Тетяна Бойко, координаторка житлово-комунальних програм ОПОРИ
Треба забезпечити справедливість компенсацій за житло всім, хто потребує»
20.01.2025 10:00
Тетяна Бойко, координаторка житлово-комунальних програм ОПОРИ
Треба забезпечити справедливість компенсацій за житло всім, хто потребує»
20.01.2025 10:00

Майбутня українська відбудова – справа і клопіт не лише держави та її міжнародних партнерів, а й кожного з нас – і тих, кого агресор повністю  позбавив житла, і тих, кому доводиться відновлювати свої пошкоджені помешкання, й тих, чиї оселі дрони, ракети, снаряди та міни, на щастя, оминули. Адже йдеться про наше спільне горе та про відновлення нашої спільної домівки. 

Яка ж роль громадськості у відбудові країни? Чи прислухається до неї влада і чи розуміють самі громадські активісти, що можливості влади й держави за нинішніх умов украй обмежені? 

Ці та інші запитання Укрінформ поставив координаторці житлово-комунальних програм громадянської мережі ОПОРА Тетяні Бойко.

ПРО ПЕРЕВАГИ І ҐАНДЖІ КЛЮЧОВИХ ДЕРЖАВНИХ ПРОГРАМ

- Пані Тетяно, чи достатньо, на вашу думку, зроблено дотепер для початку масштабної відбудови житлового фонду в Україні і головне – для справедливого забезпечення житлом тих, хто втратив помешкання унаслідок дій агресора?

Справедлива матеріальна компенсація можлива лише, коли нам або передадуть заморожені активи РФ, або вона виплатить Україні репарації

- За даними Світового банку, станом на січень 2024 року в Україні було пошкоджено і зруйновано понад 250 тисяч житлових будівель. З них – 222 тисячі приватних будинків, понад 27 тисяч – багатоквартирних та 526 гуртожитків. Прямі збитки від руйнувань цих об’єктів оцінюють у $58,9 мільярда. Крім того, ворог знищив приблизно 900 шкіл і садочків, численні об’єкти соціальної інфраструктури.

Але скільки зруйнованого насправді, не може сказати ніхто, бо ми ж бачимо тотальні руйнування в Бахмуті, Авдіївці, Торецьку, інших містах... Точно підрахувати матеріальні втрати можна буде лише після завершення війни та деокупації українських територій.

Яким шляхом пішло, попередньо плануючи відбудову, керівництво держави? Думаю, запропоновані підходи ґрунтувалися на сподіваннях, що війна швидко закінчиться. Ми ж, вносячи свої пропозиції, відразу керувалися усвідомленням,  що вона буде тривалою. Мій чоловік воює, воював мій близький друг і колега Олексій Хабатюк, котрий віддав життя за Україну, – їхні оцінки того, як усе відбувалося вже на початку, давали підстави розуміти: ця історія надовго. Тому одразу керувалися ідеєю, що зараз маємо надавати допомогу людям і громадам у тому розмірі, в якому це дозволяє державний бюджет.

При цьому всі розуміють: коштів українських платників податків не було й немає. Те, що виділяється на реконструкцію і компенсацію за пошкоджене та зруйноване житло, – гроші міжнародних донорів. І ці ресурси набагато менші, ніж сума завданої шкоди та необхідні кошти для відбудови. Тобто, справедлива матеріальна компенсація можлива лише тоді, коли нам або передадуть заморожені активи Російської Федерації, або вона виплатить Україні репарації. Але ми усвідомлюємо, що це може статися лише за 30, 50 чи й за 100 років.

Власне, така неузгодженість філософій та підходів і призвела до ситуації, яку маємо зараз. Вийшло так, що хтось із потерпілих отримав повну компенсацію за зруйноване житло – навіть, якщо у нього й кілька квартир. Але 99% постраждалих ще не отримали нічого. Гроші, які передбачено на продовження компенсаційних виплат, невеликі, де взяти більше, ніхто не знає.

- Можливо, частково проблему розв’язують державні програми компенсаційних виплат та відбудови житла, для фінансування яких залучаються міжнародні донорські і кредитні кошти? 

Треба переходити до реалізації непопулярного рішення, коли людям компенсуватимуть лише частину втрат – зате всім

-   Справді, в Україні є декілька непоганих програм (ми рахували, що тільки з питань житла щонайменше 12 різних програм і державних механізмів тією чи іншою мірою працюють). Найбільш відомі  – єВідновлення (381-а постанова Кабінету Міністрів) і програма  компенсації за знищену нерухомість (600-а постанова). Для багатоквартирних будинків – «ВідновиДім» від Фонду енергоефективності.  Також є низка інших інструментів  – і державних, і недержавних. Думаю, прийшов час їх проаналізувати, підбити проміжні підсумки, оцінити ефективність та зробити відповідні висновки.

І вважаю, нам однак доведеться усвідомити необхідність непопулярного рішення: маємо компенсувати завдану шкоду усім потерпілим потроху (хоча насправді збитки відшкодовувати має той, хто їх завдав – Росія, тому цей термін не зовсім коректний), аби забезпечити хоча б якусь справедливість. Інакше й надалі стикатимемося із системними проблемами на кшталт ситуації із житлом для ВПО, яку Уряд і Верховна Рада обіцяють нарешті розв’язати. Ми розуміємо, що десь приблизно 90% внутрішньо переміщених осіб – люди з окупованих територій та із зони бойових дій. Це значить, що вони не мають права на отримання компенсації за чинними програмами. Їхнє житло не може бути відбудоване, придбати нове вони не можуть. Мова про щонайменше мільйон домогосподарств. І таке враження, що до кінця 2024 року про це особливо ніхто не думав.

Нарешті ситуація має змінитися. Верховна Рада 19 грудня ухвалила в цілому закон №11161, який відкрив можливість отримати компенсацію за пошкоджене та зруйноване житло, розташоване на окупованих територіях та в зоні бойових дій. Люди, котрі мають житло на окупованих територіях чи поблизу лінії фронту, прирівнюються до тих, що втратив помешкання. Тобто, отримають сертифікати для купівлі нового житла відповідно до згаданої Постанови КМУ №600. І начебто є політичне рішення про виділення перших коштів з цією метою.

Але тут ми повертаємося до основної проблеми – відсутності достатнього фінансового ресурсу. І в реаліях сьогодення матимемо ту ж ситуацію – 90% людей, котрі звернуться по компенсацію, її не отримають (або отримають сертифікати без грошового забезпечення).

За даними Уряду, українцям вже видали майже 3 тисячі компенсаційних житлових сертифікатів. Начебто непоганий результат. Але ж ми розуміємо, скільки років треба, щоб компенсувати втрачене усім мільйонам потерпілих…

- За таких темпів – століття. Але ж чи є за теперішніх умов варіанти пришвидшення?  

- Тут повертаюся до попередньої тези: треба переходити до реалізації непопулярного рішення, коли людям компенсуватимуть лише частину втрат –  зате всім. А решту компенсації нададуть тоді, коли Росія заплатить за все. Такий підхід буде більш справедливим. Отриману допомогу-компенсацію можна буде використати як перший внесок на придбання житла на умовах пільгового кредитування.

Є  хороша програма від Укрмолодьжитла за фінансування КfW (під 7% річних терміном до 30 років, житло – не старше 30-и років). Вона має лише один недолік – мало коштів. От цю програму і треба розвивати. Якщо допомогу-компенсацію від держави за втрачене житло можна буде використовувати як перший внесок, це дасть потужний взаємовигідний поштовх. Бо досить значна частина ВПО – це економічно активні громадяни, котрі працюють, і для них  довготермінове пільгове кредитування  –  хороший варіант вирішення житлового питання. Це не якісь «космічні», а цілком підйомні суми.

А ось програма «єОселя» у нинішньому вигляді, як на мене, доступна лише для дуже обмеженого кола людей, вона, в основному, розрахована на підтримку нового будівництва. Далеко на всі готові «грати в лотерею» і купувати ефемерні квадратні метри, не розуміючи, коли їх здадуть в експлуатацію. Особливо це стосується людей, які вже втратили все і змушені будуть паралельно знімати житло й чекати роками, доки їхні нові помешкання добудують, а потім ще шукати гроші на ремонт. Тому вважаю: єОселю потрібно доопрацювати і робити її більш подібною до програми Укрмолодьжитла.

Крім того, треба розвивати кооперативи, ми їх називаємо житлово-будівельними товариствами. Це поняття, якого взагалі поки що немає у вітчизняному законодавстві. Йдеться про можливість разом скинутися і звести багатоповерхівку взагалі без забудовника. Держава теж могла б надавати кошти для таких кооперативів, коли компенсаційний сертифікат можна використати як частину необхідного внеску. А орган місцевого самоврядування міг би допомогти із виділенням земельної ділянки та підведенням комунікацій.

Хтось захоче взяти компенсаційні кошти і купити, наприклад, хату в селі чи якесь інше маленьке житло. Тобто, кожен повинен мати вибір. Але такий підхід буде більш справедливим для всіх. Тому що зараз ВПО з окупованих територій дуже розчаровані. Вони вважають, що їх «кинули». Адже хтось (в умовному  Ірпені) може отримати компенсацію за чотири об’єкти нерухомості, які були зруйновані, а якщо ти з Бахмута, то не маєш права ні на що.

Тому, як висновок: мені здається, прийшов час для глобальних змін. Звісно, якщо ми визнаємо, що війна – надовго і в найближчій перспективі на нас «не впадуть» мільярди доларів, які можна використати на відбудову.

Деякі позитивні зрушення вже маємо. Скажімо екосистема  «DREAM» непогано працює для відбудови об’єктів соціальної інфраструктури та для великих проєктів. Є багато місцевих ініціатив за участі приватного бізнесу і донорських коштів. Вони  добре спрацювали в містах, які були швидко деокуповані, наприклад у тому ж Ірпені, де місцева влада просто дала донорам різні об’єкти соціальної інфраструктури і сказала: ми не проводимо ці кошти через бюджет, ви самі за своїми процедурами робіть усе необхідне. Й багато чого вдалося відбудувати за цією моделлю.

І хоча зараз все менше й менше охочих вкладатися в такі благодійні проєкти, тим не менше, окремі програми є, тож процес триває.

- Розширення й модернізація компенсаційних програм, про які ви кажете, певно, передбачає зміну підходів до обрання житла, яке люди можуть придбати. Адже дія тієї ж єОселі поширюється на об’єкти нового будівництва і помешкання, які здали в експлуатацію не більше 10 років тому. Та, вочевидь, доведеться розширювати ті чи інші програми і на вторинку «не першої свіжості».

- Так, я би орієнтувалася саме на вторинку – як мінімум, доки у нас не буде закону про житлово-будівельні товариства або не впровадять дієвий контроль за новим житлом, що здається в експлуатацію, і не розв’яжуть проблеми з недобудовами. В умовах, які склалися, я би справді орієнтувалася на вторинку з паралельною інформаційною кампанією, що це житло потребує термомодернізації. А для термомодернізації також потрібні фінансові інструменти – до того, ж кілька одночасно. Наприклад, пільгові кредити 5-7-9 та «ЕнергоДім». Програми нібито є, але коштів на них обмаль. Таке зачароване коло.

Ще один важливий напрям, про який лише починають говорити, – унормування питань з так званою «проблемною» власністю. У багатьох громадах купа об’єктів, які є просто баластом – починаючи від колишніх шкіл, садочків, лікарень, які вже не будуть використані за призначенням. Не всі міста – Київ, де в будь-який садочок черга набіжить. На периферії реально багато об’єктів, які вже не використовуватимуться. Плюс недобудови. І це вже – нерозв’язане питання навіть для столиці. Подивіться, скільки у Києві таких недобудов, якими ніхто не займається, натомість буквально поруч зводиться щось нове. Я абсолютно не проти нового будівництва, але все має відбуватися поступово. І в  багатьох громадах, де немає вільного соціального житла, такі проблемні об’єкти можна використати як соціальне житло для ВПО та інших вразливих груп населення, добудувавши чи реконструювавши.

ПРО ПЕРСПЕКТИВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УКРАЇНЦІВ СОЦІАЛЬНИМ ЖИТЛОМ

- У нинішній ситуації з браком можливостей для розселення ВПО питання соціального та службового житла для необхідних громадам фахівців справді актуалізувалося. Завдяки начебто позитивному для людей кроку – масовій приватизації у 90-і, – обсяг такого житла в Україні не перевищує 1,5%, тоді як у більшості європейських країн таких помешкань на порядки більше. Чи можна швидко розв’язати цю проблему, бодай частково поліпшивши ситуацію?

За законом, громади повинні провести інвентаризацію об’єктів, які можуть бути використані як житло для ВПО

- Є два аспекти. Перший – практичний, що можна і треба робити вже зараз, не чекаючи завершення війни. Треба починати з інвентаризації проблемної власності, що деякі громади вже й роблять. У якихось об’єктів може бути власник, а десь його може й не бути, десь, можливо, власник помер, десь щось належало колаборантам чи іншим підсанкційним особам, десь просто закинуті  й забуті Богом та людьми будівлі… 

- Та й безпосередньо у комунальній власності такого баласту вистачає…

- Так, почати варто із цього баласту, його інвентаризації. У нас вже ухвалено відповідний закон (але наразі незрозуміло, що з підзаконними актами), згідно з яким громади повинні провести інвентаризацію об’єктів, які можуть бути використані як житло для ВПО. Буде створено єдиний реєстр, інформаційно-аналітичну систему.

Також громади мають зробити розрахунки, скільки ресурсу потрібно для переобладнання цих об’єктів на соціальне житло для внутрішньо переміщених осіб. Десь це невеликі кошти – скажімо, лише на поточний ремонт (але таких об’єктів дуже мало). У більшості випадків потрібна комплексна реконструкція. І тут, на жаль, я не бачу черги з охочих надати необхідні для цього гроші. Часто потенційні донори кажуть: спочатку зробіть проєктно-кошторисну документацію, а тоді ми подумаємо. Але проєктно-кошторисна документація  – це теж про мільйони гривень. Тут, мені здається, потрібна  системна робота з донорами: якщо хочете, щоб в Україні велася відбудова, особливо за ще кращими стандартами енергоефективності, ніж зараз, то фінансуйте. До слова, і теперішні  стандарти енергоефективності є непоганими, але зовсім скоро будуть ухвалені вимоги до будівель НЗЕБ (будівель з близьким до нульового енергоспоживанням). Наша організація  розробляє альбом типових рішень для інженерів та архітекторів, щоб споруджувати такі об’єкти за новими стандартами було простіше. Тобто,  стандарти є, як і можливості їх реалізувати.  Але для  будівництва потрібні донорські кошти. Громади можуть надавати співфінансування, але будувати самостійно їм досить складно. Зараз є лише поодинокі проєкти, які підтримуються різними міжнародними донорами, таку практику насамперед потрібно вивчати.

Другий напрям – це зміна законодавства, перегляд підходів. Бо ми й досі маємо застарілий Житловий кодекс, який (на папері) обіцяє всім: якщо ви потребуєте житла, його вам нададуть безкоштовно, ні за що платити не треба. Якщо ні за що платити не треба, то який сенс органам місцевого самоврядування вкладатися? Навіщо їм соціальне житло, яке буде додатковим баластом? Тому і відповідь на запитання, чому житла, яке умовно можна назвати «соціальним», у нас всього 1,5 %. Уже щонайменше рік про це ведуться розмови на  політичному рівні, і є навіть певні кроки у цьому напрямі. Я є членом робочої групи при Міністерстві розвитку громад і територій з реформування житлової політики. Розроблено базовий законопроєкт, який вже у Верховній Раді,  – «Про основні засади державної житлової політики», де визначено, що таке соціальне житло та як воно має функціонувати.

Головне – цим законом має бути скасований Житловий кодекс, ухвалений ще за часів УРСР. Але, щоб не було ні в кого ілюзій від ухвалення цього документа, він тільки-но потрапив у Верховну Раду, завтра чи післязавтра соціальне житло в країні не набудують. Паралельно велася робота над змінами до закону про соціальне житло. Наша організація підготувала свою коротку версію, яку, вважаємо, треба було б схвалити спочатку для того, щоб хоча б зняти ті перешкоди, з якими зараз стикаються громади. Але міністерство вважає, що потрібно готувати фундаментальний закон. Бо це питання  – не тільки про фізичне житло, об’єкт,  а й про управління ним і фінансову модель. Воно не буде безкоштовним. Люди, котрі житимуть там, сплачуватимуть орендну плату відповідно до рівня своїх доходів. Це не погане житло, навпаки – сучасне. І не гетто. Воно буде фінансово та архітектурно доступним для людей з інвалідністю.

Є ще питання закладів підтриманого проживання, які формально не належать до житла, хоч там і живуть люди, і вони повинні мати гідні умови. Управління такими об’єктами – це окрема історія, за яку поки що навіть ніхто не брався. Тобто, наразі ми говоримо тільки про соціальне житло. І  коли воно з’явиться,  спрогнозувати складно. В Ukraine Facility Plan виконання цього завдання передбачене на четвертий квартал 2026 року. Але ми розуміємо: якщо закон почне діяти у 2027-ому, то лише хіба у 2030-ому це буде в реалі.

Але, менше з тим, рух у цьому напрямку розпочався. В межах експериментальної постанови планується відібрати 15 громад, яким нададуть кредитні кошти від ЄІБ, щоб побудувати пілотні об’єкти, не чекаючи 2026-2027 років, коли буде ухвалене необхідне законодавство. Я, знову ж таки, вважаю, що потрібно починати не з нового будівництва, а з інвентаризації та переоблаштування наявних об’єктів. Тут дуже важливо, щоб це не нагадувало гетто, аби була вся необхідна інфраструктура, щоб діти, які там живуть, ходили у школи, садочки, щоб працездатні люди мали роботу, щоб була доступність для людей з інвалідністю. І треба почати із тих громад, які вже все це продумали, прорахували, мають комплексні підходи.

Найближчим же часом бодай частково послабити проблему відсутності соціального житла допоможе субсидований найм, точніше, найм на ринку за комерційними цінами з компенсацією від держави. Невдовзі має запрацювати постанова КМУ «Про реалізацію експериментального проєкту щодо надання субсидії на оренду житла як компенсації орендодавцю вартості (частини вартості) оренди житлового приміщення, зданого в найм внутрішньо переміщеним особам». Згідно із цим документом, якщо ви орендуєте житло, витрачаючи на нього понад 30% доходів, маєте офіційний договір оренди, орендодавець отримуватиме кошти за це від держави і за нього навіть сплачуватимуть податки. Подивимося, як це запрацює.

Я вважаю, що в орендодавців занадто багато ризиків, тому простіше було б повністю звільнити їх від оподаткування через Податковий кодекс, а не через експериментальну постанову. Але поки що маємо інше рішення. Як воно буде реалізоване, побачимо. І взагалі, щоб вивести ринок оренди з тіні, варто зменшити розмір податку до 5%.

- Говорячи про соціальне житло, голова парламентського комітету  з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування Олена Шуляк, здається, наводила приклад Амстердама, де таке житло будують приватні фонди, які потім здають його в оренду соціально вразливим категоріям населення –  навіть із правом викупу. Чи можливо таке в Україні, чи ж до завершення війни прихід приватного капіталу в цю галузь взагалі нереальний?

- Я поки що не бачу, як сюди прийде приватний капітал, жодних ілюзій щодо цього немає. Вважаю, наразі соціальний житловий фонд мають розбудовувати муніципальні компанії. Якщо ж вдасться втілити і якісь окремі проєкти публічно-приватного партнерства, це буде супер. Але доки триває велика війна, про масштабування чогось подібного не може бути й мови. Навіть якщо і завершиться активна фаза бойових дій, безпечно  в Україні не стане, а це є основною умовою для залучення  міжнародного бізнесу. Адже все це  – довгострокові проєкти на 50 чи й на 100 років. Ми ж не знаємо, що буде завтра. Будь-які проєкти, які тривають більше п’яти років, за винятком окремих ентузіастів, ніхто наразі взагалі розглядає. Бізнес більше налаштований зробити щось швидке, забрати гроші і все, піти вкластися у ось інше.

ПРО МОДУЛЬНЕ ЖИТЛО, ЯКІСТЬ ТА ЗДЕШЕВЛЕННЯ ВІДБУДОВИ

- Як ви ставитеся до модульного житла? Тут маємо неоднозначні оцінки від політиків та експертів. З одного боку, це пришвидшує розв’язання проблем із розселенням людей. З іншого – часто це нагадує згадані вами гетто десь на околицях чи й за межами населених пунктів. Кажуть: це тимчасово, але ж ми знаємо, що тимчасове іноді стає постійним. 

Розуміння, де в принципі брати кошти, наразі немає, із ключовими підходами до того, як відбудовувати, ми остаточно ще не визначилися

- Якщо говорити про модульне будівництво як про технологію, то вважаю, це річ хороша. Такий підхід помічний не тільки для тимчасових рішень. Питання набагато ширше – в тому, як будувати, за що будувати і як його обслуговувати. Тут поки що для мене економіка не складається. Дуже хочу попрацювати із пілотними громадами в межах проєкту міжнародної технічної допомоги і все оцінити та порахувати. Аби не вийшло так, що ми щось набудуємо спочатку, Україна візьме кредит у євро (навіть якщо там буде якась грантова частина,  гроші ж рано чи пізно треба повертати), і при цьому застосована модель не буде самоокупною.

Вважаю, що всі мають сплачувати вартість оренди, яка покриватиме експлуатаційні витрати – або власним коштом, або за рахунок субсидій від держави. Якась частина людей з інвалідністю, з низькими доходами, а це значить, що для них ця оренда буде субсидованою. Плюс – орендна плата буде у гривнях, а Україна віддаватиме позику в євро. Словом, треба робити моделювання, щоб пазли склалися й ці суми у результаті сходилися. 

- А перспективи здешевлення відбудови за рахунок якихось типових рішень і проєктів? Буквально з перших місяців деокупації Ірпеня та інших міст і міжнародні, і вітчизняні команди бралися – у тому числі, й на волонтерських засадах, – за розробку та підготовку таких проєктів. Чи просунулися в цьому напрямі, чи поки що все лише на етапі розмов?

- Такі ідеї – хороша річ. Хоча достеменно й не знаю, як ми просунулися в цьому напрямі. Справді багато хто брався за таку роботу, готував типові проєкти. Ми, наприклад, робили типові рішення із встановлення на різних об’єктах резервних джерел живлення. Це значно спрощує роботу та здешевлює процес. Те ж стосується й будівництва об’єктів з нуля.

Але ще раз кажу: доки не розв’язано глобальні проблеми, то це вже третє питання – як проєктувати. Бо ідеться про здешевлення десь на 20 чи на 30%. Тоді як розуміння, де в принципі брати кошти, наразі немає, із ключовими підходами до того, як відбудовувати, ми остаточно ще не визначилися.

- А чи прислухається влада при розробці таких підходів до думки громад і громадськості? Як глобально – на рівні ухвалення та втілення державних політик, так і при відновленні конкретних обєктів. Чи впливають громадськість і самі майбутні мешканці відбудованого житла на процес відновлення, чи можуть говорити про те, чого вони хочуть?

- Інструменти такого впливу є. Участь громадськості в роботі комісій з питань відновлення на місцевому рівні прямо прописана в законі, є постанова що таких учасників у складі комісій має бути до 30%. Крім того, я входжу до робочої групи Міністерства розвитку громад і територій з житлової політики, маю доступ до всіх документів і до процесу, який відбувається.

Ми працювали у 15-ти громадах на місцевому рівні, мали постійний діалог як з керівництвом громад, десь кращий, десь – гірший, із тим же комітетом Верховної Ради з питань розвитку громад і територій (п. Олена Шуляк) та із профільним міністерством (заступниця міністра Наталія Козловська). Із цим я особливих проблем не бачу. Багато наших пропозицій підтримано як на місцевому, так і на державному рівнях.

Звісно, є деякі громади, як-от Київ, де взагалі складно зрозуміти, що відбувається. Питання – у компетенції представників  громадськості, які працюватимуть в таких комісіях на різних рівнях, і в тому, що це – дуже великий обсяг роботи. Це не може бути просто активіст, який «захотів». Такі спроби вже були, і це виходить дуже фасадно. В комісіях і громадських радах мають бути спеціалісти, люди, котрі розбираються в тому числі і в бюджетному законодавстві, і в самому будівництві, і розуміють, хто та як ухвалює ті чи інші  рішення. Якщо це багатоквартирні будинки, то тут ще складніше, тому що є особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку.

- До речі, а як впливає і на якість відбудови загалом, і на організацію відновлення конкретних об’єктів реформа сфери управління багатоквартирними будинками, яка відбулася в Україні кілька років тому? Чи відрізняються підходи, чи різняться результати відбудови, якщо вони ведуться в межах ОСББ і так би мовити звичайного (по-старому «жеківського») будинку?

- Зараз найбільш ефективним інструментом для відбудови багатоквартирних будинків є досить складний механізм з поєднанням різних можливостей та програм. Приміром, ОСББ може через фандрайзинг назбирати кошти (є кілька приватних фондів, які цим займаються) й використати їх на ремонт пошкоджених несучих конструкцій. Потім зробити проєкт та кошторисну документацію (десь – із допомогою органів місцевого самоврядування, десь самим заплатити), а тоді звертатися до Фонду енергоефективності, відбудовувати майно за грант в межах програми «ВідновиДім» на ремонт спільно майна (даху, вхідної групи, сходових клітин). Далі люди – співвласники  паралельно звертаються по компенсації на ремонт своїх квартир за програмою «єВідновлення». На практиці цих грошей часто однак не вистачає, треба знаходити ще якісь джерела. Але це те, що найбільш ефективно, найдешевше і, як показує практика, найправильніше.

Тому що інший варіант, інший підхід, який полягав у тому, що держава надавала кошти для проєктів комплексної відбудови (вона, по-моєму, в 6-ти громадах велася за екпериментальною процедурою Build Back Better) й будувала щось на власний розсуд, не цікавлячись думкою людей, спрацьовував не завжди. Для прикладу: є будинок, де свого часу було відрізане централізоване теплопостачання. В результаті частина квартир опалюється електрикою, частина – газовими балонами, десь – взагалі це питання ніяк не вирішене. Тим не менше, багатоповерхівку не просто відбудували, а й комплексно термомодернізували – вентильовані фасади, плитка з підігрівом… Наче справді зроблено набагато краще, ніж було. Але ж там немає опалення. У квартирах холодно, пліснява на стінах, грибок. Представники ОСББ, яке там створили, ходили, оббивали усі пороги, сигналізуючи про ситуацію. А влада робила вигляд, що вона про це не знає. Тому що в технічній документації цього не було. Може, вони й реально не знали, але так виходить, коли робити щось  без участі людей.

А якби думкою мешканців поцікавилися на першому ж етапі (згідно із законом «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» нічого в приватній власності не робиться без участі співвласників), їм би про це сказали. Так, це значно вплинуло б на вартість проєкту, але натомість позбавило б від потреби у переробці. І такий кейс не один.

На жаль, до інформації про більшість об’єктів, де ведеться відбудова за державний кошт, ми не маємо доступу. Далеко не всю важливу інформацію можна побачити у DREAM. Та й на самі об’єкти людей не допускають. Але ж бажано спілкуватися вже не постфактум, а раніше, щоб запобігти проблемам. Саме тому треба дотримуватися закону – співвласники багатоквартирного будинку, незалежно від того, є там ОСББ, чи нема, мають бути залучені до погодження проєкту відбудови їхнього будинку.

- Наостанок узагальніть, що можна і що необхідно нам зробити найближчим часом, ще до завершення бойових дій, для того, аби потім відбудова була правильною, комплексною, ефективною?

В Мінрегіоні рахували, що після ухвалення базового закону треба затвердити десь 70 нормативно-правових актів

- Відразу зазначу: я живу в парадигмі, що війна швидко не закінчиться. Навіть якщо завершиться активна фаза бойових дій, про повну перемогу можемо говорити тільки тоді, коли розпадеться Росія. Ми не можемо сказати, коли це станеться. А відповідно увесь цей час територія України не буде безпечною і сюди великі гроші, на жаль, не прийдуть. Тому вважаю: нам досить довго доведеться жити в умовах відсутності великого приватного інтересу до процесів української відбудови. Тож відповідальність і роль кожного з нас самих посилюються.

Я би, насамперед, працювала в громадах з проблемною власністю, її  інвентаризацією та пошуком коштів  – навіть нехай це будуть кредити, – щоб реконструювати її під житло та під об’єкти соціальної інфраструктури (наприклад, ті ж релоковані геріатричні центри). Потрібно дати друге життя усім таким об’єктам. Навіть якщо десь є покинуті хати в селі, треба дати можливість охочим поселитися там, укласти договори оренди, сплачуючи лише за «комуналку». Але при цьому варто враховувати, що людям треба буде десь працювати. Тобто, має йтися про комплексний підхід.

Далі велика законодавча робота – щоб у майбутньому в нас були й соціальне житло, і житлово-будівельні кооперативи (житлово-будівельні товариства, щоб не плутати їх з радянськими кооперативами). Закріпити земельні ділянки за багатоквартирними будинками, бо вони у нас  поки що окремо від будівель…

В Мінрегіоні рахували, що десь 70 нормативно-правових актів треба затвердити після ухвалення базового закону «Про основні засади державної житлової політики», про який я згадувала. Не кажу, що 70 актів потрібні вже в перший рік, але з десяток законів нам точно треба буде змінити для того, щоб у громадах, які втілюватимуть відповідні проєкти, потім не виникло проблем.

Також – не впевнена, що уряд на це піде, – але переконана: треба переходити від компенсації до допомоги, і не всю вартість компенсаційного сертифіката покривати грошима. Наприклад, людина має право на сертифікат на два мільйони гривень. Але держава каже: зараз можу дати тобі тільки 500 тисяч. Ці гроші приходять на віртуальний рахунок, з якого їх можна вкласти, наприклад, у програму пільгового іпотечного кредитування. Таким чином, можна забезпечити справедливість компенсаційних виплат усім, хто цього потребує, а не повною мірою забезпечивши одних та повністю відмовивши іншим.

Такими бачу зараз основні пріоритети.

Владислав Обух, Київ

Фото – Кирила Чуботіна

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-