Які вигоди отримає Україна від введення податку на надприбутки
Незабаром починається новий політичний сезон (осінь 2021 року). Але вже зараз зрозуміло, які теми та проблеми будуть в Україні найгучнішими та суперечливими в цьому сезоні (окрім, звісно, коронавірусу):
● олігархи та їх вплив на суспільство;
● оподаткування (в першу чергу, законопроєкт 5600, що викликав шквал емоцій та критики);
● зростання тарифів (та й інфляція також, бо це фактично пов’язані речі, не просто так друга назва інфляції – податок на бідних).
Нібито це абсолютно різні теми, і вони мало пов’язані між собою. Але це помилка. Велика помилка. Навпаки, вирішити одну з цих проблем, не вирішуючи інші дві, практично неможливо, бо кожна з них є наслідком існування інших двох, і навпаки. Такий парадокс. Для того, щоб пояснити чому так – потрібно повернутись в минуле років на 20 або 25.
Друга половина 1990-х років. Президенство Кучми. В цей час відбулось становлення олігархічної системи в України, що передбачала владу небагатьох і бідність абсолютної більшості суспільства України. Можна перелічити багато джерел заможності наших олігархів, але безперечно головним є – доступ до експорту української сировини. Завдяки цьому доступу невеличка купка підприємців стала мільярдерами – бо тільки за рахунок наявності можливості продавати на світових біржах сировину в рази дорожче, аніж є її вартість усередині країни, можна потрапити до списку Forbes за лічені роки та довго в ньому триматись. І було б добре, якби ці олігархи створили щось на кшталт IPhone, але ні – вони просто експортували результати експлуатації надр України. І їх особистий внесок у вартість української сировини на світових біржах дорівнює нулю, бо вони не мають важелів впливу на їх ціноутворення. А тепер перелік таких олігархів-щасливчиків:
- Віктор Пінчук (феросплави та труба);
- Ігор Коломойський (феросплави, нафта, залізна руда, метали, електроенергія, природний газ, хімічне виробництво);
- Рінат Ахметов (вугілля, метали, залізна руда, електроенергія);
- Костянтин Жеваго (залізна руда);
- Андрій Веревський (агросектор);
- Олексій Вадатурський (агросектор);
- Петро Порошенко (агросектор);
- Сергій Тарута (метали);
- Брати Суркіси та Віктор Медведчук (електроенергія);
- Родина Герег (агросектор);
- Дмитро Фірташ (природний газ та хімічне виробництво);
- Вадим Новинський (залізна руда та метали).
Є ще інші, трохи менші, але там принцип був той самий.
Можливо, хтось із вас скаже – та коли це було, і зараз уже часи інші. Але це не так. Бізнес на сировині має невеличку особливість – ціноутворення тут дуже волатильне (тобто – ціни можуть швидко змінюватись у великому діапазоні й не залежать від рівня собівартості).
Наводимо дані за кілька останніх років:
|
Позиція |
Ціна на 30.07.2017 за тонну в USD |
Ціна на 30.07.2018 за тонну в USD |
Ціна на 30.07.2019 за тонну в USD |
Ціна на 30.07.2020 за тонну в USD |
Ціна на 30.07.2021 за тонну в USD |
|
Пшениця |
221 |
211 |
206 |
200 |
248 |
|
Кукурудза |
167 |
156 |
203 |
140 |
305 |
|
Соя |
420 |
429 |
350 |
300 |
388 |
|
Ячмінь |
180 |
200 |
190 |
200 |
220 |
|
Соняшникова олія |
684 |
701 |
679 |
700 |
1270 |
|
Залізна руда |
56 |
64 |
109 |
80 |
178 |
|
Стальний лом |
271 |
347 |
289 |
250 |
484 |
|
Стальна арматура |
433 |
544 |
477 |
420 |
720 |
|
Алюміній |
1886 |
2277 |
1760 |
1500 |
2624 |
|
Мідь |
5615 |
7222 |
5956 |
4800 |
9747 |
|
Чавун |
390 |
410 |
400 |
430 |
570 |
|
Цинк |
2478 |
3182 |
2635 |
2000 |
3039 |
|
Феросплави |
1200 |
1100 |
990 |
1020 |
1860 |
|
Вугілля |
60 |
70 |
55 |
50 |
140 |
|
Природний газ (ціна USD за 1000 куб) |
274 |
368 |
220 |
170 |
530 |
Я думаю, що всі помітили дані на 30.07.2021 року і порівняли їх з попередніми періодами.
Цю волатильність можна прослідкувати по статках наших багатіїв у списку Forbes. Якщо ціна на українську сировину трималась на більш-менш нормальному рівні – статки наших багатіїв не те щоб зростали, вони зменшувались, як шагренева шкіра. А от коли прибутки від експорту української сировини сягали 100% і більше, то статки наших багатіїв пробивають стелю, хоча їх особистої заслуги в цьому – нуль. Тут резонно можна зауважити, що не тільки у 2021, а й у попередні роки експортування української сировини було не збитковим.
|
Ім'я, прізвище |
Стан / капіталізація на 2016 рік |
Стан / капіталізація на 2021 рік |
|
Віктор Пінчук |
$1,4 млрд |
$2,5 млрд |
|
Ігор Коломойський |
$1,4 млрд |
$1,8 млрд |
|
Рінат Ахметов |
$3,1 млрд |
$7,6 млрд |
|
Константин Жеваго |
$397 млн |
$2,4 млрд |
|
Андрій Веревський |
$642 млн |
$520 млн |
|
Олексій Вадатурський |
$710 млн |
$430 млн |
|
Петро Порошенко |
$1,4 млрд |
$1,6 млрд |
|
Сергій Тарута |
$137 млн |
____ |
|
Григорій ті Ігор Суркіси, Віктор Медведчук |
$155 млн |
$880 млн |
|
Дмитро Фірташ |
$370 млн |
$420 млн |
|
Вадим Новинський |
$448 млн |
$1,4 млрд |
|
Олександр і Галина Гереги |
$1,3 млрд |
$1,7 млрд |
І в цьому процесі якраз існує щільний зв’язок з тарифами та інфляцією в Україні. Що ми бачимо й зараз. Найбільшою складовою в їх зростанні є, звісно, зростання вартості української сировини. Це абсолютно закономірний процес – якщо в тебе вартість газу зросла вдвічі, то й вартість теплої води в кранах громадян мусить зростати. Якщо в тебе на 50% зросла вартість агросировини, то відповідно й вартість продуктових товарів на поличках магазинів так само зросте.
Тільки тут є одне велике АЛЕ. Чомусь так сталось, що в період шалених прибутків списочники Forbes надприбутки від експлуатації надр України (як вони отримали доступ до цих надр – це окрема тема) кладуть собі до кишені, а от зростання тарифів та інфляції сплачують бідні українці. Бо інфляція – це в першу чергу податок на бідних.
|
Найменування |
Ціна на 30.07.2021 за тонну в USD |
Ціна відсічки за тонну в USD |
Експорт в натур. од. тонн за 2020 рік |
Розрахунковий надприбуток в USD |
|
Пшениця |
248 |
230 |
18 000 000 |
324 000 000 |
|
Кукурудза |
305 |
170 |
27 900 000 |
3 766 500 000 |
|
Соя |
388 |
350 |
4 000 000 |
152 000 000 |
|
Ячмінь |
220 |
150 |
5 000 000 |
350 000 000 |
|
Соняшникова олія |
1 270 |
850 |
6 200 000 |
2 604 000 000 |
|
Залізна руда |
178 |
100 |
46 000 000 |
3 588 000 000 |
|
Сталевий брухт |
484 |
300 |
7 000 000 |
1 288 000 000 |
|
Сталева арматура |
720 |
550 |
1 000 000 |
170 000 000 |
|
Алюміній |
2 624 |
1 800 |
30 000 |
24 720 000 |
|
Мідь |
9 747 |
6 000 |
30 000 |
112 410 000 |
|
Чавун |
570 |
350 |
3 100 000 |
682 000 000 |
|
Цинк |
3 039 |
2 300 |
30 000 |
22 170 000 |
|
Феросплави |
1 860 |
1 200 |
626 000 |
413 160 000 |
|
Вугілля |
140 |
100 |
3 190 000 |
127 600 000 |
|
Усього: |
13 624 560 000 |
|||
Це приблизний розрахунок – скільки списочники Forbes можуть покласти собі в кишеню в 2021 році (за ціну відсічки взята умовна вартість, вище якої починається надприбутковість, що не обумовлена будь-яким економічним підґрунтям). А от тарифи і видатки сплатять всі інші українці.
Хтось скаже, що в погані роки такі експортери несуть на собі весь тягар життя. Але це не так. Одразу починається процес девальвації української гривні, що призводить до зниження собівартості для експортерів. А всі негаразди, пов’язані з девальвацією (в першу чергу – інфляцію), знову ж таки сплачують українці. Як говорили класики – приватизація прибутку і націоналізація збитків. До речі, це можна побачити і по періоду 2006-2008 років. Як стрімко зростали статки списочників Forbes до 2008 року і як потім держава допомагала цим багатіям втриматись у цих списках через рефінансування банків та девальвацію української гривні.
Цю економічну модель уже настав час розривати. Не треба думати, що Україна є першою країною, що зіткнулася з такою проблемою. Практично всі економічні лідери світу проходили цей шлях. І вони врешті-решт використовували лише один єдиний механізм (соціалістично-комуністичні держави до уваги не беремо). Саме тут ми повертаємось до третьої проблеми – оподаткування.
Більшість держав вирішували це питання за рахунок введення в тому чи іншому вигляді податку на надприбуток. Вперше схоже оподаткування застосувала Велика Британія під час Першої світової війни. На користь держави стягувався прибуток, який великі виробничі компанії отримували, виконуючи держзамовлення на постачання озброєння для армії. Ставка на той час становила від 40 до 80%. Німеччина тимчасово підвищувала прибутковий податок після об'єднання у 1991 році, Австралія – після повені 2011-го, Японія – після землетрусу 2013-го. Америка й Британія обкладали податком надприбутки, зароблені бізнесом на Другій світовій війні. Схожий податок стягували у США з нафтовидобувників наприкінці минулого століття. А в Норвегії, Казахстані та більшості нафтових країн такий податок стягується й досі.
Від введення податку на надприбутки при експорті української сировини, окрім, звісно, наповнення бюджету (при стягнені до бюджету, наприклад, 50% надприбутку держава в 2021 році могла би отримати додаткове надходження близько 6,8 млрд дол. США), Україна могла би отримати наступні вигоди:
● сформувати спеціальний фонд для компенсації збіднілим прошаркам населення зростання тарифів та інфляції (такі фонди існують у різних видах у країнах західного світу, та й президент Володимир Зеленський нещодавно говорив про необхідність більш справедливого розподілення доходів від експлуатації українських надр);
● простимулювати зниження цін на українську сировину на внутрішньому ринку в порівнянні зі світовим ринком, бо продаж сировини на внутрішньому ринку не буде обкладатись податком на надприбуток, а це також позитивно вплине на тарифи та рівень інфляції;
● створити мотивацію для розвитку переробки всередині країни і відповідно – створити додаткові робочі місця;
● знизити кількість олігархів у країні й примусити їх все ж таки займатись нормальним здоровим підприємництвом, як у країнах Скандинавії, а не займатись марнославством та політичною діяльністю;
● підтримати національну валюту, бо для сплати податку на надприбуток великі експортери вимушені будуть заводити валюту до України з офшорних юрисдикцій;
● зупинити процес пошуку для держави інструментів оподаткування малого та середнього бізнесу (все ж таки, 6 млрд дол. США на рік там важко знайти), хай у першу чергу розвиваються й багатіють, а про їхні податки подумаємо трохи пізніше (набагато пізніше).
І звісно, такий податок повинен діяти лише в той час, коли світові біржі сходять з глузду, хоча це відбувається досить часто – інакше б не існувало нафтових країн.
Олег Дунда, народний депутат України
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
реклама