Щодня $1 мільярд на війну: як зупинити потік нафтодоларів для агресора
За підрахунками аналітиків, лише на експорті вуглеводнів росія щодня заробляє до $1 мільярда. Левова частка цих доходів — виторг від продажу нафти. Отже, навіть в умовах жорстких міжнародних санкцій кремль завдяки цьому може з лихвою компенсувати щоденні витрати на агресію проти нашої країни (за оцінками, день війни коштує кремлю до $900 млн). Тому нині чи не найактуальнішим для світової спільноти завданням є обмеження цього ресурсу через скорочення або й повну заборону постачань нафти й газу з росії. Чого не можна зробити без єдності усіх споживачів. А такої єдності, на жаль, наразі немає. Хтось не хоче злити путіна, хтось — за “збереження його обличчя”, хтось намагається через нього насолити США, для когось меркантильні питання чи внутрішні проблеми (природно) важливіші, ніж протистояння світовому злу — принаймні, доки воно не вторглося на їхню землю.
Особливість ситуації ще й у тому, що без такої єдності можна отримати протилежний ефект: чим жорсткіші обмеження на енергоринках, тим вища ціна ресурсів, а отже — більші прибутки агресора при менших обсягах продажу. Тому, на думку експертів, ймовірні втрати рф від поступового запровадження ембарго на російську нафту у близькій перспективі не допоможуть скоротити її доходи настільки, щоб припинити фінансування війни в Україні. Як вихід - запровадження цінових обмежень на нафту і нафтопродукти з рф, що теж неможливо без єдності споживачів. Для нашої країни також принциповим є питання впровадження ембарго на російський газ.
Санкції в нафтогазовій сфері для вуглеводневого Колоса поки що несмертельні
За майже п’ять місяців російської агресії міжнародна спільнота запровадила проти нафтогазового комплексу рф чимало прямих та опосередкованих обмежень. Це і рішення про часткове нафтове ембарго, до якого США, Канада, Австралія та держави ЄС планують вдатися з 5 грудня (в частині сирої нафти) і з 5 лютого наступного року (в торгівлі нафтопродуктами), й зупинення процедури сертифікації газогону “Північний потік-2”, і численні секторальні обмеження, що стосуються постачань до росії товарів і технологій для видобувної промисловості, які впроваджувалися в межах різних пакетів міжнародних санкцій проти держави-агресора.
Приміром, із п’ятниці Канада ввела нові санкції проти нафтогазового та промислового секторів рф. Відтепер заборонено надання виробничих послуг російським підприємствам нафтової, газової, хімічної та обробної промисловості. Громадяни і компанії Канади не зможуть надавати рф або будь-якій тамтешній юридичній і фізособі промислові послуги, пов’язані з чорною металургією, виробництвом готових металевих виробів, комп’ютерів, електроніки, оптики, електрообладнання і транспортних засобів, а також промислові послуги у сферах наземного і трубопровідного транспорту.
З одного боку, ми розуміємо, що таким чином канадські друзі намагаються підсолодити пігулку, яку українцям довелося проковтнути після нещодавньої ухвали про розблокування відправлення відремонтованих турбін для газопроводу “Північний потік-1”. З іншого ж боку, рішення Оттави - гідний приклад для наслідування: світ має повністю виключити агресора з технологічних ланцюжків, закрити йому доступ до будь-яких складних товарів та сучасних технологій, змусити розраховувати лише на його сумнозвісну “програму імпортозаміщення”.
Проте про більш радикальні кроки в галузях, які приносять найбільше (до 45%) доходів до федерального бюджету рф, а отже — найбільшою мірою фінансують агресію кремля проти нашої країни, наразі не йдеться. Якщо у нафтовій галузі відносною перемогою України і всього цивілізованого світу можна вважати згадані уже плани впровадити часткове ембарго, то про по-справжньому дієві обмеження в газовому сегменті, на жаль, не йдеться. Попри прохання й вимоги України, їх не було ні у п’ятому, ні в шостому пакетах міжнародних санкцій проти росії. Вже зрозуміло, що їх не буде і у ще остаточно не затвердженому сьомому пакеті.
Й лише окремі наші найвідданіші друзі оголошують про намір відмовитися (більшість - не зараз, а за кілька місяців чи й років) від газу з рф. Ще декому кремль сам перекрив газові вентилі, аби так би мовити “провчити”.
Окрім того, газпром (під формальними приводами - як-от, ремонтні роботи на ПП-1, або й без пояснення причин) різко скоротив постачання ресурсу і за іншими європейськими напрямками, в тому числі, і транзитом через Україну. У кремлі прозоро натякають також на можливу повну зупинку прокачування. Але більшість європейських країн, схоже, розцінюють це як удар по собі, коханих, а не по спроможностях агресора вести кровопролитну війну. Всі прекрасно розуміють, що за таких обставин погрози москви припинити постачання “блакитного палива” — потенційно доволі дошкульний для Європи елемент шантажу. Маючи ж досвід згоди низки європейських газопостачальних компаній після попереднього путінського ультиматуму платити за російський газ рублями, розуміємо: шанси на те, що шантаж і цього разу спрацює, високі. І деякі країни, зокрема наші угорські сусіди про це не приховуючи заявляють.
Звісно ж, українців це обурює. З іншого боку, маємо розуміти й партнерів (як добровільних, так і тих, хто приєднався до їх числа “за компанію”). Занадто залежний нинішній світ від викопних вуглеводнів загалом. І занадто залежна від російських вуглеводнів (особливо — газу) Європа. Тому європейці і відтягуватимуть до останнього ухвалення радикальних рішень про газове ембарго.
Нафтове ембарго варто посилити ціновими обмеженнями
В частині ембарго нафтового також не все однозначно і не все для нас “райдужно”. В умовах, коли світовий нафтовий картель ОПЕК не погоджується суттєво збільшувати видобуток, щоб компенсувати на ринку нафту з росії, навіть такі неповні обмеження, які пропонується запровадити у грудні, ймовірно призведуть до різкого стрибка вартості “чорного золота”. А отже — навіть при скороченні постачань вуглеводневі прибутки рф не зменшаться або й зростуть.
“Вплив цих обмежень можна буде оцінити не скоро. Вочевидь, лише за підсумками наступного року. Вплив буде тривалим та неоднозначним. Тому що під заборону після 5 лютого потраплять лише 43% російського нафтового експорту. Це відповідає приблизно 3% світового споживання. Оскільки інші постачальники не гарантують збільшення видобутку, яке допоможе компенсувати для ринку втрату таких обсягів, то нафтові котирування Brent після запровадження ембарго можуть зрости до 140-150 доларів за барель”, - вважає експерт з питань енергетики Геннадій Рябцев.
Це означає, що нафтопродукти в Європі подорожчають. І якщо у державах ЄС зростання роздрібних цін буде незначним, оскільки там у структурі ціни понад 60% становлять податки, то в країнах, де їхня частка невелика, це стане дошкульним ударом для споживачів. А також може призвести до нестачі пального. Це стосується, у тому числі, й українського ринку.
На жаль, за словами експерта, завдяки зростанню цін рф цього і наступного року отримає значно більше доходів від експорту, ніж планувалося. Адже федеральний бюджет країни-агресора зверстаний, виходячи із середньої вартості нафти Urals у 44,2 долара за барель. Тоді як вже зараз ця нафта коштує 80 доларів.
“Але надалі нафтові доходи рф скорочуватимуться. Адже вона здатна спрямувати на альтернативні ринки — Китаю, Індії, деяких інших азійських та африканських держав - лише чверть експорту, що потрапить під заборону. Це призведе до скорочення видобування нафтової сировини, бо росія не має, де її зберігати та переробляти. Скоріше за все, наступного року видобуток зменшиться на 20-25% порівняно з 2021 роком”, - прогнозує Рябцев.
Чи зможемо ми так довго чекати обміління фінансових потоків, які кремль спрямовуватиме на знищення українців? Відповідь очевидна. Отже, нафтового ембарго недостатньо, щоб обмежити можливості рф фінансувати війну. Для того, щоб змінити ситуацію, Україна, на думку Рябцева, повинна наполягати на запровадженні міжнародними партнерами цінових обмежень, щоб зменшити середню вартість продажу російської нафти до 35-40 доларів за барель. Друге завдання — не допустити реекспорту російських вуглеводнів до США та ЄС азійськими й африканськими компаніями.
За даними американських ЗМІ, США та їхні союзники вже розмірковують над тим, як обмежити обсяги постачання вуглеводнів з росії, зменшити її прибутки і водночас уникнути непідйомного для глобальної економіки підвищення вартості енергоресурсів. Як варіант - створення об’єднання покупців, яке, виходячи із єдиних позицій, диктуватиме умови й контролюватиме вартість російської нафти. Лідери “Великої сімки” попередньо погодилися підтримати цінові обмеження.
Але, на думку аналітиків, ідея не спрацює, якщо не долучити до її втілення найбільших азійських споживачів російських вуглеводнів — Китай та Індію. Ці країни продовжують активно закуповувати газ і нафту з росії. Ба, навіть останнім часом у рази збільшили закупівлі. При цьому вони, звісно ж, користуються моментом і купують ресурс зі значним дисконтом. Тобто, за кожен проданий їм барель та кубометр кремль отримує набагато менше, ніж при постачаннях європейським споживачам. Але — однак значно більше, ніж $35-40 за барель. Газ азійські споживачі також купують відносно дешево. Але з огляду на шалене цінове зростання упродовж останнього року, й цих коштів росії, яка заради втілення шизоїдних імперських планів готова відмовитися від фінансування соціальної сфери і внутрішніх проєктів на користь війни, як-то кажуть “з головою”.
Лише у березні-травні рф заробила на продажу енергоресурсів Індії й КНР $24 млрд. Китай заплатив за російські нафту, газ і вугілля приблизно $19 млрд — майже вдвічі більше, ніж навесні 2021 року, Індія — понад $5 млрд, уп’ятеро більше, ніж рік тому. Таким чином, рф тільки за три місяці додатково отримала 13 мільярдів доларів. Потенційно лише завдяки цим маршрутам вуглеводневого експорту кремль може щомісяця додатково скеровувати на вбивство українців по $4,3 млрд, не передбачених до розподілу через федеральний бюджет на інші програми.
Чи вдасться умовити ключових азійських гравців? З одного боку, на користь цінових обмежень те, що кожен споживач (і Індія з Китаєм - навряд чи винятки) зацікавлений купувати ресурс якомога дешевше. То чому б до вже виторгуваного на переговорах з кремлем дисконту не додати іще кілька десятків доларів за барель чи кілька десятків центів за кубометр “блакитного палива”? З іншого - для азійських країн може бути куди важливішим скористатись моментом для зближення з росією й виторгувати преференції на майбутнє, а ще насолити Заходу.
Радник президента США з нацбезпеки Джейк Салліван вважає: якщо різні країни почнуть встановлювати свою граничну ціну, за яку готові купувати російську нафту, а кремль через це втрачатиме гроші, - це означатиме не провал санкцій, а успіх економічного тиску, адже йтиметься про досягнення основної мети — обмеження потуги російської воєнної машини.
Але є ризики, що рф завдасть удару у відповідь, припинивши постачання нафти на зовнішні ринки. Тому міжнародна спільнота має заздалегідь потурбуватися про те, чим замінити російські поставки. Й без пошуку “ключика” до ОПЕК, який має передбачити нарощування нафтовидобутку, тут, вочевидь, не обійтися.
Владислав Обух, Київ
Перше фото: НБУ
