Будівництво Меморіалу Майдану заморозили на час слідства ГПУ
Про це заявив на прес-конференції у п’ятницю генеральний директор Національного музею Революції гідності Ігор Пошивайло, повідомляє кореспондент Укрінформу.
“Наразі будівництво не рухається вперед, оскільки очікується завершення результатів слідства Генпрокуратурою. Ми маємо листи від Генпрокуратури із запевненнями, що до 20 березня буде закінчено слідчі експерименти на всій території. Але сьогодні знову цей термін пересунувся на місяць”, - сказав Пошивайло.
Водночас він уточнив, що слідчі експерименти на місцях загибелі Героїв Небесної Сотні тривають досить активно.
“Постання паркану на цій території прискорило процес, бо за ці два місяці, коли там стоїть паркан, слідчих експериментів проведено більше, ніж за всі 5 років. Залишилося 7 слідчих експериментів. І ми сподіваємося, що вже скоро зможемо розпочати будівництво меморіалу”, - зазначив гендиректор музею.
Втім, нагадав Пошивайло, недавно з’явилася нова перешкода, що може стати реальною загрозою, - 19 березня було оприлюднено позицію деяких родичів Героїв Небесної Сотні й громадських організацій щодо реконструкції алеї Героїв Небесної Сотні та спорудження там Меморіалу.
“Вони заявили, що будувати Меморіал не потрібно, їм головне - зберегти вулицю Інститутську. Для нас це дуже дивно і дуже загрозливо, що сьогодні, коли така велика політична турбулентність, виникають заяви, що начебто щось відбувається не в правовому полі, щось руйнується... Але ми говоримо про створення Меморіалу пам’яті Героям Небесної Сотні не лише для вузького кола родин загиблих, а присвяченого тим цінностям, за які віддали свої життя Герої Небесної Сотні. Це сучасний простір, що буде інтегрований у наступний важливий елемент — в архітектуру Музею”, - підкреслив він.
Він зазначив також, що не можна залишати вулицю Інститутську в тому вигляді, в якому вона є сьогодні.
“Всі ми бачимо, що відбувається на тій самій алеї Героїв Небесної Сотні — зникають об’єкти, дерева, заштукатурюються фасади, відбувається стихійне паркування, виникають або активізуються розважальні заклади, починаючи від Жовтневого палацу, Музей медуз, харчові заклади створюються навколо. Ця інфраструктура спотворює і розмиває пам’ять про події на Майдані. І в цій загрозливій ситуації нам дуже важливо створити цей меморіал в цьому році”, - наголосив Пошивайло.
Він додав, що дехто пропонує взагалі скасувати результати конкурсу - хоч їх і не дуже підтримує суспільство. Це деякі українські учасники конкурсу, які навіть не пройшли до призових місць, але пропонують свої проекти.
При цьому він нагадав, що журі, в якому були й представники родин Героїв Небесної Сотні, визнало переможцем проект молодої української команди, яка врахувала основні зауваження, складені за результатами 13 різного рівня обговорень, а також кількох виставок.
“Ми маємо врахувати всі ризики і загрози. Маємо бути відповідальними, у нас є всі передумови — юридичні, правові, законодавчі — збудувати Меморіал цього року з тим, аби пам’ять про Майдан була збережена”, - закликав Пошивайло.
Своєю чергою відомий історик, член експертної групи з концепції Музею Майдану Віталій Нахманович наголосив, що йдеться про створення національного місця пам’яті, до якого б ходили люди.
“Щоб створити національне місце пам’яті, потрібна співпраця різних груп суспільства. Якщо йдеться про Меморіал Майдану, то це, зокрема, родини загиблих, але їх компетенція обмежена, бо вони не можуть визначати всі питання — історичні, архітектурні, фінансові тощо. Для цього існують історики, архітектори, держава, яка має координувати цю роботу”, - сказав він.
Нахманович зазначив також, що питанням зрілого, здорового суспільства є те, чи може меншість погодитись на рішення більшості і визнати, що Меморіал відповідає загальним цілям.
"Люди, які загинули під час Майдану, поховані на цвинтарі, а не на вулиці Інститутській. Це — не Биківня і не Бабин Яр, не місце поховання, з яким треба поводитися абсолютно по-іншому. Тут маємо символічне місце пам’яті. Сюди мають приходити не тільки родичі чи учасники цих подій, а насамперед молоді українці, вони мають там бачити те, що їх пов’язує з цими подіями не особисто, а як частину українського суспільства, української нації”, - підкреслив історик.
Він висловив переконання, що в цьому сенсі члени родин мають бути лише однією зі сторін ухвалення рішень - “бо все суспільство творить свою власну пам’ять”.
