«Міст Кличка», сам Кличко, конкурс мокрих маєчок...

«Міст Кличка», сам Кличко, конкурс мокрих маєчок...

Фоторепортаж
Укрінформ
Несподіваний репортаж про життя столиці в останній день багатої на скандали і зливи цьогорічної весни

Якби не подруга, яка категорично настояла на міні-прогулянці Хрещатиком в обідню пору цього жаркого сонячного дня (сьогодні, 31 травня), багато б цікавинок із щоденного життя столиці пройшли б мимо мене.

“От чого ото сидіти і витріщатися в монітор такою погодою! Пішли вже подивимося на той розпіарений місток!..”, – вичитала мені телефоном подруга, теж журналістка. Ну, пішли...

Чесно кажучи, особливо пхатися на відкритий днями скандальний чудо-міст через увесь Хрещатик зараз не особливо-то й хотілося – ажіотаж, спека, незакінчені ремонти. Але цікавість все ж перемогла (а може, просто п’ятничний “напівледачий” настрій).

Вже на Майдані захопила атмосфера шалених веселощів – 31 травня у столичних школах звучить останній в навчальному році дзвоник. Усі кияни знають, що це свято, як день “ВДВ” – веселих дурників-випускників (за аналогією святкування Дня Повітряно-десантних військ, які полюбляють п’яні оргії у міських фонтанах).

Після шкільних лінійок усі випускники столиці збираються галасливими юрбами побіля центральних фонтанів, влаштовуючи в них пляжно-водяні розваги з шампанським та інколи негліже. На зйомки цих невинних юначих пустощів, зазвичай, збираються фотографи усіх столичних ЗМІ – від поважних загальнонаціональних агентств до найдрібніших розважальних журнальчиків. Тут можна іноді спіймати досить цікаві, а то й пікантні кадри... На цю феєрію молодості сходяться полюбуватися як численні перехожі, так і туристи, що також юрбляться Хрещатиком в пошуках розваг.

Не втрималась і я – зробила кілька кадрів, ловлячи себе на думці про деякі аналогії з традиціями вояк.

Як і очікувалось, щойно відкритий “скляний” височезний міст між Аркою дружби народів та Володимирської гіркою, роївся людьми, що безупинно “селфилися” на всі боки. Можна було навіть відчути, як конструкція легенько вібрує від динамічного навантаження, викликаних тисячами людських кроків. Зізнаюся, десь по спині пробігло холодком від того відчуття.

Найбільшу цікавість натовпу, звісно, викликали дві ділянки мосту з фрагментами скляного перекриття, які вже встигли наробити клопоту будівельникам. Чи то підрядники так поспішали з відкриттям мосту до Дня Києва, чи то знайшлися “доброзичливці”, та на наступний день після помпезного відкриття об’єкту скло на мосту в кількох місцях тріснуло. Будівельники одразу ж кинулися виправляти недолік, рятуючи репутацію мера, який особисто просував цей дороговартісний мега-проект.

Відвідувачі не полишали ремонтників у спокої, насуваючи юрбою на обмежувальні стрічки, у бажанні зазирнути через скло донизу. Де будівельники ще продовжують якісь роботи на досі розкурочених схилах.

Хоча вид з мосту відкривається просто дивовижний! Оболонь, Поділ, Труханів острів, Троєщина... Півміста, як на долоні! І величний Дніпро мало не з висоти пташиного польоту! Вражаюче.

Повільно просуваючись у натовпі та щоразу задивляючись на чарівні київські панорами ми з подругою не зчулися, як опинилися, власне, на історичній Володимирській гірці, в реконструйованому одноіменному парку. Тут відвідувачів одразу зустрічає відновлений столітній фонтан. В цей день столичні випускники і його не оминули...

Краєм ока помічаю – в цій веселій штовханині відбувається щось незвичайне, явно схоже на присутність високого гостя. Так і є! Біля фонтану з’являється Віталій Кличко. Його фігура помітно височіє серед людей, що щільно обступили мера. Встигаю і собі клацнути пару кадрів “я на фоні знаменитості”.

Пробитися до градоначальника через усіх бажаючих зробити з ним фото на пам’ять – нема жодної можливості. Мер нікому не відмовляв і постійно позував з кимось. Цікаво, що ні особистих бодігардів, ні чиновницької свити при Кличку я особисто не помітила. Хіба що кілька хлопців із муніципальної охорони, які трималися до того ж на відстані. Певно, мер приїхав проконтролювати, як ідуть відновлювальні роботи на тих горезвісних скляних вставках, які мало не перебили йому репутацію з не чим-небудь, а з «мостом Кличка». Справа честі, як кажуть.

Так, в оточенні киян, активно з ними спілкуючись, мер і посунув далі по мосту у напрямку “надщербленої” нині Арки Дружби народів. А ми з подругою у зворотньому – Володимирською гіркою, до Європейської площі та Хрещатика. Дорогою назад, за вуличним столиком побіля одного із ресторанчиків зустріли випадково ще й іншого відомого столичного політика – депутата Київради Сергія Гусовського. Той чаював у компанії якогось невідомого чоловіка. “Оце так прогулялись”, – майнуло в голові. Рідко коли випадає нагода, так просто зустріти в місті одночасно людей, що ним керують і приймають рішення, а тим більше, бачити їх у досить невимушеній обстановці.

Знаєте, навіть бажання не з’явилося “включити диктофон”. Сама себе запитую, чому? А хто його знає. Може, п’ятниця, може прогулянка, а може розслаблений настрій напередодні першого дня довгого міського літа...

Оксана Поліщук, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-