Путін і Навальний - хто ким і хто кого. Ігри в розслідування

Путін і Навальний - хто ким і хто кого. Ігри в розслідування

Укрінформ
Скандал навколо російського генпрокурора Чайки, цілком можливо, вибухнув не без відома Кремля

Фонд боротьби з корупцією (ФБК) Олексія Навального 1 грудня підірвав інформаційну бомбу великої сили - розслідування про сімейний бізнес генпрокурора Росії Юрія Чайки, що готувалося півтора року. Синхронно з ним і за його ж «наколкою», свою частину розслідування на ту ж тему провела «Новая газета».

Таке масштабне, добре аргументоване розслідування, безумовно, важливе саме по собі - як показник рівня криміналізації нинішньої російської верхівки. Але не менш важливо й інше - реакція на нього «веж Кремля» (що виявляється найчастіше у відсутності реакції). А також питання - як узагалі в авторитарній країні, що перебуває під тотальним контролем спецслужб, можуть з'являтися матеріали такої сили, гостроти і які готувалися настільки довго.

ХТО Є ХУ І ПОЧОМУ

Розслідування ФБК переважно розповідає про старшого сина генпрокурора - Артема Чайку. Для початку, виявилося, що всі його фотографії, які гуляють в інформполі, хибні. І працівники Фонду опублікували істинну його «фотопичку». Але це так, для затравки. Матеріальні свідчення тут куди важливіші.

А почалося все півтора року тому, коли ФБК з'ясував, що Артем Чайка володіє шикарним готелем Pomegranate в Греції на півострові Халкідікі. Частка в готелі також належить Ользі Лопатіній, колишній дружині заступника генпрокурора Геннадія Лопатіна. Співробітники ФБК припускають, що їхнє розлучення має формальний характер, оскільки дама, як і раніше, носить обручку (відповідне фото наведено). Ольга Лопатіна - співвласниця компанії «Цукор Кубані», частки в якій належать дружинам Сергія Цапка та В'ячеслава Цепов'яза - лідерів Кущовського ОЗУ, що прославилося якимись середньовічними, за пристрастями і жахами, злочинами - масові зґвалтування, убивства багатодітних сімей. Щоправда, 2 грудня Лопатіна ніяково спробувала заперечувати цей факт, але була відразу ж викрита таким найпростішим способом, як читання сайту російської податкової інспекції.

Але як же без вілл?! У Артема Чайки і Ольги Лопатіної знайшлися такі по сусідству - у Греції. Вони розташовані неподалік від святого Афону, куди генпрокурор Юрій Чайка полюбляє приїжджати до сина, щоб «духовно зарядитися». Так-так, звичайно, як же тут без духовності - пророчий «Левіафан» у дії. А ще Артем Чайка володіє в Швейцарії будинком вартістю близько трьох мільйонів доларів. І тут же, на швейцарських рахунках, зберігаються гроші.

Важливо зазначити, з чого ж починалася кар'єра обдарованого підприємця. Наприкінці 1990-х - початку 2000-х років Артем Чайка захопив Верхньо-Ленське річкове пароплавство в Іркутській області й привласнив 12 суден. Перший зароблений капітал син православного патріота Юрія Чайки дбайливо відвів до тієї самої Швейцарії. У розслідуванні ФБК детально описано всю схему відбирання: рейдерське захоплення супроводжувався смертю колишнього директора підприємства. Згідно з висновком судмедексперта, він був убитий, а не наклав на себе руки. Однак прокуратура тоді відмовилася завести справу. Чому? У 2003 році, коли сталося вбивство, заступником прокурора області була Альбіна Ковальова, яка, за даними «Новой газеты», дуже близька до сім'ї Юрія Чайки (той тоді ще працював в Іркутську).

Рейдерство Чайки відбувалося тільки там, де сидів потрібний прокурор, який допомагав «віджимати»

З часом у Артема Чайки накопичився цілий холдинг компаній з оборотом у сотні мільйонів доларів. Він купує активи безсистемно: підприємства з видобутку солі та піску, будівництва, виготовлення цегли, юридичні контори. За словами Олексія Навального, вони в ФБК спочатку здивувалися такій всеїдності, і лише потім здогадалися, що справа в методиці роботи: «Це все виглядає дуже дивно і незрозуміло. А потім ми зрозуміли, чому так відбувалося. Де сидів прокурор потрібний, який допомагав «віджимати» якийсь ресурс, там це все й відбувалося».

ПОГАНА ХОРОША ЛЮДИНА

У поясненнях Навального «Эху Москвы» важливе зазначення  терміну розслідування: «Півтора року тому ми виявили готель, що належить Артему Чайці, у рамках нашої кампанії з пошуку взагалі закордонної нерухомості у чиновників. Ну, готель та й готель. Ми зраділи, цікаво, зараз ми його викриємо. І вирішили покопатися в цьому всьому». Півтора року!

А тепер замислимося. Півтора року досить великий склад співробітників Фонду Навального (і плюс «Новая газета») системно працює над викриттям сімейного бізнесу головного прокурора країни, і що ж? Чи могло це залишитися невідомим спецслужбам країни?

Дуже сумнівно.

Згадаймо, як велося спостереження за Борисом Нємцовим і періодично зливалися записи його телефонних розмов з дещо брутальними жартами - у надії, що хтось із партнерів образиться. Коли потрібно було винайти справу проти одного з найближчих помічників Олексія Навального - Георгія Албурова, то телефонні розмови співробітників ФБК тотально прослуховувалися і записувалися. І таки зуміли вигадати історію з «крадіжкою картини» «Погана хороша людина». (Історія полягала в тому, що місцевий самодіяльний художник у місті Владимирі вивішував свої самопальні картинки на паркані. Він радів, якщо хтось їх забирав. Ось тут друзі Навального хотіли пожартувати, узяли картинку на день народження Олексію. А наразилися на «крадіжку за попередньою змовою»).

Навальний - органічна частина системи, вибудуваної Кремлем

Ви серйозно думаєте, що ту апаратуру, у наші непрості часи, взяли та й відключили?.. Ну, дива гебістського звукозапису - зрозуміло. Але також, знаючи любов нинішньої кремлівської влади контролювати все і вся, важко повірити, що в оточенні Навального зовсім немає інформаторів.

А якщо припустити, що влада або принаймні якісь із російських спецслужб знали про підготовлюване розслідування, то чому воно стало такою бомбою? Чому не було жодної протидії йому?

І як узагалі в нинішній авторитарній Росії може існувати ФБК, коло Навального. Яку роль вони відіграють?

НЕ ПРОЕКТ, АЛЕ ЧАСТИНА СИСТЕМИ

Розмови про те, що Навальний - проект Кремля в Росії, виникають досить регулярно. Але переконливого підтвердження не знаходять. І це зрозуміло. Досить згадати, наприклад, долю Олега Навального. Важко уявити, що й це частина «проекту Навального», частина домовленості із самим Олексієм.

Тому видається, що Навальний - ніякий не проект Кремля. Однак істина десь недалеко. Оскільки він - органічна частина системи, вибудуваної Кремлем.

Щоб було ясніше, згадаємо приклади з української політичної історії. Чи була партія «Свобода» і особисто Олег Тягнибок партнерами Януковича? Ні. Проте їхнє піднесення (помірне і контрольоване) - на місцевих виборах у Західній Україні, їхній прихід до парламенту 2012 року, вихід Олега Тягнибока у другий тур на президентських виборах-2015 - було дуже вигідно колишній українській владі. Звідси - очевидна підтримка «Свободи», принаймні медійна і адмінресурсна. Щось подібне, тільки зовсім уже по-революційному швидке, скороспіле, сталося і з «Правим сектором», що виріс і пережив свою зоряну годину за часів «Євромайдану».

І це не поодинокі приклади в історії. Влада (чи якісь її гілки) часто думає, що може контролювати революціонерів і використовувати їх у своїх цілях. Але при різкому повороті керма вона втрачає будь-який контроль над ними і летить стрімголов, у тому числі - і після ударів, завданих її колишніми ситуативними «партнерами».

ОКСАМИТОВИЙ БАТІГ

Яку ж роль відіграє Навальний із товаришами в нинішній вертикалі влади?.. Точніше - може відігравати (у тому випадку, якщо моя версія правильна).

Однією з головних якостей путінської влади називають слабку змінюваність еліт, відсутність ротації. Відсутність механізму зміни людей біля керма влади - узагалі, один з головних недоліків авторитарного способу правління. Йосип Віссаріонович вирішував цю проблему за допомогою репресій, спрямованих проти своїх не меншою мірою, ніж проти чужих.

Але товариш Сталін був нещадним революціонером і експропріатором. А товариш Путін - добренький гебіст «на експорт». У нього інше виховання: своїх не здавати, своїм усе пробачати. Але треба ж щось робити, щоб люди, розставлені ним при владі, хоч чогось боялися... Ні, «боялися» слово занадто сильне - щоб хоч чогось побоювалися.

Розслідування Фонду Навального мають бути, але вибухового зростання його популярності бути не повинно

І ось тут виходить, що Навальний для Путіна може бути не тільки шкідливим, а й корисним. Адже самі путінські придворні на себе не донесуть. І самокритикою займатися не стануть - де й що вони спіонерили. Ні, звісно. А ось Навальний з друзями розкопає і опублікує. Президент, звичайно, жодних заходів з цього приводу не вживе. Не царська це справа - йти на поводу в «розкопувачів бруду». Однак накаже все скласти в окрему теку - про всяк випадок, на майбутнє. При зустрічі потім можна буде аргументовано і, за ситуацією, більш-менш різко покартати, а то й покарати винуватця інциденту. Пам'ятаєте, як у старому анекдоті: «Я тебе б'ю, синку, не за те, що ти з'їв банку варення, а за те, що залишив відбитки пальців».

Після цього люди розуміють, що потрібно чи то варення їсти менше, чи то відбитки пальців витирати ретельніше. Або ж ходити під ризиком опинитися наступною жертвою у візантійськи вишуканій російській боротьбі з корупцією. Імовірність не дуже велика: таких жертв, як ми бачимо, - небагато. Але вони все ж є.

РОЗСЛІДУВАННЯМ - ТАК. РЕЙТИНГУ - НІ!

Тут, щоправда, є одна складність. Світовий досвід показує, що викриття корупції - непогане добриво для зростання популярності, рейтингу. І Борис Миколайович із цього починав, і Олександр Григорович на цьому злетів. Але, з іншого боку, не потрібно перебільшувати цю закономірність, оскільки тут немає прямо пропорційної залежності. Особливо в умовах суверенної демократії.

Усе залежить від постановки завдання і способів його розв’язання. Отже, дано: розслідування Фонду Навального мають бути, але вибухового зростання його популярності бути не повинно. В умовах повного контролю інформполя завдання зовсім нескладне. Шанувальники «зомбоящика» вірять усьому, що їм там розкажуть. Досить обожнюваному ВВП зіронізувати на «прямій лінії», що Навальний сам дрібний злодюжка, який поцупив із братом якусь деревину, - і наївний глядач, за ситі роки звиклий до мантри «А хто ж не краде?», уже повірив.

Може, суть у тому, що Навальний - дещо інший за якостями і функціями, але не менш важливий елемент путінської влади

Для росіян же, що намагаються думати самостійно, - є буцімто ліберальні блогери на кшталт Антона Красовського і буцімто ліберальні політологи на кшталт Бєлковського. Вони регулярно й емоційно викривають Навального... незрозуміло в чому. Наприклад, «у спекуляції на заздрості до корупціонерів» (теза Красовського). Оригінально. А що, істинно демократичне суспільство виховується в толерантності до корупції? Або звинувачення в «авторитаризмі» (теза Бєлковського). Теж віртуозно - піди перевір, поки людина не прийшла до влади. І плювати, що людина виступає за вільні вибори, свободу слова, зборів і поділ гілок. Слова «А мені здається, що він стане диктатором» спростувати неможливо.

Якщо ж дізнатися, що Навальний ішов з «Яблука» зі словами «Слава Росії!» (у нульові роки це гасло вважалося маркером радикальних націоналістів) та пригадати слова про Крим як «перетравлений бутерброд», то найпринциповіші ліберали його й самі задарма на порох зітруть.

У результаті ресурс Навального виявляється вкрай обмеженим, а всі викриття його Фонду - «гласом волаючого».

ХТО КОГО ВИКОРИСТОВУЄ?

Коли ліберальна публіка обговорювала умовний термін Олексія Навального і реальний термін Олега Навального, багато хто наводив як приклад сталінські роки. У Молотова й Калініна дружини сиділи, у Кагановича - брат. Завдяки цьому всі вони були «на гачку» у тодішнього вождя Росії.

Кумедно, що порівняння це розійшлося широко, але при цьому ніхто не звернув уваги на його друге дно. Молотов, Калінін, Каганович, близькі родичі яких були фактично заручниками, були важливими елементами сталінської системи влади. Зрозуміло, що «кожне порівняння кульгає», але можливо, суть у тому, що й Навальний - дещо інший за якостями і функціями, але при цьому не менш важливий елемент влади путінської.

Для нинішніх російських еліт політики як такої немає. «Політика» - це набір спецоперацій, проведених за необхідності в тому чи іншому місці в той чи інший час з тими чи іншими людьми. За такого підходу чим більше фігур на дошці, тим краще - більше варіантів. Важливо лише, щоб не було ферзів, та й тур теж. Ідеальна фігура при розрахунку спецоперацій - тягловий слон або кінь, робоча така, роботяща конячка. І це якраз той рівень, на якому влада намагається тримати, пригальмовуючи зростання, Олексія Навального.

Потрібно було помацати пульс громадської активності на виборах мера Москви 2013 року - йому дали попустувати. Подарували голоси місцевих депутатів, необхідні для подолання муніципального бар'єру на виборах. Але недовго, оскільки побачене не сподобалося. І дуже скоро проти Навального поновили справу, дали домашній арешт. І посадили брата...

Ось тут виникає цікаве питання: а чи є, чи може бути якась «особиста унія» між Путіним і Навальним? Навряд чи. Та це й не потрібно, коли в політиків, за всієї їх політичної сміливості, є інстинкт самозбереження, внутрішній редактор. (А тих, у кого його не було, уже або немає на цьому світі, або немає в цій Росії).

Путін, дозволяючи пресувати Навального, завжди зупиняє своїх підручних, якщо цей пресинг виявляється занадто сильним. Але й Навальний, нещадно критикуючи путінську клептократію, коли справа доходить до самого ВВП, якусь червону межу все ж не перетинає. Так, він може назвати Путіна «шахраєм і злодієм», але лише серед інших «шахраїв і злодіїв», що складають одну загальну партію «шахраїв і злодіїв». Як досвідчений політик ці та інші лайки під час мітингів Путін не сприймає всерйоз, вважаючи їх частиною електоральної гри, для нього поки що досить безпечної. Персонально Путіна, його статків і життя його найближчих родичів (дружини, дочок) розслідування Навального не стосуються. Доповіді «Путін. Корупція» і «Путін. Корупція-2» готувалися Нємцовим і його командою. Цикл передач про гріхи політичної молодості ВВП у Петербурзі 90-х років веде Радіо Свобода, що перебуває під захистом уряду США. Розслідування про дочок Путіна підготував «Рейтерс».

Повторюся: для того, щоб було саме так, не потрібно якоїсь реальної, матеріальної домовленості. Два розумних, сильних політики самі все чудово розуміють. І кожен вважає, що використовує в своїх цілях іншого. При цьому - зверніть увагу - Навальний завжди говорить про особисті гарантії безпеки Путіна в разі зміни влади - з благою, звичайно, метою, щоб у країні не було кровопролиття. Так, усе правильно, усе так. Але, погодьтеся, яка зрілість і досвідченість. Особливо, якщо згадати юнацький запал тандема Лужков-Примаков, що йшов до влади наприкінці 90-х, відкрито вимагаючи крові Єльцина...

Це все просто констатація, а не звинувачення. Узагалі, звинувачувати в чомусь Навального можуть тільки ті, хто поводяться сміливіше за нього, хто не менш відомий, ніж він, і за всіх таких достоїнств ще не поїхав з Росії. А таких, здається, уже не лишилося...

КУДИ ЗДАВАТИ ДРУЗІВ

Звичайно, у сьогоднішній Росії Путін одноосібно приймає ті рішення, які захоче приймати (зовнішня політика). Або ті, на які в нього вистачить часу і до яких дійдуть руки (кризи у внутрішній політиці). В іншому - величезна й небідна 140-мільйонна країна віддана на відкуп наближеним до нього. Вони складають різні групи впливу, деякі з них мають ситуативний характер («проти кого дружимо?»), а деякі, за визначенням, є міцнішими. Ось, наприклад, у зв'язку з убивством Нємцова всі говорили про зіткнення інтересів між «силовиками» і Кадировим.

Усі силовики бачать, що феномен Навального є, що йому дозволено існувати

При цьому про «силовиків» говорили як про якийсь моноліт, що не може бути правдою. Тобто, узагальнено, звичайно, можна сказати, що Росія зараз знаходиться в колективному управлінні спецслужбістів. До цього числа включають як нинішніх працівників силових структур, так і «колишніх» - так би мовити, чекістів за образом мислення, ментальністю, а не за нинішнім місцем роботи.

І ось усі вони бачать, що феномен Навального є, що йому дозволено існувати. А отже, кожен змушений брати до уваги це у своїх розрахунках. Можна пригадати, що після викриттів Дмитра Пєскова (годинник, яхта), чутки, що ніби того просто злили, ходили дуже довго. Парадокс у тому, що ці чутки Навальному - швидше навіть корисні, ніж шкідливі. Тому що вони визнають його входження до кола великих гравців. У будь-якому разі, вони були хорошим приводом, закликом для майбутніх зливів.

І ось тепер повернемося до останнього розслідування Фонду Навального - про генпрокурора Чайку. Один зі ЗМІ з цього приводу, чи то навмисно, чи то випадково, дав двозначний заголовок «Кремль пропустив розслідування ФБК, бо готувався до послання Путіна Федеральним Зборам». Піди, зрозумій - «пропустив» - у сенсі «не помітив, не прочитав» чи в сенсі «дозволив, не перешкоджав».

І, піди, тепер розберися - у нинішній, заплутаній візантійськи-феодальній системі російської влади - хтось із якоїсь причини просто не доповів про таке полювання на Чайку. А може, навпаки, доповів, але отримав схвалення чи, можливо, навіть відмашку на сприяння.

Зверніть увагу, об'єкти в Навального пішли дуже великі - то господар РЖД Якунін, то господар Генпрокуратури Чайка. Полювання, правда, не зовсім справжнє. З Якуніним усе гаразд - живий, здоровий, у достатку. Ну, хіба що сильно ображений. І з Чайкою, швидше за все, нічого поганого не трапиться.

Це, однак, не скасовує символічності того, що відбувається - сама величина фігур і близькість їх «до тіла» показують перехід Навального та його ФБК в нову якість, отримання ним нового статусу, такої собі «тіньової рахункової палати».

І саме її існування сприяє розколу російських еліт, що виражається в «купівлі квитка на критику». Костянтин Боровий вдало підібрав образ у своєму недавньому блозі: «Я б із найдобріших міркувань порадив багатьом прибічникам влади вже зараз потурбуватися про квиточки на право проклинати цю саму владу, коли судові процеси, трибунали називатимуть злочинців... Співгромадяни, потурбуйтеся. Потім доведеться купувати дуже дорого у спекулянтів».

І справді, що може бути простіше й логічніше - злити компромат на конкурента у «ланцюжку харчування». Але в майбутньому, у разі чого, зможеш бити себе в груди, кажучи про сміливу і ризиковану боротьбу з режимом.

І наостанок, погляньте, як вдало підібрано назву Фонду Навального - Фонд боротьби з корупцією. У довгому варіанті сміливо й зубодробильно - для електорату. А в абревіатурі - ФБК. Теж не погано. Так схоже на щось велике, серйозне - Федеральне. І для інформованих серйозних людей з верхів так звичніше: байдуже, куди здавати друзів - до ФСБ чи до ФБК?

Олег Кудрін, Москва
 

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-