Шлях до суддівства: скоротити, підвищивши вимоги до кандидата!

Шлях до суддівства: скоротити, підвищивши вимоги до кандидата!

Блоги
Укрінформ
Через довготривалий процес добору кандидатів суддівська система втрачає можливість поповнитися молодими та перспективними кадрами

Нестача кадрів у вітчизняних судах вже вийшла за межі суто професійної. Її активно обговорюють громадяни, бізнес та іноземні партнери, оскільки на судові рішення сторони змушені чекати місяцями та навіть роками. З завершенням карантину судові «затори» сягнуть небаченого розмаху: кількість справ у судах, які очікують на вирішення, ще більше зросте через необґрунтовані побоювання суддів розглядати їх онлайн та дефіцит кадрів у судах.

Чим же зумовлена нестача тридцяти відсотків суддів у судах, окрім тривалої перерви у роботі Вищої кваліфікаційної комісії суддів, зупинення процедур добору суддів майже на вісім місяців та масового вивільнення служителів Феміди (протягом останніх двох місяців звільнилося майже 40 чоловік)?        

Відповідь на це питання – у чинному законодавстві, яке передбачає п'ятнадцять (!)  стадій у процесі добору суддів. 

Вища рада правосуддя третій тиждень розглядає в онлайн-режимі рекомендації про призначення 467 кандидатів на посади суддів. Першими розглядаються кандидати у суди з найбільшим дефіцитом кадрів.

Що вражає? Більшість кандидатів почали шлях до омріяного суддівства ще у далекому 2012 році. Тобто проходять процедуру добрі цілих вісім років. І це не кінець. Оскільки їм ще потрібно подолати бар’єр у 14 голосів членів ВРП, бути призначеними Указом Президента і прийняти присягу судді. А лише тоді – переїздити з сім’єю на нове місце проживання, оскільки 80% суддів отримують призначення у суди в інших регіонах, поза межами постійного проживання.  

Узагальнений портрет одного з 467 кандидатів на посаду судді: 35-40-річний помічник судді, адвокат чи прокурор з досвідом роботи в галузі права понад п'ятнадцять років, який вже восьмий рік очікує на призначення суддею.

Критичні зауваження декого зі спостерігачів про те, що кандидати в судді нецікаві ВРП, є суто поверхневим уявленням про процес добору. Навряд чи варто у правників з п'ятнадцятирічним досвідом запитувати норми законодавства, інструкції з діловодства чи навіть тези їхніх дисертаційних досліджень. Ймовірно, все це було б цікавим і навіть видовищним, однак вже було предметом вивчення, розгляду та перевірок Вищою кваліфікаційною комісією.

ВРП досліджує обставини, які не були розглянуті ВККС, однак можуть характеризувати позитивно чи негативно кандидата. Оцінивши їх, Вища рада правосуддя має прийти до обґрунтованого висновку про відповідність чи невідповідність кандидата суддівській посаді. Натомість, скарги, невідповідності в деклараціях, припущення про вчинення правопорушень, які не оцінені уповноваженим державним органом, не можуть становити обґрунтовану підставу для відмови у призначенні кандидата на посаду судді, що неодноразово було встановлено вже новим Верховним судом.  

Втім, повернемося до тернового шляху (Via della Croce) до суддівства. Через довготривалий та багатостадійний процес добору кандидатів на посади суддів вітчизняна суддівська система втрачає можливість поповнитися молодими та перспективними кадрами, а головне – суддями з оновленим світоглядом. І в цьому полягає один з найбільших недоліків чинного законодавства. Адже обумовлює питання: чи дає саме така процедура добору омріяний результат –  формування доброчесного і високопрофесійного суддівського корпусу? Як на мене, питання риторичне. А для тих, хто призначив себе експертами у судових реформах, відповідь однозначна – «ні». Оскільки навіть судді високо оціненого ними Антикорупційного суду «дозволяють» собі ухвалювати рішення, які не відповідають очікуванням представників «експертного товариства» і їхньому уявленню про доброчесність.

Тобто чергова судова реформа мала б першочергово реагувати на виклики, які постали перед судовою владою, та наповнити суди молодими фахівцями з сучасним сприйняттям сьогодення і права, сприяючи таким чином кадровому оновленню судової системи. За наявності 30-відсоткового дефіциту суддів у судах, ці вакансії потрібно якнайшвидше заповнити оновленими суддівськими кадрами.

Досягти цього можна, скоротивши процедуру добру суддів, передбачену статтею 70 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з п’ятнадцяти етапів до п’яти. Вона має складатися з оголошення добру, власне добору (складення письмового іспиту на знання основ законодавства, написання рішення, спец-перевірки), розгляду рекомендацій Вищою радою правосуддя та призначення на посаду Указом Президента. Головна роль у процесі має відводитися ВККС, як центру з оцінювання. При цьому всі процедури повинні проходити онлайн: подача документів, формування і вивчення досьє, складання іспитів – все без особистої присутності кандидатів.

Задля розвантаження ВККС у кожній області може бути організовано центр з оцінювання, який після проведення іспиту негайно встановлює його результати та формує рейтинг кандидатів. І вже за рейтингом вони можуть бути призначені у відповідні суди. У виключних випадках можливо провести співбесіду, якщо потрібні особисті пояснення, проте і вони можуть надаватися онлайн, як доведено досвідом ВРП.   

І жодних доборів тривалістю в десятиріччя. Потрібно оновити систему призначення суддів, спростити її та водночас підвищити вимоги до знання кандидатами процесуальних кодексів, законодавства та практики судів. При цьому слід запровадити жорстку спеціалізацію у судах та виключити вплив суб’єктивного фактору на оцінку результатів іспиту.

На жаль, попередні реформи рухалися в протилежному напрямку, а остання взагалі залишила це питання поза увагою. Сподіваюся, що прийдешня судова реформа зважить на проблему з надмірно триваючим добором суддів, а також не залишить поза увагою питання надмірно довго триваючого оцінювання діючих суддів, багато з яких вже встигли піти у відставку, поки їх оцінювали.  

Олексій Маловацький, заступник голови Вищої ради правосуддя 

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-