У попередні роки в ці періоди журналісти, які писали про енергетику, зазвичай крутилися довкола однієї теми: якою буде ціна на газ на наступний рік, чи ми домовилися з Росією, чи ми закачали достатньо газу в підземні сховища? Натомість сьогоднішній сезон продукує зовсім інші позитивні новини – то про можливість імпорту з Азербайджану, то новина про обсяги газу з Румунії, для чого будуватимуть інтерконектори.

А ще пожвавлюються новини про буцімто не таку вже й невідворотність Північного потоку-2. Але попри те, що на великому енергорівні новини начебто гарні, однак на нижчому (очікування підвищення цін) – радше тривожні. Як справи у нашій енергетиці, куди ми рухаємося і що чекаємо? Про це – у розмові з відомим експертом з енергетичних і безпекових питань, президентом Центру глобалістики «Стратегія-XXI» Михайлом Гончаром.

- Михайле Михайловичу, йдемо в бік до повної диверсифікації газових поставок. То пишуть, що завдяки новозбудованому газогону TANAP Україна зможе диверсифікувати постачання газу через Болгарію та Румунію, то пишуть про майбутні поставки саме румунського газу, добутого в Чорному морі, через новий інтерконектор. Які перспективи цих двох проектів і участі в них України?

- Я б не перебільшував роль і значення TANAP та інтерконектора з румунською ГТС, найголовніше для нас – вийти на газову самодостатність, збільшивши видобуток власного газу протягом найближчих років з тим, щоб відмовитися від імпорту його взагалі. І не залежати від «хотєлок» зі Сходу чи чергових вимог Заходу. І тут певним прикладом для нас є Румунія. Тому що Румунія ще до 2015-го року була імпортером російського газу, але в 2015-му році скоротила споживання, наростила внутрішній видобуток та вийшла на нуль імпорту. Зараз у них в активній фазі – розробка Чорноморського шельфу спільно з американською ExxonMobil та австрійською OMV. Незабаром, на початку 20-х, будуть видобуті додаткові обсяги газу, які вже остаточно перетворять Румунію на самодостатню країну, навіть якісь невеликі обсяги вони будуть експортувати. Тому звідси і з'являються ідеї газового експорту до Молдови, Угорщини, України.

- Як це виглядає – поставки румунського газу?

- Це не означає, що будуватиметься щось масштабне. Між нами і Румунією існує традиційне газове сполучення, зрозуміло, що буде використано наявну газову інфраструктуру, у якій з'являться додаткові вільні потужності після запуску в експлуатацію «Турецького потоку». Тобто мова йде про те, щоб певні обсяги газу могли закуповуватись із румунського напрямку й постачатись реверсом в Україну. Це не зробить якоїсь революції, адже йтиметься про невеликі обсяги, – це буквально кілька сотень мільйонів кубічних метрів чи мільярд-другий. Тож це має, швидше, символічне значення – показати в черговий раз, що світ клином на «Газпромі» не зійшовся.

TANAP залишається перспективною, але навряд чи якісь постачання можливі раніше 2025 року. І то – за цілої низки умов, оскільки Азербайджану не вдалося прокласти маршрут для азербайджанського газу в Центральну Європу. Росіяни, застосувавши різні методи впливу – прямого й опосередкованого тиску на азербайджанське керівництво, на європейців, спрямували газовий потік, який піде з Азербайджану в Європу, в такий собі глухий кут європейського газового ринку – південь Італії. Це традиційно аграрний регіон, там не було і не буде високого рівня споживання газу. А для того, щоб азербайджанський газ прийшов до нас, потрібно, щоб він потрапив з TANAP через Болгарію в ту ж Румунію, а через Румунію – до України за вже згаданою вище реверсною схемою. Але Росія не для того обробляє болгарське керівництво, щоб азербайджанський газ прийшов в Центрально-Східну Європу, а для того, щоб він нікуди далі Болгарії не пішов. Тому, припускаю, що газ із TANAP, коли гіпотетично така можливість з'явиться, нам не знадобиться, бо на той час вже не будемо потребувати будь-якого імпортного газу.

- Запитання про власний газовидобуток.  Юлія Тимошенко заявляє, що вітчизняний газ має продаватися по собівартості. При цьому ніхто не знає собівартість, державні структури сваряться з приватними і жаліються, що їм зовсім нема де розробляти родовища. Цілий вузол проблем. І два запитання. Чи дійсно вітчизняний газ має бути дешевшим? По-друге, що заважає нарощувати?

- Ми вже були в такому «райському» періоді під назвою «дешевий газ». Це якраз і мало своїм наслідком падіння та стагнацію газовидобутку. Якщо іти ось цим «новим курсом» імені Юлії Тимошенко, в якому нічого нового немає, просто загубимо власний газовидобуток. За рахунок чого тоді буде розвиватися видобуток, якщо газ за собівартістю буде реалізовуватись населенню? Де взяти інвестиції? Високі ціни на газ і дозволили «Укргазвидобуванню» накопичити певний інвестиційний ресурс і розпочати програму нарощування видобутку. Поки що це невисокі показники, але, власне, тільки з цього року починаючи, здійснено серйозну дерегуляцію в галузі, знижено ставку рентної плати. Створено більш-менш комфортне середовище для того, щоби стимулювати газовидобуток як через буріння нових свердловин, так і шляхом інтенсифікації видобутку на існуючому фонді свердловин.

Але все це потрапляє зараз у перехідний політичний період виборів, де популізм починає знову перемагати – «воплі й соплі» про те, що державна монополія отримує надприбутки, тому їх потрібно забрати і спрямувати в «спільний казан» бюджету, роздати на субсидії, себто – пустити на проїдання.

Дешеві газові ціни ми проходили і в 90-ті, і в 2000-і роки. Результат? Кожного року ми платили «Газпрому» красну суму за імпортований газ. Наприклад, на піку нафтових цін, у 2011-2013-у платили «Газпрому» 12-14 мільярдів доларів щороку! А свій газовидобуток тримали у стагнації. От «новий курс» Юлії Тимошенко, по суті, означає повернути нас туди, де ми вже були. Що будемо знову платити мільярди «Газпрому» чи європейським постачальникам, замість того, щоб інвестувати їх у розвиток власного газовидобутку? Зараз потрібно зробити все, щоб наростити власний газовидобуток, збільшити його до 2022 року на 5-7 мільярдів кубічних метрів та скоротити споживання газу.

- І що, нам буде достатньо 27 мільярдів кубометрів?

- Якщо ми скоротимо споживання з нинішнього рівня, 31 мільярд, до 27-и, то так, у нас далі тоді – нуль імпорту. Можна вести мову про більші обсяги, але це не робиться за рік, за два, за п'ять, себто треба дивитися горизонтом 10-річчя. Але не потрібно приймати рішень про дешевий внутрішній газ за собівартістю. Це підхід не просто антиринковий, він є небезпечним в усіх відношеннях, в т.ч. він розбещує споживача, бо коли дешевий газ, його не будуть економити.

- Але ціни знову мають підняти – і це боляче вдарить по домогосподарствах.

- Як показав досвід останніх років, на жаль, найбільш ефективний механізм економії – це високі ціни.

- У вас приватний будинок, ви не боїтеся, що знову піднімуть ціни на газ?

- В моєму персональному газовому енергобалансі газу нема. Ще коли в двохтисячних роках йшла мова про газифікацію на Кролевеччині, я попереджав місцевих апологетів дешевого газу, щоб не захоплювались цим, а робили ставку на місцеве паливо. У нас же лісовий край, колись були потужні торфорозробки. Використовуйте те, що притаманно регіону. Дешевий газ для внутрішнього ринку жодну країну не зробив багатою, порівняйте Туркменістан із дешевим газом для населення та Норвегію з дорогим газом, але яка має в своєму Пенсійному фонді трильйон доларів для 5 мільйонів населення. Не треба боятися дорогого газу, хоча багато хто перелаштував своє домогосподарство на його використання, це не означає, що потрібно все викинути й перелаштуватись на щось інше. Потрібно комбіновано підходити до цього і робити собі технічні можливості по багатопаливному використанню, щоб коли газ дорогий, то ви можете його використовувати менше, а користуватися, наприклад, дровами чи торфом. Тому коли проводять опалення будинку, особливо коли йде реконструкція хати, то не потрібно викидати піч.

- Як у нас складаються відносини з українським газовидобутком і приватними компаніями, і взагалі – чи всі майданчики і родовища пораховані чи ні, бо були скарги, що, мовляв, усе дістається якимось приватним особам, що «Укргазвидобуванню» дозволів ніхто не дає. Яка зараз там ситуація?

- Ситуація, дійсно, не дуже добра, ми досягли успіху з точки зору дерегуляції видобутку, зниження ставки рентної плати, але, наприклад, негативний наслідок в принципі позитивного явища децентралізації призвів до того, що тепер у нас плодяться місцеві князьки, які починають диктувати свої правила гри – і в тому числі, державній компанії «Укргазвидобування», яка не може отримати ліцензії на нові родовища, бо це блокується на місцевому рівні.

- На них можна поскаржитися в Рахункову палату.

- Тут треба з іншого боку дивитися. У чому проблема? Публічно, офіційно на державному рівні ніхто не заперечує проти того, всі підтримують курс на нарощування власного газовидобутку, але навіть ті, хто про це говорить, насправді часом лукавлять. Вони мають на увазі, що або треба газовидобування приватизувати, мовляв – державне управління, державні компанії, неефективні. Використовується така заяложена теза: нехай приватний капітал інвестує в газовидобуток, мовляв, розвивати потрібно приватний газовидобуток, не має бути ніяких преференцій для «Укргазвидобування», всі її доходи мають йти в бюджет, щоб було з чого платити субсидії. Але в такий спосіб тоді газовидобування залишиться без інвестиційного ресурсу, якщо все відбирати. Тоді це призведе до того, що так чи інакше, в той чи інший спосіб «Укргазвидобування», формально залишаючись державною компанією, буде й далі перебувати під приватним контролем з боку тих чи інших олігархічних груп, що нададуть «дах».

Тобто, нашому паразитарному олігархату не йметься, йому хочеться далі або продовжити паразитування на державній компанії, або ж розтягнути її ласими шматочками по своїх бізнес-імперіях. Для цього і використовуються місцеві «князьки», які під тим чи іншим приводом – як правило, невдоволення місцевих громад, що ними ж штучно провокується, –відмовляються давати ліцензії, приберігаючи родовища для тих олігархів, які їх патронують. Так, ситуація в різних регіонах по-різному складається, але особливо паскудне становище – на Полтавщині.

А Полтавщина разом із Харківщиною сукупно – це на сьогодні десь 85%  нашого національного газовидобутку. Там розташовано всі найперспективніші родовища.

На завершення цієї теми по місцевих князьках, потрібні знову ж таки жорсткі дії з боку центральної влади, спрямовані проти фактично саботажу дій держави по досягненню газової самодостатності, не потрібно давати їм можливості розгулятися, як і тим олігархам, які за ними стоять, особливо, якщо мова йде про тих, хто підтримував сепаратизм чи за якими стирчать російські вуха.

Інтерес до надр, до газовидобутку є як в Україні, та і за кордоном. Заява того ж Джона Болтона про інтерес американських інвесторів це підтверджує.

Великі енергетичні компанії не зайдуть сюди, вони недавно вийшли з України, і російська агресія не припинена, проте – невеликі компанії готові ризикувати. Це відповідає в принципі логіці подібного роду проектів. Зараз до нас ідуть сервісні компанії, що важливо якраз для нарощування газовидобутку на існуючому фонді свердловин, себто, на виконання ремонту та інтенсифікації газовидобутку на існуючих родовищах. До речі, попереду – китайські компанії, китайські підрядники.

- Ви нещодавно вийшли з таким дуже серйозним меседжем, що всі російські проекти – «Північний потік-2» – можуть використовуватись для прикриття розвідувальної діяльності проти НАТО, вони будуть не лише транспортувати газ, а й моніторити простори над водою і під водою.

- Так.

- Ви також стверджуєте те, що навіть із тих захоплених українських морських платформ у Чорному морі росіяни ведуть діяльність шпигунську?

- Так.

- Чи не має в нас загрози втратити Чорне море так само як ми втрачаємо, фактично, Азовське зараз?

- Якщо ми ведемо мову про північно-західний сектор Чорного моря, себто ось той морський простір, який знаходиться між Кримським півостровом та півднем Одеської області, то, практично, він контролюється росіянами. І це питання часу і обставин, коли вони можуть цим скористатися більше ніж просто для створення проекції загрози, бо вони її вже створили. Не треба мати якихось сумнівів у тому, як буде використовуватися «Північний потік-2», та й 1-й, бо це одна траса. Достатньо поглянути на те, що Росія зробила на Чорному морі, захопивши наші видобувні потужності. Себто вона оснастила їх різноманітними засобами ведення розвідки. А для того, щоб контролювати певний простір, от якраз це й потрібно, бо потрібно бачити все, що в ньому відбувається – на поверхні моря, під поверхнею моря. І тому-то вони обладнали видобувні платформи, блок-кондуктори радіолокаційними станціями сантиметрового та міліметрового діапазонів типу «Нева», які сканують морський надводний простір. А під водою розмістили гідроакустичні засоби, які контролюють підводний простір. Тому це і є ознакою приготувань до якихось більш серйозних дій, коли виникне така необхідність.

- А ми без флоту нічого не зробимо, без свого флоту.

- Безперечно, що флот потрібен, хто ж проти.

- Ще б парочку крейсерів поставити там.

- Ні, крейсери у Чорному морі не допоможуть. Те, що стосується оборони, то можна і без крейсерів, тим більше крейсери в такому морі як Чорне швидко утоплять. Тут потрібно мати потужні ракетно-артилерійські берегові війська. В принципі, це один із парадоксів, що країна, яка має потужну ракетобудівну галузь, на п'ятому році війни не має необхідного для оборони морського узбережжя ракетного озброєння. Тут повинні були б дивізіони стояти протикорабельних крилатих ракет вздовж Чорноморського і Азовського узбережжя.

Тому тут реакція має бути асиметричною, ми в будь-якому випадку не зможемо виставити проти Чорноморського флоту схожі за своєю потужністю українські військово-морські сили. У нас просто на це немає ресурсу. Але як чинять країни, які не мають відповідних ресурсів? Вони намагаються  малими коштами створити потенційному агресору неприйнятно високу ціну за агресію. Наприклад, у Перській затоці Іран створив «москитний флот».

Суть «москитного флоту» полягає в тому, що замість крейсера, який дуже дорого коштує і довго будується, будуються малі, але оснащені ракетним озброєнням, катери. Катер – недорогий, ракетне озброєння дорожче коштує, ніж той катер, але їх робиться багато. Таким чином ескадра великих кораблів, у складі якої крейсери, есмінці, фрегати, може виявитись безсилою проти рою швидкісних і маневрових ракетних катерів, які з різних боків здійснюють масовані ракетні атаки, навіть не входячи в зону дії їх окремих видів зброї. Звісно, частина ракет будуть збиті засобами ПРО ескадри, але все ж чимало долетять і знищать крейсер, який коштує мільярди, а його за кілька годин відправлять на дно. Значна частина «москітів» теж буде знищена, проте завдання захисту узбережжя буде виконано. Але їх повинно бути багато і вони повинні мати ракетну зброю на борту. Проте, це інша тема, хоча вона надзвичайно важлива для нас як у плані захисту морського узбережжя на Азові та Чорному морі, так і в плані повернення під контроль захоплених у нас видобувних потужностей на мілководному шельфі Чорного моря.

Повертаючись до «Північного потоку-2». Поглянувши на те, що зробила Росія з цивільною морською інфраструктурою, навісивши на неї розвідувальне обладнання, легко припустити, що вона те саме зробить і на Балтиці. Тим більше, у випадку з «Північним потоком-2», це ще легше і красивіше можна упакувати. Там не буде розміщене якесь стаціонарне обладнання, навпаки, мобільні розвідувальні комплекси.

- Це ж члени НАТО – що, вони дозволять там щось вішати?

- А як вони заборонять? Траса коридору охороняється спеціальними засобами проти різних недружніх дій, тим більше, що йдеться про те, що газопровід проходить, по суті, по центру Балтійського моря, це не є територіальне море, яке належить тій чи іншій країні, тому Росія здійснюватиме там господарську діяльність на умовах відповідно до Конвенції ООН по морському праву. Але ж вона не буде говорити: знаєте, ми там поставили гідроакустичні станції, щоб вас, НАТО, контролювати. Вони будуть це робити маскуючись. В певний час критичної ситуації, наприклад, кризи навколо країн Балтії, де НАТО вже розмістила свої контингенти, то Росія відверто говорить – ми знищимо все це, як і те, що буде рухатись по Балтиці на підмогу.

- Караганов зробив таку заяву?

- Так, Караганов заявив: «мгновенно уничтожим». От якраз для цього і потрібно мати додаткові розвідувальні спроможності й розмістити їх треба так, щоб противник – НАТО – не здогадувався, де вони є. Так-от траса коридору ідеальна для цього, якщо розмістити там мобільні розвідувальні комплекси. Вони сьогодні можуть бути тут, а завтра перемістяться програмно в іншу точку і, наприклад, підводна гідроакустична станція пасивної розвідки нічого не буде випромінювати, вона буде просто слухати простір з-під води, збирати й передавати інформацію про характерні шуми гвинтів, наприклад, американського есмінця, який прямує кудись у Клайпеду чи Ригу, або десантного корабля. Так само в трасі коридору можна розмістити й ударні підводні безпілотники на випадок, якщо буде намір знищити групу кораблів НАТО, що буде йти на допомогу країнам Балтії.

Минулого року в нас була видана українською мовою книга «Війна з Росією», що її написав британський генерал Ричард Ширефф, який займав високу посаду в командуванні Об'єднаних збройних сил НАТО. Якраз він і описав один зі сценаріїв війни на Балтиці, де перемога на початковому етапі була зовсім не за силами Альянсу. Тому це потрібно брати до уваги, тим більше, що росіяни якраз мастаки з гібридних технологій ведення війни. І маскування бойових засобів через використання цивільної інфраструктури – це один із прийомів успішного ведення такої війни.

- Михайле Михайловичу, це все, звісно, погано. Але, якщо говорити відверто: «Північний потік» може бути добудований. І наш транзит дійсно можуть обнулити. І ми, звичайно, бачимо радісну риторику, і Трамп каже, що Північний Потік – це жахлива трагедія, і 14 маленьких країн нас підтримали. Але наші друзі нічого не вирішують, бо головна скрипка Євросоюзу (Німеччина) – за «Північний потік-2», і все німецьке населення – за «Північний потік-2». Може все-таки варто розглядати історію, що наша ГТС може стати брухтом, і треба думати, що ми можемо жити без цих транзитних потужностей? Подивімося правді в очі.

- Я би не став так говорити, не слід здаватися, вважати, що «все пропало» і треба з цим змиритися. Нас намагаються наштовхнути на такий підхід, що, мовляв, чого ви там пручаєтеся, все вже, все ясно. Насправді усе далеко не так.

- Шматочок лишилось добудувати.

- Цей шматочок – 1200 кілометрів. Але навіть якщо він буде добудований, це ще не означає, що все буде за кремлівськими «хотєлками». Питання полягає в тому, що ми повинні тут іти до останнього. Шанси ще не вичерпані всі, хоча вікно можливостей закривається, але ситуація зараз такої дуже хиткої рівноваги між противниками та прихильниками. От ще тиждень тому здавалося, що усі основні перешкоди для проекту вже подолані й навіть на німецькому узбережжі вже почалося зварювання та укладання труб. Але раптом прозвучала заява з боку німецької компанії Uniper, яка є основним партнером «Газпрому»...

- Там букет компаній, і тільки одна Uniper....

- Але це сигнал для інших, чотирьох учасниць. А Uniper – це, по суті, партнер №1 для «Газпрому» в цьому проекті. Ситуація так само виглядає і для інших компаній. Для них шкода від американських санкцій може перевищувати  потенційну вигоду, навіть беручи до уваги корупційну складову у випадку успіху «Північного потоку-2».

Тому звідси йдуть такі вагання протягом останнього року, якщо взяти за точку відліку 2 серпня, коли у США був прийнятий санкційний закон CAATSA. Тепер ризик санкцій знову зріс після того, як у Конгресі Сполучених Штатів з'явилося ще кілька законопроектів і які спрямовані проти Північного потоку-2.

- Ну вони вже заробили на цьому всьому.

- На цьому вони нічого поки що не заробили, бо вони не є компаніями-підрядниками, а більші ризики пов'язані саме з компаніями-підрядниками. І я не виключаю того, що якимось найближчим часом американці можуть вдатися до санкційних дій – передусім, до швейцарської Allseas Group, яка і має, власне кажучи, виконати основну місію – зварити і покласти труби на дно Балтики. Без неї «Газпром» нічого зробити не зможе.

На нас, я гадаю, буде йти шалений тиск з боку перш за все Німеччини, щоб ми зняли заперечення проти Північного потоку-2, бо, мовляв, Берлін наполіг і Росія ж погодилась зберегти транзит через вас до нас.

- І Меркель, і Путін недавно пообіцяли зберегти транзит через нашу ГТС.

- Вони це кажуть тому, щоб це почули в Брюсселі й Вашингтоні та нам було приємно чути. Але це все слова: ми знаємо, що не можна вірити «Газпрому» і Росії після всього того, що робилося в 2006, 2009, 2014 роках, зараз – ігнорування рішень Стокгольмського арбітражу. Весь період (десять років) невиконання взятого ними ж зобов'язання по забезпеченню 110 млрд куб. м транзиту газу через українську ГТС щороку говорить сам за себе.

Тому ми їм вірити в цьому плані не можемо, а якщо в Берліні вірять «Газпрому», то тоді вони повинні взяти на себе зобов'язання і відповідну гарантію надати, що у тому випадку, коли «Газпром» не буде транспортувати через українську ГТС обумовлений в рамках тристороннього формату обсяг, наприклад, це може бути мінімально 60 млрд куб. м щороку, то тоді ви, Берлін або Брюссель, будете нам доплачувати те, що недоплатив «Газпром». От такі гарантії  будуть працювати.

Тоді або Єврокомісія буде тиснути на Росію, щоб вона виконала свої зобов'язання, або європейці мають сплатити за їх невиконання партнером, якому вони так довіряють. Тож коли так поставити питання, то європейцям це не сподобається, звичайно, але необхідно, щоб ці гарантії були обопільними і щоб це не був новий Будапештський меморандум. Путін же далі недаремно говорить, що, так, ми збережемо транзит через Україну, а далі йде пауза й звучить умова – за умови економічної привабливості цього маршруту. Неважко здогадатися, що «Газпром» придумає тисячу й один аргумент наступного дня після введення «Північного потоку-2» – чому український маршрут непривабливий – і скаже, що ми хотіли зберегти транзит, але не вийшло через українців. Вони зараз намагатимуться в найближчі місяці провести таку класичну комбінацію російську під назвою «развод и кидок». Спочатку – «развод», він уже триває, вони зараз розводять усіх – і нас, і німців: мовляв, ми збережемо транзит через Україну, десь 15 млрд кубів, а може й більше, а потім настане кидок – після того, як вони добудують Північний поток-2 плюс, не забуваймо, – друга нитка Турецького потоку, себто, транзит обнулюється в умовах реалізації цих двох проектів. Так що тут просто потрібно бути пильними і стосовно російського ворога, і стосовно наших європейських гібридних друзів, які по понеділках дружать з нами, а по вівторках хочуть більше газу з Росії.

- А може нарешті прийшов час створення консорціуму для управління нашою ГТС?

- Так, він прийшов, але із такими застереженнями. Консорціум потрібний не з метою «прийдіть й поуправляйте нашою газотранспортною системою». Ми це можемо робити самі й робимо це цілком успішно – попри все те, що там говорять про нас у Росії чи в Європі. Потенційні партнери повинні прийти з відповідними інвестиціями, з гарантіями збереження обсягів транзиту, а не просто прийти й відкусити наш шматок пирога. Навіщо нам таке потрібно? Але тут якраз потрібно вести мову, таких партнерів потенційних намалювалось там з десяток, але реально можемо вести мову практично про двох-трьох – не більше того.

Перш за все я би розглядав словацьку компанію «Eustream», італійську «Snam» та один із німецьких концернів, але який не пов'язаний з будівництвом газпромівських потоків.

І насамкінець. Через нашу ГТС може бути транзит не тільки газпромівського газу, це може бути транзит газу інших видобувників у Росії, які теж хочуть продавати свій газ на європейському ринку, та і в Україну вони продавали би, це може бути транзит центральноазійського – передусім, газу з Туркменістану.

- Ви ж самі все життя казали, що «Газпром» нікого не пустить до цього імпорту.

- О, отут постає питання для української, європейської дипломатії й німецької теж – спільними зусиллями натиснути на російську сторону, щоб вона діяла у відповідності з ринковими правилами. Вона по суті заблокувала транзит центральноазійського газу, який ішов у Європу традиційно в 90-ті роки, в 2000-і роки саме таким чином. Знаменита схема «РосУкрЕнерго»  базувалася ж на туркменському газі. І от дивно, що європейці впродовж останніх років десяти – ні пари з вуст, себто, «Газпром» там настільки міцно все взяв під свій контроль, що ніхто навіть не згадує про ці можливості. 

- Ви давно вивели залежність: чим більший газовий імпорт «Газпрому», тим лояльніше до нього країна поставок.

- Так, чим більше газу імпортує та чи інша країна, тим більш лояльну політику до Росії й «Газпрому» вона проводить. І апофеоз – це Австрія, знаменитий кніксен пані Карен Кнайсль, по суті, – це не кніксен, а що називається «челом бью, батюшка царь». І це виглядає ганебно для старої Європи. Але тут – якщо ви такі ринкові й такі комерційні – то, будь ласка, переконайте росіян, щоб вони змінили свій підхід. Хочуть вони користуватися і ви разом з ними «потоками» – користуйтеся, але тоді через українську ГТС має пройти інший газ, який також хоче вийти на європейський ринок. При належному підході з боку України та ЄС можна ставити питання жорстко перед Росією: вводьте свої потоки, але умова їх реалізації – це відкриття транзиту для центральноазійського газу через вашу ж територію і ви теж будете отримувати транзитний дохід, хоч він для вас непринциповий.

- Якщо вийде, то це буде чудо.

- А ще врахуйте, що рішення по Стокгольмському арбітражу – це теж чинник, який блокує Північний потік -2. Створення фінансових турбулентностей довкола «Газпрому» відлякує партнерів по його «потоках». І мені здається, що НАК Нафтогаз міг би вдатися до більш жорстких дій: зараз якраз слушна нагода почати арешт трубної продукції, що сконцентрована для будівництва трубопроводу в чотирьох балтійських портах: два в Фінляндії, один у Швеції, один у Німеччині. Арешт трубної продукції міг би відбуватися під компенсацію по Стокгольму. І тоді «Газпром» стає перед дилемою: або сплачувати й отримати можливість добудови Північного потоку – або не сплачувати і тоді Північний потік-2 зупиняється.

Ну, і ,звичайно, ще один важливий момент: Німеччина може вийти з цього некрасивого становища з Північним потоком-2, зберігши обличчя, тому що їй закидають її союзники, що ви маєте справу з країною, яка тотально порушила всі міжнародні правила, яка порушує права людей, є українські бранці Кремля, потрібно менше мати справ з різними брудними клептократіями, а ми з таким репресивним клептократичним режимом реалізуємо спільний проект, тому може бути формула відкладеного в часі проекту. Ми вам, Росії, не говоримо «ні», але зараз не на часі, давайте заповнимо спочатку потужності української ГТС, там є надлишкові потужності, а коли заповнимо їх, тоді й повернемося до теми Північного потоку-2, а поки що відкладаємо на невизначений термін.

Лана Самохвалова, Київ