Як президент ПАРЄ Російською Федерацією «вимазався»

Як президент ПАРЄ Російською Федерацією «вимазався»

Аналітика
3857
Ukrinform
Педро Аграмунт не врахував «токсичності» нинішньої Росії – і поплатився

Президент Парламентської Асамблеї Ради Європи Педро Аграмунт вже сам натякнув, що в п’ятницю може подати у відставку. До цього його змусив скандал, який саме зараз розгоряється  на сесії цієї організації.

Іспанець Педро Аграмунт, щойно (у січні) переобраний на посаду президента ПАРЄ, давно відомий, як політик, що прихильно ставиться до Росії. Настільки прихильно, що намагався добитися поновлення прав російської делегації, обмежених як покарання за російську агресію проти України, без того, щоб росіяни задовольнили хоча б частину тих претензій, які до них висунули депутати ПАРЄ. Але цього разу він, що називається, передав куті меду. Йдеться про поїздку Аграмунта і двох його колег до Сирії разом з депутатами російської Держдуми та ще й на російському військовому літаку. Причому, у ПАРЄ дізналися про поїздку пост-фактум з повідомлення російських ЗМІ.

24 квітня на сесії організації спалахнув не очікуваний Аграмунтом депутатський бунт. Президента закидали неприємними запитаннями, на які той так і не спромігся дати переконливих відповідей, а почав експромтом вигадувати пояснення. Приміром, такі: «в Сирії нема телефону та Інтернету, я не мав зв'язку, я отримав дуже пізно увечері вихід в Інтернет» (це про те, чому депутати нічого не знали про сирійську поїздку). Або: «ЗМІ і росіяни маніпулювали поїздкою». А також вибачався. Вибачення не були прийняті, депутати (не всі звичайно) «вимагали крові», себто відставки. Оскільки регламент ПАРЄ не передбачає процедури примусової відставки президента, на голосування поставили внесення до порядку денного питання про зміни в регламенті. Не вистачило всього двох голосів. Однак цим справа не закінчилася. 25 квітня на сесії почалися слухання щодо ситуації з поїздкою до Сирії, а також, паралельно, Бюро ПАРЄ вирішило створити незалежний орган, що має розслідувати звинувачення в корупції, висловлені на адресу кількох топ-посадовців ПАРЄ, включаючи Аграмунта. Таким чином, до питання внесення змін до регламенту, які б дозволили усунути Аграмунта з посади, можуть повернутися, принаймні, українська делегація на цьому наполягатиме. Ймовірність такого розвитку подій цілком вірогідна, тому й натякає президент на «обговорення свого статусу» у п’ятницю, тобто він зовсім не хоче доводити справу до ганебного «імпічмента».

Звісно, скандал, внаслідок якого може піти у відставку політик на Заході, трапляється не кожен день, хоча й унікальною подією теж не назвеш. Однак незвичність халепи, в яку втрапив Педро Аграмунт, полягає не в самому факті скандалу, а в його причині.

Проросійський політик на Заході – звичне явище, і до недавнього часу цілком безпечне з точки зору перспектив політичної кар’єри. Дружбою з Кремлем навіть пишалися, принаймні не було причин її приховувати. До недавнього часу – це, звісно, до 2014 року, коли Росія вдалася до різких силових змін у своїй зовнішній політиці.  Поки цих змін не було, такі «друзі Росії» як Шредер, Саркозі, Берлусконі досягали найвищих політичних посад. За проросійськість їх хтось міг критикувати, хтось – хвалити, але, як бачимо, це не заважало кар’єрі, бо Росія загалом вважалася цілком прийнятним стратегічним партнером для Заходу. Тепер – інакше.

Тепер громадська думка на Заході повільно, але неухильно схиляється до того, що до «друзів Росії» треба ставитися як мінімум з підозрою. Навіть термін «друзі Росії» змінився на термін «друзі Путіна» (різниця зрозуміла). Сьогодні Росія дедалі сильніше сприймається як ворог, а не партнер. Симпатії до неї, які ще три роки тому вважалися ознакою політичної солідності на противагу усіляким маргінальним політикам та експертам, які попереджали про якусь міфічну небезпеку Заходу від нової, некомуністичної Росії, тепер є очевидною плямою на політичній репутації. Звісно, такі зміни у ставленні до Росії та проросійських політиків не сталися вмить, тому деякі з цих політиків не змогли вчасно їх помітити і врахувати. Аграмунт саме з таких. Він чомусь і не пробував приховати свої особливо тісні політичні (а тепер, з огляду на інформацію на звинувачення у корупції – і не тільки політичні) стосунки з росіянами і не став відмовлятися від такої явно компрометуючої його акції, як візит до Сирії в компанії з депутатами Держдуми. За що тепер і розплачується. Очевидно, що Аграмунт просто не сподівався, що реакція депутатів ПАРЄ виявиться такою різкою, адже ще зовсім недавно подібне до поїздки в Сирію не спричиняло жодних негативних наслідків для західних політиків.

А мав би сподіватися. Мав би врахувати хоча б історію з членами команди Дональда Трампа, які постраждали за надто тісні зв’язки з росіянами. Мав би помітити очевидну тенденцію до зростання «токсичності» всього російського, насамперед – російської політики, для громадян країн Заходу після того, що вчинила Росія в останні три роки в Україні та Сирії. Але, зрештою, це його особистий вибір і його особисті проблеми.

Історія з Аграмунтом також є ще одним свідченням того, що традиційна, ще з сталінських часів, російська політика на зав’язування – правдами і неправдами – особистих довірчих стосунків з якомога більшим числом політиків Заходу, насамперед тих, хто ухвалює найважливіші політичні рішення, дала серйозну, можливо – непоправну, тріщину. «Чекісти» своїми авантюрами на зовнішній арені руйнують всі здобутки цієї політики, яку терпляче й наполегливо довгі десятиліття вибудовували усі російські лідери після 1917 року - від Сталіна до «раннього» Путіна.  Тепер цій політиці кінець чи майже кінець. І саме це є головним для нас позитивом з історії про політичне падіння Педро Аграмунта.

Юрій Сандул, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>