Коли запрацює Закон України «Про відходи»?

Коли запрацює Закон України «Про відходи»?

1314
Ukrinform
Площа наших сміттєзвалищ дорівнює території Данії

Чорний бізнес та більшість народних депутатів–кінцевих бенефіціарів 1447 підприємств – не в захваті від введення обов’язкового сортування сміття та переробки всього, що не повинно потрапляти на звалища.

                                                    Конфлікт інтересів очевидний

Для перших, хто де-факто контролює сьогодні в країні тисячі полігонів твердих відходів, це буде втрата мільйонних прибутків від скорочення надходження сюди з різним мотлохом скляної та поліетиленової тари, металу, паперу, картону,.. які тут сортують, пакують і  реалізують за різними схемами їхні нелегальні працівники. Значних коштів недорахуються згодом, якщо нарешті запрацює Закон України «Про відходи», й інші юридичні особи, крім згаданих підприємств народних обранців. Відповідно до вимог статті 32 Закону з 1 січня 2018 року доводиться (за умов дотримання цих вимог. – Авт.) вкладати гроші для збільшення в державі вторинних ресурсів, зменшення відходів на сміттєзвалищах та їх негативного екологічного впливу. Досягти цього, звичайно, неможливо за відсутності  ефективної системи сортування всього побутового сміття. За видами матеріалів, для повторного використання або переробки, для захоронення  та як небезпечне. Це  відповідає вимогам двох директив ЄС – 1999/31/ЄС та  2008/98/ЄС, які врегульовують поводження зі сміттям у країнах Європейського Союзу. В останньому документі прямо йдеться про  обов’язкову практику в країнах ЄС щодо сортування та  використання, зокрема, відходів пакувальної тари – шляхом реалізації принципу РВВ – «розширеної відповідальності виробника». Насамперед виробника  пакувальної тари, пива, мінеральної води та безалкогольних напоїв, молочної   продукції…

                                      Що заважає впроваджувати  європейський  досвід?

В Україні згадані суб’єкти господарювання, у тім числі й ті, кого примусили цього дотримуватися в країнах ЄС, роками не несуть відповідальності за подальшу утилізацію використаної упаковки, в якій міститься їхня продукція. Натомість, як зазначено в пояснювальній записці до одного з проектів закону «Про упаковку та відходи упаковки», весь тягар напрацювання рішень з цих питань і фінансове забезпечення заходів щодо роздільного збирання відходів упаковки перекладено на місцеві бюджети. А оскільки у них немає на це відповідних коштів, зокрема, і на контейнери для сортування, то країна щорічно втрачає вагомий ресурсний потенціал для переробної промисловості. У вигляді паперу і картону – від 1,5 до 1,6 млн тонн, скла – 1,0 млн тонн, полімерів – 0,6 млн тонн тощо. Значна частина цієї цінної сировини потрапляє на майже сім тисяч офіційних сміттєзвалищ, а переважна більшість – на несанкціоновані, стихійні.

Мова і про подальше поглиблення гострих екологічних проблем, і про стрімке зменшення земельних площ для  їхнього можливого використання в сільгоспвиробництві. Облік утворення, перероблення та утилізації відходів упаковки як вторинної сировини на державному рівні не проводять. Вражаючі цифри з відкритих джерел: на вересень 2016 року  загальна площа  полігонів твердих відходів  та  стихійних  сміттєзвалищ становила приблизно 7%  від території  України. Тобто десь понад 43 тис. кв. км.  Це  дорівнює  площі, яку займає  Данія!   І накопичено  вже в Україні   понад 54 млн куб м відходів. З кожним роком ця цифра лише збільшується, бо жодного сміттєпереробного заводу  в  нас  не побудували ні до 1991-го, ні – після. Запропонувати б, подумав, в оренду на 50–60 років ці запаскуджені землі японцям і китайцям для повернення їх в аграрний сектор з подальшим використанням за призначенням, – і через 5–10 років вони, поза  сумнівом, почали б  відроджуватися і давати їм значні  прибутки. І від переробки сміття, і від реалізації сільгосппродукції, вирощеної на місці  колишніх звалищ.

І народні депутати, і наші  високопосадовці, які  бували в цих країнах, знають як дбайливо, по-господарськи там використовують кожний шматочок землі-годувальниці. Чому ж ми не вчимося кращого  світового досвіду, не змушуємо і бізнес, і населення своєї країни активно впроваджувати його – і роз’яснювальною роботою, і стимулюючими тарифами, і відчутними штрафами? Жителі Польщі платять приблизно 100 євро на рік за переробку сміття, а в Україні – лише 20–30 гривень. Поляк, який сортує своє сміття, платить значно менше за того, хто не сортує. Такий само принцип діє і в  Чехії. У Німеччині  звалища давно і успішно перетворюють на родючі землі.

                                                 Буде політична воля – будуть і  ОРВВ

Наприкінці минулого року зажевріла, нарешті, чергова  маленька надія на поліпшення справ в Україні щодо поводження з усіма видами відходів: уряд затвердив довгоочікувану  Національну стратегію. Основним її пріоритетним напрямом визначено запровадження принципів  циклічної економіки та  РВВ (розширеної відповідальності виробника). Цей європейський досвід, що заохочує  бізнес до мінімізації утворення відходів та зацікавленості в їхній переробці,  працює у 26 країнах ЄС.

«Компанії – члени Асоціації, – йдеться у відкритому листі  European Business Association (ЕВА), – позитивно оцінюють та підтримують зусилля Кабінету Міністрів  України у формуванні законодавчої та нормативно-правової бази у сфері  поводження з відходами відповідно до європейських стандартів, та сподіваються, що РВВ, яка базується  на роздільному  зборі  ТПВ, і надалі  буде визначена  у Стратегії як головний метод поводження з побутовими відходами в Україні». А  в одному з нещодавніх повідомлень прес-служби  Європейської  Бізнес Асоціації  чітко і дохідливо викладено суть цього  європейського досвіду  і те, як система РВВ має запрацювати у нас. Нині виробник відповідає лише за виробництво, дизайн, пакування та продаж. РВВ передбачає повну відповідальність виробника за те, що він випустив на ринок, у тім числі, збір, повторне використання/переробку чи утилізацію упаковки. Для цього важливими є роздільний збір та сортування сміття. Це перший і обов’язковий крок до цивілізованого поводження з відходами. Для оптимізації роботи виробники можуть об’єднуватись та створювати Організації розширеної відповідальності виробника (ОРВВ).

До речі, в Польщі та Чехії цим вони  займаються безпосередньо,  і  навіть без сортування сміття. Маю на увазі, зокрема, виробників пива та мінеральної води в скляній пляшці. Цю тару, вартість якої входить до вартості  товару, ви можете здати   у  будь-якому продовольчому магазині, як це я робив  восени  минулого року в Кракові, а два тижні тому в Празі. Ви можете просто  віддати  пляшки   продавцю і вам повернуть за них кошти, або,  купуючи знову пиво чи  мінералку, вам врахують вартість  пустих пляшок, які ви принесли з собою.

Свого часу, до речі, в Україні  така практика діяла, наприклад, у разі купівлі молока, ряжанки чи кефіру в скляній пляшці. Її  можна було, попередньо помивши, чи здати в магазині,  отримавши відповідні кошти, чи купити, з  врахуванням їхньої  вартості,  свіжу молочну продукцію. 

Європейський принцип РВВ, який  рік тому  ми взяли на озброєння, закликавши населення сортувати побутові відходи вже з 1 січня 2018-го, сприятиме, звичайно, зменшенню  ТПВ, що потрапляють на полігони  та сміттєзвалища, допоможе послабити  навантаження на бюджети міст і селищ при організації  вивезення сміття.

                                   Питання з питань: А де  контейнери для сортування?

Минуло  вже півроку з введення в дію  конкретної «заборонної поправки» до ст. 32 Закону України «Про відходи», а додаткових сміттєвих баків (контейнерів), схожих на ті,  які я недавно сфотографував у Празі, на вулицях столиці України щось не видно.  У системі збору  побутового сміття, його логістиці  нічого не змінилося. Принаймні – на київському владному Печерську. Сміттєві пакети зі  скляними  та  поліетиленовими пляшками, які   наша сім’я завжди відкладала  окремо, я і далі  кидаю в бак  для збору  загальних відходів. Відбувається те,  що прогнозував Остап Семерак, міністр екології та природних ресурсів, наприкінці минулого року в інтерв’ю «Дзеркалу тижня». «Жодне місто в Україні зараз не готове сортувати сміття. Хоча б тому, що немає контейнерів для такого сортування.  Наприклад, тільки в Одесі їх  потрібно близько 50 тисяч штук… Для того, щоб сортування сміття стало доступним кожному українцеві, треба, по-перше, купити дуже багато контейнерів, на що в бюджеті немає коштів. По-друге, налагодити вивезення та досортування  вторсировини. Але тариф робить цей процес збитковим».

Парламент уже готується зробити задній хід: один із «сміттєвих» законопроектів, зареєстрованих у Верховній Раді, передбачає можливість перенести на один рік термін заборони  в Україні захоронення неутилізованих побутових відходів.  «Ми не підтримуємо такого перенесення», – зауважив  пан Семерак та висловив сподівання, що профільне міністерство (Мінрегіонбуд) активізує свою роботу з виконання Закону України «Про  відходи». Він, до речі,  був прийнятий  ще у березні 1998-го.   Але  залишається  суто декларативним  понині.  Про нього згадали у 2012 році, коли  почались активні дискусії про  євроінтеграцію. Тоді внесли поправку про обов’язкове сортування побутового сміття. Вдруге  предметно  повернулися до  нього наприкінці  минулого року, коли  ст. 32 згаданого  закону треба було доповнили  європейською    норму  про заборону  з 1 січня 2018 року  вивезення на сміттєзвалища  несортованих  відходів, їхнє обов’язкове  роздільне збирання  і переробку.

Є серед кількох законопроектів про сферу  побутових відходів,  які після  літніх канікул можуть пролобіювати 170 народних  депутатів – власників  майже 1500 підприємств (з яких ми почали розмову), й такі,  що пропонують  відтермінувати норму про заборону захоронення неутилізованого  сміття  і відходів упаковки  з 1 січня 2018 року до 1 січня… 2025 року. Тобто, по суті, поставити хрест взагалі на Законі України «Про відходи», який не виконується  20 років!

                            Потужності для  переробки вторсировини є,  завантажуйте їх!

Один з аргументів ініціаторів відтермінування дії закону, який   взагалі ще не почав працювати, -  в Україні немає потужностей для переробки того, що може бути сировиною після обов’язкового сортування сміття. Тому, мовляв, понад 93% відходів вивозиться на сміттєзвалища і лише 4,18% відсортовуються. Такі опоненти відверто брешуть, бо факти говорять про інше. Вже згадана Європейська Бізнес Асоціація (ЕВА), яка прагне допомогти Україні вилізти нарешті із  побутового сміття, нещодавно оприлюднила переконливі докази.  10 липня 2018-го їх опублікувала   «Європейська правда». В Україні, стверджує ЕBА «працює 15 заводів з переробки скла, 15 – з переробки паперу, 16 – з переробки металу, 19 – з переробки ПЕТ, 36 – з переробки вторинних полімерів. Їхня завантаженість є неповною. Наприклад, заводи з переробки паперу мають потужність 1100 тис. тонн сировини, однак переробляють лише 600 тис. тонн. Скла здатні переробити майже 800 тис. тонн, переробляють – 350 тис. тонн. Папір та скло навіть імпортують, оскільки, хоч як би це звучало парадоксально, своєї сировини не вистачає.  Так, паперу завозиться близько 340 тис. тонн, скла – 20 тис. тонн».

Тобто є над чим працювати  і центральним органам виконавчої влади, і органам місцевого самоврядування. Головне, щоб  відповідні міністерства  не прагнули скинути свою частину обов’язків  за виконання Закону України «Про відходи» на міськради і сільради.  А такі настрої  у деяких  урядових  чиновників є, навіть в умовах відсутності в країні контейнерів для сортування  побутового сміття. Про це можна судити з відповіді заступниці  начальника одного з управлінь  Мінрегіонбуду, яке  наводить сайт «На часі».  «Питання того, як збирають, транспортують, сортують та утилізують сміття, належить до зони відповідальності виконавчих органів сільських, селищних і міських рад». Хоча всім зрозуміло, що дефіцит контейнерів – загальна державна проблема, розв’язання якої потребує координації зусиль та пошуку інвестицій.  Зрозуміло й те, що  без  додаткового фінансування для придбання уніфікованого за європейськими стандартами  обладнання їм з цими проблемами не впоратися. Деякі аналітики вважають, що на заваді виконання чинного Закону України «Про відходи»  може і далі  бути кількість органів, відповідальних за поводження із відходами, та значна кількість вже зареєстрованих у парламенті законопроектів, які стосуються  сортування, переробки та захоронення побутових відходів.

Ця, одна з найгостріших проблем у державі, успішно  розв’язуватиметься   лише за умови,  якщо стане для української влади такою ж пріоритетною і амбітною, як і реконструкція та будівництво автомобільних доріг, де буквально за два роки відбулися  значні зміни на краще. Шлях до членства  у Євросоюзі для нас повинен пролягати не лише через такі самі автобани, міські та селищні чудові  дороги, які за останні десять років  побудовані у Польщі та Чехії,  а й через  цілеспрямований, державницький підхід  до впровадження досвіду цих  країн  у політиці  поводження  з побутовими відходами. Вони ще далекі до тих показників, яких вже досягли  країни- лідери в цих питаннях – Швейцарія, Німеччина, Швеція, Австрія (переробляється майже 70% відходів), але вони до цього прагнуть. До 2020 року Польща зобов’язалась відправити на переробку не менше половини твердих побутових відходів. Якщо вона цього досягне, то зможе розраховувати на отримання від Євросоюзу 1,3  мільярда злотих (а це  понад  300 мільйонів  євро !) для розвитку своєї переробної галузі.

І  останні три цифри, які  не завадило б пам’ятати  кожному нашому  народному депутату і держчиновнику, які  мали/мають стосунок до  посилення тієї катастрофічної ситуації із  сміттям, що  утворилась  в Україні.  Сфера поводження з твердими відходами та переробна індустрія країн ЄС  вже перевищує оборот у 137 мільярдів євро. Тут залучено два мільйони працівників. Якщо до 2030 року будуть виконані вимоги Директив ЄС і перероблятиметься 70% відходів, це дасть змогу створити в межах країн Євросоюзу півмільйона  додаткових  робочих місць .

У нас, нагадаємо, у 2017 році було відправлено на переробку ледь більше 4% побутового сміття. Решта – на полігони ТПВ, у придорожні лісопосадки, яри за селом та на інші стихійні сміттєзвалища. Коли ж ми, українці, почнемо поважати себе і цінувати свою прекрасну, унікальну землю, коли  примусимо, нарешті, і  себе, і ту владу, яку обираємо,  почати рішуче  вигрібати  сміття із нашого спільного дому?! Чи ми чекаємо масштабнішої надзвичайної ситуації, з більшими людськими втратами, ніж відбулася два роки тому на Грибовицькому сміттєзвалищі, що   у передмісті  Львова?

Станіслав Прокопчук
«Урядовий кур’єр» 

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>