Приватизація в Україні: чим «лякає» вона іноземних інвесторів?

Приватизація в Україні: чим «лякає» вона іноземних інвесторів?

Аналітика
919
Ukrinform
Потенційні інвестори, зазвичай, уважно слухають пропозиції, але «розкошелюватися» не поспішають. Чому? Вивчаємо думки експертів

У рамках візиту до США глава української держави зустрівся з представниками американських бізнес-структур. Зокрема, на зустрічі з Петром Порошенком були керівники компаній Holtec, AT&T, IBM Corporation, Boeing International, XCoal Energy & Resources, Motorola Solutions, GE Transportation, AM General, Bunge Ltd, Cargill, Inc., Coca-cola, Pepsico, Citi bank, Greenbrier, а також представники Американсько-Української ділової ради.

Йшлося про перспективи збільшення обсягів американських інвестицій у нашу економіку, зокрема, можливість участі заокеанського капіталу у «великій» і «малій» приватизації. Приміром, представники однієї з аграрних корпорацій запевнили Президента, що вважають Україну «найцікавішим і найконкурентнішим ринком Європи». Принаймні, про таку оцінку повідомили у прес-службі глави держави. Там також розповіли, що американські бізнесмени хвалили нашу країну за покращення бізнес-клімату, що дозволить комфортно почуватися і працювати в Україні не лише великим, а й малим та середнім міжнародним компаніям…

Утім, як-то кажуть, слова – словами, а як зі справами? Нагадаю, подібні зустрічі з потенційними зарубіжними інвесторами Петро Порошенко проводив не раз – і в рамках Світового економічного форуму в Давосі та інших представницьких міжнародних заходів, і під час офіційних та робочих візитів до багатьох країн. Але й після особистого запрошення від глави держави, зарубіжні товстосуми не поспішають до нас – навіть, щоб придбати потенційно прибуткові енергетичні об’єкти, не кажучи вже про якісь там «новокалинівські швейні фабрики чи плодокомбінати».

Тож за усі роки незалежності ми, по суті, маємо лише один по-справжньому успішний приклад проведення великої приватизації. Мова про продаж «Криворіжсталі». Та й то – ефективно зробити це вдалося не з першої спроби… Нагадаю, за підприємство виручили $4,8 млрд, що в 2,4 раза перевищує стартову ціну і майже вшестеро – суму, отриману за підсумками першого аукціону.

Чи «існує» приватизація після «Криворіжсталі»?

«І з жовтня 2005-го, коли було проведено успішний повторний аукціон, Україна фактично нічим не може похвалитися у цій сфері», – визнав виконувач обов’язків голови Фонду державного майна Віталій Трубаров, який брав участь у панельній дискусії «Продавати чи не продавати? Як зрушити українську приватизацію з мертвої точки?» в рамках Українського фінансового форуму, організованого інвестгрупою ICU в Одесі. Основна причина, за його оцінками, – відсутність єдиних «правил гри»: законодавство яке ухвалювалося донедавна, було доволі фрагментарним, під кожен приватизаційний аукціон доводилося готувати «свою» нормативну базу, виписувати особливі конкурсні умови.

«Відтепер ситуація має кардинально змінитися. Ми остаточно визначили «магістральний» курс, яким країна прямуватиме до завершення процесів роздержавлення, – запевнив Віталій Трубаров, – при цьому враховано і так звані «суспільні» запити й інтереси, і особливості сприйняття відповідних дій та норм «цивілізованим світом».

Щоправда, темпи ухвалення нового законодавства задовольняють не всіх.

«Ще восени минулого року проект Закону надійшов до Верховної Ради. Та, попри «першочерговість», був ухвалений парламентаріями лише у січні. У березні його підписав Президент. Потім до травня ми разом із Кабінетом міністрів готували підзаконну базу. Тож, за великим рахунком, лише у липні було остаточно узгоджено «правила гри» у сфері приватизації… Хоча, як на мене, втрата часу не була даремною: країні вдалося ретельно підготуватися до успішної приватизації у середньостроковій, та й у довгостроковій перспективі. Інвестори нарешті мають можливість переконатися, що українська держава готова до винятково чесної гри. І «точку неповернення» пройдено», – наголосив керівник Фонду держмайна.

Віталій Трубаров
Віталій Трубаров

За словами Віталія Трубарова, новим Законом скорочено терміни підготовки до приватизаційних аукціонів, забезпечено вищий рівень юридичного та економічного супроводу на етапах підготовки до конкурсів, передбачені конкретні гарантії інвесторам. І це, на думку в.о. голови ФДМУ, таки має зрушити процес приватизації зі згаданої вже «мертвої точки». «Тим паче, що за нинішніх умов приватизація – на жаль, ледь не єдиний спосіб залучення великих інвестицій в економіку нашої країни», – вважає Віталій Трубаров.

І, як запевнив інший учасник Українського фінансового форуму-2018, партнер в Ernst & Young  Business Advisory Poland, радник з приватизації компанії «Центренерго» Пйотр П'єла, іноземний капітал вже досить жваво реагує на впровадження Україною нових законодавчих стандартів у сфері приватизації. Про що свідчить, приміром, зацікавленість низки потенційних інвесторів в участі у конкурсі з продажу державного пакета акцій генеруючої компанії. Водночас експерт привернув увагу до відсутності так званого «вторинного» законодавства, пов’язаного вже із роботою іноземних представників на українському ринку, а також «правил гри» окремо у кожній галузі економіки. А ще зарубіжним бізнесменам і консультантам не зовсім зрозуміло, який вигляд матиме майбутній український енергоринок після 1 липня 2019 року (коли запланована повноцінна імплементація Закону «Про ринок електричної енергії». – Ред.)

 Пйотр П'єла
Пйотр П'єла

«Цю ситуацію можна порівняти із футболом: усі ми більш-менш знаємо правила гри. Але не можемо спрогнозувати дії конкретних футболістів, їхню поведінку, функціональну готовність тощо. А отже – невідомий нам і результат матчу. А така невизначеність змушує деяких потенційних інвесторів зволікати з ухваленням рішення про прихід в Україну – аби побачити, як вдалося іншим адаптуватися до місцевих умов і в разі чого повчитися на «чужих помилках», – наголосив Пйотр П’єла.

Ціна при продажу – не головне

Частину іноземних бізнесменів також «відлякують» від України завищені «цінові очікування», коли оціночна вартість виставлених на продаж об’єктів не враховує ні світової кон’юнктури, ні обсягу капіталовкладень, які інвесторові доведеться витратити для відновлення чи оновлення виробництва. Про це нагадав президент Pericles Global Advisory, член групи радників з приватизації Одеського припортового заводу Ребвар Берзінджі,

Він закликав українців «не концентруватися» на ціні, не робити її головною метою приватизації. Адже цей процес має й інші цілі. Головна з них – утримати проданий актив «на плаву», забезпечити його продукцією відповідний ринковий сегмент, уникнути дисбалансів, монополізації і елементарної «здачі ринку» іноземним конкурентам. Також дуже важливо отримати від інвестора гарантії щодо технологічного оновлення й модернізації виробництва.

«Постать інвестора для України справді дуже важлива. Завдання – залучити до співпраці не спекулянтів, які розраховують на моментальний заробіток, а компанії зі стратегічним баченням, які готові вкладати кошти і приносити в країну нові технології, збільшуючи вартість активу і для себе, і для країни, в якій вони працюють», – наголосив Ребвар Берзінджі,

Тетяна Острікова
Тетяна Острікова

«І в українському істеблішменті поступово формується критична маса людей, які це розуміють, – запевнила народний депутат від «Самопомочі» Тетяна Острікова, – Ми маємо відмовитися від гегемонії так званої «фіскальної» мети приватизації – отримати гроші, залатати якісь бюджетні «дірки», та й забути і про проданий актив, і про інвестора, і про людей, які працюють на підприємстві. Приватизація не може мати фіскального ефекту. Держава натомість повинна розуміти що ми продаємо, кому, і головне – під які інвестиційні зобов’язання», – вважає парламентарій.

Тетяна Острікова нагадала ще про деякі фактори (можливо, навіть, найголовніші), які відлякують іноземний бізнес від інвестування та від участі у приватизаційних процесах в Україні. Мова про відсутність ефективного забезпечення права власності, незалежного суду, якому можуть довіряти і українці, і іноземці, які працюють у нашій країні, недосконале земельне законодавство. А також – надмірний вплив так званого «корупційного фактору» та відсутність антитрастового законодавства. «Без цих компонентів говорити про повноцінну приватизацію не можна», – переконана Тетяна Острікова.

«Перша ластівка» відновленої приватизації: важливий сигнал інвестору

Паралельно із розв’язанням цих «глобальних» і «напівглобальних» проблем Україні важливо якомога швидше продемонструвати світові успішний результат роздержавлення, – вважає радник з приватизації компанії «Центренерго» Пйотр П'єла. Це, за його словами, буде орієнтиром та підґрунтям для майбутніх «приватизаційних» перемог. Тому експерт вважає позитивним те, що українська влада налаштована провести аукціон із продажу «Центренерго» вже цього року. За словами Віталія Трубарова, це станеться наприкінці листопада – початку грудня. Держава виставляє на продаж 78,2% акцій. При цьому, за прогнозами керівника ФДМУ, однією із конкурсних умов буде обов’язкова участь в аукціоні іноземних компаній.

«Ринки, що розвиваються – зокрема, і український, не такі прозорі та прогнозовані. І з цією невизначеністю пов’язані певні ризики. Водночас такі ринки відкривають перед бізнесом багато додаткових можливостей. Капіталовкладення можуть бути у кілька разів рентабельнішими. Тож, ризикнувши, «можна пити дуже хороше шампанське», - каже Пйотр Пєла.

Панельна дискусія з питань приватизації: Ребвар Берзінджі (перший ліворуч), Владислав Рашкован, Тетяна Острікова, Віталій Трубаров, Пйотр П'єла
Панельна дискусія з питань приватизації: Ребвар Берзінджі (перший ліворуч), Владислав Рашкован, Тетяна Острікова, Віталій Трубаров, Пйотр П'єла

Майбутній аукціон, за його словами, допоможе Україні здобути практичні навички, що знадобляться в майбутньому. Зважаючи на особливе місце української енергосистеми між колишніми радянськими республіками і європейськими країнами, її, на думку експерта, можна розглядати як хаб для експорту й «перетікання» електрики:

«Це досить цінний проект. А ще - гарне місце для використання і апробації новітніх технологій. Багато іноземних бізнесменів розглядають український енергетичний ринок як майданчик для втілення пілотних проектів з модернізації, застосування нових технологій, розробки енергостратегій майбутнього», - каже Пйотр П’єла.

Набагато складніша ситуація із продажем ОПЗ, про що яскраво засвідчили попередні спроби роздержавлення підприємства. Одна із проблем – потенційний негативний «спадок» для інвестора: багатомільярдні борги. Для того, щоб мінімізувати її вплив на результати конкурсу, потрібна попередня реструктуризація заборгованості, – вважає член групи радників з приватизації Одеського припортового заводу Ребвар Берзінджі. І наводить приклад важливого етапу приватизації у Великобританії за часів Маргарет Тетчер, коли роздержавленню цілих секторів економіки передувала ретельна підготовка, пов’язана, зокрема, із реструктуризацією боргів та оптимізацією виробництв.

Замість висновків:

Якщо підсумувати, то головні причини того, що іноземний інвестор, м’яко кажучи, «не поспішає» в Україну, давно відомі. Насамперед, це невизначеність, пов’язана з російською агресією на Донбасі. До речі, як наголошували експерти, саме це – основний фактор, що «грає на пониження» ціни продажу «Центренерго» (адже один із об’єктів компанії розташований за 20 кілометрів від лінії розмежування). Але подолати цю проблему без «доброї волі» Кремля поки що неможливо.

Далі ж ідуть перепони, які у «сфері нашої відповідальності» – унормувати законодавство, що частково вже зроблено. Реформувати судову систему, що робиться – але несистемно і дуже повільно. «Схопити за горло» корупцію, знизивши її рівень до так би мовити «прийнятного».

Україна має змиритися із тим, що до так званих «малих» ринків, зазвичай, висувають посилені вимоги. Це автор до ймовірного зауваження, що корупція, продажні суди та інші суспільні ґанджі притаманні не лише нашій державі, а й, приміром, Росії, в чию економіку продовжують інвестувати – навіть, незважаючи на дію міжнародних санкцій. Так от: ринок РФ і її «сателітів», на жаль, доволі великий. Ще там величезні обсяги енергоресурсів, тож зарубіжний капітал готовий ризикувати, аби відхопити собі шматочок цього прибуткового «пирога». А ще – в Росії, хоч як прикро це визнавати, до іноземного капіталу ставляться з особливим пієтетом. Корупція, судові переслідування, рейдерство – то все, зазвичай, для «місцевих» бізнесменів.

Але біс із нею, з Росією. Нам іти своєю дорогою. Тож наостанок нагадаю іще про деякі поради вітчизняних та зарубіжних економістів: при приватизації варто визначати пріоритетну мету роздержавлення кожного об’єкта, «не ганятися» за високою ціною, а також уважно реагувати на світову кон’юнктуру. Адже не дарма у народі кажуть, що «рибка цінується до обіду»: вартість одного і того ж об’єкта залежно від різних обставин може відрізнятися у рази.

Владислав Обух. Київ - Одеса

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>