Безвіз – українцям, чи дуля – Путіну? І те, і те непогано…
«Оце сиджу разом з усіма, чекаю на голосування у Страсбурзі. Це ж таки остання «станція» перед «безвізом». Стільки чекали… А може, не остання, а передостання? Скільки вже були цих «останніх» - всіх і не пригадаєш... Там ще якісь міністри, чи комісари мають затвердити. Може, це і не така вже й формальність, як нас переконували, а цілком реальна зачіпка, щоби знову – не дати, пригальмувати, не пустити українця в Європу. Так, мене уже давно не сильно переймає, просто мені за «дєржаву абідно».
…6 квітня 2017 року таким, чи приблизно таким чином багато хто в Україні думав, маючи для того всі підстави у вигляді власного досвіду, купи публікацій та виступів, заяв у медіа, яким вже втрачено лік. Не кажучи вже про спроби шукати в них сенс. Перегоріло. Залишилося лише те, що називають «спортивним інтересом». Дивно навіть, що букмекери пропустили таку нагоду підзаробити. Здається, не було чути щоби хтось приймав ставки стосовно того, проголосує чи ні Європейський парламент за надання громадянам України права без віз відвідувати країни ЄС?
Вся ця історія з «безвізом» розвивалась на наших очах протягом трьох років і добряче за цей час встигла набриднути. В українській суспільній свідомості вона пройшла шлях від «Це доказ того, що Європа нас любить і хоче», «Це перший крок до ЄС» - до «Воно і не дуже мені чи нам усім потрібно, але хоч Путіну під ніс дуля буде – чим погано?»
«Безвіз» – це казка, з якою росло і позбавлялось ілюзій українське суспільство. І ми таки стали за ці роки, якщо не зовсім дорослими, то, принаймні, дорослішими. Тепер, коли Європарламент нарешті проголосував (і, будемо, сподіватися, попереду залишилися, насправді, формальності), а з початку червня власники українських біометричних (а не будь-яких, про це треба нагадати неуважним) паспортів зможуть їздити без віз (але обов’язково з грошима), дуже важливо оцю свою «дорослість» не розгубити. Отже, якщо підійти прагматично:
1. Оцей рахунок 521 – 75 – 36 віддзеркалює реальний вплив путінської Росії в сьогоднішній Європі. Наразі, не існує серйозних передумов для зміни цього співвідношення у проросійський бік. Без реальних змін у політиці Кремля така трансформація неможлива. Це – безумовний позитив для України.
2. Ключове значення для збереження такого статус-кво (див. пункт 1) матимуть чергові вибори у провідних країнах ЄС, незважаючи на те, обиратимуть президента (як у Франції в квітні-травні), чи парламент і канцлера (як у Німеччині у вересні). Поки що тенденція складається для України позитивно. Це показали недавні вибори у Нідерландах.
3. З початком дії безвізового режиму треба очікувати підйому хвилі пропагандистського лайна «з-за порєбрика». Через внутрішні та зовнішні (на кшалт, «Раши тудей») канали, російська пропагандистська машина обвалить нам і європейцям на голови потоки матеріалів – брехні, напівбрехні, правди. Про те, як «українців погано приймають і сприймають в Європі», «як українці зганьбилися в Європі», «як в Європі «от-от» приймуть рішення про зупинення безвізового режиму з Україною» тощо.
4. З огляду на п.3 Україні треба забезпечити ефективну протидію цьому потоку і на пропагандистському, і на юридичному фронті. Бо позиція «нехай клєвєщуть» в чистому вигляді не пройде: випадків, коли нам за наших громадян буде соромно, чи коли європейці до нас ставитимуться упереджено - уникнути неможливо. Треба бути до цього готовими, реагувати швидко та ефективно.
5. Треба не забувати, що «безвіз» так само, як і не надто красива історія з його запровадженням – це лише епізод у протистоянні з сусідньою імперією, головне – попереду і залежить лише від нас самих.
Переможемо. Слава Україні!
Сергій Тихий, Київ.
