Як росіяни реагують на штурм і захоплення українських кораблів

Офіційна реакція зрозуміла, нічого несподіваного чи особливо цікавого там нема. Так само нецікавою є реакція численних російських обивателів, котрі, як спортивні “фанати”, завжди і дуже агресивно підтримують “своїх”, незважаючи ні на логіку, ні навіть на здоровий глузд.

А що кажуть притомні росіяни, не засліплені до безтями шовінізмом?

Загалом, варто сказати, що такої всеосяжної “патріотичної” істерики, як у 2014 році, у Росії все-таки вже нема. Дається взнаки майже відкрите невдоволення мільйонів росіян владою через зниження рівня життя в країні. Останні заміри соціологів (навіть таких, які є у нинішній Росії) показують впевнене і суттєве зниження популярності Володимира Путіна. Соціально-економічна криза у власній країні і пов’язане з нею погіршення власного добробуту цікавлять нині росіян значно більше, ніж чергові “перемоги російської зброї”. Навіть навпаки: росіяни вже на власному досвіді переконалися, що кожна така “перемога” - це ще один крок до злиднів.

Тому новина про зіткнення російських та українських військових кораблів зі стріляниною, пораненими та захопленням полонених і кораблів у значної частини російських громадян викликала насамперед страх: це нова війна? нові санкції? ще вищі ціни? Страх за власний добробут, за власне життя, за життя рідних. Власне, це нормальна людська реакція, яка не має нічого спільного з “патріотичним” безумством. Українські соціальні мережі охоче “передруковують” численні дописи з російських такого, приміром, характеру (мовою оригіналу): “Владимир Крымин Чтобы отношения между Украиной и Россией стали нормальными, дружескими — должна измениться антинародная власть в РФ... украинских войск нет на территории России, а российские войска вот уже более 4 лет на земле Украины”.

Давні і послідовні громадсько-політичні опоненти Путіна (назвемо їх так, оскільки вони не є політиками в класичному сенсі цього поняття) на кшталт Віктора Шендеровича чи Олександра Рикліна рішуче засуджують дії Росії проти українських кораблів. Аргументи цілком однозначні: агресія і порушення міжнародного права. Також практично усі критики Путіна в один голос наголошують, що все це типовий метод відволікання уваги населення від катастрофічного стану справ всередині Росії. Приміром, Дмитро Гудков висловив це так (мовою оригіналу):

“За ночь стало понятно, что новой войны прямо сейчас не будет. И можно спокойно посмотреть и понять, насколько исчерпаны у власти приемы повышения рейтинга.

В Москве выселяют людей из собственных квартир? Подмосковье готовы загадить мусором? Курс доллара растёт? Спутники отваливаются? Санкции — санкции - санкции? Государство просит не рожать, а питаться на 3500 на фоне повышения пенсионного возраста?

- Забудьте, на нас напал украинский моторный катер! К оружию! Священная Корсунь в опасности! Всем срочно укрыться в телевизор, спасение только там!

Других предложений нет. И отступать некуда: пресс-конференция Путина уже через месяц»

У цій розлогій цитаті є все: перелік російських проблем, падіння рейтингу вождя, висміювання прийомів, до яких вдається Кремль для утримання влади, насмішка над “скрепами” і залежністю обивателя від телевізора.

Без сарказму, зате гранично чітко, особливо в частині правових формулювань, таку саму по суті оцінку дає авторитетна серед російської інтелектуальної “тусовки” організація — Форум вільної Росії. У заяві її Постійного комітету сказано (теж подаємо мовою оригіналу):

“Очевидно и то, что этот акт агрессии совпал по времени с ухудшением социально-экономического положения в России и значительным снижением уровня поддержки Владимира Путина. Судя по всему, Путин пытается вновь отвлечь внимание российского народа от внутриполитических проблем, создавая новый очаг противостояния России и Запада. Внешняя агрессия вновь становится средством укрепления режима внутри страны. Постоянный комитет Форума свободной России категорически осуждает нападение российского военного флота на украинские корабли и призывает международное сообщество отреагировать максимально жёстко на очередной акт агрессии против Украины».

А слова Бориса Вишневського, депутата петербурзької міської думи звучать як присуд суду:

«Свобода судоходства цинично ограничена.

Мирные средства столь же цинично отброшены.

В полной уверенности, что за это ничего не будет.

Но разве это первый договор, который перечеркнут путинской властью?»

Загалом, повторимо, реакція російського суспільства зразка 2018 року істотно відрізняється від реакції російського суспільства зразка 2014 року. Воно (суспільство) помітно змінилося, підтвердивши давню філософську приказку, що буття визначає свідомість. Звісно, наш, український, внесок у цю зміну досить скромний, зусилля Заходу (санкції!) вагоміші. Однак і применшувати його не треба: стійкість українських солдат на фронті — це не дрібничка, яку можна не помічати і якою не варто пишатися.

Юрій Сандул. Київ