Боялися дратувати Росію? Ото з барлоги й вилізло — стримуйте тепер гуртом

Боялися дратувати Росію? Ото з барлоги й вилізло — стримуйте тепер гуртом

Аналітика
Укрінформ
Лондон створює альянс союзників для захисту від Москви. Терпець йому урвався

Навіть стримані британці зрозуміли, що домовлятися з Росією не можна, бо ніякий це не партнер, а навпаки, ворог біснуватий. Тому Велика Британія найближчим часом планує використати низку міжнародних самітів, аби зорганізувати своїх потенційних союзників у боротьбі із загрозами, що йдуть від Росії. Головні напрямки роботи такого блоку – кібербезпека, політика НАТО щодо російської загрози, санкції проти російських олігархів і вироблення спільної стратегії протистояння російській дезінформації та переосмислення традиційного дипломатичного діалогу з Москвою. Про це йдеться в публікації The Guardian. Здається, у геополітиці назріває щось серйозне і дуже неприємне для Росії...

Колективна оборона як ціна геополітичних ілюзій

Очевидно, для пересічної людини ця новина виглядає як лише бажання Великої Британії “помститися” Росії за нахабний теракт у Солсбері на початку цього року, - коли хімічну зброю було використано проти колишнього подвійного агента Сергія Скрипаля та його доньки Юлії, на той час громадян Великобританії. Але, на нашу думку, “справа Скрипаля” - це не єдиний фактор. Насправді ж йдеться про набагато глибшу і важливішу тенденцію у світовій політиці — вперше за десятки років після закінчення II Світової війни проти окремої країни — Росії — створюється фактично колективна система оборони. Дехто таки догрався...

За словами авторів публікації, колишні співробітники Форин-офісу визнають, що у минулому спостерігалося інституційне небажання “дратувати” Росію, “Однак ця позиція зникає”, - цитує The Guardian неназваного представника британського уряду. Тобто, сьогодні вже не йдеться про ситуативну реакцію на терористичний акт, а про принципову зміну старої (традиційної) моделі взаємовідносин на концептуально іншу. В чому ж вона полягає?

Карикатура Сергія Йолкіна
Карикатура Сергія Йолкіна

А в тому, що політики Заходу, попри “інституційне небажання “дратувати” Росію, припиняють сприймати ядерного “гопника” як суб’єкта міжнародної політики, з яким, попри ідеологічні розбіжності та агресивну риторику, можна вести справи та домовлятися шляхом компромісів і поступок. Ціна, яку Заходу довелося сплатити за цю геополітичну ілюзію, сьогодні всім відома: окупація української території Криму та частини Донбасу, втручання у вибори в Сполучених Штатах, фінансування праворадикальних сил у країнах Європи, спроба компрометації Еммануеля Макрона під час передвиборчих перегонів у Франції, спроба державного перевороту у Чорногорії напередодні її вступу до НАТО, кампанія дезінформації населення перед нідерландським та каталонським референдумами, хакерські атаки на Бундестаг та Національний демократичний комітет у США, тотальне засмічення пропагандою та фейками соцмереж... А далі — остання краплина, яка переповнила чашу терпіння - хімічний теракт в Солсбері та атаки в сирійському місті Дума.

Але ж як важко вирватися із зачарованого кола “друзів”!

На Заході нарешті зрозуміли, що вижити в старих системах координат вже неможливо. Домовитися із Росією не вдасться. Росія - не партнер, як це вважалося раніше, а ворог. Ворог підступний, з яким віднині слід говорити зрозумілою йому мовою примусу та сили. Реакція на “справу Скрипаля” (висилка понад 100 російських дипломатів) та консолідована відповідь на події в Сирії (спільний ракетний удар США, Франції та Британії по трьох основних сирійських об’єктах хімічної зброї) цьому підтвердження.

Голова Єврокомісії Жан-Клод Юнкер і президент Росії Володимир Путін
Голова Єврокомісії Жан-Клод Юнкер і президент Росії Володимир Путін

Попри те, покладатися на різке і консолідоване переосмислення реальності усіма країнами Заходу одночасно не варто. Дехто з європейських лідерів досі вважає Росію “великим гравцем”, а безпосередньо Владіміра Путіна - “своїм другом”. Про це в інтерв'ю виданню Politico нещодавно заявив голова Єврокомісії Жан-Клод Юнкер, додавши, що “європейська політика безпеки неможлива без Росії”. Ба більше, прихильників Москви достатньо і серед країн-членів-партнерів НАТО - Греція, Австрія, Італія, котрі досі відмовлялися від запровадження жорсткіших заходів проти Кремля. Пропутінців вистачає також і у “Великій двадцятці”, наприклад, ті ж Бразилія чи Індія. Незрозумілою залишається позиція Туреччини.

Звідси маємо два запитання. Перше — чи зможе Британія зорганізувати своїх потенційних союзників для ефективної боротьби з російською агресією? Друге - зважаючи на те, що на сьогодні не всі країни-учасниці ЄС та НАТО підтримують антиросійський дискурс, узагалі які шанси створення такого альянсу?

Не ООНом єдиним...

На думку українського дипломата, експерта-міжнародника ГО “Майдан закордонних справ” Олега Бєлоколоса, однодумців у Британії чимало — як мінімум, група країн, що вже прийняли “акт Магнітського”, вислали російських дипломатів, завдали спільного удару по хімічних базах в Сирії. Саме вони можуть скласти кістяк майбутнього об’єднання, але за умови, що всі матимуть рівний статус.

Олег Бєлоколос
Олег Бєлоколос

Бєлоколос: “Ви правильно вловили світові тенденції щодо формування антиросійського альянсу. Ідея створення такого союзу вже давно висить у повітрі. Ще торік улітку міністр закордонних справ Канади Христя Фріланд, виступаючи в тамтешньому парламенті, говорила про необхідність об’єднання країн-однодумців (like-minded countries). Причому країни в такому альянсі мають усі керуватися спільними цінностями і баченнями потенційних загроз та бути в рівному статусі. Шанси створити такий союз цілком реальні. Яким він буде? Можливо, щось на зразок нинішнього ГУАМу - регіонального об'єднання Грузії, України, Азербайджану та Молдови, який саме і створювався для протистояння впливу Росії в регіоні. Власне, це може бути і тимчасове об’єднання, яке матиме неформальний характер, але буде ефективним, оскільки рішення прийматимуться на національному рівні, а відтак - матимуть ефект на міжнародній арені. І взагалі, на тлі падіння дієвості, ефективності та авторитету Організації Об’єднаних Націй (ООН) майбутнє світової політики саме за об'єднаннями такого типу”.

Мирослав Ліскович, Київ

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-