А от Україна експортує працелюбні руки і толкові голови. Поки що

А от Україна експортує працелюбні руки і толкові голови. Поки що

Аналітика
1117
Ukrinform
Трудові мігранти приносять іншим втричі більше, ніж Батьківщині. Це – проблема. Але не з тих, що не вирішуються, чи є лише нашими

Щороку українські трудові емігранти відправляють все більше грошей своїм сім’ям в Україні. У 2017 році обсяг переказів сягнув $9,3 млрд. Це майже 10% від ВВП і 22% від експорту країни. Цього року очікується ще більше переказів – до $11 млрд. При цьому обсяги ВВП, які працелюбні українці створюють в країнах свого перебування, сумарно оцінюються аналітиками у $30-35 млрд. Вони могли б створити такі ж мільярди в Україні, заплатити податки в український бюджет? Могли б! Але для цього потрібні інвестиції, яких замало. Поки що…

Так от, для глобалізованого світу – це нормально, коли та чи інша країна з огляду на специфіку свого економічного розвитку в якийсь момент стає постачальником на світовий ринок тих чи інших ресурсів. Дійсно, Україна сьогодні поміж іншого є експортером трудової сили та мізків. І це ні добре, ні погано. Питання тільки в обсягах міграції і в тій грані, коли вона стає завеликою з точку зору поточного економічного моменту. На сьогодні, Україна, з одного боку, втрачає трудові ресурси і відповідно економічний потенціал. Але з іншого – перекази мігрантів підживлюють внутрішнє споживання та підштовхують національну економіку вгору. І, здається, до крайньої межі, коли міграція здатна перетворитися у так звану “голландську хворобу” (гостра залежність економіки від експорту одного-двох видів ресурсів, який забезпечує левову частку доходів держави), Україні ще далеко. Та й навряд чи ми до того дійдемо. Принаймні опитані нами експерти заспокоюють – так, проблема з трудовою міграцією є, але нічого страшного не відбувається поки є шанс. І що прийде час, який розверне процес в іншому напрямку. Адже ключову роль грамотної економічної стратегії ще ніхто не відміняв.

Вадим Бардась, експерт Європейського аналітичного центру (European Analytical Centre):

Вадим Бардась
Вадим Бардась

“Фактор міграції є другим за величиною впливу на приріст валового продукту після інвестицій”

– Макроекономічні закони доводять, що в основі економічного зростання лежать дві основні складові – це трудові ресурси та інвестиції. Чисельність зайнятого населення в Україні на сьогодні складає 14 млн., тоді як в 2013 році даний показник становив 20 млн чол. Економіка України показує 3% зростання у той час коли має можливості для більш динамічного зростання, тобто фактор міграції є другим за величиною впливу на приріст валового продукту після інвестицій. Як правило трудові ресурси є похідною від фінансових можливостей країни та рівня її інвестиційної привабливості. У сучасній глобалізованій економіці уряд може відновити трудовий потік в Україну, створивши умови для притоку іноземних інвестицій. Якщо у 2013 році в Україну було інвестовано $65 млрд, то сьогодні ця цифра складає $44 млрд, відповідно різниця покривається за рахунок приватних переказів. В перспективі все залежить від дій влади з диверсифікації структури національної економіки – якщо інвестиційний потік відновиться в Україну, то вдасться поповнити трудові ресурси та прискорити економічне зростання.

Микола Мельник, генеральний директор аналітичної групи "Левіафан":

Микола Мельник
Микола Мельник

Надходження від заробітчан ще не створюють профіциту бюджету, тому “голландська хвороба” нам не загрожує”

– Класичною формою голландської хвороби ("ефекту Гронінгена") є приклад залежності від видобувних галузей, які забезпечують експорт сировини, сприяючи профіциту бюджету через надходження з-за кордону, у той час, коли національне виробництво не встигає підлаштуватися під нові економічні умови. В Україні надходження від заробітчан не створюють профіциту бюджету, а лише допомагають втримати купівельну спроможність громадян на певному рівні. Фактично це вливання “кешу” в ринок, який наполовину є “чорним”, і держава отримує від цих переказів напряму лише податок на додану вартість та акциз, які кожен громадянин сплачує при купівлі того чи іншого товару в Україні. Тобто від $9,3 млрд держава через непрямі податки отримує максимум $2 млрд. Виходячи, що зведений дохід бюджету у 2018 році має становити 989 млрд гривень, то сума, яка надходить від заробітчан безпосередньо в бюджет, не перевищує 5%. Такі незначні показники жодним чином не можуть спровокувати "голландську хворобу".

Єдиною панацеєю боротьби з трудовою міграцією є створення робочих місць в Україні. Але за нинішньої політико-економічної квазіолігархічної моделі держави це неможливо. Максимум на що можна поки розраховувати, то це на створення аутсорсингових компанії промислових гігантів світу.

Владислав Сердюк, політолог:

Владислав Сердюк
Владислав Сердюк

“Залучення в Україну інвестицій – єдино вірний шлях до повернення трудових мігрантів в країну”

– Ситуацію варто розглядати не лише з точки зору економіки, але також виходячи із соціально-політичної обстановки в державі. Мігранти та їх гроші до певної міри знижують напругу в суспільстві, пов'язану з відсутністю можливості заробити в Україні. Згадаймо Албанію – країну балканського регіону, 50% населення якої практично живе та працює за межами своєї країни. При цьому Албанія намагається впроваджувати економічні реформи, і той факт, що ЄС розглядає можливість прийняття до себе цієї країни, свідчить про позитивний вплив цих реформ.

Слід розуміти, що трудова міграція – це наслідок поганого економічного становища нашої держави. А, відповідно, боротися необхідно з джерелом "захворювання". Гроші мігрантів утримують на плаву значну частину населення, тому будь-які ініціативи уряду з “перехоплення” чи “відстеження” цих фінансів призведуть до небажаних результатів. Наприклад, від'їзду з України вже не тільки працівників, а й їх сімей. Думаю, в уряді розуміють усі ризики такого сценарію. Залучення в країну інвестицій, а потім створення нових робочих місць разом з гідними умовами праці – це єдино вірний шлях до утримання і повернення мігрантів в Україні.

Анатолій Амелін, директор економічних програм Українського інституту майбутнього:

Анатолій Амелін
Анатолій Амелін

"Зараз трудові мігранти, по суті, рятують економіку України"

– Трудова міграція – це, звичайно, негативний фактор для нашої країни. Але водночас треба врахувати, що одним з ключових факторів розвитку економіки є внутрішнє споживання. Зверніть увагу, незважаючи на відсутність серйозного зростання зовнішніх інвестицій, українська економіка прискорюється – за підсумками останнього кварталу темпи зростання досягають вже 3,6%. Цьому сприяє саме зростання внутрішнього споживання, підкріпленого, в тому числі, і припливом грошей від трудових мігрантів. Ми очікуємо, що в 2018 році Україна отримає від трудових мігрантів близько $11,5 млрд. Це гроші, які будуть потрачені саме в Україні на покупку всього необхідного: продовольства, автомобілів, нерухомості, будматеріалів, послуг і т.д.

Ми проводили дослідження обсягів ВВП, що створюються нашими трудовими мігрантами в тих країнах, куди вони поїхали. У той час, коли наша країна отримує від мігрантів більше $10 млрд на рік, обсяги ВВП, які вони створюють в країнах свого перебування сумарно оцінюються в $30-35 млрд. Цей обсяг валового продукту міг бути створений і в Україні. Але що країна зробила для того, щоб ці інвестиції прийшли сюди?

Зараз трудові мігранти, по суті, рятують економіку України. Але з часом ризики можуть перевищити користь. Ризик поки що починає проявлятися в нестачі фахівців. Але з іншого боку, підприємства починають замислюватися про те, як сформувати і навчити трудові ресурси.

Користь і в тому, що наявність дефіциту трудових ресурсів стимулює зростання заробітних плат – сьогодні їх динаміка позитивна. Коли ціни на працю зрівняються з європейськими (або відставатимуть хоча б на 10-15%), то міграція зупиниться, і велика частина людей повернеться в країну. Адже якість життя за кордоном у них не найкраща. Вони змушені орендувати житло, відповідно, заощаджувати, щоб мати більше доходів і можливість витратити їх там, де знаходиться сім'я. Мігранти повертатимуться з фінансовими накопиченнями та новими знаннями, і це вже непоганий фактор розвитку економіки. Але це станеться лише після того, як у країни з'явиться чітка стратегія розвитку.

Олександра Слободян, експерт аналітичного центру CEDOS:

Олександра Слободян

"Формулою повернення мігрантів може бути проста схема державного фінансування їх рідних громад за схемою "1+1"

– Як показують обстеження трудової міграції 2010-2012 року, більшість домогосподарств витрачала грошові перекази на придбання продуктів харчування, одягу та оплату послуг (77,5% усіх домогосподарств, які отримували грошові перекази) чи товарів довгострокового споживання, наприклад, побутову техніку (40%), а кожне третє домогосподарство - на придбання житла чи його ремонт. Хоч значно менше, але все таки частину коштів домогосподарства інвестували в навчання чи у бізнес.

Оскільки першочерговою причиною трудової міграції є саме бажання населення підвищити свій добробут, слід розуміти, що поки мігранти не задовольнять свої базові споживчі потреби, вони навряд чи будуть інвестувати у щось інше, тим більше у власній країні. Тому зусилля держави як мінімум мають бути спрямовані на забезпечення прав українських мігрантів за кордоном, щоб вони якомога швидше заробили бажану суму коштів та повернулись в Україну. Держава також повинна працювати над створенням умов для ведення малого та середнього бізнесу для всіх підприємців в Україні, щоб мігранти які повернуться з новими навичками, фінансовими ресурсами та бажанням відкрити власний бізнес не боялись робити цього. Цікавою є схема «2+1» чи «1+1», до якої свого часу вдавались уряди Мексики та Молдови для стимулювання інвестицій в інфраструктуру територій походження трудових мігрантів. На кожну гривню, яку трудові мігранти інвестують в розвиток місцевості з якої вони походять, з місцевого чи державного бюджету виділяти ще по одній гривні. З одного боку такий інструмент дозволяє розвивати місцеву інфраструктуру, не витрачаючи багато державних коштів та не перекладаючи функції держави на трудових мігрантів, а з іншого боку може позитивно впливати на розвиток громадянського суспільства через залучення до нагляду за використанням коштів членів родини мігрантів.

Марина Нечипоренко. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>