Сахалін обітований. Де знайти прихисток "русскому миру"?
Господи, та чого ми причепилися до росіян?
Чого тролимо кремлівського карлика, який задоволено мружиться від запевнень свого муфтія про те, що путінське царство вийшло не тільки з СРСР, але й із Золотої Орди та Волзької Булгарії? Чого сміємося над бурятами, які обурюються, коли їх називають бурятами, а не росіянами? Навіщо глузуємо над пошуком братів у Китаї?
Заради Бога! Чим менше вони будуть шукати братів серед нас, тим безпечніше!
Росіяни шукають своє коріння. І важливо їх у цій справі не злякати! Тим більше, що шукати є де - відомий російський філософ і публіцист Сергій Переслєгін розділив карту РФ на дві нерівні частини, і на меншій, західній її частині написав «Російська плита», а на всій східній, починаючи з Передуралля - «Російське пустище».
Переслєгін, як і багато інших російських філософів, противник європейської Росії. На його думку, шансів на Заході у неї немає.
Фото: Олексій Нікольський / ТАСС
Ще на початку 2000-х він писав, що майбутнє Росії - на сході. А точніше - на Далекому Сході. І чим далі на схід, тим краще. Перший крок до цього, пише Переслєгін, - перенести до Азії або ближче до неї органи російської влади. Уряд РФ - до... Казані, Верховний суд - до Барнаула, ну, а президенту сам Бог звелів стерегти рубежі батьківщини на краю Землі - у Владивостоці. Щоб не сталося, як у старі часи, коли американці споконвічно російську Аляску поцупили.
Переслєгін не пересмішник і не ворог Росії. Він один із провісників «четвертої світової війни», у якій Росія повинна перемогти. Ще 15 років тому він докладно розписав план анексії Криму та розчленування України. Подейкують, автора «Самовчителя гри на світовій шахівниці» люблять у Кремлі. І оскільки оприлюднив ідею азіатизації Росії він на початку 2000-х, можна бути впевненим: це прямий заклик до Путіна.
Шукати щастя в Азії для Росії не вперше. Орел-мутант на імперському гербі ось уже 500 років ніяк не визначиться. Один дзьоб націлив на Схід, іншим намагається дотягнутися до Заходу. Такий собі дволикий Янус. Бажання подзьобати і там, і там розриває на частини, як буриданового осла, що не визначився у геополітичному виборі.
Нормандські версії історії Московії змінювалися пантюркізмом.
Сьогодні в Росії модно згадувати, що мати Івана Грозного була з нащадків ординського темника Мамая. А вчора ті ж самі вчені пишалися тим, що вона литовська княжна. Дітей російських вчать, що з двох давньоруських князів - Данила Галицького і Олександра Невського - перший, який знайшов порятунок від Орди в Європі, був зрадником, а другий - який шукав захисту від Європи в Орді - великим.
Петро Перший заштовхав пузатих московських бояр у тісні німецькі сюртуки. В яких вони пітніли і мучилися 300 років. (Як той міжзоряний тарган із «Людей в чорному», якого дрючило і ковбасило в тілі людини). Німецький філософ початку ХХ століття Освальд Шпенглер назвав ситуацію, в яку потрапила Росія, «псевдоморфозом», за аналогією з мінералогією, коли речовині «доводиться заповнювати ту порожнечу, яка вже є, і так виникають підроблені форми, кристали, чия внутрішня структура суперечить зовнішній будові».
Існуюча в нашій свідомості Росія - це і є «підроблена форма»: глибока Азія в порожнечах петровського німецького сюртука.
Кремль тягнувся до Європи не тому, що відчував ментальну близькість до європейської цивілізації, а тому, що Європа не в приклад багатша від Азії. Там є що пограбувати. Коли ж Кремлю давали по писку в Європі, він відразу ж згадував про східну парадигму.
Уперше масштабний проект походу на Схід визрів у Російській імперії наприкінці ХІХ століття. Чергова російсько-турецька війна завершилася розгромом. Спробу вийти в Середземне море і «повернути православ'ю» Константинополь європейські держави спільними зусиллями припинили. Розгніваний Олександр III наказав просувати «русскомир» в Тихий океан. Але не дожив, і за справу взявся Микола Другий, який у Російсько-японській війні поховав флот, адміралів і надії на Порт-Артур, як тихоокеанську «Новоросію».
Після чого цар до тихоокеанської перспективи охолов і знову вліз в європейську війну. І дарма, пише Переслєгін, бо спроба похазяйнувати в Європі погано закінчилася і для нього персонально, і для династії, і для всієї імперії.
Російські філософи, вишукуючи причини поразок Росії на європейській арені, знайшли головну - розтлінний вплив Заходу на ніжні душі російських солдатів. Із часів Бонапарта завойовники Європи, повертаючись до Росії, несуть з собою смуту і єресь. Тому Сталін і відсилав у табори тріумфаторів Другої світової. Утім, і це не допомогло.
Розмірковуючи про погану карму Російської імперії, а потім СРСР, православні філософи у всьому звинувачують... Київ. Ні, не нинішній «бандерівський». А Київ ХVII століття, освічений, з дарованим йому Магдебурзьким правом. Київ, який Московія анексувала після Переяславських угод.
Ми сумуємо, що тоді перемогла Росія. А ось російський православний історик Георгій Флоровський вважає інакше. У роботі «Шляхи російського богослов'я» (перше вид. - Париж, 1937) він пише: «Київська вченість... це перша і відкрита зустріч (московського православ'я) з Заходом», яка закінчилася «не тільки полоном, але саме здачею в полон». І далі: «Москва бореться з латинофільством, що наступає з Києва. Але нічого було протиставити зі своїх залежалих і переплутаних запасів. Греки, яких закликали, виявлялися малонадійними, за всієї їх ерудиції... І перемагає Київ».
Київ, Карл!
Усе, як у тому анекдоті, що гуляє в Інтернеті: «Вони прийшли і засмітили наше православ'я своїм християнством».
Утім, як пише один дуже популярний в Росії географ і письменник Мурад Аджиєв у книзі «Азіатська Європа», московське християнство - і не християнство зовсім, а переінакшене тюркське єдинобожжя, де бог Тенгрі виступає у вигляді дракона в трьох особах. Тож Казань і Барнаул тут дуже до речі.
Петро Перший дуже помилився. Він замутив раціональною західною думкою чистої сльози російське невігластво. Помилився і з Києвом, і з Німеччиною, і з Петербургом - з якого під час перебування його столицею і розповзалася все європейське зло.
Пояснюючи історію появи північної столиці Росії, Переслєгін стверджує, що мета у Петра була суто утилітарною. Прорубавши вікно в Європу, він задумався про табуретку, сидячи на якій можна оглядати ландшафти західної цивілізації і сваритися з європейськими монархами. Такою табуреткою і став Санкт-Петербург, місто без минулого і, схоже, без майбутнього. Після фактичного закриття Путіним проекту «Європейська Росія» Пітер здох.
«Азія відвойовує Росію після того, як Європа анексувала її в особі Петра Великого», - писав Шпенглер, спостерігаючи початок цього процесу в першій чверті ХХ століття. Ми можемо споглядати його останню стадію.
Роль умираючого ментально Петербурга, як другої столиці і «винесеної вперед ставки головнокомандувача», на думку Переслєгіна, має перебрати на себе велике місто на сході, можливо, Владивосток.
Наприкінці Другої світової СРСР уже намагався «прорубати вікно в Азію». На жаль, американці розбомбили Японію раніше, ніж СРСР почав експансію. У Кореї теж далеко не просунулися. Китай, такий згідливий за часів Сталіна, раптом став дивитися на Росію звисока, і навіть показав зуби на Даманському. Останньою спробою стало будівництво Байкало-амурської магістралі в кінці 70-х, що перетворилося на пшик. Усе, що привніс СРСР в життя Далекого Сходу, - це забруднена радіоактивними відходами акваторія Тихого океану і збитий у 1983 році корейський Боїнг з 269 мирними пасажирами на борту.
Можливо, сьогодні, коли побиті горщики із Західним світом, російській еліті час подумати про чергову спробу? Але врахувати помилки минулого: не тягнути за собою до «Російського пустища» тягар - розуміння себе як частини Європи, Київської Русі, Грецького християнства, спадщини Рюриковичів. Скинути сюртуки і вдягнути рідні душі малиці й малахаї.
Дерзайте, росіяни, дерзайте. Тут, на сході можна почати «Русский мир» з чистого аркуша. Побудувати його за власними лекалами - сірячинний, посконний, стоєросовий і густопсовий! Пити з вигаданих монголами російських самоварів, їсти винайдені китайцями російські пельмені.
Ох, які солодкі картини малює Переслєгін!
Велика Казань, яку за недомислом називають у Росії «третьою столицею», насправді - перша! З колишньої столиці Казанського ханства, куди Переслєгін пропонує переселити уряд Росії, зручно керувати ісламським світом, розрулювати бійки між шиїтами та сунітами, відправляти літаки до Сирії на пошуки російського Грааля.
Владивосток - найкраще місце для Путіна. Звідси, пише філософ, можна провести прямі транспортні мегамагістралі до Пекіна, Токіо, Пхеньяна і Сеула. І найкращий друг Кім Чен Ин зможе ходити в гості до Путіна пішки. І зовсім поруч - братська Монголія з її легендарним Великим народним хуралом (яку Переслєгін, до речі, на вищеназваній карті записав до «Російського пустища»).
І є ще Сахалін! Джерело мільйона корисних копалин і, на думку Переслєгіна, ідеальне місце для туризму. І головне: звідси дуже зручно погрожувати американцям ядерним спопелінням. Не доведеться кричати через голови українців та інших європейців.
Так-так-так! Брати росіяни, Сахалін - це саме те! Земля обітована. Країна біблійного «Пресвітера Іоанна» (російською «Попа Івана») на самому краю світу.
Махніть рукою на невдячну Україну, наші вузькоокі російські брати, плюньте на безглуздий Лугандон і непідйомний Крим, утікайте подалі від Києва, щоб не заразитися європейською скверною. Ми триматимемо кулаки за вас.
Тільки швидше, будь ласка!
Євген Якунов, Віктор Мішковський, Київ.
Перше фото: А. Нікольський / ІТАР-ТАСС
