Чому долар “вниз” ≠ “ціни вниз”. Парадокс чи закономірність?

Чому долар “вниз” ≠ “ціни вниз”. Парадокс чи закономірність?

Аналітика
Укрінформ
Ревальвація гривні не спричинила падіння споживчих цін ні на вітчизняні товари, ні на імпорт. Є й об’єктивні пояснення, і суб’єктивні причини.

Українська національна валюта продовжує зміцнюватися. Приміром, на понеділок НБУ підвищив офіційний курс на 6 копійок – до 23,97 гривні за долар. Курс євро – 26,32. Такою “сильною” гривня не була з початку 2016-го. Багатьох співвітчизників тішить, що й на готівковому ринку вже кілька днів можна побачити давно забуті цифри: долар купують по 23,90, 23,85 і навіть – по 23.80.

Отже, рівень наших заробітків у перерахунку на “зелені” збільшується. Майже на 15% з початку року... Але варто лише перевести погляд із табло обмінних пунктів на цінники в магазинах, як відчуття “покращення” де й дівається. Бо, виявляється, те, що здається цілком логічним споживачеві (гривня – вгору, ціни – вниз) для виробників і продавців – зовсім не аксіома. Вартість товарів не те що не зменшується, а за багатьма позиціями навіть зростає. І мова не лише про сезонне підвищення (як зараз, приміром, стрімко дорожчають овочі, молочна продукція), а й про товари, виробництво яких жодним чином від сезонності не залежить...

Те, що, попри зміцнення нацвалюти, не падають ціни на вітчизняні товари, виробники і продавці пояснюють так: основні їхні витрати – також у гривні. А чому ж не дешевшає імпорт? Валюта для придбання товарів обходиться імпортерам дешевше, вони менше перераховують до бюджету (оскільки більшість мит і акцизів обраховуються в доларах чи євро і сплачуються за курсом НБУ). Відповідно, й державна казна недоотримує, і громадяни цінового полегшення не відчувають (за даними Держстату, з початку року споживчі ціни в середньому зросли на 3%). Чому?

Доки гривня “вгору” – цінник очі виїсть. Економічна “класика” чи українська особливість?

Очікуваного внаслідок значної ревальвації гривні зниження цін на ринках і в торговельній мережі ми й справді не помічаємо. Виняток – хіба що незначна частка імпорту. Та й то в сегментах із державним регулюванням (мова, приміром, про літнє зниження ціни на газ). Щодо споживчих товарів, то, попри зменшення витрат імпортерів (зокрема – митних і податкових), цінники на ринках і в магазинах фактично не змінилися. Тобто, прибутки зарубіжних виробників і наших трейдерів та посередників зростають. Рівень витрат споживачів – не змінюється. Єдине, що деякі товари таки можна купити дешевше у рамках усіляких акцій на кшталт “чорної п’ятниці”. Та й то йдеться, здебільшого, про різноманітні маркетингові трюки, у результаті яких покупці “виграють” небагато. Щоправда, завдяки міцній гривні продавці отримують більше “можливостей для маневру”: можуть пропонувати (іноді – “дуті”, а деколи – і реальні) знижки на ширшу номенклатуру товарів. Як наслідок, конкретний споживач зрештою і може розраховувати на якусь для себе вигоду. Проте, так би мовити “сукупності споживачів” – суспільству – це приносить хіба що додаткові проблеми.

1. Переплачуємо за імпорт. Хтось заробляє, більшість – втрачає

Здавалося б, добре, що українці мають із чого обирати, отримують доступ до все нових і нових іноземних товарів різної якості і за різну ціну. Але... Виявляється, продукція багатьох світових брендів, які “себе поважають”, надходить на наш ринок не напряму, а через посередників. Іноді – за “сірими” схемами, що, утім, жодним чином не позначається на вартості продукції. Просто хтось наживається на отриманій у такий спосіб додатковій маржі. Усе – через непрозорі “правила гри”, які все ще залишаються визначальними для нашого ділового життя, – вважає експерт Growford Institute Олексій Кущ.

Олексій Кущ
Олексій Кущ

“Український ринок сприймається як токсичний, – констатує економіст. – Якщо іти до нас легально, через митницю, шанси зберегти хоча б якусь норму рентабельності мінімальні. Тому та ж IKEA давно говорить про вихід на наш ринок, але так тут і не з'являється. Наші торговельні мережі належать бізнесу, який контролює "сірі" та "чорні" канали поставок. Відповідно, світові бренди йдуть через ці потоки, а для виробників, котрі дорожать своєю репутацією, це неприйнятно”. Відповідно, на їхній продукції заробляють бариги-посередники, котрі просто перекуповують цей товар закордоном. А українці змушені купувати якісні товари набагато дорожче, аніж, приміром, жителі сусідніх європейських країн. Однаковий товар у Варшаві може коштувати у півтора-два рази дешевше, аніж у Києві. Це – один із чинників, які й призводять до збереження “цінового статус-кво” в умовах зміцнення національної валюти.

2. Бізнес не позбувся звички “ловити рибку в каламутній воді”  

"Ще одна із причин ситуації, коли гривня зміцнюється, а ціни не падають, – інерційність. Підприємці, імпортуючи товар, закладали значно вищий курс долара і євро. Тому й не переносять ефект на споживачів відразу", – наголошує заступник голови правління НБУ Дмитро Сологуб.

Дмитро Сологуб / Фото: Єлизавета Сергієнко, прес-центр НБУ
Дмитро Сологуб / Фото: Єлизавета Сергієнко, прес-центр НБУ

Особливо це помітно на відносно (чи й повністю) монополізованих ринках. Приміром, вартість пального, попри усі очікування, – незважаючи на зміцнення гривні і падіння світових цін на нафту, – цього року знижується повільно – “як мокре горить”. З одного боку – трейдери і продавці не хочуть ризикувати. З іншого – чому б не скористатися моментом, якщо антимонопольні органи на це звертають мало уваги, а якщо й звертають, то накладають “смішні” штрафи, неспівмірні із можливими надприбутками? Хоча “зниження ціни меншими темпами, аніж підвищення, – нормальне явище, яке притаманне не лише українському ринку, – нагадує експерт з питань енергетики Геннадій Рябцев. – Ціноутворення на ринку пального держава не регулює, тому гравці мають враховувати ризики власного бізнесу – вгадувати: куди і як “піде” закупівельна ціна.

Геннадій Рябцев
Геннадій Рябцев

Якщо долар щодо гривні подорожчав, будь-який бізнес миттєво реагує на це збільшенням цін. Якщо ж гривня зміцнюється, він чекає, чи набуде це зниження сталого характеру. Ніхто ж не хоче працювати собі у збиток”. Хоча нині і цей принцип не зовсім спрацьовує. Ревальвація гривні триває вже більш ніж півроку, а бізнес, схоже, цієї тенденції усе ще “не помічає”...

Точніше, на думку експертів, робить вигляд, що не помічає. Бо, вочевидь, розраховує збільшити власні доходи. “Продавці імпортних товарів за рахунок коливань валютного курсу – незалежно, в який бік, – намагаються максимізувати прибуток, – пояснює доктор економічних наук Василь Голян. – Це абсолютно законно. Але річ у тім, що в Україні фактично відсутній контроль за ситуацією з боку регуляторних органів, що відповідають за дотримання законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, яка в момент зміни ринкових умов проявляється дуже чітко. Особливо часто це відбувається на ринку пального, оскільки зниження курсу долара, незважаючи на те, що близько 80% дизпалива та бензинів є імпортними, практично не позначається на цінах на роздрібному ринку нафтопродуктів”.

Василь Голян
Василь Голян

При цьому існує спокуса для бізнесу взагалі не звертати уваги на ревальвацію гривні і навіть на зниження світових цін. Хто ж добровільно відмовиться від зайвого прибутку? Тим паче, що, як би там не було, а реальні доходи українців – нехай повільно, та все ж зростають. Відповідно, пожвавлюється споживчий попит.

3. Неправильна “споживча” поведінка українців

До речі, інтерес більшості населення до вітчизняних товарів навряд чи можна назвати “протекціоністським”. Ми (іноді – небезпідставно, а, буває, що й “за старою звичкою”) віддаємо перевагу закордонному краму. І поступово дедалі більше “підсідаємо” на імпорту товарну “голку”. Відповідно, вітчизняна економіка не може розраховувати на мультиплікаційний ефект від зростання рівня доходів громадян. Адже, віддаючи перевагу придбанню імпортних товарів, ми підтримуємо економіки інших держав. І ще більш прикро, що, купуючи “заморський” крам, українці не завжди розраховують на власні сили, залазячи у споживчі борги.

Ілля Несходовський
Ілля Несходовський

“Звісно ж, споживче кредитування певною мірою стимулює і зростання “внутрішніх” економічних показників. Адже підвищення купівельної спроможності громадян позначається на обсягах торгівлі, – каже директор Інституту соціально-економічної трансформації Ілля Несходовський, – тож, як свідчить аналіз, минулорічне приблизно 3-відсоткове зростання української економіки вдалося забезпечити саме завдяки поліпшенню показників у торговельній сфері. Те ж, схоже, відбувається і цього року. Водночас рівень “віддачі” коштів, які вкладають у споживче кредитування, не йде у жодне порівняння з ефектом від додаткового фінансування реального сектора економіки”. 

4. Неготовність банківської системи кредитувати реальний сектор

Тим часом банківські установи, які мають можливість особливо “на парячись” непогано заробляти на позичках “до зарплати” чи “на побутову техніку”, фактично не кредитують реальний сектор. Приміром, торік вартість позик для населення зросла майже на 4% – у середньому до 33,1% річних. І це – як-то кажуть, “середня температура по палаті”. Іноді реальна “ціна” кредиту (особливо, короткострокового) сягала 80-90% річних. Цьогоріч – зокрема, і через зниження НБУ облікової ставки, – кредити дешевшають. Але, як-то кажуть – “на копійки”. Тож споживче кредитування, як і раніше, приносить банкам і небанківським фінустановам колосальні прибутки.

Ще більше “розніжує” банкірів можливість отримання рекордного за світовими мірками пасивного доходу – через купівлю українських ОВДП або сертифікатів НБУ. Відповідно, рано чи пізно ми можемо знов опинитися “біля дірявих ночов” – якщо гривня “впаде”, вартість імпортних товарів стрімко зросте. А дешевої вітчизняної альтернативи на ринку вже може й не бути. Бо без кредитів і через несприятливу світову кон’юнктуру для експортерів частину вітчизняного виробництва до того часу можемо взагалі втратити. Неприємні “дзвіночки” лунають вже зараз: рівень промислового виробництва у порівнянні із попереднім роком падає (за даними Держстату – на 5% від жовтня 2018-ого до жовтня 2019-ого). І експортери дедалі більше говорять про ризики подальшого згортання виробництва через пов’язану із “дорогою” гривнею неконкурентоспроможністю нашої продукції закордоном. При цьому штучно знижувати вартість своєї продукції промисловці не можуть, оскільки рентабельність багатьох виробництв уже й тепер нульова.

Як наслідок – уже зараз країна отримує від експорту набагато менше валюти, ніж витрачає на імпорт. Зовнішньоторговельний дефіцит за перше півріччя, за даними Держстату, перевищив $2 мільярди. До кінця ж року дефіцит поточного рахунку платіжного балансу, за прогнозами НБУ, може збільшитися до $ 3,6 мільярда. Тобто, ревальвація гривні замість очікуваного покращення життя країни і українців веде до суттєвого збільшення споживання імпортних товарів. З усіма наслідками.

5. Прибуток за будь-яку ціну. Кого хвилює: що буде завтра?

Своєю чергою, не знижують цін і дрібні продавці, які кивають на постачальників: мовляв, гуртові ціни не знижуються, то що ж ви від нас хочете? Нам же родини годувати треба. Тож і маємо “характерну” ситуацію: незначна девальвація гривні на 10-15 копійок одразу ж позначається на вартості більшості товарів. Долар “упав” на 3 гривні – ціни “не поворухнулися”.

До того ж, ніхто не скасовував виробничого і збутового ланцюжка, що впливає на собівартість продукції. Якщо трейдер чи продавець бачить, що, незважаючи на ревальвацію гривні, ні пальне, ні запчастини до техніки не подешевшали, вартість оренди складських і виробничих приміщень не зменшилась, вони вважають несправедливим, що лише ціни на їхню продукція мають знижуватись. “Хіба ж ми крайні?” А ресторатори, які купують у цих торговців м’ясо чи овочі, і собі не поспішають зменшувати націнки. І так по колу.

“Одна із фундаментальних причин – різниця у принципах роботи українських і західних торговельних мереж, – каже економіст Олексій Кущ. – У розвинених країнах дуже капіталізований, насичений ринок. І високий рівень платоспроможності населення. Тому тамтешні мережі працюють за принципом товарного обороту з мінімальною маржинальністю (невеликими націнками, що гарантують невисокий дохід). Щоб отримати очікуваний прибуток, вони готові продавати більший обсяг товарів, аби потім вкласти гроші у нові партії і також якомога швидше їх продати”. У нас же хочуть взяти “все й одразу”. Тому вартість багатьох товарів завищується. Відповідно, вони не продаються. Лежать “мертвим вантажем” у торговельних залах чи на складах. І гроші належним чином “не працюють” на своїх власників.

Змінити ситуацію, на думку експертів, допоможуть лише належний контроль із боку антимонопольних органів, які б “тримали руку на пульсі” і реагували на будь-які спроби антиконкурентних змов чи інших порушень. І звісно ж, зміна менталітету – і вітчизняного бізнесу, і суспільства загалом. А ось уніфікованих рецептів, як досягнути цього в умовах недорозвиненого ринку, на жаль, немає. Одними лише популістськими гаслами – мовляв, ми й ціни знизимо, і тарифи опустимо, і рай на українській землі за рік побудуємо, як і самими лише патерналістськими сподіваннями населення на те, що держава одним рухом перепише у бік зниження всі до одного цінники, справі не зарадиш. Тож думаймо. У тому числі, і над своєю так би мовити “споживчою” поведінкою.

Владислав Обух, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-