Попри всі спроби Кремля приховати брак коштів, робити це стає дедалі важче. Нещодавно «Росстат» оприлюднив вельми промовисті цифри. Як виявилося, кожне третє російське підприємство — збиткове. За пів року сумарні збитки перевищили 5 трлн рублів, охопивши 21,5 тисячі компаній (33,5 % від загальної кількості).

Зазнають збитків усі

Один із найгірших результатів зафіксовано у вугільній промисловості. Збитки галузі сягнули 184,6 млрд рублів за прибутку в 31,3 млрд, що дало підсумковий результат у мінус 153,3 млрд рублів. Загалом збитковими виявилися 67,3 % вугільних підприємств.

Російські металурги  зазнали 314,6 млрд рублів збитків за прибутку у 276,7 млрд, завершивши півріччя з мінусом у 37,9 млрд рублів. У від’ємну зону також пішли:

– пасажирський транспорт — мінус 41,7 млрд рублів;

– фінансова та страхова діяльність — мінус 21,6 млрд рублів;

– поштова та кур’єрська діяльність — мінус 19,1 млрд рублів;

– деревообробка — мінус 16,4 млрд рублів

– виробництво автомобілів — мінус 89,6 млрд.

Фінансове становище російських регіонів, які вже завершили минулий рік із рекордним в історії дефіцитом місцевих бюджетів, надалі відповідно (адже підприємства цих та інших збиткових галузей розташовані саме в них) також лише погіршуватиметься. За прогнозами російського «Сбербанку», цього року сумарний дефіцит казни суб’єктів РФ сягне 2 трлн рублів.

Порівняно з минулим роком він зросте на 500 млрд рублів (на 33 %), а його номінальний розмір другий рік поспіль поб’є історичні рекорди. Для порівняння: попередній максимум дефіциту регіональних бюджетів було зафіксовано під час пандемії 2020 року — 677 млрд рублів. Торік цей показник уже перевищили у 2,2 рази, а цьогоріч він зросте втричі.

Окремої уваги заслуговує головна золота жила російського бюджету —нафта. Доходи від її продажу в серпні впали до шестимісячного мінімуму через зниження цін на марку Urals. Чисті надходження становили 326  млрд рублів, що на 22 % менше ніж торік, і на понад 60 % нижче за липневий рівень.

Додатковий тягар створили виплати за паливним демпфером (державний фінансово-компенсаційний механізм, який регулює ціни на бензин і дизельне пальне всередині країни; фактично – субсидія з держбюджету багатостраждальним НПЗ), які за серпень перевищили 197 млрд рублів. У підсумку, загальні нафтогазові доходи Росії впали до 424 млрд рублів — на 16 % у річному вимірі.

Росія зараз фактично перебуває у стагфляції, яка створює важку ситуацію для Центробанку: знижувати ключову ставку не можна через інфляцію, а тримати її високою — означає провокувати скорочення виробництва. Поки що Центробанк балансує, але простір для подальшого маневру стрімко звужується. Ось так російська «путіноміка» війни проти України й опинилася в цугцвангу, де кожний наступний крок лише погіршує становище.

«Народна приватизація» чи гібридна експропріація?

Що робити Кремлю в такій ситуації? Шукати нові бюджетні надходження. Проте за всього багатства вибору джерел залишилося небагато. Це раніше все було просто: спочатку вичерпуємо резерви Фонду національного добробуту, потім рекордні нафтові доходи, згодом підвищуємо податки, викачуємо «добровільні» внески від мільярдерів.

Наступним кроком, як припускають експерти, стане вже «розкуркулювання» населення шляхом вилучення його грошових заощаджень, нехай — у непрямому, а звичному, гібридному для путінського режиму стилі.

Голова російського Союзу промисловців і підприємців (РСПП) Олександр Шохін вже запропонував залучити банківські вклади громадян для запуску нового інвестиційного циклу та проведення так званої «народної приватизації». За задумом, пересічні росіяни мають викупити акції раніше націоналізованих підприємств.

За даними голови «Росимущество» Вадима Яковенка, станом на березень цього року у власність держави перейшло щонайменше 805 колишніх приватних підприємств, і ця цифра зростає. Аналітичний центр Cedar називає це наймасштабнішим переділом власності з 1990-х років. Він уже торкнувся десятків мільярдерів із списку Forbes і майже 20 найбільших за виручкою компаній. У 2022–2024 роках вартість вилучених активів становила близько 5 трлн рублів. Головними бенефіціарами перерозподілу стали держкорпорації («Газпром», «Росатом», «Ростех», «Транснефть», ВТБ, «Россельхозбанк») та бізнес-групи, пов’язані з оточенням Путіна (Ковальчуки, Ротенберги, Патрушеви).

Проте «віджати» підприємство на «користь» держави неважко, значно складніше знайти інвестиції для нього. А за даними Банку Росії, на 1 липня депозити населення сягнули 68 трлн рублів. Держава ж, за словами Шохіна, володіє масою «погано керованих активів», які можна вивести на ринок за допомогою цих грошей. Очільник РСПП назвав це поверненням до «народного капіталізму».

З тієї самої «опери» нещодавній указ Путіна, який дозволяє передавати об’єкти критичної інфраструктури (включно із засобами захисту та озброєння) у тимчасове управління держави, якщо їхні власники самостійно не забезпечили їм належного захисту від атак українських безпілотників. У результаті виконання указу російські підприємці можуть утратити все.

Звісно, голова «профспілки російських мільярдерів» (як називають РСПП) говорив про залучення коштів громадян на фондовий ринок на виключно добровільній основі. Однак фінансові «добровольці» у РФ закінчилися разом із «ваучеризацією», «народними IPO» та купою державно-фінансових пірамід, де всі ризики впали на плечі самих громадян.

Росіяни не хочуть бути «капіталістами»

Тому вони також готуються до нової державної капіталізації своїх грошей. За серпневим опитуванням соціологічної служби «ФОМ», росіяни вперше з 2022 року назвали саме готівку найнадійнішим способом збереження коштів.

За даними Центробанку РФ, станом на кінець липня росіяни зняли з рахунків 2,1 трлн рублів. За власними прогнозом регулятора, до кінця року ця сума зросте ще на 1,6 трлн, до кінця 2027-го — на 3,6 трлн, а до кінця 2028-го — на 5,2 трлн. Загалом за три роки обсяг готівки в обігу збільшиться на 7,3 трлн рублів. А це не сплата податків, приховування від фінансового моніторингу тощо. У Кремлі все це знають. І вживатимуть відповідних заходів.

Звичайно, говорити про примусове вилучення депозитів на «народну приватизацію» як про доконаний факт поки зарано. Прямих рішень такого характеру Кремль не оголошував і, певно, не оголосить, принаймні до «виборів» у Державну Думу. Проте сама поява подібних пропозицій вже є симптоматичною.

Тому, що глибше російська економіка занурюється у війну, то уважніше погляди Путіна зупинятимуться на цих 68 трильйонах. Питання вже не в тому, чи потрібні йому ці гроші, а в тому, наскільки довго він зможе утримуватися від спокуси до них дотягнутися.

Макс Мельцер