Як Україні будувати конкурентоспроможну економіку

Як Україні будувати конкурентоспроможну економіку

Укрінформ
Навряд чи можна домогтися тут істотних зрушень без національної стратегії економічного зростання

В кінці травня був опублікований рейтинг конкурентоспроможності країн, складений експертами Міжнародного інституту управлінського розвитку. Наша країна за рік піднялася на п'ять позицій і посіла 54 місце. Але з урахуванням того, що в рейтингу представлені 64 країни, нинішнє місце України не дає приводів для оптимізму. Чому так виходить?

Щоб відповісти на це питання, треба зрозуміти, що таке конкурентоспроможність країни. На мій погляд, вона насамперед залежить від здатності промисловості країни вводити нововведення і модернізуватися для того, щоб випускати сучасну високотехнологічну продукцію з високою часткою доданої вартості. Також на конкурентоспроможність національних виробників позитивний вплив справляє ступінь розвиненості конкуренції всередині держави, вимоги, що пред'являються споживачами до якості вітчизняних товарів і послуг. Вважаю, в цьому роз'ясненні між рядків читається відповідь на поставлене вище запитання. Додам, що України немає в рейтингу ОЕСР за часткою високотехнологічних галузей в національному ВВП, як і немає нашої країни в рейтингу Світового банку за часткою високотехнологічної продукції в національному експорті. Що яскравіше за це може ілюструвати конкурентоспроможність вітчизняної економіки?

Зараз не стільки вигідне географічне розташування, володіння природними ресурсами і низькі ціни на працю й природні ресурси формують конкурентоспроможність економіки, скільки досягнуті в країні рівні продуктивності праці та використання новітніх технологій. У нас же багато років головною конкурентною перевагою вважалося географічне положення, яке в силу відомих причин військового характеру – таким бути перестало. Залишилася лише низька вартість робочої сили. А також низька ціна природних ресурсів, яка, втім, створює переваги не країні, а тим ділкам, які ці ресурси експлуатують, і чиновникам, які їм це дозволяють.

При забезпеченні конкурентоспроможності, крім таких традиційних показників, як виробничі витрати на одиницю сукупних витрат праці і капіталу, велику роль відіграють такі чинники як обсяг інвестицій в нові технології, рівень розвитку науки і професійної освіти. Інвестиції в НДДКР в Україні становлять 0,4% ВВП. А, наприклад, в Ірландії – 4, 3%, в Італії – 3,3%, в США – 2,8%. Але навіщо рівнятися з лідерами в інноваціях, якщо навіть в порівнянні з колишніми соцкраїнами ми дуже серйозно відстаємо за цим показником, який, наприклад, в Грузії становить 2,9%, в Угорщині – 2,2%, в Словенії – 2, 2%. У багатьох галузях саме перевага в НДДКР дає фірмам можливість покращувати свої ринкові позиції. Інтелектуальний капітал у формуванні доданої вартості відіграє важливу роль мультиплікатора, багаторазово збільшує докладені зусилля.

Державна політика в різних країнах може будуватися на різних теоретичних і ідеологічних принципах, із застосуванням постулатів різноманітних економічних шкіл. Але навряд чи можна домогтися істотних зрушень у підвищенні конкурентоспроможності країни без національної стратегії економічного зростання, без тактики підвищення можливостей національної економіки з урахуванням міжнародних господарських зв'язків.

Держава в країнах з розвиненою ринковою економікою безпосередньо бере участь не тільки в правовому регулюванні економіки, створенні виробничої і соціальної інфраструктури, в НДДКР, а й у виробленні стратегії політично і стратегічно важливих підприємств разом з їхніми акціонерами і керівниками. Прикладів цього досить в автомобільній промисловості США, Німеччини, Японії, Південної Кореї, в нафтогазовому комплексі США, Саудівської Аравії та Норвегії, банківській сфері багатьох країн.

Конкурентоспроможність держави зараз, під час третьої промислової революції, визначається не розміром ВВП або обсягом експорту, а сумою доданої вартості, створюваної в промисловості, а також місцем країни в глобальних ланцюжках доданої вартості. Щоб підвищити конкурентоспроможність України, нашим підприємствам необхідно включатися у ці ланцюжки, але не з сировиною (тут ми вбудовані в ланцюжок доданої вартості, але перебуваємо найнижчомаргінальній точці), а з продукцією з помітною часткою доданої вартості.

Як це зробити? Тут я пропоную ретельно обміркувати тезу одного з членів команди Президента про те, що ідеологією розвитку України має бути лібертаріанство. Принаймні спробувати розділити сфери, де така ідеологія послужить розвитку української економіки, а де потрібно точкова, але активна участь держави.

На позиції будь-якої країни в світовій економіці, перш за все, впливає стан її виробників на внутрішньому і зовнішньому ринках. Можливість держави зайняти гідне місце в глобальній економіці залежить від того, наскільки швидко її фірми зуміють зайняти привабливі ніші на товарних ринках світу і ринках послуг, а потім утримувати їх. Тому базис економічної стратегії держави з конкурентоспроможною економікою лежить в площині аналізу, прогнозування та підтримки виробників, які або вже мають конкурентні переваги, або здатні набути їх в доступному для огляду майбутньому.

Якщо ми хочемо, щоб і далі конкурентні переваги мали тільки ті українські компанії, які займаються вирощуванням сільгосппродукції, видобутком гірничорудної сировини і виробництвом металопродукції низьких переділів, то лібертаріанство нам підійде. Правда, так ми законсервуємо технологічну відсталість нашої країни і закріпимо залежність від мінливої кон'юнктури міжнародних сировинних ринків. Якщо ж ми маємо намір застовпити за собою хоча б скромне місце в клубі індустріально розвинених країн, необхідна державна політика в тих галузях промисловості, де Україна має чи може мати конкурентні переваги – аерокосмічна галузь, сільгоспмашинобудування, суднобудування, транспортне машинобудування, військово-промисловий комплекс. Вітчизняні компанії з цих секторів економіки повинні шукати на ринках високомаржинальні ніші, де зможуть знайти прикладання своїх сил у створенні продукції, що користується попитом, використовуючи існуючий науково-технічний потенціал. А держава повинна їх підтримувати, супроводжуючи експортні контракти, спрощуючи логістику, створюючи рекламу і просування, забезпечуючи гарантіями, страхуванням і навіть бере участь у фінансуванні.

При цьому потрібно розуміти, що є сфери, де лібералізація критично необхідна. Неформальна економіка в Україні, що складається з незареєстрованих підприємств, які не платять податки, співставна приблизно з третьою частиною ВВП (недавно профільний віце-прем'єр заявив, що станом на кінець 2018 року тіньова економіка оцінюється в 30% ВВП країни) і забезпечує цвітіння корупції. Звідси випливає те, що поки Україна буде в числі відстаючих за критерієм простоти бюрократичних процедур, які некоректно порівнювати навіть з європейськими бюрократичними процедурами, які вважаються досить громіздкими, серйозних шансів на потужне зростання економіки, що створює високу додану вартість, небагато. 

Але все ж не менш важлива проактивна роль держави в економіці. Головною метою економічної політики України має бути підвищення конкурентоспроможності країни на інноваційно-високотехнологічної основі й створення державою для цього всіх необхідних і достатніх умов.

Богдан Данилишин
FB

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-