Кого краще брати на роботу президентом

31 грудня в Україні стартувала виборча кампанія з виборів Президента України. За законом, процес мав стартувати за дев’яносто днів до дати голосування, яка припадає на 31 березня. Утім, потенційні кандидати на президентство вже кілька місяців фактично ведуть свої виборчі кампанії, не надто оглядаючись на закон, який прямо це забороняє. Близько тридцяти політиків за цей час заявили про бажання очолити державу і, ймовірно, будуть ще охочі, зокрема, і так звані «технічні кандидати», зареєстровані задля отримання квотних місць у виборчкомах (включно з подальшими спробами ними «торгувати») та ефірного часу на телебаченні.

Скільки коштує стати кандидатом у Президенти

Скільки всього буде кандидатів? Не один десяток – це точно. Документи можна подавати до 3 лютого включно, на процедуру реєстрації ЦВК дається п'ять днів, тобто після 8 лютого дізнаємося їх точну кількість. Кандидат повинен внести заставу в розмірі 2,5 мільйона гривень. Ця сума повертається, але тільки «фіналістам» - тобто, учасникам другого туру, а значить – лише двом... Застави всіх інших поповнять державний бюджет, тож з цього погляду - чим більше тим краще. Сума застави визначена ст. 49 Закону про вибори Президента України, не змінилася порівняно з березнем 2014 року, коли в перерахунку на тверду валюту вона була втричі вагомішою.

Запит на зміни чи стабільність?

Юрист Ігор Шевченко, який ще 31 грудня встиг віднести свої документи до Центральної виборчої комісії, в певному сенсі вже «виграв» ці вибори, принаймні тим, що не змішався з юрбою, тепер він обгрунтовано називає себе «першим», а його програму, на відміну від інших, хоч хтось прочитає.

З першою оприлюдненою програмою тепер можна порівнювати наступні. Вона розкриває, про що так чи інакше напишуть інші претенденти: про розбудову успішної України, першочергову боротьбу з олігархічно-корупційною системою, про приклад Сінгапуру і Лі Куан Ю, чесних суддів, покараних злочинців, потреби малого бізнесу, фермерів, бюджетників, заробітчан, молоді, переселенців, довкілля, армії, про мир для Донбасу, стіну з Москвою, про тарифи та електромобілі…

3 січня зранку подали документи до ЦВК теж юрист (з власною юридичною фірмою) і правозахисник з Броварів Володимир Ратуш та лідер Соціал-демократичної партії (виявляється, вона досі є в Україні!), народний депутат від БПП Сергій Каплін. Вдень до них приєднались голова Аграрної партії Віталій Скоцик та Валентин Наливайченко - голова партії «Громадсько-політичний рух Валентина Наливайченка «Справедливість» та міський голова Львова Андрій Садовий.

Поки що, з того, що ми почули, серед кандидатів переважає пропозиція змін. На стабільності акцентуватиме мало хто, ймовірно, навіть тільки один з учасників перегонів.

Натомість серед виборців, згідно з опитуванням, при 74-процентному незадоволенні станом справ 56 відсотків проти того, щоб змінювати його радикальними методами. Тому і тримається серед громадян високий рівень невизначеності щодо свого остаточного рішення наприкінці березня. Хоча запевнення щодо поліпшення стану справ в Україні для багатьох, скажемо так, суперечливі, проте багато хто з українців не хоче втратити зопалу й такі.

Відтак прихильники та опоненти «розхитування човна» наступні три місяці на зустрічних курсах коригуватимуть свої позиції. Чинна влада, скажімо, спробує зняти гостроту з болючих проблем, за які її найбільше критикують опоненти: у питаннях комунальних тарифів, боротьби з корупцією або ситуації в малому бізнесі. Що саме це буде, почекаємо, але за логікою – має бути.

Натомість претенденти на булаву намагатимуться, з одного боку, не втратити довіру тих, кому за українським прислів’ям «нехай гірший, аби інший», а з другого - спробують заспокоїти тих, кому є, що втрачати, щоб не сполохати прогнозованими крайнощами: як-от зламом децентралізації, неприйнятним компромісом у питаннях миру на Донбасі, ризиками щодо співпраці з міжнародними фінустановами.

Історію виборів залишити історикам

Ці вибори, на відміну від багатьох, які вже бачила Україна - країна двох Майданів, мають стати, нарешті, як у цивілізованому світі «просто виборами»: бюлетені вкинули – бюлетені порахували. Музей виборчих «трюків» має залишитися історикам: від маніпуляцій з друком бюлетенів, членством у виборчих комісіях, списками виборців і партіями-клонами до переписаних протоколів, «паралельних серверів», замовних екзит-полів, звільнень губернаторів між турами та мішків із банківськими стрічками від пачок купюр...

Під час виборів кінця 1990-х - початку 2000-х слово «виборці» взагалі зникло з політичної аналітики – у ньому жодної потреби не було: адмінресурс, силовики, фінансові групи – з їх інтересів і складався прогноз політологів.

Президентські вибори без шахрайських скандалів і сумнівних підрахунків – нині це був би найкращий результат і спільна перемога незалежно від прізвищ.

Соціологія

У ситуації, коли 30 відсотків виборців ще вагаються з вибором, цікавим було б рейтингове опитування, де можна назвати, скажімо, від одного до п’яти прізвищ, причому в довільних пропорціях: наприклад, за когось три бали і за двох – по одному. Принаймні, буде видно: між ким саме опитувані вагаються, у кого і скільки є надійних 4-5-бальних симпатиків, а хто здатний набрати чимало на середняцьких 2-3 балах. Це так, у порядку міркування – щось на зразок рейтингового голосування, як, скажімо, за Генерального секретаря ООН або на Євробаченні.

Останній рік в опитування були включені одні й ті самі 10-15 осіб, вибрані самими дослідниками. І весь рік видно, що попереду в рейтингах двоє політиків з 90-х років, і нікого співставного з ними за впливом у наступні 20 років так і не з’явилося. У ситуації, коли багато громадян вагаються з вибором, бо хотіли б «когось новенького», чи не запитати, а кого в опитувальному списку вони хотіли б ще бачити? За той місяць, який ЦВК прийматиме документи, це навряд чи допоможе комусь із відомих українців несподівано зважитись на президентські перегони або, навпаки, «зіскочити». Але ж кінець кінцем і вибори ці не останні, і нинішній список однобічний – майже весь складений з очільників партій, а є ж іще і кадрові управлінці: мери, міністри, є військові, бізнесмени, громадські активісти. Показовою була б прихильність навіть не до конкретних осіб, а до бажаного професійного прошарку.

До кандидатів у вожді - прохання не турбуватися

Це мають бути вибори без критичних «або - або». Або вибери Вову-Юлю-Петю (імена вигадані, можливий збіг випадковий. - Авт.), або колапс, хаос, дезінтеграція, втрата незалежності. Багато майбутніх учасників «кастингу» на роль національного лідера, можливо, так і побудують свою виборчу стратегію, нагадуючи дресирувальника з цукром в одній руці і батогом в другій. Але ж потрібен не погонич, не отаман, не вождь. У нашому випадку роботодавці (вони ж виборці) шукають кваліфікованого, розумного, відповідального фахівця. Кожен, хто шукав роботу, пам'ятає як це: відправляєш резюме і потім на співбесіді намагаєшся добре відповісти на запитання на зразок «Чому ми повинні взяти на роботу саме вас?». Якщо кричати: «Я тут все маю очолити, бо інакше вам кінець!» - швидше за все, не візьмуть. Так має статися і з вибором працівника на штатну посаду «президент країни».

Олександр Волинський, Київ