Путін зробив хамську пропозицію. Іншої мови у Росії для України не буває
Президент РФ Володимир Путін заявив: “Ми готові передати військові кораблі України, які в Криму ще є, готові передати авіаційну техніку, бронетехніку. Правда, вона вся в такому жалюгідному стані, але це вже не наша справа, вона в такому практично і була, за ці роки ніким не обслуговувалася, звичайно”.
Хто б не придумав цю ідею – сам Путін чи хтось інший – йому вдалося неймовірне: поєднати те, що, здавалося б, поєднати неможливо – хитру демагогію і відверте хамство. Вдалося, бо демагогія адресована Заходу і власним громадянам, а хамство – Україні.
Путіну сьогодні вкрай важливо подати себе як миролюбного президента. Росія вже навоювалася, їй життєво критично зупинити конфронтацію із Заходом, яка загрожує у не такій вже й далекій історичній перспективі крахом владного режиму. Та й власне росіяни не пориваються масово воювати за “святую Русь”, замість цього вони хочуть на турецькі чи іспанські курорти. «Навалять» американцям, НАТО і “хохлам” вони готові у телевізорі, на різних зборах і мітингах, а з окопів – ні. Про справжні настрої росіян Путін чудово знає, і напередодні виборів він хоч-не-хоч має на них зважати.
Ось тому ми сьогодні маємо і згоду Росії на обмін полоненими і заручниками, і пропозиції віддати Україні її військове майно, захоплене Росією чотири роки тому. Здалеку, з Європи, це виглядає як однозначно миролюбні кроки. У Європі, де політичні еліти, за великим рахунком, ніколи до кінця не розуміли суті російської політичної системи, не знали, за якими реальними законами функціонує російська влада, майже напевне знайдуться політики чи політологи з експертами, які - щиро чи з певного інтересу - вважатимуть цю пропозицію Путіна проявом саме миролюбності Росії, доказом, що Росія зовсім не хоче війни з Україною, що вона зацікавлена у мирі тощо. А тому, мовляв, варто й Європі робити якісь кроки назустріч Росії, щоб заохотити її й далі рухатися, хай і дуже-дуже повільно, по шляху до демократії. Вся ця цілком свідома демагогія чи звичайна дурість, на жаль, все ще має попит у Європі.
Але Бог з ними, європейцями. За свої помилки платити їм. Не нам їх повчати. Нам самим треба визначитися, як правильно відреагувати на хамство Путіна? Ми ж розуміємо, що пропонувати країні, у якої ви окупували частину території, сплюндрували цілий регіон, вбили тисячі солдатів і мирних громадян, якесь занехаяне майно, подаючи це як миролюбний жест – це публічна зневага до української держави і українських громадян, правда?
Найгірше, що ми можемо зробити в цій ситуації – це всерйоз міркувати, чи не взяти нам у Росії свою військову техніку? Мовляв, в якому б вона стані не була – однаково якусь цінність становить, хоч би як металобрухт. Безплатно ж віддають. І підраховувати, що там нашого в Криму залишилося? Скільки кораблів, літаків та БТР? Тисячу разів правий Рефат Чубаров, коли каже: “Тим, хто вже клюнув на принизливу подачку Путіна: якщо у вас немає честі і національної гордості, то хоча б не виносьте їх на вселенську ганьбу. Не треба тішити ворога і розчаровувати друзів. Та просто не ганьбіть Україну!"
Як же все-таки вони нас ненавидять і зневажають! Нема такого питання – і не було ніколи раніше, - де б Росія говорила з Україною з повагою, як належить говорити з незалежною державою. Завжди це була зверхність і зневага, коли – прихована, коли – відверта.
А наша можлива реакція знову впирається у вже, схоже, вічне питання: у нас з Росією війна чи щось інше? Якщо війна, то жодних перемовин і угод з ворогом! За винятком тих, де йдеться про життя наших людей. І навіть у таких випадках є свої застереження. А приймати захоплену ворогом нашу техніку, тим більше - “в жалюгідному стані”, це й справді треба не мати й краплини гордості.
А якщо війни нема, якщо у нас “АТО” на Сході України, якщо наша найвища – законодавча - влада й досі не спромоглася ухвалити закон, в якому загарбник нашої землі названий окупантом, тоді інша справа. Тоді можна все, що можна, коли війни нема – торгівля, угоди, перемовини, фестивалі, концерти російських зірок, прийом металобрухту з Росії в подарунок. Це – можна, а от казати з найвищих трибун, що ми воюємо з Росією, що ми збройно захищаємо Європу і весь цивілізований світ від агресії Кремля, що у нас проблеми в економіці через війну – не можна. Або – або.
Юрій Сандул. Київ
