Цей день в історії. 10 липня
Національне свято Співдружності Багамських Островів – День Незалежності (1973).
Події дня:
80 років тому (1934) постановою ЦВК СРСР було утворено Народний комісаріат внутрішніх справ (НКВС СРСР). Наркомом внутрішніх справ було призначено Генріха Ягоду, згодом розстріляного в 1938 році. Змінив його на цій посаді Микола Єжов, котрого розстріляли у 1940. Те ж сталося і з іншими: Берією, Меркуловим, Кобуловим, Деканозовим. Дружина одного із заступників Ягоди Софія Прокоф’єва згадувала: «…Сталин, рассерженный тем, что Ягода не добился признаний от Каменева и Зиновьева в убийстве Кирова на первом закрытом процессе в 1935 году, вызвал его к себе и сказал: «Плохо работаете, Генрих Григорьевич, мне уже достоверно известно («достоверно известно» – часто употребляемое следователями выражение, пользовался им и Сталин), что Киров был убит по заданию Зиновьева и Каменева, а вы до сих пор этого не можете доказать! Пытать их надо, чтобы они, наконец, правду сказали и раскрыли все свои связи». Ягода, рассказывая об этом моему мужу, разрыдался». Незабаром арештували і всіх заступників Якоди, а поміж інших і Прокоф’єва.
30 років тому (1984) російський кінорежисер Андрій Тарковський на прес-конференції заявив, що назавжди залишається на Заході.
25 років тому (1989) у Кузбасі розпочався масовий страйк шахтарів із висуненням вимог політичного характеру, який охопив у подальші дні головні вугільні басейни Радянського Союзу.
20 років тому (1994) в результаті другого туру голосування Л.Д. Кучму було обрано Президентом України.
Ювілеї дня:
505 років від дня народження Жана Кальвіна (1509–1564), діяча Реформації ХVІ ст., теолога і проповідника, засновника протестантського вчення – кальвінізму. З 1541 року - фактичний диктатор Женеви (сучасники називали його «Женевським папою»).
180 років від дня народження Джеймса Еббота Мак-Нейла Уістлера (1843–1903), англо-американського живописця і графіка.
140 років від дня народження Сергія Тимофійовича Коненкова (1874–1971), російського скульптора, народного художника СРСР, Героя Соціалістичної Праці, лауреата Ленінської премії (1957) та Державної премії СРСР (1951). Понад 20 років працював на Заході (у США), в 1946 році повернувся в Радянський Союз. Ще до революції Коненкова називали «російським Роденом».
95 років тому народився П’єр Гамарра (1919–2009), французький письменник, критик, журналіст. Автор поетичних збірок «Пісня Аррасської фортеці», «Пісня любові», романів «Опівнічні півні», «Розалі Брусе», «Діти злиднів», «Жінка і ріка», «Шкільний учитель», «Піренейська рапсодія», а також історичних авантюрних романів «Тулузькі війни», «Золото і кров», збірок новел.
95 років від дня народження Івана Лазаровича Дабагяна (1919–1979), вітчизняного архітектора, заслуженого архітектора УРСР. Народився і виріс в Азербайджані; там здобув освіту. Автор проектів забудови Переяслава-Хмельницького (1954), с. Кодаки (1974) і смт Калита (1976) Київської області.
75 років від дня народження Мирослава Федоровича Мицика (1939–1965), українського фольклориста, поета, журналіста. Упродовж життя записував народну творчість. Частину матеріалів опубліковано у книжках серії «Українська народна творчість»: «Жартівливі пісні», «Загадки», «Українські прислів’я та приказки», «Казки про тварин» та ін. Упорядкував і видав літературну спадщину свого батька – відомого українського поета Федора Олексійовича Мицика.
75 років від дня народження Валентини Дмитрівни Пономарьової (1939), російської джазової співачки, популярної виконавиці романсів, циганських пісень, засновниці й керівника Музичного театру Валентини Пономарьової (1991). Брала участь в озвученні понад 20 кінофільмів («Жорстокий романс», «Агонія», «Опудало»). Лауреат численних російських і міжнародних конкурсів. Попри те, що Валентина Пономарьова є знаною джазовою співачкою, більшості слухачів вона відома передусім як виконавиця романсів. «Я пришла к романсу не случайно, – каже співачка. – Их пела моя бабушка, мои тетки – прекрасные исполнительницы цыганских романсов. В юности мне это пение казалось скучным, тогда я больше реагировала на ритм и пульс в музыке. А позже поняла – исполнение романса требует духовного и жизненного багажа...» Романс, як професійний жанр (так само, як і його виконавці), за радянських часів зазнав гонінь та занепаду. У «пролетарську культуру» він не надто вписувався, перевага надавалась іншим пісням – переважно героїко-патріотичним. Усе, на що міг розраховувати радянський слухач у ліричній царині, адже наскрізною темою романсу, його «плоттю і кров’ю» є історія кохання – це «Ландыши» чи «Каким ты был, таким ты и остался», та й ті піддавались нищівній критиці «блюстителей чистоты морального облика советского человека». Поява Валентини Пономарьової на романсовому небосхилі, а співпало це з виходом на широкий екран фільму «Жорстокий романс» (1983), дивовижним чином співпала з хвилею зацікавленості слухачів цим прекрасним жанром, а, можливо, саме це, значною мірою й викликало цей інтерес. «Ее романсы превосходны. Она понимает, о чем поет, это теперь такая редкость. Благородство и утонченность манеры – удивительны...» – так, почувши Валентину Пономарьову на концерті, відгукнулась про неї видатна виконавиця романсів Ізабелла Юр’єва. «Валентина Пономарева – поистине уникальная певица. Ей подвластно всё: народная песня и джаз, классическая музыка и стиль рок», – говорив композитор Андрій Петров. Як зазначають критики, головне, що об’єднує усі ці різні жанри в творчості Валентини Пономарьової – це почуття стилю. Часом здається, що на її романсових і джазових концертах співають різні співачки – настільки вона вміє бути іншою.
75 років від дня народження Аліма Івановича Ситника (1939-2008), українського режисера, народного артиста України. Режисер Кіровоградського, а згодом і Черкаського українських музично-драматичних театрів. В Кіровограді поставив 17 вистав, а в Черкасах – 70, серед яких — «Титарівна», «Навіки разом», «Генерал Ватутін», «Вишневий сад», «Ярослав Мудрий».
Роковини смерті:
430 років із дня смерті Вільгельма І Оранського (Мовчазний; 1533-1584), діяча Нідерландської буржуазної революції ХVІ століття, принца Оранського, графа Нассауського (старший син графа Нассау-Ділленбург). На початку 60-х рр. 16 ст. очолив опозицію нідерландської знаті іспанському режимові. Після вступу у 1567 році до Нідерландів іспанської армії емігрував до Німеччини, звідки організував походи проти іспанців 1568 і 1572 рр., що закінчилися невдачею. В 1572 році перейшов на бік революції. З ініціативи голландської великої торговельної буржуазії став намісником північних провінцій (йому були надані майже диктаторські повноваження). Намагався вести війну проти Іспанії, спираючись на консервативні сили та іноземну допомогу. Вбитий іспанським агентом Бальтазаром Жераром на 51 році життя. Злочинець таємно проникнув у графські покої й тричі вистрелив Вільгельмові в груди. Смерть була майже миттєвою. Вільгельма І Оранського не можна назвати блискучим воєначальником, але поза сумнівів, він був надзвичайно талановитим політиком, дипломатом, організатором і державним діячем. Його називали «Батьком вітчизни», а серед інших його заслуг перед нацією – надання голландській мові офіційного статусу і заснування університету в Лейдені у 1575 році. Насиченим було не лише його громадське та політичне життя, але й приватне. Він чотири рази був одружений, мав 14 дітей. З останньою дружиною Луїзою де Коліньї (була молодшою від нього на 22 роки) він взяв шлюб за рік до своєї смерті. Його онук від цього шлюбу став англійським королем Вільгельмом ІІІ. Старший син – Моріц Оранський увійшов в історію як видатний (на відміну від батька) полководець, він провадив надзвичайно успішні воєнні операції й завершив зрештою визволення Сполучених провінцій (сучасні Нідерланди) від іспанських завойовників. Події Нідерландської буржуазної революції 16 ст. та боротьба гезів проти іспанських правителів чудово змальовані у відомому романі Шарля де Костера «Легенда про пригоди Тіля Уленшпігеля і Ламме Гудзака…». Сучасником Вільгельма І Оранського був видатний нідерландський живописець і рисувальник Пітер Брейгель Старший.
130 років із дня смерті Пола Чарлза Морфі (1837–1884), американського шахіста, найсильнішого шахіста світу в середині ХІХ ст., хоча офіційного титулу чемпіона світу тоді не існувало. У 1857 році здобув перемогу на першому Американському шаховому конгресі, в 1858–1859 рр. виграв матчі у декількох найсильніших шахістів Європи.
30 років із дня смерті Володимира Олександровича Енгельгардта (1894–1994), російського біохіміка, академіка АН СРСР і АМН СРСР, одного з основоположників молекулярної біології в СРСР. Очолював (з 1959 р.) Інститут молекулярної біології АН СРСР. Заклав основи сучасної біоенергетики, відкрив механізм реакції м’язових білків. Лауреат Державної премії СРСР (1943, 1979).
В матеріалі використані фото: wikipedia.org
