Чому Світовий банк “підставляє” українських політиків-популістів
Аналітики Світового банку вважають, що до завершення основних структурних реформ Україні варто зупинити стрімке зростання мінімальної заробітної плати. Про ці рекомендації впливової міжнародної інституції повідомила економіст її представництва у Києві Анастасія Головач. Вона нагадала, що у 2017 році мінімальну зарплатню фактично подвоїли, а торік - збільшили ще на 30%. Крім того, деякі категорії працівників — зокрема вчителі та лікарі - отримали додаткові секторальні надбавки. У результаті, витрати на заробітну плату в державному секторі зросли з 9,6% від обсягу ВВП у 2016 році до 11% — у 2018. За твердженням експерта СБ, у порівнянні із іншими європейськими країнами, це дуже багато.
“Як для країни з перехідною економікою і з великим борговим навантаженням цей рівень справді зависокий, - зазначається в дослідженні старшого економіста Центру економічної стратегії Ірини Піонтківської та економіста Центру Олександра Кашка, - Такі видатки можуть дозволити собі тільки економічно розвинені країни. Наприклад, у середньому по ЄС частка державних видатків на оплату праці - 10,2% ВВП, а серед європейських країн - сусідів України – 9,6%”.
Відповідно, наша країна втрачає такий дефіцитний інвестиційний ресурс. Адже частину цих грошей можна було б скерувати на втілення важливих інфраструктурних проектів. Втрачає країна й на тому, що значна частина продуктивних сил концентрується у секторах із низьким ступенем формування доданої вартості, які не можуть забезпечити стійкого економічного зростання. Натомість же - тиснуть на інфляцію... А ризики пришвидшення “інфляційного маховика”, за оцінками Світового банку, доволі високі. Адже зростання української економіки “залишається стриманим та нестійким”, критично залежачи від кон’юнктурних і сезонних (природних) чинників. Укрінформ розбирався, на чому ж ґрунтуються такі оцінки.
Банкрутство чи розквіт: чого хочуть для України світові інституції
Ні для кого не секрет, що серед наших співвітчизників, у тому числі й поміж політиків, багато противників продовження співпраці України з такими структурами як Світовий банк і Міжнародний валютний фонд. Більше того, вони активно вибудовують усілякі конспірологічні теорії, згідно з якими західний світ нібито “спить і бачить”, як скупити родючі українські землі, заволодіти нашими надрами, а людей або змусити батрачити на міжнародні корпорації у середині країни, або “підштовхнути” до виїзду у трудову міграцію закордон. Звісно ж, занадто ідеалізувати міжнародні фінансові інституції не можна - співпрацюючи з Києвом, вони переслідують “свій інтерес”. Принаймні, хочуть щоб Україна якомога швидше повернула отримані раніше позики. А для цього навряд чи їм потрібне наше банкрутство. Навпаки — є зацікавленість у забезпеченні більш стійкого економічного зростання країни. Адже, згідно з умовами проведеної у 2015 році реструктуризації зовнішньої заборгованості, чим швидшими будуть темпи зростання українського ВВП, тим більші суми отримуватимуть наші кредитори...
При цьому варто нагадати, що подібні рекомендації СБ та МВФ свого часу давали і тій же Італії, де зараз мешкає одна з найбільших у Європі українська трудова діаспора, і, приміром, Іспанії, Болгарії чи Греції. Греки, до речі, не особливо прислухалися до відповідних порад. І це могло б скінчитися для них дуже сумно — якби не багатомільярдна допомога від Євросоюзу, бути членами якого, на відміну від нас, їм пощастило.
Ми ж такої “рятівної палички” не маємо. Тож у разі відмови від продовження реформ просто втратимо кредитну та інституційну підтримку з боку міжнародних партнерів. А й без того суттєва вартість грошей, які Київ може залучати на ринках комерційних запозичень зросте в рази. Це розуміла й попередня влада, зокрема, нині чинний Кабінет міністрів, і, складається враження (принаймні, поки що), влада нинішня. Щоправда, про справжню готовність до глибинних (а отже — непопулярних) реформ на разі не йдеться. Хочеться вірити, що це - лише “передвиборча хвороба”, яку швидко вилікують. Один із “симптомів” цієї недуги - надмірне (з огляду на реальні можливості) захоплення підвищенням мінімальних соціальних стандартів, від чого і застерігає Світовий банк. Аналітики визнають, що пожвавлення споживчого попиту, чим (окрім боротьби із “зубожінням”) пояснюють свої дії українські можновладці, є справді важливим рушієм економічного зростання. Водночас “якщо стимулювання внутрішнього споживання відбувається за рахунок держвитрат, уникнути негативних наслідків практично неможливо”. І йдеться не лише про те, що частина інвестиційного ресурсу держави через надмірні видатки просто вимивається. Збільшуються й витрати бізнесу (на оплату праці), тоді як підходи до його ведення, адміністрування, а також продуктивність праці не змінюються. Таким чином, обмежуються можливості інвестування з боку приватного сектора. А без цього країна приречена на подальше “тупцювання на місці”, коли забезпечуватиметься суто номінальне зростання економіки (за рахунок інфляційних і девальваційних процесів).
Економіст українського представництва Світового банку Анастасія Головач застерігає також від “точкового” підвищення зарплатні у державному секторі. Це може викликати зворотній ефект: доходи частини населення збільшаться, що призведе до підвищення споживчих цін, натомість купівельна спроможність решти громадян лише знизиться.
А ось економіст Олексій Кущ вважає, що ймовірність стрімкого підвищення мінімальної зарплатні, від чого застерігають в українському представництві СБ, незначна. За його словами, річ у тім, що “нова влада нікому нічого не обіцяла”. Водночас штучно обмежувати підвищення рівня забезпеченості громадян не можна. “Загальна логіка обмежень рівня зарплати в розумінні Світового банку обертається в парадигмі: непродуктивний попит - дефіцит пропозиції, що компенсується жорсткою монетарною політикою НБУ і збільшенням імпорту. Але з такою логікою потрібно й перекази від українських заробітчан із-за кордону обмежувати. Адже ці доходи також не компенсуються збільшенням "внутрішньої продуктивності"... У США цю проблему розв’язували через “економіку пропозиції” (так звана "рейганоміка"), стимулюючи розвиток внутрішнього виробництва, знижуючи відсоткові ставки та вдаючись до фіскального маневру. Нам же пропонують подолати дисбаланс попиту/пропозиції за допомогою консервації бідності”, - наголошує експерт. На його думку, поради СБ можна “брати до відома”, але ухвалюючи рішення, варто керуватися винятково національними інтересами. “Тема зростання зарплат вельми контраверсійна. Погано, коли вона із внутрішнього дискурсу стає предметом обговорення для зовнішніх кредиторів”, - вважає Олексій Кущ.
Ризики уповільнення економічного зростання: очима економістів
Економіки, що розвиваються, зазвичай, набагато більш чутливі до впливу світової кон’юнктури, аніж розвинуті країни, що мають “запас міцності” у різних галузях і секторах. Прописна істина, на якій також наголошують аналітики Світового банку. І Україна - не виняток із цього правила. Адже увесь її експортний потенціал фактично базується на сировинних галузях із незначним ступенем переробки та невеликою доданою вартістю — зокрема, металургії і АПК. Й лише віднедавна — не в останню чергу завдяки затвердженим на державному рівні преференціям (що може стати прикладом для решти інноваційних галузей) — почав набирати ваги інший напрямок нашого експорту — ІТ-сфера. Та й наші аграрії дедалі активніше інвестують у виробництво, створюють нові ланцюжки доданої вартості, намагаючись збувати за кордон не просто збіжжя, а продукти його переробки. Але цього замало. Бо ситуація у цій царині дуже залежить від сприятливості природних чинників. “У 2016-2017 роках значний внесок у ВВП було зроблено за рахунок хорошого врожаю, а це вкрай мінливий і складно прогнозований фактор, тому що кожен рік рекордних врожаїв може й не бути, - пояснила Анастасія Головач, - Інші ж галузі, що суттєво впливають на зростання нашого ВВП, - це сектори, орієнтовані на внутрішнє споживання, що теж не найкращий із варіантів. Адже внутрішнє споживання не підвищує експортного потенціалу, не допомагає нам інтегруватися у глобальні ланцюжки доданої вартості, збільшувати конкурентоспроможність, підвищувати продуктивність, тобто задіювати усі можливі механізми, які допомагають сталому розвитку".
“Доки Україна залишатиметься чітко орієнтованою на міжнародні сировинні ринки, доти буде бідною і максимально залежною від світових економічних процесів, - погоджується виконавчий директор Економічного дискусійного клубу Олег Пендзин, - Тобто, у будь-якому випадку ми програватимемо країнам, що виробляють кінцеву продукцію. Адже “сировинні” економіки не можуть розвиватися достатньо швидкими темпами. Тому я згоден з прогнозами Світового банку, згідно з якими темпи зростання ВВП України цього року не перевищать 2,5% (при передбачених у Держбюджеті 3% - ред.) При цьому економіка наших найближчих сусідів — поляків — зросте на 5,5%. І стартові “позиції”, як ми розуміємо, на разі не можна, навіть порівнювати”. Змінити ситуацію допоможе комплекс загальнополітичних і економічних реформ. Це також — не новина. Йдеться, зокрема, про захист приватної власності, судову реформу, обмеження повноважень силовиків у економічній сфері. А також продовження дерегуляції, перегляд структури податків і т.п.
“Наступний (паралельний) крок — забезпечення преференцій із боку держави. Причому, це має стосуватися як вітчизняного підприємництва, так і потенційних зарубіжних інвесторів, - наголошує Пендзин, - Без таких преференцій жоден серйозний інвестор сюди не прийде. Бо коли йому доводиться обирати із кількох варіантів, він завжди вибирає найвигідніший для себе. Тому його треба “зацікавити”.
Як приклад такого “стимулювання” експерт наводить ситуацію кількарічної давності, коли впливовий концерн Volkswagen AG обирав місце для нових потужностей зі складання автомобілів у Східній Європі. “У німців було декілька можливих варіантів - Польща, Угорщина, Словаччина, Румунія. І тільки словаки запропонували інвесторові пільги з податку на землю, своїм коштом забезпечили підведення комунікацій, і найголовніше — перекваліфікували робочу силу за рахунок державного бюджету, - нагадує Олег Пендзин, - Відповідно, Volkswagen розмістив свої підприємств у Словаччині. Країна отримала багатомільйонні інвестиції, тисячі робочих місць, податкові надходження і неабияку перспективу. Це приклад того, як персональний підхід до інвестора у поєднанні із ринковими умовами приносить результат”.
Діяти таким же чином експерти пропонують діяти й Україні.
Також у Світовому банку радять Києву обмежити “проїдання” коштів, спрямовуючи левову частку наявних ресурсів як внутрішнє інвестування реального сектора економіки. Порада також не нова. Але, як виявляється, упродовж багатьох років неприйнятна з точки зору нашого “популістськи-орієнтованого” політикуму. Тож в Україні із року в рік припускаються одних і тих же помилок — занадто “роздувають” соціальні витрати, що позначається на розмірі бюджетного дефіциту. Аби його зменшити — доводиться вдаватися до чергових запозичень. А це вже у недалекому майбутньому призводить до додаткових витрат на повернення й обслуговування боргу. Що знову поглиблює проблему нестачі державних фінансів. І так по колу... Тим часом рекомендації СБ та МВФ незмінні: аби не провалитися у чергову економічну прірву, Україна має зробити усе, щоб утримати рівень бюджетного дефіциту у прийнятних межах - 2-2,5% від ВВП.
Владислав Обух, Київ
