Як Путін з арабами нафтові ціни розгойдали, та коли ця радість для нього закінчиться - 17.01.2018 16:58 — Новини Укрінформ
Як Путін з арабами нафтові ціни розгойдали, та коли ця радість для нього закінчиться

Як Путін з арабами нафтові ціни розгойдали, та коли ця радість для нього закінчиться

Аналітика
1532
Ukrinform
Простимульовані ОПЕК нафтові ціни дозволили Росії трохи розслабитися. Але за “поребриком” рано радіють – США ще свої сланці не «розкупорили»

Ув’язавшись в домовленості з Росією про спільне скорочення видобутку нафти з метою підвищення її ціни, країни ОПЕК (володіють 79% світових запасів) вже зрозуміли, що потрапили в капкан. Адже, чим більше зростає ціна на нафту, тим більше гравців, серед яких і такі необов’язкові, як Росія, починають нервувати. Оскільки з кожним центом нафтова ціна стає усе привабливішою для США - основного світового виробника альтернативної сировини - сланцевої нафти. І той, хто перший із нафтових “змовників” сьогодні плюне на домовленості та поспішить з розпродажем свого товару, встигне зробити це до того, як сланцева нафта хлине на ринок та зіб’є ціни. Але до того часу країна-бензоколонка, яка за останні чотири роки розтринькала на авантюри усю свою фінансову “подушку”, встигне “накосити” грошенят ще як мінімум на два роки спокійного бюджетного плавання.

Як працює нафтовий барометр

Якщо і є у світі орієнтир, за яким українці останніми роками спостерігають з особливою увагою, то це ціна на нафту, яка служить основним джерелом наповнення фінансових резервів країни-агресора. “Жирок”, який Росія встигла накопичити за часів дорогої нафти (на піку в 2008 році ціна на нафту досягла рекордних значень - $140 за барель), до сьогодні повністю зійшов – недавно Кремль визнав факт вичерпання спеціального Резервного фонду, в якому акумулювалися додаткові надходження від продажу нафти. В середині 2008 року обсяг фонду перевищував $140 млрд. До початку агресії проти України у фонді було біля $90 млрд, після чого резерви почали стрімко скорочуватися. Фонд був тим джерелом, з допомогою якого Росія переживала різке падіння доходів казни під дією міжнародних санкцій.

Карикатура Сергія Йолкіна
Карикатура Сергія Йолкіна

Однак факт вичерпання цього джерела не означає, що у агресора нарешті скінчилися гроші. Сьогодні ціна на нафту тримається на трирічному максимумі з часів її падіння у 2014 році – близько $65-69 за барель, тоді як бюджет Росії на 2018 рік збалансовано з ціною $40 за барель. Тобто дефолтом у Росії не пахне. Навпаки, сьогодні вона має можливість знову відкладати “заначки”.

Російський економіст, керівник аналітичної групи «Центр розвитку», колишній перший заступник голови Центробанку РФ і член Ради директорів ЦБ РФ Сергій Алексашенко пояснив, що вичерпання Резервного фонду не є великою подією для його країни. Ті $90 млрд, які були накопичені у фонді станом на 2014 рік (на момент, коли ціна нафти опустилася до $37 за барель) витрачалися по $2,5 млрд щомісячно, і такий темп дозволив Путіну спокійно утримувати економіку країни на плаву біля 30 місяців. А якщо врахувати, що в минулому році, в період зростання цін на нафту, російський Мінфін вже зміг акумулювати додаткові $14-15 млрд від її продажу та ще $40-50 млрд зможе додати в поточному році (якщо ціна збережеться), то все це дозволить Путіну, навіть в умовах санкцій, ще пару років не турбуватися про гроші.

Взагалі ціна на нафту є своєрідним барометром поведінки нашого сусіда. Мережею навіть гуляє досить іронічне спостереження, перефразоване зі знаменитого вислову Карла Маркса про капіталізм. Мовляв, при $60 доларах за барель російський імперіалізм пожвавлюється, при $70 - починає з цікавістю оглядати найближче зарубіжжя, при $80 – придивлятися до цікавих об’єктів у далекому зарубіжжі, при $100 використовує в дипломатичному листуванні вислови далекі від дипломатії, при $120 - припиняє втручатися у внутрішню політику інших країн, відразу втручаючись у зовнішню. При $150 немає такої країни в світі, якій би він не нагадав про можливість пакту Молотова – Ріббентропа.

Власне, зараз ми й бачимо чергове пожвавлення російського істеблішменту, прекрасно розуміючи, що цьому сприяє.

Нотатки на полях нафтових котирувань

Річ у тім, що більш ніж півстоліття міністр нафти Саудівської Аравії – головної країни в світовому нафтовому картелі ОПЕК - міг з легкістю і майже одноосібно диригувати світовою ціною на нафту. Але зараз через внутрішньополітичні проблеми та болючу нестачу фінансів саудитам знадобилася більш широка підтримка виробників нафти. І тому у жовтні 2016 року з Росією та іншими позакартельними країнами було укладено угоду ОПЕК+ про обмеження видобутку нафти до 1,8 млн барелів на добу. Трохи пізніше, у грудні, 11 держав, що не входять до картелю, погодили скорочення власного видобутку сумарно на 558 тис. барелів на добу, в тому числі Росія - на 300 тис. барелів. Скорочення почалося з 1 січня 2017 року. Нафтовий пакт був укладений з можливістю пролонгації.

Президент РФ Володимир Путін і король Саудівської Аравії Салман ібн Абдул-Азіз Аль Сауд
Президент РФ Володимир Путін і король Саудівської Аравії Салман ібн Абдул-Азіз Аль Сауд

Як бачимо, альянс справді виявився досить ефективний, але надто складний. Так, ціни на нафту пішли угору – сягнувши нині трирічного максимуму. Але при цьому Саудівська Аравія, найбільший в світі експортер нафти, яка взяла на себе основний тягар скорочення видобутку, залишилась дуже незадоволеною тим, що інші учасники угоди, зокрема, Росія і Іран, не надто сумлінно дотримуються своїх зобов’язань.

Під дією обмеження ціна нафти досягла того рівня, коли всім учасникам раптом захотілося вести власну політику, і це ускладнює існування пакту – він щомиті ризикує розвалитися, гепнувши “завойовані” цінові рубежі. Картелю ж в цілому хотілося, щоб ціни і надалі росли. Але на сьогодні ніяк не бажано, щоб ціна еталонної марки Brent перевищувала $60 за барель. Оскільки в такому випадку, за словами міністра нафти Ірану Біжана Намдара Зангане, які наводить Bloomberg, суттєво збільшується активність виробників сланцевої нафти. На відміну від РФ, арабів та інших традиційних виробників – сланцевики (а це в основному США і Канада) можуть нарощувати і скорочувати видобуток практично миттєво (за мірками галузі).

Водночас, саудитам усе важче втримати тих же росіян в угоді. В РФ впевнені, що американська нафта матиме незначний ефект на ринку і не призведе до суттєвого падіння цін. То навіщо стримуватися, якщо знову повернулася епоха, хоч і не «надприбутків», звісно, але цілком пристойних прибутків від продажу сировини, і за прогнозами можна щороку додатково отримувати більше трильйона рублів? Важко відмовитись, бо гроші потрібні, передусім, для упертого просування «руського міра»...

Путіну дуже потрібні гроші. Але якщо з угоди вийде Росія, то почнеться ланцюгова реакція і пакт почне валитися”

Коментує Андріан Прокіп, експерт з енергетики Українського інституту майбутнього:

Андріан Прокіп
Андріан Прокіп

- РФ очікувала, що рівень ціни на нафту підніметься вище того, який був восени 2017 р. Але вона все таки приєдналась до рішення ОПЕК+ про продовження дії угоди ще на 9 місяців - до кінця 2018 р. Головний мотив, у тому числі для РФ, тут не шантаж і не тиск, а спроба отримати економічні вигоди за рахунок підвищення ціни на нафти в умовах складної економічної ситуації кожної із країн.

Росія зараз не має достатнього запасу міцності для спекулювання цінами на нафту (шляхом приєднання чи неприєднання до угоди про обмеження видобутку) або якось змушувати країни ОПЕК до вигідних для себе дій. З одного боку, нинішня ціна під 70 доларів за барель її влаштовує. Але з іншого - ні, бо є ризик, що ціна знову опуститься, наприклад до 60 доларів. У цьому випадку не можна виключати, що Росія змінить своє рішення та фактично вийде із угоди, нарощуючи обсяги видобутку ще до завершення її дії. Адже Путін потребує збільшення доходів казни не лише перед виборами 2018 року.

Однак, і інші країни можуть поступити так само. І це викличе ланцюгову реакцію – усі намагатимуться мінімізувати свої втрати, що фактично зруйнує угоду і врешті може зумовити обвал ціни на нафти. Важливо розуміти, що РФ та країни ОПЕК, ситуативно об’єднавшись, все одно залишаються прямими конкурентами. Нікому не вигідно втрачати свою частку ринку. Росія, наприклад, заявила, що планує значно розширити ринки збуту своїх енергоресурсів протягом найближчих 7 років (як і у випадку з газом). Це ще один чинник, який може штовхнути РФ до виходу із угоди і до збільшення власного експорту нафти з метою експансії на зовнішніх ринках. А нафтовий пакт з ОПЕК зараз її, по суті, стримує в цих намірах.

Нинішня ціна нафти на рівні $65-70 певною мірою влаштовує як РФ, так і країни ОПЕК, та означає певну стабілізацію на ринках. І зрозуміло, що подальше підвищення ціни на нафту робитиме її відбуток у США та Канаді більш прибутковим. Ризик такий реально існує, оскільки рівень видобутку в цих країнах сьогодні піднявся фактично до рівня кінця 2014-середини 2015 років. Звичайно, нікому з виробників традиційної нафти не вигідна поява потужних і динамічних конкурентів. І це теж вагома причина, чому співпраця РФ та ОПЕК не може бути довготривалою.

Що ж стосується України, то дорога нафта, окрім ризиків "підживлення" фінансових резервів та сил агресора, несе ризик інфляції. Україна вкрай залежна від імпорту нафтопродуктів (імпортується 80-85%). Відтак, підвищення ціни нафти та відповідно нафтопродуктів додатково вплине на подорожчання усіх товарів та послуг, які виробляються в Україні, тобто прискорить інфляцію.

Крім цього, ціни на газ дуже пов’язані із зростанням цін нафти. Відтак, зростання в ціні нафти зумовить і подорожчання газу для України з відповідними аналогічними інфляційними наслідками.

Оксана Поліщук, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>