«Нерайдужний» стан ринку праці та перспективи його відновлення після війни
В Україні через війну залишилися без роботи до 40% людей. Нині продовжують працювати і отримувати зарплатню в повному обсязі менше 23% жителів країни. Такі невтішні висновки містяться в пресрелізі кадрового порталу grc.ua, що є в розпорядженні Укрінформу.
Й хоча, за даними кадрових агентств, ситуація поступово поліпшується, кількість вакансій усе ще далека від довоєнного рівня, а розміри пропонованих заробітків, за невеликими винятками, — набагато нижчі. Зате, як і зазвичай, зберігаються перекоси в кількості вільних робочих місць. У Києві та інших великих містах при бажанні роботу можна знайти, нехай і з нижчими заробітками. А ось “у глибинці”, особливо в районах, наближених до лінії фронту, пропозиції роботодавців мінімальні — й за кількістю, і “за якістю”.
А тут іще одна халепа: через брак коштів держава планує наступного року на понад 11 млрд грн зменшити фінансування чиновницького апарату — у тому числі, й за рахунок скорочень. Тож головного болю додасться: як швидко працевлаштувати вивільнених людей?
Вересневі реалії: третина українців - без роботи, багато зарплат - урізали
За даними дослідження grc.ua, лише кожен п’ятий українець (22,7%) працює й отримує звичну зарплату. Така ж кількість (22,5%) людей продовжує працювати, отримуючи зменшену зарплатню. Причому, поміж тих, хто працює, половина (52%) активно шукають нову роботу - через незадоволення розміром зарплати, стабільністю компанії чи умовами праці.
У щоквартальному інфляційному звіті НБУ йдеться, що станом на липень безробіття в Україні зросло до 35%. Це майже вчетверо вищий показник, ніж у мирному 2021 році (9,8%). Тобто, навіть за приблизними підрахунками, джерело заробітків втратили ще принаймні 5-6 мільйонів людей. Причини усім відомі. І навіть з урахуванням того, що частина цих українців пішла на фронт, частина — виїхала за межі держави, ситуація більш ніж тривожна.
За прогнозами регулятора, навряд чи вона суттєво поліпшиться і наступного року. В НБУ вважають, що у 2023-ому показник безробіття скоротиться до 27% і лише у 2024 році — до 18%. Хоча в експертному середовищі й є дещо оптимістичніші прогнози: через потреби стрімкої повоєнної відбудови країни число вакансій різко зросте. Але маємо розуміти: знайти себе у цьому процесі зможуть далеко не всі, перелік затребуваних професій обмежений.
За загальними оцінками експертів. бізнес і громадяни поволі пристосовуються до життя в умовах війни. З квітня кількість резюме на сайтах працевлаштування стрімко зростає. Збільшується й число вакансій, хоча значно повільніше. Як наслідок, за прогнозами НБУ, до кінця року рівень безробіття знижуватиметься повільно, а реальні зарплати скоротяться. Однак з поліпшенням безпекової ситуації ринок праці знов оживе.
“Враховуючи поточну ситуацію, навіть можна сказати, що й зараз не все так погано. Це все трохи нагадує ковідну кризу. Але під час пандемії не було фізичних руйнувань підприємств та інфраструктури. Люди змушені були піти на ізоляцію і потім повернулися й відновили роботу у звичному режимі. Робочі місця на них, як-то кажуть, чекали, — коментує незалежний HR-експерт Тетяна Пашкіна. - Тепер ситуацію ускладнює те, що багато виробництв або розташовані на тимчасово окупованих територіях, або в непридатному стані, або змушені переїхати чи не можуть працювати на повну силу, бо існують ринкові та логістичні обмеження: зросли ціни, обсяги продажів зменшилися. Через це безробіття найближчим часом подолати буде вкрай складно. Зараз, скажімо, незважаючи на те, що кількість шукачів роботи майже та ж сама, що й до війни, число вакансій у 2,5-3 рази менша”.
У розрізі вакансій ситуація, за оцінками експертки, майже не змінилася порівняно з довоєнною. Як раніше на першому місці були фахівці з продажів, так і зараз. Роботодавцям потрібні люди, які просуватимуть ту чи іншу продукцію. Те ж стосується й айтівців. Роботи для них трохи поменшало, але працедавці активно полюють на фахівців, намагаючись перекупити хороших програмістів, тестувальників, дизайнерів, архітекторів. Багато виробництв поновили роботу хоча б з обмеженнями, пів тисячі підприємств релоковані. І там теж потрібні працівники.
Звідси, за висновками Пашкіної, певна диспропорція — у західних регіонах країни кількість вакансій сягає 75% від довоєнного рівня, у східних областях ці показники в рази менші. Приміром, за даними агентств з працевлаштування, у Харкові зараз лише 700 актуальних вакансій, а у Львові — ледь не 3000. І особливої конкуренції за місця з боку шукачів роботи на заході України немає.
Поміж тих, хто найбільше постраждав від викликаних війною катаклізмів на ринку праці, - офісні працівники. На відміну від тих, хто має робітничі професії, вміє щось робити руками, знайти нову роботу їм дуже складно. Хоча в Державному центрі зайнятості і звітують, що середній термін пошуку роботи за останній час скоротився із понад 120 до приблизно 90 днів.
“Щодо оплати праці, то є компанії, які платять доволі високу зарплатню. Приміром, аграрії, які мають можливість заробити на експорті. Те ж стосується й ІТ-сфери, де рівень заробітків фактично не змінився”, - констатує Пашкіна.
Натомість як про “неприємний дзвіночок” вона говорить про те, що все більше роботодавців переходять від виплати гарантованої зарплаті на відрядну оплату, відсоток від виробітку. По-перше, це - менші суми, з огляду на нижчий попит та кількість клієнтів. Також це ризик втрати будь-яких заробітків у період, коли працівник перебуває у відпустці або на лікарняному.
“Багато офісних працівників отримують нижчу зарплату через меншу навантаженість. Приміром, якщо раніше рекрутер мав щомісяця залучити до роботи 15 людей, тепер його норма — лише троє. Відповідно, заробітна платня фахівця набагато менша. Звичне явище у багатьох сферах - неповний робочий день або неповна зайнятість. З іншого боку, деякі зарплати - чого гріха таїти - виплачуються “у конвертах”, адже не всі роботодавці можуть сплачувати 40% податків. Тож за офіційними даними зарплата може бути нижчою, ніж до війни, хоча в багатьох оголошеннях щодо вакансії йдеться про зовсім інший рівень заробітків”, - каже Тетяна Пашкіна. Відповідно, насправді може виявитися, що зниження доходів (принаймні, номінальних) найманих працівників в умовах війни не таке суттєве, як демонструють опитування.
Ринок праці в Україні: дещо про зовнішні виміри і впливи
Війна значно обмежила трудовий ресурс для української економіки. Йдеться і про непоправні втрати, загибель та інвалідизацію тисяч наших співвітчизників, і про тимчасову втрату мільйонів робочих рук, бо люди вимушені утікати від рашистської чуми.
За даними ООН, з початку війни нашу країну залишили майже 7 мільйонів людей, близько 4 мільйонів українців зареєструвались для тимчасового проживання в країнах ЄС. І хоча відтоді частина громадян повернулися додому, експерти однак оцінюють ці тимчасові втрати трудового ресурсу щонайменше у 5 мільйонів людей.
Країна має бути готовою до того, що частина із цих 5 мільйонів, на жаль, не повернуться. Передовсім, це стосується родин з тимчасово окупованих та зі зруйнованих прифронтових територій, які втратили майно і роботу. Люди почали вивчати мови країн перебування, їхні діти пішли там у школи. У підсумку може виявитися так, що сотні тисяч українців по війні так і залишаться закордоном. І тоді, якщо не одразу, то вже за кілька років, Україна може стикнутися вже не з проблемою безробіття, а з протилежним явищем — нестачею робочої сили. Ба, через складну демографічну ситуацію й “мирну” трудову міграцію за кордон, до того все йшло навіть до лютого 2021-го. Рано чи пізно за певного розвитку національної економіки вона почне потерпати від нестачі робочих рук (в деяких сферах це уже навіть перед пандемією було помітно). А це, своєю чергою, вестиме до гальмування економічних процесів та невідворотного краху системи соціального захисту (державні дотації на підтримку Пенсійного фонду рік до року непомірно ростуть).
Отже, за висновками аналітиків, влада вже зараз має думати над стратегією повоєнного повернення українців на Батьківщину, а також про залучення у майбутньому іноземного трудового ресурсу. Без припливу робочої сили, навіть некваліфікованої, ми програємо світову конкуренцію.
“Не зрозуміло, як ми відбудовуватимемо країну і якими силами. Тому що за кордоном вже починається активна інтеграція багатьох наших співвітчизників, - каже адвокаційний експерт БФ «Право на захист’ Юлія Черватюк, - І тому вже зараз потрібно розробляти відповідні стратегії, комунікувати з людьми й міжнародними партнерами. Є якісь напрацювання, але очевидно, що нам потрібно буде усе це переглядати, оновлювати. Зокрема, й тому, що дуже багато ухвалених раніше документів мають декларативний характер, без механізмів практичної реалізації. А якщо таких інструментів немає, то, звісно, й сама структура не працюватиме. Головне: ми маємо зрозуміти, яким чином повертати людей в Україну і яким чином ми залучатимемо людей з інших країн”.
При цьому, за словами виконавчої директорки ГО “Європа без бар’єрів” Ірини Сушко, спрогнозувати, скільки людей готові залишитися за кордоном чи повернутися в Україну, складно.
“Питання потребує додаткового дослідження. Багато в чому воно залежатиме від політики гостинності, як ми її часто називаємо, або політики захисту прав і свобод громадян України за кордоном. В кожній країні ЄС вони відрізняються, кожна держава має свою специфічну політику та свій інтерес і навіть певні страхи в цій сфері. Тому при Кабміні вже діє робоча група із захисту прав та свобод громадян, які переміщені за межі України. Вона має на меті, з одного боку, сприяти тому, щоб українці там не відчували жодних проблем зараз, але в той же час напрацьовує заходи, які б демонстрували цим українцям, що ми про них не забули. Ми просто даємо їм можливість там комфортно перебути цей складний період (тому що 90% таких тимчасових переселенців - жінки з дітьми). І далі готуємо ґрунт для їхнього повернення”, - наголосила експерта під час дискусії на тему "Трудова міграція після війни: чи готові ми до нових тенденцій?".
Сушко вважає, що пропорція громадян, котрі повернуться в Україну і які захочуть залишитися за кордоном, залежатиме від того, як наш Уряд скористається міжнародною технічною допомогою, грошовою підтримкою від партнерів і створить правильну систему нових робочих місць та модель правильної реінтеграційної політики. Також це залежатиме від діалогу з самими країнами Євросоюзу.
“Ми намагаємося говорити із європейськими партнерами про те, що процес переміщення наших громадян має бути максимально гармонійним і не повинен дозволяти ЄС поглинати українців з тим, щоб вони назавжди там залишалися (звичайно, не створюючи якихось штучних бар’єрів). А з іншого боку, щоб ми самі за підтримки партнерів створювали всі максимально можливі умови для того, аби люди поверталися”, - вважає Ірина Сушко.
Масштабна повоєнна відбудова дає неабиякий для цього шанс. Адже, поміж іншого, нам треба буде думати і про забезпечення роботою тих громадян, які повертатимуться з-закордону, і тих, хто прийде із фронту, демобілізованих військових. На думку учасників експертної дискусії, однією з умов участі іноземних держав і компаній у відбудові можуть бути саме квоти на залучення українського персоналу.
На зменшення загального рівня безробіття в Україні з початком відновлювальних робіт після перемоги розраховують і аналітики Національного банку. Щоправда, це буде стимулом лише для окремих частин вітчизняного ринку і рятівною паличкою для людей обмеженого переліку професій. А також все залежатиме від обсягів реальних інвестицій у проєкти з українського відновлення. Бо в цьому питанні усе ще багато невідомих: чи вдасться швидко залучити для відповідних потреб ресурс, конфіскований у держави-агресора, чи виконають іноземні партнери свої фінансові обіцянки, чи повірять у проєкт приватні інвестор і так далі.
“Очікується, що значним попитом під час відновлення країни користуватимуться працівники, задіяні в логістиці та відбудові інфраструктури. Номінальні зарплати досить швидко зростатимуть, однак у реальному вимірі у 2023-2024 роках вони будуть все ще нижчими довоєнного рівня”, - прогнозують в Нацбанку.
Тож складний для нашого ринку праці період, на жаль, триватиме. Але на обрії все яскравіше проглядає сонечко. Що напряму залежить від успіхів українських захисників в боротьбі з агресором.
Владислав Обух, Київ
