Кому вигідна відставка Парубія? Україні, вочевидь, – ні

Не встигли українці заспокоїтись після трьох місяців безпрецедентно брудної виборчої кампанії, підсумком якої стало напрочуд чесне і прозоре голосування, як доморощені й зарубіжні «гниди та воші» (слова Симона Петлюри) прагнуть знову його розбурхати. Хтось – намагається через ЗМІ й соцмережі поглибити штучний розділ “73 і 25%”, пишучи про “електоральні гетто”, які “тягнуть країну назад”, інші ж вдаються до практичних дій, покликаних дестабілізувати країну. Один із таких кроків – ініціювання фактично за півроку до законних парламентських виборів відставки голови Верховної Ради Андрія Парубія. Ситуація має вигляд такої собі “візантійщини”, яка після схвальних оцінок українських виборів міжнародною спільнотою явно повертає нас назад, до старої практики “перелицювання” парламенту, цього разу – під нового президента. При цьому, вочевидь, йдеться про “ведмежу послугу” і для майбутнього глави держави, і для всіх українців.  

Не мала Рада клопоту...

Український парламент вже давно (і погодьтеся – справедливо) критикують за доволі мляву законотворчу роботу та звичку “тягнути кота за хвіст” при розгляді багатьох важливих і часто-густо доленосних для країни питань. То немає кворуму для їх опрацювання у профільних комітетах, то чиниться спротив винесенню відповідних питань на розгляд до сесійної зали, то на пленарних засіданнях вдень із вогнем не знайдеш необхідної для результативного голосування кількості народних обранців. А восьмому скликанню ВР, незважаючи на те, що виборча осінь вже близько, ще багато належить зробити. Зокрема, завершити розгляд Закону про мову, затвердити низку документів, поданих як невідкладні чинним президентом та урядом, ухвалити Закон про імпічмент та зміни до виборчого законодавства, про намір подати які заявив переможець президентських перегонів Володимир Зеленський. Та й узагалі: завдання парламенту і уряду – забезпечити стабільність життя країни в умовах перехідного періоду “між двома президентствами”. Натомість цю стабільність навпаки намагаються зруйнувати.

А ризики доволі суттєві. Можливі наслідки – небезпечні. Звісно ж, (за всієї поваги до Андрія Володимировича Парубія) люди не виходитимуть на майдани з вимогою залишити його на посаді. Але суспільство може “не зрозуміти”, коли наслідком започаткованого в кулуарах парламенту (і, може, ініційованого за межами ВР) процесу стане відкладення ухвалення мовного законопроекту, робота над яким виявилася настільки складною. При цьому усім зрозуміло, що подальше гальмування (чи й повний зрив) голосування може виявитися лише проміжним завданням, так би мовити “бонусом” для тих, хто прагне дестабілізувати ситуацію в країні. Головне ж – дострокові вибори Верховної Ради. І колотнеча довкола відставки Парубія – один із кроків у рамках цієї “багатоходівки”. Хто може за нею стояти і хто головний “вигодоотримувач” як від самого процесу відставки голови ВР, так і від хаосу, що цей процес супроводжуватиме?

Кому і чому вигідна відставка спікера?

Нагадаємо, збір підписів за відставку Парубія ініціював народний депутат із групи "Відродження" Валерій Писаренко. Конкретних претензій до голови ВР він не висловив, але пояснив набором загальників: “Вважаю, настав час завершити епоху беззаконня, несправедливості й безкарності”. А також додав: "Випереджаючи коментарі прибічників конспірології, хочу заспокоїти: ці дії не означають моєї роботи з командою Володимира Зеленського. Просто настав час".

Цікаво, що більшість коментарів під Фейсбук-постом Писаренка, в якому він повідомив про свою ініціативу – негативні... стосовно самого парламентарія. Йому пригадують і наближеність до одіозного юриста-утікача Андрія Портнова, і перебігання із фракції до фракції, і доволі мляву законотворчу роботу. Хоча є й коментарі із критикою діяльності усього нинішнього складу ВР, у чому частково звинувачують і Андрія Парубія.

Сам голова парламенту запевнив: за крісло не тримається. І готовий поставити питання щодо своєї відставки (якщо ініціатива набере 150 необхідних для цього підписів народних обранців) на голосування. Але з однією умовою – це станеться лише після того, як він завізує ухвалений і готовий для направлення на підпис президентові Закон щодо функціонування української мови як державної.

“Така позиція може зруйнувати ймовірний задум політсил, які хочуть затягнути чи й повністю зірвати процес ухвалення резонансного документа, – вважає політолог Ігор Рейтерович, – адже відповідний сценарій може бути вигідним деяким опозиційним фракціям і групам – насамперед, тим, які мають ідеологічні розбіжності із головою Верховної Ради”.

Загалом же для політичних експертів ініціювання відставки Парубія не було несподіванкою. Принаймні, із декількох причин. Зокрема, як нагадує Ігор Рейтерович, частина фракцій і груп ВР регулярно висловлювали невдоволення діяльністю спікера, стверджуючи, що він, мовляв, неправильно організовує роботу парламенту, порушує процедуру голосування, занадто активно наполягає на ухваленні одних законопроектів і намагається “утопити” інші. Тож спроба “розібратися” зі спікером після завершення виборчих перегонів, коли стало зрозуміло, що країна матиме нового президента, цілком логічна. “Також цю спробу можна розглядати як елемент технології, покликаної відвернути увагу суспільства від інших важливих питань, намагання переорієнтувати політикум із одних проблем на інші. Підтвердженням цьому – те, що фактично два дні тема можливої відставки глави парламенту залишається однією з основних у нашому інформаційному просторі”, – пояснює Рейтерович.

“З іншого боку, за тиском на Парубія можна простежити намір “поставити на місце” увесь парламент. Тим паче, на тлі постійних розмов про можливість дострокового припинення його повноважень, – каже експерт з парламентських питань Ігор Когут. – Річ у тім, що голова ВР Андрій Парубій чітко дотримується позиції збереження “сильного” парламенту, що готовий взяти на себе відповідальність у міжвиборчий період, коли дуже складно спрогнозувати, якими можуть бути перші кроки нового президента. Тому не відкидаю, що ініціатива відставки Парубія – реакція на його позицію і намагання голови ВР нарешті змістити акценти на користь виконання чинної Конституції, згідно з якою Україна є парламентсько-президентською республікою, про що у нас, за звичкою, забувають”. І, за словами Ігоря Когута, парламент (при всіх справедливих претензіях до його роботи) залишається одним із форпостів стабільності в країні.

Дестабілізація парламенту = хаос та “безвладдя”

Натомість втілення задуму Писаренка й Ко і дочасна відставка голови ВР можуть обернутися для парламенту хаосом та безвладдям. Адже, на думку експертів, за нинішніх політичних “розкладів” у ВР відсутня фігура, яка б задовольняла усі фракції і групи, а також відповідала інтересам неофіційних центрів впливу у найвищому законодавчому органі країни. За таких умов робота парламенту стане взагалі неефективною, точніше – повністю зупиниться. І при цьому уже не буде часу, аби на законних підставах оголосити дострокові вибори. Адже, відповідно до Конституції, за півроку до завершення повноважень (у цьому випадку – з 27 травня) парламент отримує імунітет від розпуску президентом. Отже, країна втратить кілька важливих із точки зору законотворчості місяців.

“Утім, ймовірність такого розвитку подій, на щастя, невелика, – каже політолог Ігор Когут, – адже для більшості парламентаріїв питання відставки голови ВР не на часі. В основних політичних групах не бачать причин для такого кроку”. Підтвердженням цьому – зроблена у середу заява парламентських фракцій "Народний фронт" та "Блок Петра Порошенка", у якій висловлюється підтримка голові Верховної Ради. Також члени двох найбільших фракцій вважають незаконними будь-які спроби розпустити нинішній склад ВР і провести дострокові вибори. “Чітка позиція цих фракцій, а також підтримка багатьох депутатів-мажоритарників, для яких зміна “правил гри” тоді, коли сама “гра” виходить на фінішну пряму (парламент у будь-якому разі буде переобрано вже цього року) невигідна, і є запорукою того, що відставки Парубія не буде”, – вважає політичний експерт Ігор Рейтерович. До того ж, за його словами, на користь Андрія Володимировича складна процедура ухвалення відповідного рішення: спочатку треба зібрати 150 підписів, вибрати “сприятливий” момент, винести питання на голосування та ще й заручитися підтримкою більш ніж 225 парламентаріїв... Зробити це найближчим часом, на думку політичних експертів, нереально.

Владислав Обух, Київ