Російське «досьє» Тіллерсона: чи продовжать США підтримку України?

Минуло трохи більше тижня після того, як генеральний директор американського нафтового гіганта ExxonMobil Рекс Тіллерсон був офіційно висунутий на одну з найбільш впливових позицій в уряді США – пост державного секретаря. Його достатньо близькі стосунки із кремлівським керівництвом, а також багатомільярдні бізнес-проекти з видобутку нафти сам Трамп обернув на користь озвученої раніше концепції "зближення відносин із РФ". І хоча з самого початку цей погляд обраного президента поділяли далеко не всі в американському політикумі, за останній тиждень у ЗМІ з'явилися нові російські "пікантності" в біографії Тіллерсона, здатні посилити сумніви щодо подальшого лідерства США в угамуванні російського агресора та підтримки України.

ДРУЖБА З ВИГОДОЮ ДЛЯ БІЗНЕСУ

Як з'ясувалося з документів так званого "Багамського витоку", Рекс Тіллерсон із травня 2001 року був головою ради директорів компанії EXXON NEFTEGAZ LIMITED, зареєстрованої в офшорах. Компанія, в якій свою частку має й Росія, є оператором нафтогазового проекту "Сахалін-1" на однойменному острові в РФ. І це – потенціал не на один мільярд доларів.

Натомість, одразу два фактори: по-перше, особиста присутність Рекса Тіллерсона в керівництві спільної з росіянами компанії, а по-друге, її легітимна, втім сумнівна з точки зору прозорості реєстрація в офшорах, ставлять ще більше запитань стосовно "незаангажованості" нафтового магната на посаді держсекретаря. Йдеться конкретно про подальшу політику покарання Росії за її агресію в Східній Європі.

Далі-більше: з ростом "популярності" пана Тіллерсона, ЗМІ оприлюднюють нові подробиці його особистої дружби з главою компанії "Роснефть", близьким соратником Путіна Ігорем Сєчиним. Тут варто згадати, що проти цієї особи Держдепартамент США ще у квітні 2014 року (в одній із перших "хвиль" санкцій) ввів персональні обмеження через його позицію в керівництві країни-агресора.

Дружні стосунки між Сєчиним і Тіллерсоном почали активно поглиблюватись навесні 2012-го, коли глава ExxonMobil запросив куратора паливно-енергетичного комплексу Росії до Нью-Йорка й Техасу. Це був перший офіційний візит Сєчина до США, який йому сподобався, про що він неодноразово згадував після повернення до Росії. Зокрема, на одній із нарад у компанії "Роснефть" – вже після введення американських санкцій – Сєчин висловився, що йому не вистачатиме "їзди на мотоциклах разом із Тіллерсоном по американських дорогах". 

Російський нафтогазовий "куратор" не міг не відчувати дружнього ставлення з боку американського магната, однак ця дружба мала свої витоки. Ще в 2011 році у процесі розподілу російського "нафтового пирога" у ExxonMobil з'явилася можливість дістатися "вишеньки" – арктичних покладів Росії. Тоді американська компанія і "Роснефть" уклали угоду на проведення розвідувально-видобувних робіт у Карському морі, в російській Арктиці. Очевидно, ця угода разом із проектом "Сахалін-1" та іншими спільними справами була вкрай вигідною для обох сторін. 

Втім, успішна співпраця припинилась у 2014-му, після того, як адміністрація Обами запровадила широкомасштабні санкції проти Росії через її агресію проти України та окупацію Криму. І це пояснює відверті виступи пана Тіллерсона проти антиросійських санкцій.

ТІЛЛЕРСОН, СЕНАТ І УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ

За великим рахунком, нові обставини щодо особистої дружби Тіллерсона і Сєчина мало для кого стали сюрпризом в американському політичному істеблішменті. До того ж, їхня спільна діяльність не протирічила американському законодавству. Однак ці нові обставини можуть додати аргументів проти глави ExxonMobil під час голосування в Сенаті його кандидатури на посаду держсекретаря США. Зараз лише кілька впливових сенаторів-республіканців висловлюють відкриту й категоричну антипатію нафтовому магнату через його близькі зв'язки із Кремлем. Серед них – глава Комітету з питань збройних сил Джон Маккейн, який однак не входить до складу Комітету Сенату США з міжнародних справ, що затверджує держсекретаря. Крім Маккейна, "глибокі занепокоєння" стосовно призначення Тіллерсона висловив колишній суперник Трампа сенатор Марко Рубіо, який голосуватиме на слуханнях у профільному комітеті.

Але навіть з урахуванням можливості, що більшість демократів у Сенаті не підтримають Тіллерсона, цього відверто мало проти потужного нафтового лобі, яке глава ExxonMobil застосовує не вперше в стінах Капітолія.

На початку цього тижня американське видання Politico викрило ще одну "неприємність" про те, що компанія ExxonMobil на чолі з Тіллерсоном успішно пролобіювала провал законопроекту на підтримку України (STAND for Ukraine Act). Документ пройшов затвердження в Палаті представників, але так і не був внесений на голосування в Сенаті. 

У разі ухвалення цього законопроекту американський нафтовий гігант практично втрачає перспективи спільного бізнесу з росіянами. Документ серед іншого запроваджує умови, за яких президент позбавляється повноважень скасовувати введені санкції проти Росії без рішення Конгресу. У тексті зазначається, що будь-яке послаблення обмежень можливе лише в разі своєчасного, повного і доведеного виконання Росією Мінських угод, в тому числі повного відновлення контролю України над її східним кордоном із Російської Федерацією. Для ExxonMobil все очевидно: це питання майбутніх надприбутків із російських джерел на тлі заборони США і Канади вести розробки у російській Арктиці. 

Але якщо розібратися, справа не стільки в санкціях, скільки в усвідомленні керівництва ExxonMobil, що Путін не збирається виконувати Мінські домовленості та виходити з України. Вони вже мали достатньо часу для того, щоб вивчити російського лідера та його близьке оточення. Однак у такому разі виникає запитання до самої нафтової компанії та її керівника, який хоче очолити Держдеп: чи справді вони відчувають, що готові змінити американську політику відносно Росії в наступній адміністрації США, а заодно в Конгресі та в керівництві Республіканської партії, яке завжди займало жорстку лінію відносно Москви? Або ж ці занепокоєння даремні?

ЧИ ЗАЛИШИТЬСЯ ЛІДЕРСТВО?

Сполучені Штати наразі є безперечним лідером у процесі міжнародної підтримки України на тлі російської агресії на Донбасі, а також щодо спроби Кремля анексувати Кримський півострів. Американці хоч і не беруть безпосередньої участі в "нормандському форматі", але абсолютно всі його учасники враховують позицію Вашингтона. 

Штати забезпечили посилену присутність свого військового контингенту в Європі, виділивши мільярди доларів на Європейську ініціативу гарантування безпеки (European Reassurance Initiative). Вони вже перекинули ближче до Росії винищувачі п'ятого покоління F-22 та планують розгорнути до 2020 року дві ескадрильї новітніх F-35s у Великій Британії, що дуже помітно дратує кремлівське керівництво.

Неодноразово керівники нинішньої адміністрації й Пентагону на слуханнях у Конгресі, а також під час публічних виступів називали Росію "загрозою номер один" для національної безпеки США. Виявлений російський слід у кібератаках на демократичні інституції у Штатах під час виборів лише додав упевненості, що Росія ніякий не "товариш" і навіть відкрито не набивається в друзі.

Росіяни примудрилися налаштувати проти себе не тільки державний апарат США, але й розкрутити потужну військову махину Пентагону, який почав втілювати стратегію протидії, отримавши на це багатомільярдні асигнування. Саме тому заяви Трампа про доцільність зближення з Москвою спричинили щонайменше нерозуміння на всіх політичних щаблях у Сполучених Штатах Америки та навіть змусили його дещо змінити формулювання під час виборчої кампанії. І саме тому цю ініціативу буде складно реалізувати прихильникам кремлівської політики в новій адміністрації, навіть маючи "великі гаманці" та професійних лобістів у своєму інструментарії політичного впливу. Втім, хотілося б вірити, що новій команді в Білому домі вистачить мудрості не розхитувати збалансовану політичну систему та продовжувати утримувати лідерство США в забезпеченні усталеного світового порядку.

Ярослав Довгопол, Вашингтон
Фото: Sasha Mordovets/Getty Images