Російська опозиція: Навальний та інші
Минуло п'ять місяців після так званих парламентських виборів у Росії. І все, загалом, відбувається, як і передбачали. Тобто за старою російською традицією: покарання невинних і нагородження тих, хто не брав участі. Ті з опозиціонерів, хто збивав ноги, ходячи по дворовим мітингам, залишилися у великому іміджевому мінусі.
Суперечка тих, хто закликав бойкотувати вибори, з тими, хто полум'яно мобілізовував на них, згасла, не виявивши ні переможця, ні сенсу. (Ну, тобто, строго кажучи, і сенс цієї спекотної суперечки і її переможець є, але він знаходиться не серед тих, хто сперечався, а у Кремлі). А Олексій Навальний, під час оного талановито зображаючи якусь громадянську активність, вичекав час і зайнявся президентською кампанією-2018. Але про нього треба говорити окремо, особливо у зв'язку з оголошеним у середу вироком щодо «Кіровлісу», а поки подивимося на «...й інші».
ПОЛЕ БОЮ ПІСЛЯ БОЮ ЗА ЙОГО ВІДСУТНОСТІ
Почнемо з екс-прем'єра Касьянова, про якого взагалі майже забули. Свіжа новина, що він і партія ПАРНАС не виключають можливості його висування на президентські вибори, новиною в істинному сенсі слова не стала.
Стрункий та підтягнутий Ілля Яшин, який деякий час так добре і швидко набирав політичну вагу, також практично зник з порядку денного. І звістка про те, що Ілля Яшин остаточно залишив ПАРНАС і продовжить політичну діяльність в русі «Солідарність», за ступенем затребуваності десь на тому самому рівні, що президентські домагання Касьянова.
Опозиційні середньо-важковаговики на кшталт Володимира Рижкова, Геннадія та Дмитра Гудкових, Володимира Мілова знаходяться десь на межі забуття та перетворення у виключно експертів, з якими цікаво поговорити, де-небудь про що-небудь, але не більше того.
Ну хіба що, Гудков-молодший, Дмитро, зрозумівши, що якось треба вирватися з цього замкненого кола, заявив, що готовий стати єдиним кандидатом від опозиції на пост мера Москви у 2018 році. Тим самим він злегка збаламутив стоячу воду. Але після недовгих обговорень і декількох реверансів у бік його зовнішності та чарівності, Дмитра Геннадійовича все ж визнали самозванцем. (На відміну від Навального, який, по суті, будучи таким самим, все-таки значиться чимось більшим).
Партія «Яблуко» з харизматичним улюбленцем публіки Львом Шлосбергом, що сидить чомусь в засадному полку, і зіц-головою Емілією Слабуновою готується до чергового походу на президентські вибори Григорія Явлінського. Згідно з домовленостями, підписаними перед парламентськими виборами, його будуть підтримувати Володимир Рижков і Дмитро Гудков. Але оптимізму навіть найпалкішим прихильникам Григорія Олексійовича це не дуже й додає. Сумного і трохи ностальгійного комізму ситуації додало те, що про своє висунення у президенти в один день з Явлінським заявив і Жириновський.
Як грубувато жартують деякі, для аналогії з гайдаївською трійцею (Боягуз, Балбес, Бувалий) не вистачає тільки висунення Зюганова. Геннадій Андрійович, як завжди готовий поборотися за права робітничого класу та трудового селянства, як заповідав Христос (увага українського читача: у російських реаліях - це не те щоб дуже смішний, але дуже сміливий та гострий, на «двієчку», жарт), як вчить Комуністична партія. Але у самій партії його дуже-дуже просять дати дорогу молоді, ну, тобто, хоча б 50-60-річним ленінцям-сталінцям.
В умовах, коли найпомітніші фігури дискредитовані, більшу увагу привертають ті, кого ще недавно називали активістами, а не політиками. Це Марк Гальперін, якого то затримують, то відпускають, але все не садять. Це Ільдар Дадін з його поневіряннями, переїздами з колонії в колонію і з тортурами над ним. Ще зовсім недавно це були люди, які мали сміливість стати в пікет проти влади. Сьогодні це вже люди, про яких постійно говорять на «Дощі» та на «Ехо».
Дадін з його мужністю та загостреним почуттям справедливості (як кажуть про нього всі, хто його знає), Гальперін, який міцно потоваришував з антивладними російськими націоналістами - що називається, політики «на виріст».
І ще є, дай Бог йому здоров'я, Володимир Кара-Мурза-молодший, який у середу ввечері вийшов з коми, після другого за останні роки важкого отруєння.
І, до речі, той самий ліберальний націоналіст Мальцев, на кампанію якого так працював Гальперін, запустив мем «05.11.2017 - Революція». І тепер популяризує цю дату, пояснюючи чому.
Пояснення, чесно кажучи, забавне. По-перше, тому що це День Гая Фокса в Англії: Ніч вогнищ, одне з найбільш гучних свят в Англії, у пам'ять про «порохову змову» початку XVII століття, коли мало не підірвали Палату лордів. Але у мас-культурі День Гая Фокса більш відомий завдяки коміксу та фільму «V означає вендета» з Наталі Портман у головній ролі. Звідти прийшла і «Маска Анонімуса». Ну, тобто певна витонченість в такій прив'язці до бунтівної мас-культури є. По-друге, тому що поруч більшовицька революція - 7 листопада. Ага, значить, мобілізація лівого протесту.
Тут Мальцев замовкає. Але ми розуміємо, що ще мається на увазі День народної єдності, держсвято 4 листопада, яке відразу після появи прозвали (але зараз з цим борються) Днем фашиста, тому що цього дня праві проводять «Російські марші». Тобто, на наступний день після свята правих, але за два дні до свята лівих і в день субкультурної революції.
А тепер дивимося на календар свят в РФ на 2017 рік. Три дні вихідних - 4-6 листопада. Якщо добре нализатися ввечері 4 листопада і мати на увазі, що ще два дні на похмелитися, то, думаю, революція в Росії цілком можлива - і саме 5 листопада 2017 року.
НАХАБНИЙ НАВАЛЬНИЙ
Однак повернемося до Навального та до 8 лютого. У середу суддя Ленінського районного суду Кірова Олексій Втюрін на процесі у справі «Кіровлісу», який так сподобався Кремлю, що він вирішив повторити його «на біс», визнав підсудних винними. Олексію Навальному - п'ять років умовного позбавлення волі з безумовним штрафом у 500 тисяч рублів, який вже був виплачений за першим вироком.
Оголошення вироку взагалі було фарсовим, оскільки суддя переписав попередній, після першого процесу, з тими ж дрібними помилками та неточностями. «Навіть послідовність свідків у вироку взята з попереднього. Хоча цього разу вони, ясна річ, були в іншому порядку. Копіпаст 100%», - дивувався Навальний.
З оголошенням вироку була поставлена крапка у суперечках, хоче Кремль бачити Навального на виборах чи ні. Якийсь час, кажуть, справді хотів - для пожвавлення. Справа у тому, що Кремль так загрався з пониженням явки на парламентських виборах, що тепер електоральне болото потрібно якось розворушити. Пам'ятайте недавній збір російських губернаторів у Москві, який сурмив заступник голови адміністрації президента Сергій Кирієнко. Тоді всім були поставлені чіткі нормативи: 70% явки і 70% - за Путіна. Цифри невипадкові, тому що 0,7х0,7=0,49. Тобто приблизно половина облікового електорату країни. Саме такі цифри хоче бачити у підсумку національний лідер країни, щоб упевнено почувати себе національним лідером країни (Як би Портос був Путіним, він би говорив не «Я б'юся, тому що я б'юся», а «Я обираюся, тому що обираюся», і періодично «Я обираюся, тому що б'юся/воюю»).
Але в підсумку вирішили, що допускати Навального до виборів все ж таки занадто ризиковано - і незалежний російський суд втюрив оголошене вище рішення.
Однак Навальний нахабно відмовляється з ним погоджуватися: «Ми продовжимо нашу кампанію та боротьбу за кращу Росію, незважаючи на цей вирок, продиктований з Кремля. Ми його не визнаємо та скасуємо. Путін і його шайка злодіїв бояться зустрітися з нами на виборах. Правильно роблять: ми виграємо».
Гарні слова та гарна позиція. Виборець любить, щоб у нього перед очима хтось рвав сорочку, причому й на собі. І тоді з'являються питання та варіанти.
ЮРИДИЧНІ НЕТРІ «КІРОВЛІСУ» І НЕ ТІЛЬКИ
Після оголошення вироку Навальному оперативної аналітики довелося чекати довго. Найпопулярнішими та повсюдними жанрами були - репортаж, а також коментарі юристів на тему, може тепер Навальний балотуватися в президенти чи ні? Кремль говорить, що не може, оскільки має судимість. Навальний говорить, що може, оскільки в Конституції РФ (а це закон прямої дії) сказано, що обирати та обиратися може будь-хто, хто не знаходиться в місцях позбавлення волі. Крім того, вирок ще можна опротестувати, а після проходження другої російської судової інстанції відправляти в ЄСПЛ. А там, нагадаємо, згідно з першим вироком, який є ідентичним винесеному в середу другому, правим визнали не РФ, а Навального.
Тут правда потрібно врахувати - ЄСПЛ відрізняється неквапливістю, але тут такі обставини складаються, що цього разу може і поквапитися. До того ж, варто звернути увагу на ту швидкість, з якою зовнішньополітична служба Євросоюзу розповсюдила заяву, в якій засудила вирок Олексію Навальному у другому процесі «Кіровлісу». Вирок названий «спробою заглушити ще один незалежний політичний голос Росії». У заяві також сказано, що вирок Навального «фактично прибирає його з політичної арени» і «ставить серйозні питання про справедливість демократичного процесу в Росії».
Зрозуміло, що російське кривосуддя вибудувало безліч перешкод на шляху до виборів: збір гігантського числа підписів, 300 тисяч, які можна відбраковувати згідно з довільними приводів; невизнання рішень ЄСПЛ через незалежний (від російської Конституції) Конституційний суд Росії; запуск або перезапуск будь-якої іншої справи по Навальному, наприклад справи «Ів Роше» тощо. Однак, все це загрожує неабиякими репутаційними втратами Росії і особисто Путіна.
Правда, вважається, що репутація у Путіна і так вже настільки погана, що зайвим зґвалтуванням закону її не зіпсуєш. Але це не зовсім так. ВВП бореться за переможного Трампа в США, за Ле Пен і Фійона у Франції і поки ще не зовсім зрозуміло за кого, але зрозуміло проти кого (Меркель), у Німеччині. І за цієї ситуації Володимиру Володимировичу бажано, щоб всі неподобства на його землях творилися тихо, мирно, без великого галасу. А очевидні утиски Навального гарантують зворотнє - простий, дохідливий для західної публіки меседж: «Ображають головного лідера опозиції».
До того ж потрібно пам'ятати про деякі завислі справи - розслідування «букової» катастрофи «Боїнга»; тяганина навколо виплати Росією збитку по ЮКОСу; скандал у зв'язку з системою державного допінгу в російському спорті; розслідування з міжнародної активності «російських хакерів». Все окремо це не так страшно для Кремля і добре працює на внутрішній піар-ринок («нас ображають!»). Але це як отрута, яка накопичуючись малими та середніми дозами і в якийсь момент може отруїти всерйоз.
Тому зайвий галас навколо Навального - це все ж загроза, якої краще б уникнути, але вже не виходить.
НАДЛИШКОВИЙ ОПТИМІЗМ ПІСЛЯ ПЕРЕВАЖНОГО ПЕСИМІЗМУ
Корисно подивитися, як реагує на ситуацію навколо Навального російська опозиційна публіка.
Михайло Ходорковський давно ще заявив, що підтримає його президентські домагання. Багато хто відмовчується. Але показовою є, наприклад, реакція головного редактора забаненного в РФ опозиційного порталу «Щоденний журнал» Олександра Рикліна. Раніше він завжди був проти виборів. Але своїми останніми діями Навальний розтопив його холодне серце: «Олексій Навальний, можливо, вперше у своїй політичній кар'єрі вийшов за прапорці та оголосив, що буде боротися за вищий державний пост незалежно від підсумків чергового ганебного процесу. Іншими словами - незалежно від бажання Кремля допустити його до виборів чи, навпаки, зняти з перегонів. У той самий час Навальний говорить своїм прихильникам: «Ну, от, хлопці, я вибір зробив, я піду до кінця, а ви готові поборотися за моє висунення?» На практиці це означає наступне - передвиборча кампанія, яка ще не почалася, відразу змістилася на вулицю. І головне гасло вуличних протестних акцій на найближчий рік - «Вимагаємо реєстрації нашого кандидата!» І чітке послання від мітингувальників владі - у труні ми бачили ваш закон, за яким Навальний не може балотуватися! Словом, вимальовується перспектива деякого пожвавлення протестної активності. Принаймні, тема вже є. Залишилося наповнити її реальним змістом». Кінець цитати.
Причому Риклін сказав це ще до оголошення вироку. А відразу після заговорив Альфред Кох: «Ну? Де потік поблажливої брехні: «Путін не знав! Це не його рівень! Хто такий Навальний, щоб особисто Путін їм займався?» Ось що я вам скажу. Особисто сам. Особисто займався. Тому що прекрасно знає: якщо Навальний піде на вибори, то він (Путін) йому програє. Які ще потрібні докази? Так боягузливо, практично слово в слово повторивши старий вирок... Це новий етап в еволюції Путіна. Він знає, що він слабий. І він також знає, що все це знають. Скільки триватиме цей театр «голого короля» - неясно. Але те, що це театр - тепер вже абсолютно очевидно».
А Сергій Лойко був взагалі по-фронтовому чіткий: «1) Путін його реально боїться. 2) Добре, що дали умовний. Могли б і пристрелити. 3) Згадаєте моє слово: Навальний - наступний президент Росії».
Зрозуміло, що в подібних скоростиглих заявах надлишок оптимістичної ажитації. Але також зрозуміло, що після трьох з половиною років електорального песимізму так хочеться чомусь порадіти. І кому, як не Навальному, який як раз останній і дарував цю радість на мерських московських виборах у вересні 2013-го.
І ось тут, як не дивно, можна згадати списаного в утиль Явлінського. Залишаючись цінністю хоч і неабияк обридлою, але все ж вічною, він спостерігає за електоральною хвилею, піднятою Навальним теж не без інтересу. У разі, якщо Навальний красою своїх політичних інстинктів і дій все ж розворушить значну частину російського електорату та західного істеблішменту, а потім буде жорстко усунений від виборів Кремлем, Григорій Олексійович отримує деякі шанси на апгрейд ослабленої харизми, своєї і свого «Яблука».
Шанси не те, щоб великі, але й далекі від нуля. Особливо якщо вдасться перезапустити імідж об'єднуючого демократів «Яблука» (Рижков і Гудков 2016 року).
До речі, ми ж не згадали так звану «каспарівську» опозицію, для України найсимпатичнішу, союзницьку, оскільки тільки в ній чітка відповідь на питання - Чий Крим? -Український!» є чи не головною перевіркою на вошивість. (Інші російські опозиціонери вважають за краще вошей не шукати та зупиняються тільки на деокупації Донбасу, що обіцяє негайне зняття найважчих санкцій). Але у цьому сегменті участь у всіляких виборах при збереженні нинішнього кремлівського режиму заперечують.
Тобто, висловлюючись шаховою мовою, це стратегія десь на 5-7 кроків вперед. І ця частина опозиції отримує якісь шанси на успіх лише після того, як Путін, чергового разу приборкавши Навального, обдуривши Явлінського та розвівши населення, остаточно доб'є економіку, розбазарить стабфонди та заплутається у маленьких переможних війнах. Інший варіант - очікувано несподіваний приліт до Росії «чорного лебедя», який зметне нинішні фігури з російської шахової дошки.
Що сказати? Принаймні, тут шансів не менше, ніж у Мальцева з Гальперіним на 5 листопада 2017 року. Хоча, конкретності менше. Ну, так це й природно, оскільки публіка більш високочола, з абстрактним мисленням.
«Ви думаєте, я несерйозна?», - як питала Надюша з «Іронії долі - З легким паром». «Поживемо - побачимо», - відповідала мудра мама.
Пристанемо на її пораду і ми.
Олег Кудрін, Рига
Фото: http://philologist.livejournal.com
