ситуацію у сфері спадкових відносин.

- Мені було непросто у розділі «Обмежені речові права» зрозуміти такі слова, як: сервітут, узуфрукт, емфітевзис

Як пересічній людині пояснити ці терміни? Ви пропонуєте включити в законодавство таку договірну конструкцію, як договір азартної гри (парі). Чи це означатиме, що плата за програне парі стане справою честі чи судового позову?

Роман Майданик:

- Ніяких кардинальних нововведень ми не плануємо зробити в питаннях, пов’язаних із застосуванням названих вами трьох видів речових справ. Сервітут, узуфрукт, емфітевзис пішли із стародавнього римського права. А по-суті, йдеться про самостійні види речових прав, які стосуються права користування нерухомим майном. Розробники Цивільного кодексу України ще з 2003 року зробили дуже правильну річ: вони відтворили ці три класичні види речових прав щодо користування нерухомим майном. Важливо зрозуміти, для чого це потрібно.

Традиційно особа може користуватися річчю або на підставі договору оренди, на підставі іншого договору, коли особа, яка передає майно в користування, залишається власником, або на підставі більш сильного правового способу. Це те, що називається обмеженим речовим правом. Чому сучасна і попередні цивілізації використовували та використовують обмежені речові права? Тому що, на відміну від договірних, зобов’язальних відносин, обмежені речові права дають можливість користувачу майна більш самостійно здійснювати право користування. Тобто не залежати від волі орендодавця чи іншого власника, захищати своє право шляхом витребовування (віндикація тощо) майна від власника й інших осіб, а не лише розраховувати на компенсацію завданої шкоди. Тому традиційно виділяють ці обмежені речові права, якими ми вже користуємося близько 20 років – емфітевзис, суперфіцій і сервітут.

Тобто, наприклад, коли ми говоримо про сервітут, то особа, яка є власником земельної ділянки, але позбавлена можливості самостійно пройти до дороги, бо йому перешкоджає сусідня земельна ділянка, має право проходу через цю ділянку. Це називається сервітут і це право проходу не залежить від волі власника земельної ділянки, через яку необхідно пройти.

Загалом такий самий характер права передбачає Цивільний кодекс, коли ми говоримо про емфітевзис і суперфіцій. Емфітевзис – це право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Традиційно на сьогодні більшість користувачів земель сільськогосподарського призначення, наприклад, фермери, інші виробники такої продукції, користуються договорами оренди земель сільськогосподарського призначення. Тобто, фермер має право користуватися такою ділянкою, поки існує договір оренди. Як тільки договір оренди припиняється, він втрачає право користування такою ділянкою.

Економічно схожий ефект ми маємо і в емфітевзисі. Коли користувач також набуває право користування земельною ділянкою, але, на відміну від договору оренди, він отримує самостійне право користування, яке може бути припинене лише в прямо визначених законом випадках, і тут має місце скорочений, у порівнянні з орендою, перелік підстав припинення. При цьому цей перелік є «закритим», тобто інших підстав припинення такого користування не допускається.

Коли ми говоримо про суперфіцій, то йдеться про право забудови. Наприклад, право будівництва на земельній ділянці. Особа, яка набула право користування земельною ділянкою для забудови, але не є власником земельної ділянки, має право побудувати будинок, іншу будівлю. Це право на забудову є самостійним правом, здійснення якого не залежить від волі власника землі.

Тобто всі ці три обмежені речові права об’єднує те, що це дає можливість на більш «сильному» праві, ніж оренда, користуватися чужою земельною ділянкою. Я хотів би звернути вашу увагу, що на сьогодні реальне життя сприйняло ці речові права і за допомогою судової практики сформувало усталені підходи щодо тлумачення цих правових норм. Ми в цій частині йдемо в напрямку з західноєвропейським правом, і ці правові конструкції однозначно виконували та виконують свою корисну функцію. Тому ми не плануємо змінювати принципово ці конструкції. Але ми плануємо певні новели в переліку обмежених речових прав.

Сьогодні країни Західної Європи йдуть шляхом розширення переліку речових прав на чуже майно. Тут йдеться про низку невідомих праву України обмежених речових прав, які на сьогодні здатні підсилити, допомогти усталеному розвитку майнових відносин. Тому ми в Концепції пропонуємо до обговорення питання щодо розширення переліку таких прав, йдеться, зокрема, про узуфрукт, речове право очікування, речове право переважної купівлі нерухомої речі тощо.

Всі ці новели, які ми пропонуємо для обговорення, сьогодні сприйняті значною більшістю європейських країн і передбачені їхніми цивільними кодексами. При цьому, ми бачимо перспективу певного «посилення» вітчизняного цивільного права з точки зору гнучкості права. Тобто, той же фермер чи інший пересічний громадянин матимуть можливість вибирати: які саме речові права йому більш вигідно використовувати для того, щоб досягнути своїх економічних цілей. У цій частині, на нашу думку, ми йдемо шляхом наближення та гармонізації вітчизняного права до визнаних у праві ЄС цінностей і принципів, зокрема – у сфері речового права.

Тепер що стосується парі. Це сфера договірних зобов’язальних відносин, але йдеться про специфічні зобов’язання. Традиційно, починаючи з Цивільного кодексу Франції ХІХ століття, більшість актів цивільної кодифікації країн Західної Європи містили та містять норми, які стосуються так званих алеаторних правочинів. Алеаторним правочином є, зокрема, договори про азартну гру та парі. Особливість таких правочинів полягає в тому, що коли особа передає певне майно іншій особі, то неможливо наперед остаточно визначити розмір плати, ціну за таке майно.

Чому так відбувається? Тому що розмір плати за майно, його ціна, ставляться в залежність від настання певної випадкової обставини, наприклад, виграє чи програє гравець в азартній грі. Іншим прикладом алеаторного правочину є договір довічного утримання, за яким особа, яка набуває майно, наприклад, квартиру у власність, зобов’язується надавати послуги з довічного утримання в обмін на цю квартиру. У цьому випадку незрозуміло, протягом якого часу і яка, врешті-решт, загальна сума послуг буде надана довічним утримувачем в обмін на набуття у власність такого майна. Чому? Тому, що послуги з довічного утримання зазвичай припиняються зі смертю отримувача таких послуг, а наперед неможливо визначити, коли настане факт смерті особи, яка передала цю квартиру в довічне утримання. Тобто, гіпотетично довічний утримувач може надавати такі послуги і три дні, й 33 роки, – все залежить від тривалості життя особи, яку довічно утримують. У плані ринкової ціни придбаної нерухомості довічний утримувач швидше за все «виграє» у першому випадку, а в останньому – «програє».

Тобто і перший, і другий приклад – це приклади алеаторних правочинів, коли у відповідь на первинне надання незрозуміло, яка ж ціна буде зустрічного надання. Наша ідея полягає в тому, щоб розглянути питання передбачення у Цивільному кодексі правових норм про поняття алеаторного правочину і які є види алеаторних правочинів.

Конкретно щодо договору про азартну гру та парі. Оскільки в нашому Цивільному кодексі та взагалі в цивільному законодавстві України практично немає якихось зрозумілих, чітких положень про зобов’язання, яке виникло з договору азартної гри, то це створює певну правову невизначеність. Тому актуальними залишаються питання про захист у судовому порядку вимог особи, яка виграла чи навпаки – програла в казино тощо, чи має право організатор азартної гри в судовому порядку стягувати борг, який не бажає чи не має можливості сплатити гравець. Відповідь на всі ці питання залежить від того, чи визнає вітчизняне право договір азартної гри та парі як належну правову підставу для виникнення зобов’язань.

Ми повинні чітко визначити – що розуміється під азартною грою та парі, як вони співвідносяться між собою, вони є самостійними поняттями, чи є загальним і цілим, тобто в останньому випадку парі є різновидом азартної гри. Чи виникає з договору азартної гри та парі цивільне зобов’язання, вимоги кредитора, за якими захищаються в судовому порядку, чи в цьому випадку йдеться про т.зв. натуральне зобов’язання, або моральне зобов'язання, яке може виконуватися лише добровільно і не підлягає примусовому виконанню в судовому порядку. Щоб відповісти на ці питання, необхідно передбачити в Цивільному кодексі правові положення про особливості цих зобов’язань, зокрема, що особа може стягнути цей борг лише з підстав та в випадку, передбачених законом.

На сучасному етапі країни Західної Європи дотримуються загального правила: якщо організатор азартної гри отримав ліцензію тощо, то такі вимоги щодо стягнення боргу вважаються такими, що підлягають судовому захисту. Але якщо немає такого ліцензованого організатора гри, а серед пересічних громадян виник такий договір, то цей договір не вважається таким, що породжує цивільне зобов’язання, тобто це зобов’язання буде моральною обіцянкою, моральним зобов’язанням і в судовому порядку не можна стягнути такий борг шляхом звернення з позовом до суду.

По суті ми в останньому випадку вернемося до ситуації, яка сьогодні існує в Україні: в судовому порядку кредитор не може стягнути борг, наприклад, картярський борг, який виник за результатом картярської гри за участі лише пересічних громадян. Цей борг можна погасити лише добровільно, суди відмовлять у задоволенні таких вимог кредитора з підстав їх невідповідності моральним засадам суспільства. Тобто ми в цій частині не хочемо ніяких принципових, скажімо, революційних змін. Але коли ми говоримо про сферу економічних відносин, де є ліцензований організатор гри, по суті, сфера підприємництва, то в цій ситуації ми дивимося, як Західна Європа йде цим шляхом, що передбачає, по суті, легалізацію зобов’язання з гри та парі, зокрема, за участі ліцензованого організатора гри, яке може примусово виконуватися в судовому порядку у випадках, передбачених законом.

СТРОКИ ФОРМУВАННЯ ПРОЄКТУ ЗАКОНУ

- Скільки часу ви відпускаєте на його обговорення? На яких майданчиках ви це плануєте робити? З якими групами?

Руслан Стефанчук:

- Цей проєкт концепції ми винесемо на обговорення Робочої групи, яка створена у Верховній Раді України. До цієї групи входять і народні депутати, й присутні тут вельмишановні науковці. Ми також будемо до тієї групи залучати науковців з інших університетів. У цих часових рамках ми дуже хотіли б, щоб весь процес рекодифікації вклався у два роки нашої роботи. Але ж ви розумієте, що це буде залежати й від того, яким чином будуть обговорені ті чи інші проблеми, за які ми говоримо зараз. Ми віддаємо перевагу не швидкості, а якості обговорення цих питань. Вже цього тижня парламентська Робоча група розпочне свою роботу.

Обговорення Концепції має абсолютно відкритий характер. Ми запрошуємо долучатися усіх – ЗМІ, громадські організації, професійних юристів, професійні спільноти, науковців, представників усіх правничих шкіл – Львів, Харків, Одеса, Київ. Всі вони є членами цієї Робочої групи. Ми плануємо низку виїзних засідань для обговорення у регіонах. Ми зацікавлені в тому, щоб Цивільний кодекс України був якомога кращим. Хотілося б, щоб інтерес з точкових питань перемикався на аналіз глобальних можливостей для кожного громадянина України.

Як я оцінюю нашу місію щодо рекодифікації Цивільного кодексу? Ми повинні так модернізувати Цивільний кодекс України, щоб зробити із нього супермаркет правових можливостей для кожного громадянина України. Громадянин “приходить” туди та обирає: той чи інший договір, ті чи інші умови тощо. А вже наша задача, як науковців та законодавців, – зробити, щоб “товари”, які лежать на полицях цього супермаркету, були максимально якісними, гарантованими з точки зору закону, могли бути захищеними в суді. Така наша мета – створити сучасний європейський супермаркет правових можливостей.

Лана Самохвалова, Валерія Мацеха. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-