Які насправді потрібні санкції, або Росія має програти цю війну - беззаперечно, без варіантів
У блозі на сайті радіо «Эхо Москвы» Ігор Ніколаєв, професор Вищої школи економіки (Москва) зреагував на той видих полегшення, що котиться Росією, мовляв, країна адаптувалася до санкцій, «жити можна», об’єктивно економіка почувається краще ніж рік-два тому.
Російський експерт у кількох пунктах пояснює, чому і як це відбулося. По-перше, завдяки реформаторам 90-х років така-сяка, але ринкова економіка в Росії діє і своєю здатністю до адаптації пом’якшує удари. По-друге, підросли ціни на нафту: впавши до 30 доларів за барель на початку 2016 року, вони стабілізувалися в районі 50 доларів. По-третє, спрацювала «заначка»: Резервний фонд схуд за три роки з 90 млрд дол до 17 млрд дол, ба більше, цього року вичерпається геть, але тим часом, свою роль він зіграв. А ще «імпортозаміщення» у відповідь на санкції таки дещо стимулювало економіку. А ще наслідки від санкцій виявилися не такими значними, тому що… «за це заплатив народ», у якого четвертий рік поспіль падають реальні грошові доходи: в 2014 р. - на 0,7%, в 2015-му - на 5,9%, в 2016-му - на 3,2%, в січні-липні 2017 р. - на 1,3% в річному обчисленні. Цікаво, що падіння доходів населення вважається чинником, корисним для стабілізації економіки. Але серед гібридного абсурду, де олігархи отримують від держави відшкодування за втрати від санкцій, схоже, і таке можливо.
А загалом, з усіх пунктів вистачило б і одного, який у списку професора зазначений четвертим: «санкції були не такими вже й тяжкими».
За словами Ігоря Ніколаєва, Росію можна порівняти з хронічно хворим: треба регулярно лікуватися, ковтати пігулки, але це все-таки життя – якість його, звісно, гірша, ніж у здорового, але це життя, а не смерть. І прожити так можна аж ніскільки не менше того, хто таких проблем не має.
Висновок один: іншими мають бути санкції, якщо Україна, ЄС, США, цивілізований світ усвідомлюють небезпеку у повному обсязі.
Коли влітку 2014-го російська артилерія гатила по наших позиціях через кордон, а потім посунула танковими колонами на Іловайськ, Новоазовськ і Маріуполь, західні політики пояснювали, що мета санкцій - донести до Путіна чергове занепокоєння. Тим часом ми почувалися, м'яко кажучи, гірко і сподівалися на дещо інше. Що санкції будуть не м’якими чи твердими, а достатніми, щоб зупинити агресора. Не зупинили, а призупинили: війна досі палає, а Росія, як каже пан Ніколаєв, «адаптувалася».
Цивілізований світ немов не знає, з ким має справу. Це в них там висловлене занепокоєння може зупинити винуватця, навіяти йому думку про наслідки. З імперією так не буває, в імперії все, що не удар по пиці – це дозвіл продовжувати. Так Путін і сприймав усі половинчасті санкції. Його обожнювачі за це його і люблять – за готовність діяти: бити, брехати, впиратися і «перегравати» слабаків.
Чи справді європейська ділова культура така безсила «проти лому»? Доля СРСР доводить зворотнє. Його теж довго толерували і стримували. А перемогли за методом «поки труп сам річкою не пропливе». Просто без поспіху і галасу не заважали «совку» робити власні смертельно небезпечні помилки, які ядерного велетня і підточили.
Втім, чекати може доведеться і довго, і небезпечно, при тому, що «хронічний хворий», як персонаж того знаменитого анекдоту, ще збирається застудитися на похороні лікаря, що пророкує йому швидкий кінець… Давно помічено, що Російська імперія змінюється докорінно лише після війн не просто програних, а програних катастрофічно, принизливо.
Після поразки в Кримській війні 1856 року жандарм Європи Микола I помер, як кажуть, від того, що не зміг пережити ганьби, а його наступник Олександр II скасував кріпацтво і поставив імперію на рейки капіталістичного розвитку.
Після ганебного програшу Російсько-японської війни в 1905-му була спроба обмеження монархії через запровадження виборного парламенту – Державної думи.
Після катастрофи Першої світової 1914-1918 років – Російська імперія взагалі нарешті розпалася. Втім, переможці у Громадянській війні - більшовики невдовзі зібрали її під брендом СРСР.
Натомість перемога у Другій світовій війні дала можливість радянсько-російській імперії аж на півстоліття поширити свій вплив на пів-Європи і пів-світу.
Програвши врешті Заходу Холодну війну, імперія знову розпалася. Але цивілізований світ, замість того, щоб довести свою перемогу до логічного кінця, тобто примусити Росію, як свого часу Німеччину, назавжди забути про саму можливість загрожувати миру, почав витягувати переможеного ядерного гіганта з вовчої ями. І таки витягнув. І отримав «вдячність» - спочатку слова про «найбільшу геополітичну катастрофу ХХ століття», а між тим і кулі - Молдову, Карабах, Абхазію, Південну Осетію, Грузію…
Впродовж 2014-2017 років Російська Федерація веде війну проти України: анексовано Крим, потоплено в крові Донбас. Росія розтоптала десятки міжнародних угод, під якими стоїть підпис її повноважних представників. А це означає, що вся система світової безпеки, договір про нерозповсюдження ядерної зброї, основоположний принцип «угоди мають виконуватись» - все поставлено під сумнів. Це означає, що не лише проти України веде війну остання імперія, а проти цілого цивілізованого світу. Чи тепер там розуміють, що їхній спокій і навіть існування під загрозою, поки Росія залишається сталінською, поки заради імперської пихи здатна на все?
Росія має цю війну програти, програти катастрофічно і беззастережно - тільки це здатне забезпечити їй зміни, а світові стабільний мир. А для того, щоб це нарешті сталося, не варто залишати «хронічно хворому» можливість «ковтати пігулки». Іншими, зокрема, і економічні санкції мають бути без «адаптаційних лазівок» і смішних «персональних обмежень».
Олександр Волинський, Київ
