Янукович не писав, Чуркін не жив, Путін не вбивав…
…Може, то було якесь шулерське чорнило, що ним Янукович писав історичного листа Путіну – з проханням збройного нападу на Україну? Знаєте, такими в доелектронну еру шахраї підписували фальшиві чеки? Сьогодні текст є, а завтра – зник, наче його й не було.
Ледь російський посланець Чуркін встиг його зачитати на Радбезі ООН, як текст випарувався. Або ж клаптик паперу спалахнув у руках. Фотокопія може й лишилася, а оригіналу наче й не було.
Запевнення покійного Чуркіна (“Офіційно заявляю: Віктор Янукович особисто попрохав Володимира Путіна ввести війська у Крим і Донбас»), прес-конференція Путіна від 4 березня 2014 року (« у Росії є безпосереднє звернення легітимного президента України Віктора Януковича про використання збройних сил для захисту життя, свободи і здоров`я громадян України»), власні зізнання Януковича в інтерв`ю телеканалу «Дождь» 2 квітня того ж року і його ж каяття, «що припустився помилки, коли запрошував російські війська до Криму» – все це жодним чином нічого не підтверджує. Бо, на думку російської генпрокуратури, не є документом!
Усе це настільки нагадує Оруела, що просто моторошно! І, мабуть, не в самого тільки автора цих рядків таке відчуття. Бо, коли бреше одна людина, це можна виправдати певною психологічною патологією. А коли бреше вся 150-мільйонна країна?
Зуб даю, якщо зараз спитати будь-якого російського чиновника, чи чув він той пам`ятний виступ Чуркіна на Радбезі, той відповість: «Так, але про якийсь лист Януковича в цьому виступі на йшлося». Хто хоче, може перевірити.
Постправда 80-го левела, яку згенерувала генпрокуратура Росії у листі до нашої Генпрокуратури («…будь-яка заява Януковича з проханням використати Збройні Сили РФ на території України не надходила і державними органами не розглядалася») одразу на кілька порядків підвищує вірогідність версії про невипадковість смерті Чуркіна. Бо тепер на мертвого путінського дипломатичного раба можна повісити і підтасовку фактів, і фальшування самого документа. Мертві, як кажуть, сорому не ймуть.
До того, що у імперії Путіна готові й уміють вдаватися до брехні таких потворних масштабів, якщо не світ в цілому, то ми вже звикаємо. Але в даному випадку залишається незрозумілою мета цієї вседержавної амнезії.
Бо ж лист Януковича, здавалося б, і понині лишається дуже зручною «відмазкою», коли йдеться про мотиви російського вторгнення в Україну. «Легітимний» попрохав, а ми, великі гуманісти, вудгукнулися».
Чому ж ця версія вже не задовольняє Путіна і його камарилью? Що змінилося за три роки в нашому світі? Які нові ідеї визріли в хворобливому мозкові російського диктатора?
Якщо виходити з принципів середньовічного теолога Вільяма Оккамського, то найпростіша версія і є найправдивішою. А вона така: жодного листа, звернення чи заяви Янукович дійсно не писав. Навряд чи щось подібне могло спасти йому на думку на той час, коли він дивом врятувався від майданівської роздачі.
Не думаю, що Путін чи хтось з російських верхів вмовляв Януковича написати таку епістолу. З ним навряд чи взагалі хтось спілкувався - в Кремлі були глибоко розчаровані боягузством вірного васала.
Скоріш за все, правда є такою: Путін уже давно зважився на пряме вторгення в Україну. Але події пішли не зовсім так, як на те сподівалися в Кремлі. Нова влада в Україні швидко відновила власну легітимність – через рішення діючого парламенту. Та й особиста заява Януковича, оприлюднена перед втечею, де він практично освятив наступні рішення паралменту, зіграла свою роль.
Путін не знав, як відреагує Захід. Путін боявся, що ситуація вийде з-під контролю. Отоді й було сфабриковано листа Януковича, зачитаного Чуркіним. Можливо, Чуркін у цій фабрикації брав безпосередню участь (бо ж часу для більш серйозної комбінації катастрофічно не вистачало).
А що Янукович? А його заднім числом просто повідомили, що такий лист від його імені зачитали, і якщо він хоче лишитися живим, варто на своє авторство погодитися. Все, на що потім спромігся президент-втікач, це натякнути в інтерв`ю «Дождю», що він глибоко шкодує…
Кримінальна справа, розпочата в Україні проти Януковича вивела його із сплячки, він запереживав за своє майбутнє. Хто зна, скільки проживе Путін? А той, хто прийде йому на заміну, здасть «біженця» якщо не Україні, то Заходу, і оком не моргне. От Янукович і почав пручатися. Чуркін же, коли зрозумів, що лишиться крайнім, перелякався до самої смерті. Чи його перелякали.
Слабкість цієї версії в тому, що навряд чи Янукович здатен ставити Кремлю якісь ультиматуми. Він чим далі, тим більше перетворюється на боввана в чужій партії преферансу.
Тоді, можливо, у Путіна є на Януковича якісь сподівання? Скажімо, просунути втікача у майбутні, з натяком на певну легітимність очільники об`єднаної ДЛНР? І змусити його вести подальші перемовини з Україною замість збанкрутілих Захарченка і Плотницького? У цьому разі спроби відбілювання Януковича від звинувачень у державній зраді могли б бути виправдані.
Утім, і ця версія слабка. І насамперед через слабкість самої фігури. До того ж, здається, відверті вороги Януковича в Україні уже менше відчувають до нього ненависті, ніж колишні соратники, які через нього втратили весь свій бізнес, та більшість лугандонців, які завдячують Януковичу своїм сьогоднішнім становищем.
Є й третя версія. Початок розгляду Міжнародним судом в Гаазі позову України до Росії посіяв у Путіна серйозні підозри щодо того, що відповідати таки доведеться. Російські представники в суді, як бачимо, обрали тактику повної «несознанкі»: жодної війни, ніяких російських військ, жодної російської зброї.
Наговорене колись Путіним у стані запаморочення від успіхів сьогодні грає проти нього в суді. Медаль за взяття Криму, рішення Держдуми про фактичний напад збройних сил РФ на Україну, лист Януковича з проханням такого нападу – все це треба якось пояснювати.
Аби не робити цього, в Кремлі ухвалили конгеніальне рішення – зачистити в інформаційному полі всі згадки про російсько-українську війну. Зачистити заднім числом, лишивши тільки ознаки «громадянської війни».
У листі з Російської генпрокуратури є один цікавий абзац:
«Будь-які заяви президента України Януковича В.Ф. небули підставою для звернення Президента РФ до Ради Федерації Федеральних Зборів РФ про надання згоди на використання Збройних Сил Російської Федерації на території України».
Зрозуміли? Якщо не було листа Януковича, то не було й підстав для втручання. Чого ж тоді втрутилися?
І не здивуюся, якщо не сьогодні – завтра ми всі отримаємо з Кремля таку відповідь: «А ніхто і не втручався. Ніякого рішення Федеральних Зборів щодо використання ЗС Росії на території України не було. Ніяких штурмів українських військових частин на півострові – теж. Хто такий Чуркін – невідомо. "Бук" витягли із ахметовської шахти. Жодних кримських татар на території Криму ніхто не бачив….»
Причому підозрюю, що 97% росіян, а з ними й чимало лівацького й націоналістичного люмпену в Європі щиро віритимуть, що так воно насправді і є.
Путін продовжує небачений за своїми масштабами і ницістю експеримент над людством. Пам`ятаєте, колись на зустрічі з рабинами він сказав, що йому до вподоби один вислів Геббельса: «Чим масштабніша брехня, тим швидше в неї вірять»? Не здивуюся, якщо відчувши летальну силу брехні, він прагне перевершити своїх тоталітарних попередників, добитися того, аби люди ні в що, крім брехні, більше не вірили. Ні у власний досвід, ні в побачене своїми очима, ні в філософів, ні в науку. Тільки в те, що все навколо – сама брехня…
Євген Якунов. Київ.
