Віктор Шидлюх, полковник ЗСУ, учасник визволення Широкиного
Не радив би «російським туристам» випробовувати міць наших позицій під Маріуполем 
07.10.2016 13:20 4139

- Як я це бачу, якщо б Російська Федерація могла пробити сухопутний коридор, вона б це давно зробила.  Чому не може? Там є кілька причин і ціла низка обставин. Головне – російські війська зустріли організований спротив з боку Збройних Сил України. Якщо б не це, не злагоджена дія всіх залучених частин – танкістів, артилеристів, механізованих підрозділів спільно з Національною Гвардією та добровольчими підрозділами, можна лише уявляти, як далеко пішов би агресор. Але він не пішов. Не том, що не хотів –  йому не дали. Росія не змогла дестабілізувати суспільно-політичну обстановку в регіоні та у країні. Нині вони контролюють лише невелику частину Луганської та Донецької областей. Далі не пройдуть. Кремлю залишається лише відбріхуватися перед власним народом з приводу краху цієї горезвісної ідеї щодо «Новоросії».

- Скількох «силовиків» ви перерахували… Але ж відомо, що звільняли Маріуполь виключно добровольці…

При всій повазі до добровольців, вважаю абсолютно хибною штучно поширену думку, що саме добровольчі підрозділи, нібито, зупинили агресію. Це не відповідає дійсності та не витримує жодної критики. Зі збройною агресією з боку Російської Федерації без ракетних військ і артилерії, без механізованих і танкових підрозділів, авіації, протиповітряної оборони Збройних Сил впоратися було б неможливо. Та і добровольців у складі Збройних Сил значно більше.

Мені, звичайно, не подобається, що деякі «фронтовики» намагаються отримати політичні дивіденди, в усіх невдачах звинувачуючи «невістку» – «ЗСУшників», як вони кажуть… Правда ж у тому, що жодні підрозділи, навіть дуже модно екіпіровані, не можуть замінити регулярні підрозділи ЗС, досвідчених офіцерів. Військове мистецтво – це наука, вона потребує знань та досвіду. Я був свідком, як один такий підрозділ під час невиправданого та непідготовленого наступу «покрошив» власний блок-пост, і були людські жертви. Часто так трапляється – вони спочатку вскочать у халепу, а потім просять «ЗСУшників» їх звідти витягувати, ще й винними роблять. Так було неодноразово, й історія все це ще буде розставляти по своїх місцях. 

«Мірятися славою» недоречно, хто більше вклав у захист Батьківщини, хто менше…

- Чи я правильно зрозумів, у вашій версії «невістка» - це добровольчі підрозділи?

- Ви невірно зрозуміли. Все, що я хотів сказати - не можна виборювати звання «захисника Вітчизни», принижуючи заслуги інших підрозділів. В інформаційному плані Збройні Сили надто «скромні», крім того, в них є багато обмежень, пов’язаних з секретністю, є вдосталь наказів та інструкцій. У добровольців таких обмежень немає. І поки одні сидять в інтернеті, інші сидять в окопах. Не можна дискредитувати тих, хто в окопах, це недостойно. Взагалі, вважаю, «мірятися славою» недоречно, хто більше вклав у захист Батьківщини, хто менше… Батьківщина – вона одна.

- Але ж саме добровольці б’ють на сполох стосовно неготовності Маріуполя до відбиття ймовірного російського наступу. Невже вони і в цьому «шукають слави»?

- Був якось виступ на прес-конференції за участю одного відомого командира «добробату». Цілих два народних депутати почали розповідати, що, мовляв, відвідали сектор «М», не побачили там жодних рубежів оборони, що, мовляв, фортифікаційне обладнання позицій ще й не починалося, що люди кинуті напризволяще. Таку інформаційну качку запустили в телеефір, а ніби державні люди…

Слухайте, ну не можна так! По-перше, за один день неможливо перевірити всі фортифікаційні споруди, їх фізично неможливо об’їхати навіть за кілька днів. Людина, яка не бачила на власні очі, не має права говорити такі речі. На моїх очах офіцери і солдати днями й ночами працювали над обладнанням цих позицій, особисто знаю багатьох з цих людей. Було створено кілька рубежів оборони, вкладені величезні зусилля. Місцеві органи влади були долучені до цієї роботи. То для чого такі істеричні заяви? Щоб здобути якісь політичні дивіденди? Але ж це свідоме сіяння паніки. Совість треба мати!

Збройні Сили готові боронити Маріуполь, якщо Кремль насмілиться рухатися в цьому напрямку

Треба було сказати правду людям, маріупольцям, у першу чергу, а також батькам тих військових, які зараз проходять службу на нібито «необладнаних» позиціях. Ну, я на одній з телепередач заперечив ці твердження, як офіцер, який безпосередньо знає реальний стан справ.

Кажу відповідально – Збройні Сили готові боронити Маріуполь, якщо Кремль насмілиться рухатися в цьому напрямку. Готові організаційно, добре озброєні, на добре оснащених фортифікаційних позиціях. Я б не радив «російським туристам» випробувати міць цих позицій. Вже вони спробували в Широкиному, мало їм не було. Тривалий час там були серйозні бої. Коли ми зайняли вигідний рубіж, противник намагався відбити ці позиції. Ми вживали всіх заходів, щоб утримати їх та мінімізувати втрати. Натомість противник, завдяки спільним зусиллям Збройних Сил та Національної гвардії, поніс величезні втрати. Це дуже серйозна робота, яка передбачала розвідку місцевості та цілей, своєчасне постачання, підсилення силами та засобами. Така робота потребує суто професійного підходу.

Під Широкиним вдалося перемістити лінію зіткнення подалі від Маріуполя в межах ліній, визначених Мінськими домовленостями, вирівняти передній край. Це змусило противника відтягнути вогневі позиції артилерії в бік Новоазовська, що і зараз не дозволяє їм вільно обстрілювати Маріуполь. До цього така загроза була постійною, окупанти вели постійні обстріли передмість Маріуполя - Виноградне, Талаківка, Гнутове. Після взяття Широкиного ці обстріли припинилися, і Маріуполь став вільніше дихати. Це величезне, красиве та миролюбне місто з чудовими людьми почало жити майже мирним життям.

Розумієте, є ще й моральний бік питання. Противник і тоді, і зараз не просто порушує домовленості й застосовує заборонену зброю. Вони вчиняють підлість, здійснюють раптові обстріли з населених пунктів, з сіл, які знаходяться поблизу Маріуполя. Вони стріляють з житлових кварталів, з кладовищ, з територій підприємств. Фактично, вони використовують таку мерзенну тактику, прикриваючись місцевим населенням. Втім, точно так, як це анонсував Путін.

У той же час, від початку війни на Сході позиція всіх наших керівників, що військових, що цивільних, була однозначною - по населених пунктах ми не стріляємо, як би важко нам не було. Там наші люди, українські громадяни. Ми не можемо їх нищити, як це російські війська робили в Чечні. Ми ж не окупанти.

1-й і 2-й корпуси ЛДНР – це російські підрозділи, укомплектовані росіянами та російськими офіцерами за російською оргштатною структурою, підпорядковуються штабу Південного військового округу РФ

Тобто, ви вважаєте, що українські військові не будуть виконувати Мінські домовленості?

- Не перекручуйте. Українські військові, Збройні Сили завжди виконують рішення, які приймаються керівництвом країни. Реально роблять все можливе для захисту наших людей і територій.

- Дуже серйозні відбулися зміни. По-перше, вони відчули присутність Збройних Сил України. До певного часу Маріуполь не знав, які у нас військові, там військових частин практично не було. Натомість, ворожа пропаганда малювала страхітливі картинки про «карателів» і таке інше. Але коли маріупольці побачили, що це їхні брати, сини, батьки воюють за них же, за їх, маріупольців, мирне життя – це відіграло важливу роль. Вони побачили, хто друг, а хто ворог, хто насправді обстрілює, хто загрожує їхньому життю і добробуту.

Мене особисто вразило доброзичливе ставлення місцевих. З особливою теплотою я зберігаю грамоту від міста. В мене з’явилось дуже багато друзів, знайомих, і взагалі - я щиро полюбив маріупольців. З приходом військових вони дійсно усвідомили себе українцями, згадайте марш вишиванок у Маріуполі минулого року. Тоді спало на думку, наскільки суспільство у нас відрізняється від російського. Наші люди за роки незалежності відчули смак свободи. Це ті природні речі, які українець вже ніколи й нікому не віддасть, тим більше, що за цю свободу заплачено кров’ю, за це полягло багато людей.

Хотів би поділитися ще одним спостереженням. Усіх, хто вперше потрапляє на передову, дивує, наскільки високим є бойовий дух наших військових, наскільки наполегливо всі працюють для досягнення єдиної мети – Перемоги. Цьому є пояснення. Ми, військові, не відрізняємо себе від решти населення України, що в Маріуполі, що у Харкові або Запоріжжі, що у Донецьку з Луганськом – це також українські міста. У нас є спільний ворог, і Збройні Сили повинні захистити нашу державу від цього підступного зовнішнього ворога. Ми на нашій землі назавжди. Все просто. Принаймні, в цьому питанні між політиками і військовими не повинно існувати жодних суперечностей.

Михайло Дмитрук, Київ. 

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-