Свободу Почайні та Хрещатику!

Свободу Почайні та Хрещатику!

Укрінформ
Чи можна відродити закуті в колектори річки Києва? Укрінформ розповідає про фантастичні та реальні проєкти ревіталізації річок

Нещодавно у багатьох ЗМІ з’явилися новини з фантастичними картинками Хрещатика: немов однойменну річку «витягнули» з колектору з-під асфальту й облаштували обабіч неї зелену зону для відпочинку. Від проїжджої частини залишилося б п’ять смуг з боку ЦУМу і Головпоштамту, замість підземних пішохідних переходів – мости через новоявлену річку.

Та візуалізація викликала бурхливе обговорення у соцмережах. І хоча більшість з коментаторів говорили, що з багатьох причин зробити це неможливо і не треба, захоплення красою проєкту сильно переважало критиків. Ми вирішили розібратися більш докладно.

Хрещатик – далеко не єдина річка в Києві, яку можна «підняти» з під асфальту назовні й перетворити на справжню красу. Спеціалісти сперечаються щодо точної цифри, але у будь-якому випадку їх дуже багато – близько 70 річок і струмків! Найвідоміші з них збереглися в київських топонімах і або повністю приховані під землею від людського ока, або з’являються на ландшафті Києва лише якимись відтинками.

Підземний Київ - річки у колекторах

Окрім Хрещатика, це Либідь, Почайна, Глибочиця, Сирець, Дарниця, Шулявка… Пам’ятаєте, де стояла «цирюльня» Голохвастова зі знаменитої комедії «За двома зайцями»? Так, за «канавою» на Подолі. А це – річка Глибочиця, що протікала між Верхнім і Нижнім валами, і які спершу були двома її берегами. Коли забудовували місто, пойменовані річки одну за одною ховали під землю…

Автор проєкту-візуалізації чудового перетворення річки Хрещатик, дизайнер Віктор Білоус так прокоментував свою ідею: «Відновивши хоч частину цих річок в поєднанні з дійсним ландшафтом пагорбів, столиця перетвориться на сучасне, унікальне, екологічно комфортне середовище».

Футуристичні картинки Хрещатика: відновлена річка та зони відпочинку

Річки – наше все

Автор довго не могла зрозуміти, чим якось не трафить Львів... Ну, чудової ж краси місто, але чогось не вистачає. Поки екскурсовод у Брюсселі не розповіла, як переживають мешканці бельгійської столиці, що в їхньому місті немає річки. Наприкінці XIX століття річку Сену в Брюсселі замкнули у бетон, а зверху обладнали бульвар. Точно - у Львові ж теж немає ріки! Виявляється, що вже більше ста років тому львівська річка Полтва теж закута у тунелі. А колись, кажуть, навіть була суднохідною й протікала через нинішній центр міста.

Три мости через річку знаходилися на нинішньому проспекті Свободи, який століття тому називався Гетьманськими Валами та вулицею Карла Людвіга. Збереглися малюнки, як це виглядало.

Але через постійні розливи, які псували домівки городян та «вбивали», тобто топили свійських тварин, виникла ідея річку «знешкодити». Тим більше, що у 1880-х роках через центр Львова вирішили запустити кінний трамвай. Проєкти відновлення Полтви, принаймні на малюнках, теж існують. Але у Львові інша біда: якщо для тієї ж столичної річки Хрещатик більше ста років тому побудували спеціальний цегляний колектор, львівську річку просто запустили у каналізаційну систему…

Києву поталанило незрівняно більше – у нас тих річок, як гуталіну на відповідній фабриці... Чи не тому вони й захаращені настільки? Але зараз мова не про це.

Коротка історія річки Хрещатик

Михайло Кальницький
Михайло Кальницький

Ми запитали знаного києвознавця Михайла Кальницького, що він думає про підняття річки Хрещатик:

– Я зараз тримаю у руках книжку, де про все це сказано, уявіть, 140 років тому. Був тоді такий Павло Андрієвський, київський журналіст і адвокат. У газеті «Зоря» він написав нарис-фельетон під назвою «Київ у майбутньому». Нібито наснилося йому, що він опинився у Києві через 100 років і бачить усілякі незвичайні речі й, зокрема, ось що він пише: «Я рішуче не впізнав би Хрещатика. Посеред широкої вулиці, де раніше було неможливе ніяке сполучення, проведено широкий канал з дніпровською дощовою водою, і по ньому снують групи човників і маленьких пароплавів. Очевидно, Хрещатик став судноплавною вулицею».

Справа в тому, що за часів Андрієвського на Хрещатику постійні стояли калюжі, було погано організовано водовідведення, там і так неможливо було пройти-проїхати. Річечка-ручей Хрещатик брала витоки з джерел поряд з нинішньою Європейською площею та сучасним Майданом Незалежності, і під час злив, наповнюючись водою, що стікала в Хрещатий яр з навколишніх пагорбів, підтоплювала будинки. Пишуть, що на тому Хрещатику навіть тонули люди й коні.

Нарешті у 1888 році розпочалося будівництво колектора і за рік його вже ввели в експлуатацію. Русло річки, яка раніше текла Хрещатиком, абияк вирівняли і сховали у цегляну трубу. Її кілька разів перебудовували, але вона цілесенька й донині.

– Як бачите, через 140 років ідею, висловлену Павлом Андрієвським, підхопили і, можливо, колись її вдасться втілити в життя, – ось все, що я можу сказати з цього приводу, – віджартувався Михайло Кальницький.

Проєкту-візуалізації відновлення річки Хрещатик – більше 5 років

Але, якщо серйозно, що це за проєкт і звідки він взявся? Виявилося, з’явився він далеко не вчора. Про це розповіла заслужений архітектор України, народний депутат IX скликання Ганна Бондар. Саме вона виконувала обов'язки головного архітектора міста Києва та директора Департаменту містобудування та архітектури КМДА у 2015-2016 роках:

Ганна Бондар
Ганна Бондар

– Проєкт щодо «вивільнення» річки Хрещатик з підземного колектору був поданий ще у 2015 році на конкурс «Територія гідності». Це був міжнародний конкурс, присвячений Революції гідності й спробі усвідомити, як ми хочемо про це пам’ятати, як можемо – за допомоги архітектури, мистецтва – матеріалізувати події та ідеї Майдану в громадському просторі Києва. Йшлося про центр столиці – від Маріїнського парку до колишнього пам’ятника Леніну на бульварі Шевченка.

Цей проєкт не потрапив у номінанти, але його дуже жваво обговорювало журі – всі були в захваті від самої візуалізації. Це все було в тренді того, що відбувалося вже років десять у Європі. У Німеччині, зокрема в Лейпцигу. Там піднімають на поверхню річки, які були закатані під асфальт під час промислового розвитку міст, а зараз більше уваги стали приділяти екології.

У центрі Сеула десь 15 років тому в результаті широкомасштабної реконструкції ліквідували величезний багаторядний хайвей і теж підняли річку Чхонгечхон на поверхню, зробивши вздовж неї пішохідну зону, яка стала однією з головних принад міста, популярної серед жителів і туристів. І тодішній мер, який все це втілив, отримав величезні політичні бонуси і став невдовзі президентом Республіки Корея.

У Києві теж є певні пропозиції – не проєкт, а саме пропозиції – стосовно річки Глибочиця. Є проєкт відновлення річки Либідь, який потроху здійснюється силами активістів. І, звісно, це відновлення русла Почайни. Стосовно річки Хрещатик, треба розуміти, що це був конкурс ідей, який не завжди передбачає можливість реалізації. Це такий собі перший підхід до усвідомлення проблеми і привернення уваги до малих річок в Україні й, зокрема, в Києві. А щодо візуалізації проєкту з річкою на Хрещатику – це, звісно, просто бомбезно!

«Підіймати річку на Хрещатику радив би тільки перед і за Прорізною!»

Давайте все ж і ми пофантазуємо, якщо б цей проєкт дійсно втілився б у життя. Як все виглядало б насправді? З якими проблемами довелося стикнутися?

Допоміг в цьому відомий архітектор-урбаніст Станіслав Дьомін:

Станіслав Дьомін (на першому плані)
Станіслав Дьомін (на першому плані)

 – Попри те, що мені проєкт подобається – вивільнити річку Хрещатик і створити рекреаційну паркову зону – існує декілька серйозних «але». На сьогодні вулиця Хрещатик – це магістраль загальноміського значення, яка з’єднує Велику Васильківську з Володимирським узвозом і Подолом, і альтернативи цьому немає. Це перше. Далі, більша частина простору під Хрещатиком зараз – це якісь споруди. Метроград, два пішохідних переходи з магазинами, потім – так звана в народі «труба», потім – Глобус. Якби всього цього не було, теоретично транзитний автомобільний потік між Великою Васильківською та Європейською площею можна було б забезпечити, запустивши чотири смуги руху через тунель і вивівши пішоходів назовні. А зверху треба було б залишити чотири смуги для місцевих потоків – з вулиць Прорізної, Богдана Хмельницького. Тому що під ухилом авто звідти у тунель не заїдуть, їм потрібно роз'їжджатися поверху Хрещатика.

Але у будь-якому випадку «підіймати» річку по всій довжині Хрещатика не випадає, – впевнений архітектор і продовжує:

- Зробити це на ділянці від Бессарабки до вулиці Богдана Хмельницького неможливо, бо там потрібні шість смуг руху. Навіть, якщо частину ми заховаємо у тунель. Майданчик перед КМДА часто використовується для публічних заходів – демонстрацій, різноманітних зібрань, і на сьогодні являє собою демократичний простір для комунікацій з мерією. Відповідно, ніякій річці там не місце.

А от далі, на відрізку, де знаходиться декілька адміністративних будівель, до вулиці Прорізної, теоретично можна було б відкрити якусь частину водоймища – було б корисно для мікроклімату цієї території. Тому що вода поглинає пилюку, збільшує вологість, знижує температуру повітря.

Парна сторона Хрещатика, пояснює урбаніст, там, де ЦУМ і КМДА, на відміну від протилежної, де багато зелених насаджень, знаходиться під сонцем, там практично немає рослинності. А це провокує і перенагрів, і пилюку. Тобто, якщо робити зелену зону, то саме на парній стороні вулиці – як це і пропонується у проєкті.

Наступний можливий відрізок – за Прорізною до вулиці Городецького, але треба розуміти, що виїзд з Прорізної на Хрещатик має залишатися зверху, продовжує пан Станіслав.

Що стосується Майдана Незалежності, враховуючи, що це головна площа країни і те, що там відбувалося, мабуть, на тому місці будуть недоречними жодні водойми, підкреслює архітектор.

Тобто для річки можна було б відвести ділянки від КМДА до Прорізної та від Прорізної до Майдану. Але за умови створення тунелю для транспорту, який мав би пролягти паралельно руслу річки – Хрещатик досить широкий по габаритах, щоб це було можливим.

– Не знаю, яка там ситуація з водоносним горизонтом і не буду називати це річкою. Скоріше – штучним водоймищем, яке, можливо, штучно буде і наповнюватися. Все це, як і комплекс очисних споруд – інженерні задачі, які можна вирішити. А взагалі – непогана пропозиція, навіть з огляду на те, що на Хрещатик сходиться багато вулиць з обох сторін, і під час дощу туди течуть просто горні «річки».

А тим часом Почайна відроджується…

Поки стосовно річки Хрещатик – мають місце красиві мрії, подивимося, що відбувається з іншими, закутими у бетонні та цегляні кайдани, київськими річками.

Десь у 2015 році з’явився проєкт з озеленення та облаштування берегів Либіді. По перше, треба було захистити річку від каналізаційних та промислових стоків, а серед іншого висувалися ідеї перетворити численні залізничні склади і промзону біля річки у виставкові комплекси.

Проєкт з озеленення та облаштування берегів Либіді

Поки що ентузіасти перетворили на більш-менш культурне місце невелику ділянку від провулка Фізкультури до вулиці Івана Федорова.

А от з літописною Почайною відбувається справжнє чудо.

У 988 році у водах Почайни князь Володимир хрестив Київську Русь. Історики вважають, що це відбувалось у місці, де вона впадала у Дніпро – тобто там, де зараз стоїть пам’ятник Магдебурзькому праву.

У 30-х роках ХХ століття річку частково засипали, щоби покласти залізничні колії, у 60-70-х роках почалося будівництво житлового масиву Оболонь, і річка перетворилася на систему озер, з’єднаних підземними колекторами. Остаточно зникнути літописна ріка мала після ухвалення Київрадою детального плану території (ДПТ) у 2016 році. І так би і сталося, якби небайдужа киянка Аннабелла Моріна не розпочала тоді запеклу боротьбу.

«Не знаю, як їй це вдається – але озеро та річку повертає до життя Аннабелла Моріна», – можно прочитати у фб, і такої думки дотримуються дуже багато теж небайдужих людей, які приєдналися до активістки. Було розроблено проєкт відновлення Почайни, ідею стали просувати у КМДА. Аннабелла створила сторінку Почайни у ФБ і вікіпедії.

У 2016 році Аннабелла Моріна та депутат Київради Костянтин Богатов заснували організацію «Громадський рух Почайна» і, за їх словами, це перша ревіталізація річки не лише у Києві, а й в Україні.

Депутат Київради Костянтин Богатов та Анабела Моріна
Депутат Київради Костянтин Богатов та Аннабелла Моріна біля Почайної у перший день робіт з її впорядкування

«Це наш український Йордан, і це просто має стати початком нового ставлення до річок, води», – пише вона у ФБ.

Фінансування проєкту відбувається за рахунок місцевого бюджету. Загальна площа парку становить близько 20 гектарів. і він буде з'єднувати вулицю Йорданську і проспект Степана Бандери з парком «Наталка».

Консультували проєктувальників фахівці з Сеула – ті самі, які відродили річку Чхонгечхон, раніше поховану під хайвеєм.

Зараз Почайну звільняють з колектора – щоб це зробити, треба зняти 900 тонн бетону (відео).

Перший день робіт з відновлення Почайни

– Щоб це відбулося, потрібна була велика мрія, яка зможе об’єднати навколо себе людей з різними інтересами, – каже Аннабелла Моріна.

А головне – люди повірили, що можна чогось добитися власними силами, і нездійсненних мрій, як це не банально – не буває. Може, колись ми теж «рішуче не впізнаємо Хрещатика»?

Лариса Гаврилова, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-