Україна – Угорщина: коли треба сказати тверде «ні!»

«Мовний конфлікт з Європою» - так вже почали називати незгоду кількох європейських держав з новим українським законом про освіту, ухваленим Верховною Радою 5 вересня, підписаним Президентом 25 вересня, почав діяти з 28 вересня.

Угорщина, Румунія, Польща, Болгарія, Греція – п’ятірка країн, які офіційно висловили претензії до закону, але справді жорсткою, якщо не сказати – істеричною, була реакція тільки Угорщини. Дійшло до того, що офіційний Будапешт вже погрожує ініціювати перегляд Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом, і взагалі блокувати будь-який рух України до європейських інституцій.

Зараз йдеться не про те, що претензії Угорщини безпідставні, а наш закон відповідає усім міжнародним нормам права в галузі освіти національних меншин і просто здоровому глузду. Очевидно, що правда на нашому боці. Однак, на жаль, це не означає, що і перемога теж обов’язково буде нашою.

Справа в тому, що рівень протистояння сягнув такої висоти (термінові дебати у Парламентській Асамблеї Ради Європи щодо ухваленого в Україні закону «Про освіту», заплановані на 12 жовтня), що – свідомо чи несвідомо – до України висуватимуть й інші, а не лише щодо закону про освіту, претензії. Так вже збіглося в часі, що саме зараз і саме в ПАРЄ проявилося неприховане бажання частини європейських політиків (і європейського бізнесу) якнайшвидше відновити колишні економічні зв’язки з Росією. Скасування чи послаблення санкцій проти Росії можна добитися в тому числі й дискредитуючи Україну, адже саме через Україну,на захист України від агресії на Росію санкції накладалися. Сьогодні Президент Чехії Мілош Земан заявив на сесії ПАРЄ, що з Росії санкції треба знімати. Земан, звісно, давно відомий відвертим лобіюванням інтересів Кремля у Європі, однак зауважимо, що належної відповіді від інших європейських політиків ця заява, а також його цинічна пропозиція вважати анексію Криму «завершеною справою», а Україні домовлятися про матеріальну компенсацію, так і не було.

На жаль, Україна сама дала достатньо приводів Європі бути нею незадоволеною. Корупція все ще у нас системна. Антикорупційний суд не створено, хоча ми обіцяли, що він буде ще в червні. Так, повільність (чи відсутність) реформ в Україні – це швидше привід для частини європейців добиватися скасування антиросійських санкцій. А причина, якщо формулювати прямо і коротко – економічна залежність Європи від Росії. Це, звісно, не та залежність, як в України від Росії, вона не критична, але все-таки достатньо суттєва. Йдеться про російські енергоносії, потужний ринок збуту для європейської промисловості та сільського господарства. Одним словом, Європа від антиросійських санкцій потерпає, і не завжди розуміє, заради чого, якщо Україна не виконує свої ж гасла європейськості, демократії, боротьби з корупцією тощо. Земан лише в категоричній та майже брутальній формі це нерозуміння озвучує.

Питання: що робити Україні? Загальна відповідь нескладна: робити реформи, зміцнювати державу й країну, стояти на своєму, якщо правда за нами, і виправляти помилки, якщо вони допущені. А якщо конкретно, то ось конкретний випадок з нашим законом про освіту і бурхливою негативною реакцією на нього Угорщини.

Спроби України довести угорцям, що закон не порушує права національної меншини угорців на Закарпатті – не дадуть бажаного результату. Хоча б тому, що опоненти зовсім не збираються в чомусь розбиратися, вони вже свої висновки зробили і вирішили, що мають робити. Тож треба вміти вдаватися і до жорстких аргументів. Дипломатія – це не тільки пошук компромісів, взаємні поступки, тощо. Дипломатія – це ще й прояв у потрібний момент граничної непоступливості і вміння казати тверде «ні!».

Політика Угорщини є відверто недружньою щодо України. Це так, навіть якщо погодитися, що Україна не дуже чемно повелася з угорською стороною під час підготовки і обговорення проекту закону. На цю недружність треба адекватно реагувати. Тим більше, що вона проявилася не лише в реакції офіційного Будапешта на новий закон про освіту. Недружньою щодо України була політика Угорщини усі роки української незалежності. Угорщина активно видавала свої паспорти громадянам України, чудово знаючи, що в Україні заборонене подвійне громадянство. Тобто, держава Угорщина протягом десятиліть вела політику свідомого порушення українських законів. Так, Угорщина не зобов’язана поважати наші закони, але до чого тоді говорити про дружбу, заради відновлення якої Україні, мовляв, варто поступитися Угорщині?

Отже, досі Україна відповідала угорцям дуже стримано, всіляко припрошуючи їх спокійно розібратися в нормах закону. Не допомогло. Угорщина тільки підвищувала градус напруги, вдаючись до дедалі жорсткішої риторики. Нарешті, і українська сторона, схоже, «підвищує голос». Павло Клімкін, міністр закордонних справ України, у відповідь на заяву угорського колеги Петера Сіярто про ініціювання перегляду Угоди Україна - ЄС серед іншого зауважив: «12 жовтня буду в Будапешті… Говоритимемо про все, в тому числі видачу громадянам України угорських паспортів і не тільки». Що ж, якщо наш міністр зуміє поставити перед угорцями усі принципові питання двосторонніх стосунків, а не лише бажане для Будапешта навчання угорської меншини в початкових та середніх школах України, тоді це якраз те, що нам треба. Зрештою, треба ж нам, нарешті, колись навчитися однаково послідовно відстоювати свої інтереси незалежно від того, хто їх намагається ігнорувати – ворог зі Сходу чи «друг» із Заходу.

Юрій Сандул, Київ

До речі. Мовою середньої освіти в Латвії має бути державна латиська мова, і питання переведення на неї всіх шкіл має бути вирішене до лютого 2018 року. Про це 10 жовтня заявив прем'єр-міністр Латвії Маріс Кучінскіс. На його думку, у правлячій коаліції немає сумнівів у тому, що освіту у Латвії треба отримувати латиською, тому що конкуренцію на ринку праці витримають лише ті, хто добре знає цю мову.

9 жовтня правляча в Латвії коаліція підтримала поступовий перехід середньої освіти на державну мову. За словами міністра освіти країни Карліса Шадурскіса, з 2020/2021 навчального року всі загальноосвітні предмети в середніх школах планують викладати суто латиською мовою. Втім, у школах національних меншин буде збережено можливість вивчати мовами цих меншин рідну мову, літературу та предмети, пов'язані з культурою та історією.

Латвія, до речі, член ЄС. Може, Будапешт і щодо до неї запропонує переглянути умови членства у цій організації?