Як швидко посварилися і швидко помирилися США і Китай

Аналітика
1146
Ukrinform
А Росія виявилася «третьою зайвою» на світовому «геополітичному банкеті»

Державний секретар США Рекс Тіллерсон завершив дводенний візит до Китаю, де мав зустріч з першою особою КНР – Сі Цзіньпіном. Той заявив, що візит американського гостя дав прогрес, яким він задоволений, і взагалі очікує на «новий етап конструктивного розвитку двосторонніх відносин». Тіллерсон теж говорив оптимістично, висловивши сподівання на краще порозуміння «завдяки подальшому діалогу» і на плідну майбутню співпрацю між Китаєм та США. Зустріч Сі Цзіньпіня та президента США Дональда Трампа – справа практично вирішена, офіційно не підтверджують лише точну дату, хоча неофіційно вона вже гуляє сторінками світової преси – 6 – 7 квітня у флоридському маєтку Трампа.

Як гартувалася дружба

Ось така ідилія. Майже як «радянсько-китайська дружба навік» років шістдесят тому. Очевидно, що якихось непереборних, принаймні - на даний момент, суперечностей між сторонами нема, інакше навіщо лідеру США особиста зустріч з лідером Китаю, та ще й у «домашній» обстановці у Флориді, а не в Білому домі чи хоча б у якійсь офіційній заміській резиденції (Кемп-Девіді).

А тепер згадаймо, коротко, що відбувалося між Китаєм та США за останні три місяці, ще до того, як Трамп офіційно приступив до виконання своїх обов’язків президента.

Під час перевиборної кампанії Трамп не раз говорив, що щодо Китаю проводитиме жорсткішу політику, ніж адміністрація Обами. Ще до інавгурації, 2 грудня, Трамп мав телефонну розмову з лідером Тайваню, що викликало бурхливу негативну реакцію Пекіна. 14 січня в інтерв'ю Wall Street Journal Трамп заявив: «Усе є предметом переговорів, в тому числі і політика «одного Китаю». Політика «одного Китаю» - це неможливість одночасних дипломатичних відносин з урядом в Пекіні та урядом на Тайвані. США так і робить з 1979 року, а Трамп припустив зміну у цій надчутливій для Пекіна темі. І знову з Пекіна залунали протести. «Політика «одного Китаю» не може бути предметом переговорів у китайсько-американських відносинах», - заявили в МЗС Китаю. А також Трамп в згаданому інтерв’ю висловив невдоволення проведенням Китаєм політики дешевого юаня, через що американські компанії не можуть конкурувати з китайськими.

Далі – більше. Напередодні візиту Тіллерсона до Китаю анонімні американські посадовці розповіли агенції Reuters, що адміністрація президента США нібито готує новий великий пакет озброєнь, які будуть постачатися на Тайвань. Йдеться про угоду, вартістю понад 1 мільярд доларів, і зброя не дитяча -  сучасні ракетні системи і протикорабельні ракети. Вони можуть бути використані тільки проти Китаю, іншого супротивника у Тайваню просто нема.

У відповідь на запуски ракет Північною Кореєю США прискорили розгортання у Південній Кореї протиракетної системи для висотного заатмосферного перехоплення ракет середньої дальності (THAAD). Росія та Китай заперечували, логічно вважаючи що система буде спрямована не лише проти ракет КНДР, але ці заперечення США проігнорували.

Нарешті, у п’ятницю (Тіллерсон прибув до Пекіна в суботу) глава Білого дому написав у Twitter, що «Північна Корея дуже погано себе поводить... Вони бавляться зі США роками. Китай зробив замало для надання допомоги». Фактично в день початку візиту ось така грубувата та нечемна репліка в бік китайців.

Держсекретар США Рекс Тіллерсон та президент КНР – Сі Цзіньпін
«Кавалерійська» атака Трампа

Здавалося б, на такому тлі явних суперечок між двома потужними державами для нормалізації стосунків потрібні будуть роки напружених перемовин. Це ж вам Китай, а не якась напівколонія «третього світу». Виявляється, можна швидше.

Складається враження, що Вашингтон здійснив хвацьку «кавалерійську» атаку на Пекін, особливо не добираючи методів і слів. І Пекін… здався. Сі Цзіньпін збирається до Флориди, не чекаючи, поки Трамп пообіцяє і далі дотримуватися політики «одного Китаю», не давати зброю Тайваню, призупинити (хоча б) розгортання THAAD і взагалі поводити себе чемно, маючи справу з такою поважною наддержавою як Китай.

Звісно, говорити, що Китай капітулював - зарано, однак очевидно, що наразі йому доводиться відступати перед енергійним тиском США. Ситуація в далекосхідному регіоні складається не на користь Пекіна. Кім Чен Ин з компанією явно загралися. Південна Корея та Японія не на жарт стривожені і вимагають від США захисту. На елементарне питання: чому північнокорейському режиму вдавалося 20 років безкарно розробляти свої ракетну та ядерну програми? – відповідь може бути лише одна: негласне покровительство Китаю (Росія втратила визначальний вплив на політику КНДР ще в 50-х роках минулого століття). Пекіну це було потрібно, аби, по суті, шантажувати Сеул, Токіо та Вашингтон загрозою з Пхеньяну, яку тільки він, Пекін, може відвернути. Загалом, такі антиекономічні, м’яко кажучи, режими як у КНДР, можуть існувати тільки за зовнішньої підтримки, внутрішні ресурси у них дуже обмежені. А Китай тільки кілька тижнів тому оголосив, що припиняє закупівлю вугілля у КНДР, тобто, давати їй валюту. Причому, це був тільки офіційний канал підтримки Пхеньяна, а неофіційні?

Лідер КНДР Кім Чен Ин спостерігає за запуском ракети

Як підсумок, підкреслимо очевидне: США поставили перед Китаєм, по суті, жорсткий ультиматум: припинити підтримку КНДР! І чітко означили, що буде, якщо ракетні та ядерні погрози Пхеньяна продовжуватимуться: в Токіо Тіллерсон оголосив, що дипломатичні та інші спроби покласти край ядерним амбіціям Північної Кореї провалилися; в Сеулі він заявив, що розглядаються усі можливі варіанти вирішення проблеми, включаючи військові заходи (у Японії та Південній Кореї держсекретар США побував якраз перед візитом до Пекіна). Іншими словами, США пригрозили і Пхеньяну, і Пекіну війною. Навряд чи до цього дійде, але жорстка конфронтація виглядає неминучою. І от до неї Китай явно не готовий. Розмови про надпотужну китайську економіку – не більше, ніж пропаганда чи невігластво частини «експертів». Єдиний стійкий економічний «бренд» Китаю у світі – «китайська підробка». Скільки там втратив юань за останній рік? І це ще без якихось зусиль з боку США. У військовому відношенні сили сторін не зіставні, США переважають за усіма параметрами, досить одному – двом американським авіаносцям з’явитися поблизу Південно-Китайського моря – і юань вже ніщо не втримає. Або варто кільком потужним американським корпораціям піти з Китаю – те саме...

А де тут Росія?

З того часу, відколи Трампа обрано президентом США, скільки з’явилося розмірковувань експертів на тему «замирення США та Росії проти Китаю». Прогнозували, що Трамп, готуючись, як і обіцяв, до жорсткої політики щодо Китаю, потребуватиме союзу з Кремлем, а отже готовий поступитися йому чимось в Сирії чи Україні. Казали, що сам Генрі Кісінджер складав план такої геополітичної оборудки. Ось і вір після цього експертам! Виявилося, що США для успіху у «постановці Китаю на місце» Росія зовсім не потрібна.

Справді, глянемо на ситуацію тверезо, без «геополітичних» завихрень. Чим Росія може допомогти проти Китаю? Які важелі впливу на Пекін є у Москви, яких нема або мало у Вашингтона? Економічні? Військові? Жодних серйозних. У якій важливій допомозі Росія може відмовити Пекіну? Не пускатиме китайських «остарбайтерів» до Сибіру? Швидше, навпаки - це Росія нині більше зацікавлена хоч у якійсь допомозі з боку Китаю і фінансовій, і дипломатичній.

Геополітична реальність нині така, що і Росія, і Китай не можуть на рівних суперничати зі США за вплив на світову політику. І Росія, і Китай це чудово усвідомлюють, тому більше за все прагнуть як мінімум до неворожих стосунків з Штатами. Пряма конфронтація із Заходом смертельно небезпечна для Росії і Китаю. Навіть якщо вони діятимуть разом. Суттєва різниця між Пекіном і Москвою у цьому сенсі в тому, що Москва примудрилася вже посваритися з американцями (і ширше – із Заходом), перетнувши своєрідну «червону межу» (анексія Криму та військова підтримка Асада в Сирії), а Пекін такої межі ще не перетнув. Тому Москві вкрай важко відступати (тобто, повертати Крим чи йти з Сирії), а Пекін може собі це дозволити (припинення ядерної та ракетної програм Пхеньяна не смертельна ні для Пекіна, ні для Пхеньяна). Отже, якщо зустріч Трампа і Сі Цзіньпіня у Флориді відбудеться і вони про щось твердо домовляться, то прірва між Пекіном і Москвою поглибиться і розшириться. У них не буде навіть спільної біди, яка, як відомо, примушує до об’єднання зусиль.

Звісно, Пекін все-таки заплатить за те, що допустив появу у Кім Чен Ина небезпечної зброї. Тепер на Далекому Сході де-факто складається таке собі «мініНАТО» - США, Японія та Республіка Корея (про що вже прямо пишуть журналісти й експерти). Цей союз й диктуватиме умови. І що йому зможе протиставити Китай? Про яку китайську гегемонію у Тихоокеанському регіоні можна буде тоді говорити?

Трамп обіцяв активну зміну американської зовнішньої політики, і в Кремлі сподівалися щось собі урвати від цього. Не виходить. І слава Богу.

Юрій Сандул. Київ.

Актуально

При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання не нижче першого абзацу на «ukrinform.ua» — обов’язкові. Цитування і використання матеріалів у офлайн-медіа, мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди "ukrinform.ua". Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.

© 2015-2017 Укрінформ. Усі права застережені.

Дизайн сайту — Студія «Laconica»
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-