“Формула Штайнмаєра”, яка є. Але водночас - її нема…

“Формула Штайнмаєра”, яка є. Але водночас - її нема…

Аналітика
Укрінформ
Стосовно врегулювання на Донбасі прозвучало вже стільки, на перший погляд, взаємовиключних заяв, що час запитувати: що там, насправді, було та чого очікувати далі?

Учора відбулася чергова зустріч тристоронньої контактної групи в Мінську, де сторони мали узгодити (або письмово закріпити — версія РФ) “формулу Штайнмаєра”, яка по факту завершилася суперечливими, а подекуди нервовими заявами.

Спочатку московський політолог, директор Центру політичної кон'юнктури Олексій Чеснаков (нібито входить в оточення помічника Путіна Владислава Суркова, - Ред.) заявив, що на засіданні ТГК у Мінську представники України відмовилися підписати документи про узгодження “формули Штайнмаєра”, хоча раніше — 2 вересня, на переговорах радників лідерів “четвірки” — погодилися. І натякнув, що це призведе до зриву майбутнього саміту “нормандської четвірки”. Згодом цю інформацію підтвердив російський представник ТКГ у Мінську Борис Гризлов. Але документ, за його словами, узгоджувався не 2-го, а 11-го вересня: “Представники Києва відмовилися підписати “формулу Штайнмайєра”, тобто відмовилися погодити порядок правового і фактичного закріплення особливого статусу Донбасу — того самого документа, який був узгоджений 11 вересня політичними радниками лідерів країн “нормандської четвірки”, - повідомив Гризлов.

Своєю чергою глава українського МЗС Вадим Пристайко не став заперечувати, що 2-го вересня Україна справді дала згоду на “формулу Штайнмаєра”. “Закон про особливий статус вступає в дію в попередньому форматі на момент проведення виборів, а остаточно набуває чинності після рішення БДІПЛ ОБСЄ (про визнання виборів чесними, - Ред.). Це – те, що записане в рішення. Більше там нічого немає”, - заявив Пристайко, наголосивши утім, що спочатку створюються необхідні безпекові умови, і тільки після цього - вибори.

Згодом прозвучала заява представника України в ТГК Леоніда Кучми про те, що реалізація “формули Штайнмайєра” можлива тільки при виконанні ряду умов. Серед них: повне припинення вогню, забезпечення ефективного моніторингу СММ ОБСЄ на всій території України, виведення з території України збройних формувань іноземних військ і військової техніки, забезпечення роботи Центральної виборчої комісії України, українських політичних партій, ЗМІ та іноземних спостерігачів, встановлення контролю за непідконтрольною Україні ділянкою українсько-російського кордону та виконання інших пунктів, передбачених українським і міжнародним законодавством та Мінськими угодами.

Можемо, звісно, помилятися, але на перший погляд чомусь видається, наче Україна, в особі Пристайка та Кучми, з одного боку розіграла з Росією доброго і злого поліцейського, а з іншого — дає згоду на “формулу Штайнмаєра”, однак жодних письмових зобов’язань підписувати не готова. Це, по-перше. А по-друге, наголошує на послідовності дій, яку разом із союзниками та симпатиками (зокрема, Куртом Волкером) пропонує вже давно: спочатку умови – потім вибори.

Тож на питання Укрінформу — що насправді учора відбулося в Мінську, з огляду на заяви, які, на перший погляд, суперечать одна одній, а також, як ситуація розвиватиметься найближчим часом? — відповідають:

Володимир Фесенко, політолог:

Володимир Фесенко
Володимир Фесенко

“Істерика Чеснакова і Гризлова показала, що українська делегація зробила все правильно”

— Ми не проти “формули Штайнмайєра”, але у нас є обов'язкові і принципові умови її реалізації. До речі, ці умови записані в доповненнях до закону “Про особливий порядок місцевого самоврядування в ОРДЛО”, прийнятих навесні 2015 року. Саме ці умови і викликали нервовий зрив у російської делегації. Істерична реакція Гризлова показала, що нас заманювали в пастку, маючи намір через узгодження “формули Штайнмайєра” поставити головним пріоритетом не відведення військ і припинення військових дій, а проведення виборів в ОРДЛО на російських умовах. Однак цей сценарій зірвався. Нічого страшного і катастрофічного не відбулося. Переговори продовжаться. Йде жорстка тактична боротьба. І якщо домовлятися, то на взаємоприйнятних умовах. Почекаємо нових телефонних розмов лідерів країн «нормандської четвірки».

Богдан Петренко, заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму:

Богдан Петренко
Богдан Петренко

“Сьогодні важливо не дати Росії шансу показати результативність її зовнішньої політики”

— Те що відбувається навколо мирного процесу, можна пояснити двома стратегічними тенденціями. Перша – суспільство не готове до того, щоб прийняти капітулянтські формули, що нав’язуються Росією. Наша влада - залежна від громадської думки і не буде робити нічого, що призведе до суттєвого зниження підтримки. Саме тому в суспільство запускаються двоякі сигнали. То ми погодились на формулу Штайнмайєра, то ми будемо виступати за пріоритет безпекових питань. Друга і визначальна тенденція – навіть якщо Росія віддасть Україні Донбас на своїх умовах, то наступним питанням для наших стосунків стане Крим. Не Донбас, а Крим є визначальним у цій війні. І доки Україна та світова спільнота не визнають російську юрисдикцію у Криму, Донбас буде лишатись тліючим конфліктом.

Щодо тактики, - саме Україна наполягає на нормандській зустрічі. Це розуміють у Кремлі, а тому пропонують нам «домашні завдання». А наші спроби виконання цих домашніх завдань показують, наскільки знизився градус протистояння РФ і України. І це стає підґрунтям для розповсюдження розмов про «покращення стосунків» з Росією так званого цивілізованого світу. І звичайно, на цьому тлі йде підготовка громадської думки Заходу до зняття санкцій.

Мені здається, що в Україні не враховують російських тенденцій. Зокрема, зростання недовіри до Кремля в самій Росії. Поширення акцій протесту, збільшення підтримки опозиційних партій на виборах вказують на те, що абсолютна довіра до вождя знижується. І сьогодні важливо не дати Росії шансу показати результативність її зовнішньої політики.

Тенденції в Україні – це домінант оперативних перемог над стратегічними. Влада, на жаль, робить акцент саме на малих сьогоденних перемогах, а не на стратегії.

Щодо подальшого розвитку, то він буде залежати від багатьох тенденцій. По-перше, від позиції США, Франції та Німеччини, які сьогодні визначають готовність світу продовжувати холодну війну з РФ. І якщо ми і далі презентуватимемо світу лише українські проблеми, а не економічні вигоди для інших країн від того, що Росія забереться за Ізварине, то ми отримаємо виключно тиск на нас з метою добитися українських поступок Кремлю. А тому ж Макрону необхідні позитивні результати (тобто мир, а не цілісність чи суверенітет України), зважаючи на те, що він планує стати лідером Європи.

По-друге. Обіцяна зустріч у нормандському форматі – це не стратегія, а просто один з пунктів у мирному процесі. І якщо для влади важливішим буде рейтинг, а не суверенітет, то найближчим часом ми отримаємо інформаційну стратегію, яка буде доводити нам наскільки переможним для України є шлях дрібних поступок, щоб в результаті українці дали згоду на все. Від особливого статусу для ОРДЛО в Конституції до контролю над кордоном після виборів.

Олексій Мінаков, політолог:

Олексій Мінаков
Олексій Мінаков

“Все залежить від того, що переможе: провести зустріч “нормандської четвірки” за будь-яку ціну чи витримка і терпіння?”

— Насправді у вчорашніх заявах, які суперечать одна одній, все зрозуміло. Йдеться про первісну “формулу Штайнмаєра”, яка просто передбачає те, що проводитимуться вибори на території ОРДЛО. І якщо вибори визнаються ОБСЄ як такі, що відповідають міжнародним стандартам — тоді автоматично набуває чинності закон про особливий статус Донбасу. Все.

Утім ця формула жодним чином не регулює і не регламентує пріоритетність виконання “мінських домовленостей”. Вона є таким собі симулякром, кожна сторона її розуміє та розширює по-своєму. РФ, звісно, наполягає, що на Донбасі спочатку треба провести вибори, а потім вирішувати інші питання, зокрема, щодо виведення військ. Натомість Україна продовжує політику, яка велася ще за президентства Порошенка: для того, аби на Донбасі відбулися вибори — РФ має спершу вивести звідти війська. Тобто Україна продовжує йти тим самим шляхом, наша позиція не змінилася, просто вона озвучена представниками вже нової влади. Нині Володимир Зеленський — це фактично Петро Порошенко зразка 2014 року, який зустрічався з Путіним, намагався про щось домовитися. Порошенко, якого згодом почали в Кремлі ненавидіти.

Власне, слід нагадати з чого все почалося. Спершу Володимир Зеленський заявив про бажання зустрітися у форматі “нормандської четвірки” з Володимиром Путіним. На це “бажання” відреагував у серпні глава російського МЗС Сергій Лавров, висунувши умову: якщо хочете зустріч — спершу письмово зафіксуйте прихильність до “формули Штайнмаєра”. Власне, з того часу ця “формула” постійно на слуху. 2 вересня пан Пристайко справді погоджується на цю “формулу”, але виключно на словах. А вчора РФ вимагає від України зафіксувати попередню згоду в письмову вигляді. Україна відмовляється, а отже не відбудеться, скоріше за все, і зустрічі в форматі "нормандської четвірки". Що далі? Важко щось прогнозувати. Все залежатиме від того, що переможе, а саме: провести зустріч “нормандської четвірки” за будь-яку ціну чи витримка і терпіння?

Поговорив Мирослав Ліскович. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-