Цікаві повороти Кабміну Гройсмана

Парламент затвердив нових прем'єр-міністра та уряд.

Хто ці люди, члени нового кабінету? Чи стануть вони єдиною командою? І чи буде ця команда працювати у тандемі з урядовою коаліцією, сформованою, скажімо так, за досить своєрідними підходами?

Почнемо з останнього.

Очевидно, немає нагальної необхідності йти на дострокові вибори тільки тому, що якість парламентського матеріалу не відповідає нашим очікуванням. Елементарний математичний підрахунок рейтингів та аналіз покажуть, що при нинішньому виборчому законодавстві у разі виборів якість матеріалу прогнозовано погіршиться. А зчитувана населенням інформація про колосальні витрати, які тягне за собою передвибоча кампанія, тільки посилить громадські розчарування. Соціальних ліфтів не створено, а багато нинішніх парламентських неофітів у своїй роботі керуються, схоже, виключно міркуваннями президентського рейтингу партійних босів. Чи є нагальна потреба збільшувати їхні ряди?

Тепер про спосіб формування коаліції. Тут, мабуть, палиця з двома кінцями. Так, щодо процедури є питання. З іншого кінця, якщо до коаліції не входять путіністи та інші «руссо-оппо-блоки», можливо, це далеко не «ширка», якою у нас звично лякати навіть політичних немовлят? Нехай співпрацюють і голосують зовні найбільш непримиренні опоненти. У Конституції стаття про формування коаліції фракціями з'явилася з однієї причини. Тоді наша політика жахливо хворіла на парламентську корупцію. Люди заходили з однією партією, потім виходили у позафракційні і за валізу з грошима примикали до іншої. Стаття про необхідність формування коаліції фракціями - процедурна відповідь політичній жадібності та безпринципності. Але процедура не знімає питання особистої моралі. Тим більше, що в парламенті зараз сидять мажоритарники. Їх куди подіти? Це справа парламенту, як вибирати і як консолідуватися. Зрозуміло, постає питання, чого нардепи «бажатимуть» за голосування? Але це знову ж таки - сфера особистої відповідальності. Звідки витоки логіки, що більшість, "збита" фракціями, чесніша від більшості, "збитої" і з фракцій, і з груп та одиниць? Не виставляйте причинно-наслідкового зв'язку між провалами політики і поганою процедурою. Якщо ця ж процедура працює в інших країнах, отже, вітчизняні виконавці, скажімо так, не дотягують. Треба допомогти їм «дотягнутися».

Тепер перейдемо до найбільш помітних замін нового Кабміну.

Остап Семерак став Міністром екології. Посаду Міністра екології як зачарована. Публічні звільнення деяких колишніх керівників відомства дають уявлення про «шанси для збагачення», які вона відкриває. Наприклад, Міністр Шевченко пішов після того, як не відвідав палаючу нафтобазу, хоча за іншими даними він дружив з газовим олігархом Онищенком та лобіював призначення його довіреної особи на посаду Державної служби геології та надр. Ще одного керівника екології Сергія Курикіна було звільнено за махінації з екологічними грошима, отриманими нами за кіотським протоколом. За часів Януковича екологічне відомство давало прекрасні можливості для відчуження лісів та земель. Так, Едуард Ставицький украв у держави Межигір'я. Ще один міністр екології Злочевський нацарював активи у нафтогазвому секторі, 23 мільйони доларів в Англії (заарештованих) і кримінальну справу НАБУ. Загалом, Мінекології для знаючих людей - місце грошовите. Адже екологія в розумінні українського бізнесу, - це можливість давати дозвіл використовувати надра, бажано безкоштовно і без природоохоронних заходів.

Чи є шанси в Остапа Семерака витриматися від спокуси? Є. Не тільки тому, що він побожний греко-католик. Зараз створено величезну кількість громадських рухів, аналітичних центрів, грантових структур, що спостерігають за кожним деревом, з кожним родовищем, кожним звалищем-смітником, не кажучи вже про бюджети міністерства. Будемо дивитися разом із ними.

Мінкульт. Прогнозувалося, що у попередньому Кабміні міністром культури мав залишитися улюбленець Майдану " Євген Нищук. Не залишився. З'явився В'ячеслав Кириленко. Можна довго сперечатися, хто сильніший адміністратор. У Євгена Нищука було сильне рішення про заборону приїзду в Україну патріарха Кирила, у В'ячеслава Кириленка - кілька сильних кадрових рішень, законопроект про пам'яткоохоронну діяльність, рішення про підтримку національного продукту. Перед призначенням з'явилися дві добірки коментарів, яким міністром був Кириленко. Курков, Компаніченко, Забужко та Харчишин його хвалили, в іншій публікації його критикували різні люди. Найпомітнішим критиком був Олександр Ройтбурд. Тепер уже віце-прем'єру В'ячеславу Кириленку та міністру Євгену Нищуку потрібно буде працювати разом. Хочеться вірити, що старі образи і претензії будуть забуті, і обидва патріоти зможуть зробити багато чого корисного для країни, яку вони так люблять.

Міністром юстиції залишається Павло Петренко. Той випадок, коли вибір виявився безальтернативним. Павло Петренко зайшов у мін'юст після перемоги Майдану при повному схваленні Ради Майдану. Справа в тому, що його юридична команда їздила по судах, забезпечуючи захист автомайданівців та інших затриманих учасників протесту. Втримав Петренко свою посаду після парламентських перегонів і зараз. Довго можна сперечатися, чи вважати реформою величезну кількість нововведень, про які звітує міністр, але правда в тому, що вони колосально полегшили життя простим людям. Нові центри адміністративних послуг, відкриті реєстри мін'юсту, віртуальні центри реєстрації актів цивільного стану... Ну, ми можемо побажати міністру не стати фігурантом якогось розслідування і стати довгожителем на своїй посаді. Вважається, що для початку і завершення серйозних реформ міністру потрібно не менш як п'ять років.

Міністром освіти стала Лілія Гриневич. Гриневич та її попередник Квіт історично і ціннісно були членами однієї команди, разом пережили Януковича й Табачника, разом працювали над законом про освіту, разом відповідали на виклики. Останні два скликання Лілія Гриневич очолювала парламентський комітет з питань освіти, та її призначення здається логічним продовженням.

Багато експертів, незважаючи на думку інших експертів, вважають цілком вдалим призначення Іванни Климпуш-Цинцадзе «на євроінтеграцію». Активний народний депутат, відомий проектний менеджер (заходи і Ялтинської Стратегії та благодійного фонду Яценюка, яким займалася Іванна, завжди були масштабними, креативними та яскравими) може стати непоганим міністром. Можливо, положення про міністерство пропише їй взаємодію з парламентом, узгодження документів, покрокові інструкції щодо гармонізації нашого законодавства із законодавством ЄС. Якщо коротше, від «новенької» в Кабміні чекають цікавих проектів, які доводять ЄС, що ми хочемо й гідні бути членом європейської сім'ї.

Обнадійливим видається призначення міністром інфраструктури Володимира Омеляна. Володимир Омелян працював у цьому відомстві першим заступником міністра. Коли вперше потрапив у міністерство, то так написав про себе у Фейсбуці: «Сьогодні уряд затвердив мене на посаду заступника міністра інфраструктури України... Олігархи за мною не стоять, грошей за призначення принципово ніколи не платив, фб- і ментально нелояльний до існуючих порядків; єдине, що можу запропонувати - голову, знання і вміння якісно працювати 24/7". Запропонував він, на думку багатьох, з розумом і результатами.

Також він зазначив, що виходить з принципу, що держава повинна бути "out of business" і що візьметься за створення умов для функціонування ефективного ринку.

Сьогодні попередник Омеляна Андрій Пивоварський позитивно оцінив призначення, сказавши, що Володимир націлений у майбутнє.

З нововведень - призначений віце-прем'єр-міністр у справах АТО Володимир Кістіон. Міністерство нове, його положення ми ще не бачили. Можемо припустити, що воно займатиметься ветеранами АТО. Якщо так, не поспішатимемо з висновками, аналогічна структура (міністерство ветеранів) є у США, Австралії, Канаді.

Підйом на посаду міністра енергетики Ігоря Насалика виглядає, мабуть, дещо екзотичним. Досвід роботи пана Насалика мером Калуша оцінюється у 97% підтримки населення. Його патріотизм, так само, як і досвід господарника, беззаперечні. Але, пам'ятається, Рада Майдану свого часу висувала до управлінців таку вимогу, як п'ять років роботи у галузі, в тому числі на управлінських посадах. Чи можна вважати володіння певними енергетичними та газовими активами досвідом роботи - не знаємо. Поживемо - побачимо.

Павло Розенко пересунувся з позиції міністра у віце-прем'єри. Зберегли, як ми знаємо, свої посади міністр оборони, міністр закордонних справ, міністр інформації, міністр спорту, внутрішніх справ.

Загалом, чекатимемо на результати. І нехай демократична опозиція допомагає їм і нам. Крім жартів.

Лана Самохвалова, Київ