А без дружини з російським паспортом можна знайти начштаба українських ВМС?

А без дружини з російським паспортом можна знайти начштаба українських ВМС?

Аналітика
1597
Ukrinform
В Україні ледь не половина офіцерського складу армії — мають у Росії родичів. Можливо, тому і Крим ми так легко втратили?..

18 квітня з’явилась новина, яка викликала неабиякий резонанс як у військовій спільноті, так і серед цивільних — спочатку було відсторонено, а потім і звільнено начальника штабу Військово-морських сил України капітана першого рангу Романа Гладкого. Причиною називалась наявність російського громадянства у його дружини, яка мешкає в окупованому Криму разом з донькою. Донька, в свою чергу, - спортсменка, бере участь у змаганнях з плавання за Центральний спортивний клуб армії РФ. Армії, яка вбиває українських військових на Донбасі. Втім, буквально за кілька годин прес-служба ВМС повідомила, що відсторонення Гладкого пов’язане з “виявленими недоліками в службовій діяльності за результатами перевірки МО України однієї з військових частин”. Виконувачем обов’язків начальника штабу ВМС призначено заступника Гладкого контр-адмірала Дмитра Тарана.

Ця новина викликала дуже багато питань. По-перше, яка ж справжня причина його звільнення? По-друге, як Роман Гладкий, родина якого — громадяни держави, що веде з Україною війну, опинився на одній з найвищих посад у ЗСУ, з найвищим ступенем допуску до секретності? Звідси виникають питання, а хто відповідальний за його призначення, як Гладкий пройшов перевірку і чи проводилась вона взагалі? Насамкінець, як вийшло, що заступник Гладкого має вище військове звання (контр-адмірал), аніж він сам (капітан 1 рангу)? І Укрінформ спробував в цьому розібратись.

Що краще, “російські” зв’язки, корупція чи інші “службові недоліки”?

Отже, Роман Гладкий був призначений на посаду очільника штабу ВМС ЗСУ у розпал війни - в липні 2016 року. На той час він вже мав значний досвід служби у ВМС України. Закінчивши в 1997 році Севастопольський військово-морський інститут, служив на кораблі “Костянтин Ольшанський”, що базувався в Севастополі, - з 2004 по 2013 рік. Далі — перший заступник командира бригади надводних кораблів, командир тієї ж таки бригади, перший заступник керівника центру морських операцій, заступник начальника штабу ВМС і, врешті-решт, отримав посаду начальника штабу ВМС.

Отже, з 90-х років і до 2014 року Роман Гладкий мешкав у Севастополі, разом з сім’єю. Після анексії півострова Росією він виїхав на материкову частину України, дружина і дитина — лишились.

Юрій Бутусов // Фото: Радіо Свобода
Юрій Бутусов // Фото: Радіо Свобода

Військові експерти сумніваються, що “зв’язки з Росією” стали причиною звільнення Романа Гладкого з посади очільника штабу ВМС ЗСУ. “У нас багато офіцерів мають родичів в Росії, і не лише армійських, а й тих, що служать в структурах безпеки та правоохоронних органах. Є деякі генерали — колишні російські військовослужбовці. В такому разі треба було б звільнити половину командного складу. Навряд чи генерали самі собі будуть рити яму, створювати такий прецедент” - запевняє в коментарі Укрінформу журналіст і військовий експерт Юрій Бутусов.

Натомість колишній заступник начальника штабу ВМС Євген Лупаков, коментуючи Укрінформу звільнення Романа Гладкого переконаний, що наявність у офіцера родичів з російським громадянством мала б насторожувати. “На жаль, в українській армії ще багатьох командирів треба було б зняти через зв’язки з Росією. Але у випадку з Романом Гладким, думаю, це була лише одна з причин”, - запевняє капітан першого рангу у відставці.

Або Роман Гладкий перейшов комусь дорогу, або став “стрілочником”

Через що ж тоді звільнили Романа Гладкого? Офіційна версія — недоліки в службовій діяльності. Конкретна інформація, що не дивно, є військовою таємницею. Втім, не можна виключати і версію про те, що начальник штабу просто комусь перейшов дорогу. “В кадрових рішеннях української армії логіки небагато, все тримається на особистих стосунках. Чим і кому Роман Гладкий перейшов дорогу — не зрозуміло. Так само незрозуміло, що начальник штабу міг скоїти в службовій діяльності, оскільки в нас начальник штабу, фактично, завідує канцелярією командувача. Та й саме значення військових штабів в Україні повністю знівельоване — відсутня система виховання штабних офіцерів. Усе тримається на командирській волі, тобто начальники штабів, на відміну від західних армій, самостійної ролі ніколи не грали. Можливо, щось таке сталось в ВМС, що потрібно було “призначити стрілочника”, причому не Воронченка (командувач ВМС ЗСУ. - Авт.), і вибір впав на Гладкого. Звичайно, без особистої волі Муженка (генерал-лейтенант, начальник генштабу ЗСУ. - Авт.) там також не обійшлося”, - розмірковує Бутусов.

На думку експертів, версію з російськими родичами можна відкинути ще й з тієї причини, що Гладкого звільнили, а не заарештували. “Начальник штабу має найвищий рівень доступу до військових секретів. Якщо у контррозвідки були підстави стверджувати, що він щось передає — його б не звільняли, а затримували”, - переконаний Бутусов.

Євген Лупаков
Євген Лупаков

Тим більше, що перед тим, як надавати офіцеру доступ до інформації, його мають перевірити. “Яка процедура перевірок і чи є вона взагалі? Давайте поставимо питання інакше: а чи є у нас взагалі СБУ? Адже саме вона мала б проводити усі відповідні перевірки і робити так званий допуск, який щорічно мав би підтверджуватись”, - стверджує Євген Лупаков. Якщо перевірка не виявила фактів “зливу” інформації ворогам, то, схоже, причиною звільнення були не зв’язки з росіянами, а саме службові нюанси.

Український військовий флот: скільки адміралів треба на один корабель?

Не секрет, що призначення на найвищі керівні посади в силових структурах є здебільшого політично вмотивованим. Адже інакше і не поясниш, чому підлеглий має вище звання за начальника? Євген Лупаков переконаний, що усьому виною — відсутність організаційно-штатної дисципліни.

З ним погоджується і Юрій Бутусов: “В Україні знищена армійська командна структура і система її розвитку. Зараз армія, і зокрема флот, перенасичені керівниками і начальниками. Під них створюються нові структури, адже необхідно прилаштувати людей зі званнями. Наприклад, у ВМС є зовсім мало кораблів морської зони, але багато річкових кораблів — але ж які там взагалі можуть бути адмірали? Ними має керувати взагалі капітан, максимум — капітан першого рангу. Ніякі адмірали нашому флоту в принципі не потрібні — це маленька структура. Але наявність адміралів створює хорошу декорацію. І контр-адмірал на посаді заступника начальника штабу ВМС — саме приклад такої декорації.”

Зрештою, хай навіть російське громадянство дружини і доньки Романа Гладкого і не стало приводом для його звільнення, в цьому контексті варто ще раз згадати події 2014 року. Тоді мало не 70-80% особового складу частин і підрозділів збройних сил України в Криму складалися з місцевих мешканців, контрактників. І коли постала дилема, чи переїжджати згідно наказу і присяги на материкову частину України, чи присягати на вірність РФ, тим самим зберігши і «роботу», і місце проживання своєї родини, абсолютна більшість «українських» вояків без проблем обирала саме другий, легший шлях. З усіх наказів, які надходили з Києва, вони могли виконати лише один: не стріляти! І це одна з найвагоміших причин того, що знаючи про це, київські командири жодних інших наказів їм і не давали. Тому Росія Крим так легко і отримала.

Загалом, ситуація, що склалась навколо звільнення Романа Гладкого, ще раз підтверджує, що українська армія потребує змін, і не в останню чергу — кадрових. Адже на сьогодні більшість вищого командного її складу є випускниками радянських ще військових закладів. Відтак, і однокурсники їх ще служать в армії, яка протистоїть українській по той бік фронту, і сім’ї вони часто заводили там, де вчилися, звідси і дружини в них трапляються з російським паспортами... Така об’єктивна реальність, не треба влаштовувати полювання на відьом, але й ігнорувати це – не можна теж. Універсального рецепту, як за короткий період вирішити таку проблему, немає, тому лишається чекати зміни поколінь. Скільки на це піде часу? Враховуючи, що останньому “радянському” випуску зараз років 45-50 – то залишається ще років 10-15 до їхнього виходу у відставку. Натомість нам уже зараз нам потрібно бути упевненими в тому, що проблему не покинуто на «як буде – так і буде», що існують правила і процедури, які, звісно, не ліквідовують ризик на 100%, але істотно його зменшують. Мовчання щодо принципових питань у конфлікті з начальником штабу ВМС ЗСУ спокійної упевненості в цьому, на жаль, не додає.

Микола Романюк, Київ


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-