Як у Москві відсвяткували День незалежності США
У Спасо-Хаусі, особняку, що ось вже більш як 80 років є московською резиденцією американського посла, відзначили 240-річчя Декларації незалежності Сполучених Штатів Америки. Для початку кореспонденту Укрінформу пообіцяли, що через десять років таке святкування, зовсім кругле, буде просто незабутнім. Але і на цьому нудьгувати не доведеться. Що'є, то є.
Торжество виявилося цікавим, насиченим. А головне – символічним.
ЖАРТИ З ШАМПАНСЬКИМ
Коли в 1933 році США визнали СРСР на дипломатичному рівні, то в якості резиденції американського посла був обраний середнього розміру неокласичний особняк за адресою Спасопесковська площа (іноді пишуть – майданчик), 10. Для налагодження контактів з молодою, але такою величезною країною тут заклали традицію широкого святкування різних урочистостей. Тобто, виходить – більш як 80 років безперервної традиції. Уявляєте, скільки всякого різного відбулося за цей час у цьому легендарному будинку.
Тут по-дитячому безпосередній Брежнєв на зустрічі з Ніксоном, побачивши десерт «Запечена Аляска», вигукнув: «Подивіться, американці просто творять чудеса – вони навчилися підпалювати морозиво!». Тут по-селянськи товариський і тільки сталий до влади, Хрущов ледь не викликав дипломатичний скандал, коли спробував підняти на руки дочку посла Болена Целестіна.
Але найбільше легенд та історій ходить про Спасо-Хаус 30-х років. Радянська столиця жила не дуже сито. А в резиденції американського посла всього було вдосталь, в тому числі і шампанського. В сумі з любов'ю до зоосаду дружини високопоставленого дипломата, яка відповідала за концепцію святкових прийомів, це призводило до комічних результатіви. Так на різдвяному святкуванні в 1934 році дресирувальник тюленів, наданих Мосцирком, перепив і звалився після пари трюків. Після чого тюлені на свій розсуд розбрелися по всьому будинку.
Наступного року жартівник Карл Радек підпоїв вином з бульбашками ведмедика. І того вирвало прямо на мундир одного з червоних генералів (комдивів, як це тоді називалося). Взагалі «Весняний фестиваль» 1935 року залишився в історії як найбільш розкішний і сліпучий прийом, будь-коли організований американською дипломатичною місією за кордоном. Понад 400 осіб – за винятком Сталіна практично вся партійна, військова і богемна верхівка СРСР. Саме цей вечір був увічнений Михайлом Булгаковим у «Майстрі і Маргариті» як Воландовський «весняний бал повного місяця або бал ста королів».
Ось така історія. Але нині інші історії...
РАНІШЕ – МОЖНА, ТЕПЕР – СТРАШНО
Я прийшов на святковий прийом заздалегідь, щоб встигнути озирнутися і освоїтися в інтер'єрі. Офіційні особи посольства не мають права оголошувати список запрошених. Але можуть назвати професії запрошених: політики, політологи, журналісти, керівники великих ЗМІ, люди з творчого середовища. Що ж, цікаво... До недавнього часу Спасо-Хаус взагалі був відомий тим, що сюди, незважаючи на войовничу риторику, заходили, умовно кажучи (і не завжди умовно), Жириновський під руку із Всеволодом Чапліним.
Тепер все інакше. Стабфонд закінчуються, «посадки», навпаки, починаються. А тут ще попереду вибори. У вересні – парламентські, через два роки, саме, коли, як кажуть, накопичений валютний жирок розтане, – президентські. В цих умовах політики віддали перевагу 4 липня іншому проведенню часу.
Якщо не помиляюся, з політиків тут було десь дві з половиною персони. По-перше, колишній лідер «Яблука» Сергій Мітрохін. По-друге, парнасовець Володимир Кара-Мурза-молодший (неприємно згадувати, але після торішнього «важкого отруєння чебуреками», Спасо-Хаус чи не єдине місце в Москві, де молодий політик може спокійно поїсти).
І наполовину політиком (поки що) можна вважати чудового історика, професора Андрія Зубова, який погодився балотуватися в Москві від Парнаса. Коли я підійшов, він саме жваво обговорював свої електоральні перспективи з президентом фонду «Голокост» Аллою Гербер і режисером, художнім керівником театру «У Никитских ворот» Марком Розовським.
З прокремлівських аналітиків, які регулярно беруть участь у пропагандистських двох годинах ненависті, умовно званими «політичними токшоу», я встиг помітити тільки Євгенія Сатановського та Миколу Злобіна. Послухати Злобіна не вдалося, а ось виступ Сатановського перед журналістами запам'ятався. Він відомий своєю, м'яко кажучи, грубуватістю. Ось і зараз російських і американських яструбів Сатановський назвав «великими дебілами» (останнім часом це взагалі досить популярне слово в тезаурусі великого вченого, так наприклад, за його недавньої оцінкою, «Європа нарешті зрозуміла, що на Україні одні дебіли»). Причому, на думку Сатановського, саме американські «великі дебіли» зараз найбільш галасливі й активні. І відповідно вони заважають постійним мирним ініціативам російської сторони, де, як слід розуміти, голуби вусмерть заклювали місцевих дебільних яструбів (вже вибачте за термінологію – запозичена ).
Ось, начебто і всі державників. Втім, ні вибачте. Прийшов ще Ігор Іванов. У нинішній кадровій чехарді його вже призабули. А адже він був главою МЗС (1998-2004); секретарем Ради безпеки Росії (2004-2007). Зараз же займає непильну й ненервову посаду президента Російської ради з міжнародних справ. Вражаюче, але навіть «колишні» на цей Спасо-Хаус практично не прийшли. Можливо, саме тому, що сподіваються перестати бути «колишніми». (Кожен, напевно, думає: «Суркову вдалося. Дивись, і мені вдасться»).
З богемних персонажів на святі бачив співачку Тамару Гвердцителі і композитора Олександра Журбіна. Олександр Борисович ходить на ці святкування вже 40 років, з того часу, як прославився з рок-оперою «Орфей та Еврідіка». Тому у кого, як не в нього, запитувати про те, як змінюється атмосфера святкування Дня незалежності США у Москві. Журбін відповів, що, схоже, повертаються колишні часи, коли члени Політбюро не ходили, а з радістю заходили тільки люди творчі.
Ще композитор розповів останні новини про свою сім'ю. У Нью-Йорку його син, відомий альтист і композитор Льова Журбін, купив квартиру на Манхеттені, через що довелося влізти в борги. Так що зараз доводиться працювати особливо багато. А в Москві Журбін-старший ставить свій черговий мюзикл – «Дрібний біс» за Соллогубом. Шкода, посол Теффт не чув цих новин. Вони поповнили б його скарбничку аргументів, якими важливими є не тільки культурні, наукові, а й сімейні зв'язки між США та СРСР... тобто, ні, вибачте, моя помилка... І Росією. Пане посол, звичайно, говорив – «між США та Росією».
ДОБРИЙ МУДРИЙ ДЯДЬКО
Той самий Журбін з легкістю, дозволеною не дипломату, але композитору, назвав Теффта «добрим дядьком». Визначення нехитре, просте, але дуже точне. Сам пан посол часто і з задоволенням називає себе «кар'єрним дипломатом». А справжній дипломат повинен бути харизматичним, чарівним. І бажано з природним для нього і легко сприйманим оточуючими іміджем, чином.
Все це є у Теффта. Він виглядає, як славний дядечко із сімейної саги. Мудрий, в сутності добрий, але за необхідності – суворий. Правда, на самому святі Теффт своєї суворості взагалі не виявляв. Він говорив тільки про дружбу, веселе святкування і насолоду від радощів життя. Але напередодні посол США в Росії дав велике інтерв'ю кореспондентам Радіо Свобода та «Голосу Америки». Ось там слухати його і вловлювати нюанси було надзвичайно пізнавально. Це було тонко вибудуване, м'яко-жорстке напоумлення родича, що встав на не ту стежку і ризикує занадто далеко зайти за нею: «Потрібно виконати Мінські домовленості. Ви тільки почніть – це не так уже й важко. А потім будемо знову дружити, театрами, космо- і астронавтами».
За традицією кожне святкування дня незалежності проходить тематично – з акцентом на реалії одного зі штатів. Цього року це була Флорида, де розташований Космічний центр імені Кеннеді. На честь цього був запрошений астронавт Дуг Вілок. Класний мужик. Без зірковості. Невтомно фотографувався з гостями. При цьому все робив весело, щиро, з вигадкою. І так три години, без утоми і примх, немов актор Камеді-клабу, причому початківець. Тому що у досвідчених, зоряних акторів Камеді-клабу на обличчі, як правило, лежить печатка легкої втоми. (А якщо хтось захоче подивитися на справжні зірки, гляньте на фотографії Дугласа Вілока – ось підбірка його фото в космосі).
З російського боку космонавтику представляв Олексій Леонов, відомий своєю роботою у відкритому космосі і участю в польоті «Союзу»-«Аполлона» (уівчненому на пачці цигарок). У пам'ять про це Теффт сказав, що Леонов не тільки герой Росії, але і герой Америки. Олексій Архипович був явно задоволений...
До речі, про цигарки. Для курців був виділений маленький закуток в дальньому кутку посольського ділянки. Коли я фотографував курців (у центрі цієї компанії стояв журналіст Антон Носик, який знаходиться зараз під слідством ), вони дивилися, як мені здалося гордо і навіть з викликом. Чому, хоч сам не курю і ніколи не курив, навіть перейнявся до них особливою повагою. Так, з одного боку шкодять своєму здоров'ю. Але з іншого – які нонконформісти!
АДВОКАТИ І ЖУРНАЛІСТИ
Приємно було зустріти в Спасо-Хаусі добрих знайомих, адвокатів у справі Савченко і дізнатися про їхні плани. Марк Фейгін і Микола Полозов, які захищають Ільмі Умерова та Ахтема Чийгоза сказали, що планують вивести тему переслідування Росією кримських татар на новий, світовий рівень. Оскільки в світі досі не цілком усвідомлюють, що зараз відбувається в Криму.
Ілля Новіков, адвокат, який гуляв по резиденції саме по собі, розповів, чим планує займатися в Росії як повноважний представник української адвокатури. Він хоче формалізувати і зробити технологічним процес взаємної передачі доказів між Росією і Україною. Щоб не було таких казусів як у справі Савченко, а також Карпюка-Клиха, коли російський суд під надуманими приводами просто відмовлявся долучати докази, привезені з України.
Прийшов на прийом і адвокат Вадим Прохоров. У нього було багато роботи по «справі Нємцова». А тут ще й історія навколо «хабара Микити Бєлих». Та ще й передвиборні клопоти Парнаса (Прохоров – активний діяч цієї партії). Не дивно, що він періодично відходив з кимось із співрозмовників вбік і там довго спілкувався, жваво жестикулюючи.
З журналістів найпомітнішими були господар і головний редактор «Независимой газети» Костянтин Ремчуков, господиня і головний редактор The New Times Євгенія Альбац, а також батько і дочка Фельгенгауери. Павло Фельгенгауер – один із провідних військових оглядачів Росії (постійний автор «Новой газеты»). У нього було просто гріх не запитати про Варшавський саміті НАТО (8-9 липня) і подальшу Раду НАТО-Росія.
«Що стосується відносин України і НАТО, то якихось важливих заяв на Варшавському саміті на цю тему я не чекаю. Все потрібне тут було сказано напередодні. А ось на наступному засіданні ради НАТО-Росія багато чого чекають від переговорів з приводу транспондерів. Але і тут не все так просто», - сказав експерт. За його словами, технічно реалізувати пропозиції Росії зі взаємного використання на військових літаках Росії і НАТО транспондерів для взаємного пізнавання під час польотів над нейтральними водами, буде непросто. Причому, в першу чергу з російської сторони. «Так що і тут – більшою мірою це слова, розмови, красива картинка, як і в історії із стрімко відновлюваними відносинами з Туреччиною», - досить саркастично резюмував Фельгенгауер.
Його донька Тетяна – заступник головного редактора «Эхо Москвы». І незважаючи на молодість, цілком заслужено. Вона і сама добре веде радіопрограми. Але її ранковий ефір з Олександром Плющовим – останнім часом, здається, найбільш рейтинговий. Плющов, чоловік дотепний, розумний, гарний технар (випускник МХТІ), веде свої ефіри дивно легко і природно. Важлива якість – він не боїться видатися смішним. І, будучи смішним, не виглядає безглуздо, а виглядає чарівно. Ось і зараз після недовгого знайомства, він відразу сказав: «О, це ви ще не бачили, як я в резиденції з райдужним прапором фотографувався!». І після прохання показати, тут же буквально розіграв цілу мініатюру навколо цього факту.
БУЛГАКОВЩИНА СПАСО-ХАУСА
Але ось прийом наближається до кінця. Джон Теффт і його дружина Маріелла (чоловік окремо подякував за допомогу у підготовці свята) проводжають гостей. І тут почалася якась булгаковщина. Сонце враз сховалося за хмарами. Піднявся поривчастий вітер і навіть закрутилися пилові воронки.
А біля входу в резиденцію були закріплені два прапори – американський і російський. І ось під час сильного пориву один прапор впав, немов прапорець на шаховому годиннику двох гросмейстерів. Який? Звичайно ж, російський. Я кинувся знімати настільки символічне видовище. Але, напевно, зробив це занадто рвучко, оскільки непорядок був миттєво помічений персоналом і усунутий. (Але пара кадрів все ж залишилася).
А на виході зі Спасо-Хауса, коли вже почав накрапати дощ, на Спасопесковській площі мене чекав вже цілий триптих. По-перше, невелика, але дуже характерна компанія людей в штатському, дуже схожих на «тітушок». Вони невідривно дивилися на вихід із Спасо-Хауса. Зфоткав їх зі спини.
Потім, про всяк випадок, сфотографував потужний автозак, такий собі самоскид-автозак. І, нарешті, групка субтильної молоді, що ховається під навісом від дощу. У старшого групи була пов'язка з класичним старорадянським написом «Дружинник». Господи, а що їм тут робити? Невже поліції і тітушок мало? Обов'язкова присутність всіх родів «антимайданних військ»?
Як це завжди буває у подібних випадках, під час клацання фотоапарата, браві дружинники і дружинниці відверталися вбік, щоб оличчя не потрапило в кадр. Отже, все-таки чогось соромляться ці сучасні Івани Бездомні...
Олег Кудрін, Москва
