Молитовне стояння: а може, Путін - бастард Распутіна?

Молитовне стояння: а може, Путін - бастард Распутіна?

Аналітика
2071
Ukrinform
Сьогоднішня акція під Верховною Радою показала: Москва активізується

Мій знайомий вчений якось зауважив: «У Бога – прекрасне почуття гумору». Він сказав це з іншого приводу. Але я згадала це сьогодні, в день молитовного стояння української пастви під парламентом, що приїхала сьогодні за наказом УПЦ МП протестувати проти законів №4128 і №4511 про релігійні організації.

Адже сьогоднішнє дійство було організовано Кремлем і Моспатріархією, як показовий протест проти «нацистського законодавства України, а воно дало немосковським журналістам імпульс для широкого висвітлення у ЗМІ церковної проблеми, назрілої церковної незалежності та церковного об'єднання.

РОЗДРАТУВАННЯ МОСКВОЮ ЗРОСТАЄ

Сьогоднішня акція – не просто протест проти церковних законів, не просто поїздка за московським сценарієм, вона – симптом, температура.

(Для неофітів пояснимо. Перший законопроект, 4128, був створений за участю науковців, довго обговорювався і тепер може вноситися в зал, він покликаний полегшити процедуру зміни юрисдикції для громади, якщо та забажала змінити підпорядкованість. Другий законопроект, 4511, "Про особливий статус релігійних організацій, керівні центри яких знаходяться в державі, яка визнана Верховною Радою України державою-агресором», вносив цілу низку нововведень, включаючи участь держави у призначенні священства. Детальна аналітика законопроектів – у наступному матеріалі).

Загалом, процес переходу громад в Україні триває, і триває згідно з прогнозом, який давали різні соціологи. Роздратування Москвою зростає, паства не хоче ідентифікувати себе з Моспатріархією. Кількість конфліктних парафій, де більша частина села хоче піти від Московської патріархії, перейшла за сотню.

Ми є учасниками великого історичного церковно-громадського сюжету. У цьому сюжеті основні кольори - чорний і білий, але є багато деталей, півтонів, паралельних ліній. У цьому сюжеті, як ніде важливими є перші особи, тому що у Православної церкви (саме російської традиції) послух для літніх парафіян зведений в абсолют.

Йшов третій рік війни Росії проти України. Українська православна церква Московського патріархату, з одного боку, демонструвала зовнішню лояльність української влади, з іншого боку – вона зуміла повністю згорнути діалог з УПЦ КП, повернувши у середовище простих церковних людей дискурс «безблагодатних розкольників». Слова «помісність», «автокефалія», єдність стали майже лайкою. Представники проукраїнської групи священства піддавалися публічному пороттю, національно налаштовані священики вважалися неблагонадійними. Церковне начальство могло проявляти у тактичних речах лояльність (допомога переселенцям, іноді – допомога армії), але у стратегічних вони залишалися сателітами Москви.

Ситуація ускладнювалася тим, що суспільство було підігріто несприйняттям самого факту адміністративного церковного центру в Москві, а тут ще випадки співпраці УПЦ МП з сепаратистами, про які розповідають учасники АТО. Церковна ситуація, яка консервувалася багато років, усе наполегливіше вимагала виходу.

Політики дуже обережно підступалися до церковної темі. Але в підсумку всі три перші особи держави – президент, прем'єр і спікер заявили про необхідність Єдиної Помісної церкви. Майже всі з'їздили в Стамбул і побували на прийомі у Вселенського патріарха. А нардепи проявили активність і заходилися розробляти цілий ряд законопроектів, спрямованих на автокефалію, або, скажімо так, стимулюючі відрив від Москви.

Москва, яка раніше кричала криком про переслідування та гоніння, активізувалася у кроках у відповідь. То шеф церковної дипломатії РПЦ митрополит Іларіон зніме «православний» фільм про святині Криму (пояснення анексії), то патріарх Кирило вийде з заявками про «нацистське законодавство».

18-ГО УСІМ ПАРАФІЯНАМ БУТИ БІЛЯ ПАРЛАМЕНТУ

Минулої суботи до всіх храмів УПЦ МП прийшло розпорядження канцелярії УПЦ МП. Усім пропонувалося бути біля парламенту 18-го травня в день розгляду законів про зміну підпорядкованості, а також зобов'язували підписати листа – петицію проти законів.

У неділю вранці на парафіях парафіянам УПЦ МП роздали листа-петицію з переконливим проханням підписати. І треба сказати, що листи подіяли. У четвер до парламенту під'їжджали старенькі автобуси з парафіянами, старенькі жінки (хтось взяв з собою онуків) тягнулися з метро. Вони приїхали сюди сьогодні під Верховну Раду з батюшками. Приїхали з Вінниці, Житомира, Чернігова, Черкас. В основному – автобусами, кажуть: «Самі зложилися грошима». Деякі на візках, деякі з ДЦП, деякі з дітьми. Розмовляють – хто гарною українською, хто гарним суржиком. До кінця молебню втомилися «не по-дитячому», сиділи вже на травичці. Вони, загалом, у житті не мої співрозмовниці, та й сьогодні я обирала для розмови їхніх пастухів (священиків). Але вони іноді вривалися в нашу розмову: «Слухайте сюда. Я в УПЦ КП шість год була, там ні одна чудотворна ікона не працює».

Або ось ще: «Мій муж каже, я зазомбована Кирилом. А я йому кажу: я Христом зазомбована 2000 років тому». Ну ось таке.

Під Радою сьогодні, за моїми спостереженнями, було не менше трьох тисяч людей. Я вибирала собі співрозмовників з числа батюшок. Намагалася поговорити з тими, хто приїхав з регіонів. Відчути настрій.

Моя оперативна статистика така. З шести чоловік – три дуже вдумливих (один родом з Тернопільщини, але служить у Київській єпархії), один з Чернігова. Вони підписались на мене в ФБ, і я їх почула.

- Мені на парафії нічого не загрожує. У нас все тихо. Але у сусідній у попа храм забрали. А він не п'є, не курить, коханки не має, і навіть Кирила не згадує, – скаржиться один.

Чи можливі «перегини» на місцях, коли роздратування ллється через край? Напевно, цього не можна виключати. Якщо це розповідає священик, який регулярно їздить в АТО.

- Я читав закон 4511. Адже там нас виділяють в окрему групу, як прокажених. А невже ми не патріоти? – скаржиться інший.

При цьому на моє зауваження, що їх просто використовує начальство, сказав, що зовсім цього не виключає.

Третій дав зрозуміти, що приїхав, оскільки начальство сказало, але закон 4511 йому не подобається: «Не може держава призначати священиків».

У КИРИЛА ПОКИ ВИХОДИТЬ

Але інші три – це були ті, хто, по-моєму, не повинні бути українськими священиками. Вони відмовляються вірити, що частина нашого священства співпрацювала з сепаратистами і не бажала відспівувати наших воїнів. І якою буде паства у попа, говорить наступне:

- Турчинов і Порошенко вбивають народ. Коли армія України зайшла в Макіївку, то там відрізали голови всім чоловікам і згвалтували всіх жінок.

- Порошенко – негідник, платить мільярд рублів податків з російського бізнесу на російську армію.

На заперечення, що ви самі обирали президентом заможну людину, чую: «Він обіцяв війну закінчити за два тижні». І при цьому від цієї ж людини чую: «Путін не в усьому винен».

Але найбільше вразив мене третій тип попа: «Ми не Московський патріархат. У нас немає центру в Москві. Ви все брешете». На моє запитання, чому ж ви поминаєте патріарха Кирила, чую: а я усіх поминаю. Цікаво, що слабші волею священики, які стояли поруч, не заперечували, навіть коли я звернулася: «Ви теж вважаєте, що ви не Московський патріархат?».

У той момент я подумала, що в регіонах ось такі – слабовільні батюшки, які заперечують очевидні речі, будуть у серйозній ситуації підкорятися вольовому напору ось таких... обмежених і агресивних. Через них будуть діяти архієреї та Москва.

Про Москву. Поки у неї виходить. Вони ідеально вміють використовувати релігійні (найбільш інтимні та найбільш пристрасні) пориви для проповіді помилкових вірувань. Вони конвертують протест проти, можливо, поганого закону (я про 4511) в чисту ненависть проти влади. Вони воюють. І тут нам дуже необхідні нестандартні рішення.

МИ БОРЕМОСЯ ПРОТИ ЗАКОНІВ НАРОДНОГО ФРОНТУ

Цікаво, що на акції не було митрополита Антонія (фактичного управителя церкви), а митрополит Онуфрій під'їхав пізніше. Зате до мене підійшов владика Климент, фактично речник УПЦ МП, виконавець акції.

- Багато людей, правда? Це не ми зробили, це у церкві визріло громадянське суспільство. Вони нам сказали, що якщо ви не організуєте, то ми самі організуємося і приїдемо до столиці, – усміхається мені єпископ.

- Владико, да ладно вам. Усі вони – солдати наших священиків, ну, чи я не знаю. Усі батюшку слухаються, – відповідаю я, – я ж сама такою була.

- Неправда.

- Правда. Ви, до речі, попів-сепаратистів караєте? Чи тільки проти держави боретеся?

- Караю, якщо я дізнаюся про такі випадки, то завжди викликаю в митрополію, проводжу роз'яснювальну роботу. А ми боремося не проти держави, а проти поганих законів Народного фронту, – знайшов, що відповісти владика Климент (ох вчаться вони, швидко вчаться).

- Владико, а коли ви закриєте цей смітник – Союз православних журналістів?

- Я не маю до цього відношення.

Владика Климент запросив мене в гості. Я погодилася прийти (тримаю відкритим когнітивний горизонт) і пішла погуляти в парку. І звідти потягнулася зграйка пенсіонерів у білих футболочках. На спині футболочок красувався вічний вогонь і слоган: пам'ять і віра. Я причепилася з запитанням, де взяти таку маєчку. Але старички відмахувалися, їм було незручно у такому дрес-коді, вони були явно на роботі.

Тут до мене підійшов дід з портретом Распутіна. Сказав, що це новий мученик Григорій, допомагає від усіх хвороб і у всіх справах, політичних і церковних.

- А може Путін – бастард Распутіна? – потролила я його. – Знаєте, у незаконнонароджених у Росії завжди було урізане ім'я свого пана.

Дід широко перехрестився і відійшов.

ПОЧУТИ ТИХ, ХТО ХОЧЕ ЗМІНИТИ ЮРИСДИКЦІЮ

Молебень закінчився. Мені захотілося чогось розумного, і я набрала мобільний телефон одного з авторів законопроекту 4128 Віктора Єленського. Нардеп, співавтор закону 4128, у минулому вчений і журналіст, він за часів блаженнійшого Володимира був вхожим до митрополії. А сьогодні залишається одним з найбільш авторитетних спікерів для журналістів.

- Це ви – злісний ворог усього православного? – суворо запитала я у слухавку Віктора Євгеновича.

- Лано, – зітхнув у слухавку Єленський, – Україна цьогоріч для УПЦ МП виділила 200 гектарів землі, це як п'ять Ватиканів, а також 10 гектарів лісу. А одному монастиреві взагалі 85 гектарів дали. Я сидів спеціально на лавочці – сам рахував. Ну я ж усі їхні запити виконав, в'язничне капеланство ввели, богослов'я визнали наукою, священики в школах і арміях стали нормою.

Але хіба я не можу чути ту частину пастви, яка хоче мати право зміни юрисдикції? Ми на парламентському комітеті розглядали все в деталях (ніхто з опонентів не прийшов, адже їм конфлікт потрібен). Це ж теж права пастви. Ми ж до дрібниць продумали все, перехід затверджує парафіяльна рада.

Але вже ладно, давай про щось хороше. Я нещодавно дивився документи церков до 1913 року Київської, Волинської, Харківської, Катеринославської губерній. Там опис сільських храмів, будівництва, облаштування, вони просто самі собою прекрасні. Усі ці храми будували громади, люди, які там жили. Деякі з цих храмів стоять тут до сих пір. І чому нащадки цих жителів не можуть сьогодні розпоряджатися своїм правом на храм і на зміну підпорядкованості?

Лана Самохвалова, Київ


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-