Україні не варто лякати Захід російським військом. Не повірять
Генеральний секретар Північноатлантичного альянсу Єнс Столтенберг заявив сьогодні, що НАТО не вбачає прямої воєнної загрози з боку Росії.
Повний контекст цих слів: «Ми живемо у час невизначеності та відчуваємо безпекові виклики. Насильство триває в Україні, у Сирії, в Іраку. Але ми не вбачаємо прямих загроз проти будь-якого союзника по НАТО». А ще генсек додав, що «ми продовжимо тверду політичну і практичну підтримку України».
Оскільки Столтенберг сказав це за підсумками засідання Комісії Україна-НАТО на рівні міністрів закордонних справ у Брюсселі, то хоч-не-хоч мусимо припустити: це – відповідь Заходу на позицію нашої дипломатії, яка, щоб отримати від Заходу вирішальну для перемоги над Росією підтримку – фінансову, дипломатичну, військову, переконує його, що Росія небезпечна для нього так само, як і для України.
Але Захід цілком обґрунтовано вважає, що військова агресія Росії проти України, якщо не брати до уваги сам факт брутального порушення міжнародного права, є лише спробою Кремля втримати за собою територію, на яку він мав визначальний вплив останні 350 років, а, отже, не йдеться про зазіхання Росії на країни, які наразі є офіційною частиною політичного Заходу. Тобто, дії Кремля безпосередньо Захід не зачіпають, принаймні у питанні військової безпеки.
Ще можна якось стерпіти і виправдати, коли суто пропагандистською тезою «якщо не зупинити Путіна в Україні, то він піде далі – на Європу» наші патріоти у Facebook чи Тwitter підбадьорюють один одного та агітують за підтримку України інших. Але якщо вона (теза) стала сьогодні аргументом української дипломатії у стосунках із Заходом, то це геть погано. Там, у НАТО, не потребують допомоги українських політиків у визначенні військових загроз своїй безпеці, там самостійно і досконало вивчили військові можливості сучасної Росії, а тому згаданий аргумент закономірно не сприймають, і до тих, хто його настійливо повторює, ставляться відповідно. Одним словом, методом залякування Заходу російськими танками і непередбачуваністю Путіна наші дипломати нічого корисного для України від Брюсселя чи Вашингтона не отримають.
У нас є (чи мусять бути) інші, набагато серйозніші та вагоміші аргументи. Узагальнено їх можна звести до того, що ми маємо на практиці довести Заходу: Україна – не Росія! Довести, що ми відрізняємося від росіян не лише піснями і мовою, менталітетом та історією (тобто, абстракціями з точки зору практичної геополітики). Маємо показати: ось у них корупція, у нас – ні. У них свавілля держави, у нас – закон і право. У них олігархія, у нас – середній клас і захищена приватна власність. У них диктатура і авторитаризм, у нас – демократія. У них – цензура, у нас – свобода слова. У нас – вибори, у них – бутафорія. І ще безліч подібного порівняння. Іншими словами, маємо показати Заходу, що Росія не має жодного - ні правового, ні морального, ні вже традиційного - права вважати Україну «своєю», що російська агресія порушила щось значно важливіше, ніж якийсь там Будапештський меморандум.
На жаль, поки що таких аргументів наша дипломатія не має. Завдання влади і суспільства дати їх, і то якнайшвидше. Від військової потуги Росії та від претензій Кремля і далі «рулити» Україною пече нам, а не Заходу. Про що й сказав фактично Столтенберг.
Юрій Сандул. Київ.
