Німецькі пластичні хірурги Клаус та Б`янка Екснер давно стали своїми у Львівській міській клінічній лікарні №8. Адже двічі на рік вони приїжджають сюди, щоб прооперувати дітей зі складними вродженими та набутими вадами. Обирають лише найважчі випадки: тих пацієнтів, які без операції не можуть вести нормальний спосіб життя і часто дистанційовані від суспільства. Проте в пораді не відмовляють й іншим пацієнтам. У чергу на консультацію до німецьких фахівців записуються сотні людей не лише зі Львівщини, але й із найвіддаленіших куточків України.
Починаючи із 2012 року Клаус і Б`янка разом зі львівськими хірургами прооперували 130 та проконсультували 300 хворих. Кореспондентові Укрінформу вдалося домовитися про інтерв`ю з ними в останній день їх літнього перебування у Львові, після завершення останньої операції. Доки я чекала на лікарів у вестибюлі опікового відділення, повз мене на каталці провезли дівчинку-підлітка із забинтованими очима. Саме їй Клаус і Б`янка провели заключне на цей раз хірургічне втручання – виправили випадіння повіки. Дитина зможе жити нормальним життям і не комплексувати з приводу свого каліцтва.
Згодом, втомлені, але задоволені, з`явились і хірурги. З притаманною йому галантністю, Клаус не сів за «стіл перемовин», поки не змінив хірургічний костюм на білосніжну сорочку. Усміхнені, привітні вони відверто розповідали про свою роботу в українській лікарні.
- Розкажіть, як народилась ідея українського проекту, звідки бере початок ініціатива?
- Я маю брата, який працює ортопедом в університеті Цюриха, і є такий швейцарський отець Готс. Дуже давно, 15-16 років тому, вони разом приїхали до Львова, щоб допомогти українським дітям: брат оперував, а отець Готс робив багато соціально корисної роботи. П`ять років тому, коли у Львові мали проходити матчі Євро 2012, друзі від футболу з Німеччини мали ідею, щоб виділити частину грошей від футболу для благодійних акцій. Якраз була гра Португалії і Німеччини у Львові. І завдяки благодійним організаціям, пов`язаним із футболом, я прибув тоді до вашого міста. І ми зав`язали дружбу і співпрацю із завідуючим опіковим відділенням Василем Савчиним, іншими лікарями. Доктор Савчин з колегами неодноразово побували на стажуваннях у різних лікарнях і клініках Німеччини. І це вже наша восьма акція у львівській лікарні.
- Чи ведете статистику, скільком пацієнтам вдалося допомогти за цей час?
- Цього разу 27 хворих прооперовано і 65 отримали консультації.
- Чи є в Україні якісь специфічні вроджені вади? Якщо так, то чим вони зумовлені?
- Тут немає ніякої специфіки. Всі хвороби в усіх країнах однакові. Переважно, це є вроджені вади, які якимось чином можна пов`язати з генетикою і впливом довкілля. Можливо, є якийсь вплив Чорнобиля, але напевно цього не можна сказати.
- В Україні нема такого обладнання, як у Німеччині, чи не призводило це до відмов від особливо складних операцій?
- Для мене важливішим, ніж інструменти, є лікар. Набагато краще, коли є добрі лікарі з поганими інструментами, аніж погані лікарі з добрими інструментами. Але ідеально, коли добрі лікарі працюють на доброму обладнанні.
- У цьому контексті, як ви оцінюєте львівських колег?
- Тут добрі лікарі, ми разом долаємо всі проблеми. Цього разу, дякуючи Богові, ми не мали таких складних випадків, як раніше.
- Що ви маєте на увазі?
- Попереднього разу ми мали дуже важку пацієнтку з онкологічними проблемами, але, незважаючи на всі ускладнення, вдало її прооперували. У нас налагоджена співпраця з окулістами, іншими вузькопрофільними фахівцями.
- Під час візитів до Львова, ви не лише оперуєте і консультуєте пацієнтів, але й ділитесь досвідом і сучасними технологіями пластичної хірургії з українськими колегами. Скільки учнів ви вже тут підготували?
- Я не почуваю себе вчителем. Ми ділимося враженнями, досвідом, і в цьому полягає співпраця, хоча було проведено два майстер-класи для молодших хірургів і для інших зацікавлених лікарів.
- А в українських колег ви щось запозичили для себе?
- Звичайно, ми завжди вчимося одне в одного, вчимося чогось нового, щось бачимо. І ми бачимо тут операції, які не так часто робляться в Європі.
- Які операції робляться тут, а не робляться у Європі.
- Були цікаві реконструктивні операції після опіків, які рідко робляться на Заході, так звані клапті. У пластичній хірургії й хірургії взагалі все дуже індивідуально, тому нам цікаво подивитися на те, що робить доктор Савчин.
- Які операції переважали цього разу?
- Найбільше було вроджених птозів – це хвороба, коли не піднімається повіка. Також були різні контрактури після опіків, операції при відсутності молочної залози, вроджені судинні пухлини, реконструкції вушних раковин. Власне, Б`янка є спеціалістом з реконструкції вушних раковин – це коли в дитини від народження її немає, або є лише невеличка частина.
- Раніше ви приїжджали до Львова самі, а потім долучилася пані Б`янка. Це викликане власне її спеціалізацією?
- Б`янка також бере участь у гуманітарних акціях протягом останніх 17 років, але останнім часом це було дещо важче, бо коли я їду із благодійними акціями, вона мусить заміняти мене, оскільки є моєю представницею у великій клініці у Франкфурті-на-Майні. Доктор Савчин завжди запитував, коли вже вона приїде до Львова. Тоді ми виділили для неї окрему нішу – мікрохірургія і реконструкція вушних раковин. І тепер ми щасливо вже другий раз приїжджаємо разом. Перший раз вона була тут у грудні.
- Я поставлю, можливо, неетичне запитання: у яку суму оцінюються подібні операції у Німеччині та інших європейських країнах?
- У нас є система медичного страхування. Та якби пацієнту довелось платити, то реконструкція вушної раковини, наприклад, коштувала б у Німеччині 7 тисяч євро. Операції на повіках – близько 3 тисяч євро.
- Що примушує вас залишати власну клініку, втрачаючи якусь частину прибутку, і допомагати українцям?
- Я маю можливість робити такі допомогові акції не тільки в Україні, але й в Південній Америці, Африці, Азії та інших країнах, вони інтернаціональні. На жаль, ми не вибираємо країну, де народжуємося, а в багатьох країнах не мають такої розвиненої пластичної хірургії, при величезній потребі у ній. І є країни, де непросто вирішуються соціальні питання – люди не мають грошей на операції. Щодо України, тут склалася добра комбінація: ми допомагаємо бідним людям, маємо наукові інтереси і чудову співпрацю та дружбу. Вважаю, що є навіть якийсь наш вплив на те, що для України запровадили безвіз (сміються ).
- В Україні зараз є дуже багато молодих людей, які отримали травми обличчя в зоні АТО. Чи не маєте наміру допомогти і їм?
- В основному моя праця спрямована на допомогу дітям. Політика є така цікава річ, що її мужі більше займаються війною, а не пошуком грошей на лікування людей. Я звичайно, допоможу, коли це знадобиться. Я час від часу тут, і не відмовлю тим, хто звернеться. Але не маю на меті їхати на фронт і працювати там. Це досить складна політична ситуація, і я не радо їжджу в такі гарячі точки. Політики і ті, хто ведуть війну, мають знайти спосіб допомагати тим, хто від неї постраждав.
Нінель Кисілевська , Львів.
