Роттердам+ чи знову ручне управління?

Роттердам+ чи знову ручне управління?

3858
Ukrinform
Мені вже неодноразово доводилось коментувати державну політику щодо ціноутворення в енергетичній сфері. 

Але днями побачив на сайті «Економічної правди» статтю народного депутата від БПП Ольги Белькової та екс-член НКРЕКУ Андрія Геруса, в якій вони зробили порівняльний аналіз формул, за якими розраховується ціна газу ( «NCG +», який ще називають «Дюссельдорф +») та вугілля ( «API2 +», або «Роттердам +» ).

У зв'язку з цим бачу сенс ще раз висловитись з приводу загальної логіки державної політики щодо ціноутворення не тільки в енергетичній сфері, але взагалі на сировинні товари.

Слід нагадати, що формули «Роттердам+» та «Дюссельдорф+» вже більше року викликають активні дискусії в експертному та у політичному середовищі. Дехто з експертів встиг вже навіть зробити собі ім'я на критиці цих формул. Наприклад, Андрій Герус послідовно критикує «Роттердам +». В очах багатьох він перетворився на такого собі непохитного борця з корупцією в енергетичній сфері.

Правда, слід зазначити, пан Герус, піддаючи нищівній критиці «Роттердам+», підтримує газову формулу «Дюссельдорф +». Хоча загальна логіка цих формул ціноутворення однакова.  

У свою чергу, директор енергетичних програм Центру світової економіки НАН України Валентин Землянський дотримується прямо протилежних поглядів - вітає «Роттердам +», натомість заперечує коректність газової формули.

Слід згадати ще одну групу критиків ціноутворення в енергетичній сфері, яку асоціюють з Олексієм Кучеренко, екс-міністром ЖКГ у 2008-2010 роках. «Секрет Полішенеля», що зараз пан Кучеренко пов'язаний з Юлією Тимошенко. 

Ця група критиків категорично виступає противником обох ринкових формул і вважає, що ціну українських енергоресурсів потрібно розраховувати за принципом «витрати плюс», виходячи з фактичної собівартості видобутку.

До речі, пан Кучеренко, коментуючи статтю Белькової і Геруса, навіть дорікнув авторам у тому, що «не можна бути напіввагітними», поставивши жирний знак рівності між формульною прив'язкою українських газу та вугілля до європейських бенчмарк. І певною мірою, можна погодитись з екс-міністром ЖКГ.

Бо, насправді, введення цих формул відображає системну лінію держави в сфері енергетичної політики і не є проявом чиновницького свавілля. Вони навіть виникли фактично в один час - навесні 2016 року.

Так, у березні 2016 р. НКРЕКП прийняв постанову №289, в якій за основу розрахунку вартості вугільної складової в ціні електроенергії покладено індекс API2 найбільшого європейського вугільного хаба ARA (Амстердам, Роттердам, Антверпен) + доставка в порт України. У квітні того ж року Кабмін прийняв постанову №315, якою прив'язав оптову ціну газу до німецького хабу «NetConnect Germany» (NCG) і витрат на його транспортування до українсько-словацького кордону.

Таким чином, фактично в Україні запроваджено принцип імпортного паритету - ціни на енергетичну сировину  (газ та вугілля) підтягуються до зовнішньої альтернативи.

Питання полягає у тому, наскільки коректний та чи виправданий такий підхід?  

Слід зазначити, що пан Герус та пані Белькова визнають, що «Україна останні кілька десятирічь є імпортером газу. Таким чином, ціна внутрішнього ринку, сегмент "промисловість", де немає державного регулювання, вирівнюється до ціни останнього кубометра, необхідного для задоволення попиту.

Цей "останній кубометр" імпортується, тому на нерегульованому ринку встановлюється ринкова ціна на рівні імпортної ціни.

Україна була експортером вугілля, але через війну країна зіткнулася з дефіцитом антрациту. Він імпортувався. Отже, імпортний паритет тут виправданий».

При цьому шановні автори ставлять під сумнів коректність імпортного паритету для марки вугілля Г. Бо, мовляв, його достатньо в Україні. Крім того вони зазначають, що «базовий показник вугілля та газу, який визначає теплотворність, - калорійність. Є й інші показники якості, зокрема, вміст сірки. Якщо для газу як екологічно більш чистого палива відмінності щодо вмісту сірки зазвичай несуттєві, то для вугілля це важливий параметр, від якого залежать ціна та ліквідність товару.

Стандартним показником вугілля у порту Роттердама (індекс API2) є сірка менше 1%. Проте в Україні спалюють вугілля із вмістом сірки 2-3%.

У Європі таке вугілля або заборонене до спалювання, або вимагає дорогих систем очистки. Тому ціна на вугілля з високим вмістом сірки має суттєвий дисконт до ціни вугілля зі стандартними показниками у порту Роттердама (API2)».

Перед тим, як розбиратись з ціноутворенням на енергоресурси та з вищезгаданими аргументами, дозволю  собі нагадати дискусію щодо ціноутворення на аграрну продукцію, яка точилась років п'ятнадцять назад. 

Тоді держава намагалась контролювати ціни на певні види аграрної продукції, мотивуючи це захистом інтересів пересічних громадян. Правда, така «турбота» дуже дорого обходилась усім нам. По-перше, тримаючи ціни на аграрну продукцію, держава погіршувала умови для ведення аграрного бізнесу. Той був змушений купувати все для ведення аграрної діяльності за ринковими цінами, переважно прив'язаних до імпортного паритету. По-друге, для того, щоби якось компенсувати втрати аграріїв, держава намагалась утримувати ціни на пальне для них та забезпечувала постачання на хімічні підприємства за заниженими цінами природний газ, з яких потім виготовлялись міндобрива. Все це породжувало багатомільярдні зловживання та корупцію. При цьому аграрний бізнес знаходився під тиском та був переважно збитковим. Лише коли ціни на аграрну сировину перестали контролювати і вони де-факто стали прив'язаними до цін на зовнішніх ринках,  ми побачили стрімке зростання аграрного виробництва. Питання про загальну збитковість аграрного сектору просто зникло з порядку денного.

Взагалі слід зазначити, що прив'язка цін на сировинні товари до цін на зовнішніх ринків, є загальною практикою, і не тільки в Україні. Намагання не допускати цього призводить до появи декількох різних цін та ручного  ціноутворення. А це нічого, окрім зловживань та корупції, не породжує. Не дарма, завдячуючи саме такій системі, у нас багато хто став доларовими мільярдерами. В тому числі і ті, хто зараз, розриваючи на собі далеко не останню сукню Луї Віттон, намагається представити себе як захисників пересічних громадян.

Отже, визначення цін на енергетичні товари з прив'язкою до цін на зовнішніх ринках є важливою передумовою для подолання корупції у цій сфері, формування конкурентних умов, залучення інвестицій у видобування енергетичних ресурсів та їх максимально ефективного використання.  

Аналізуючи підхід до ціноутворення в енергетичній сфері, слід нагадати, що на сьогодні ми не маємо достатнього обсягу власних енергоресурсів. 

По газу дефіцит існує усі роки незалежності, по вугіллю - з недавнього часу. У 2016 році Україна видобула 20 млрд куб. м. природного газу при річному споживанні -

33 млрд куб. м. Хоча ще на початку 70-х років на території України видобувалося удвічі більше нинішніх потреб - майже 69 млрд куб. м. Відповідно, відновний потенціал є, але потрібні кошти для збільшення видобутку.  Згідно з концепцією розвитку газодобувної галузі України до 2020 року, яку затвердили на засіданні Кабінету міністрів 28 грудня 2016 року, в 2020 видобуток газу має скласти 27,6 млрд куб. м. Нарощування видобутку буде йти поступово: на 2017 рік заплановано його обсяг на рівні 20,3 млрд куб. м, у 2018 році - 22,5 млрд куб. м, у 2019-му  - 25,2 млрд куб. м.

Втрата багатьох шахт Донбасу внаслідок «блокади» змушує Україну в 2017 році рекордно збільшувати імпорт енергетичного вугілля. Цього року імпорт очікується до 5 млн тон (більше 20% від потреби). Особливо критична ситуація складається в сегменті антрациту, який видобувається тільки в шахтах на неконтрольованих територіях, остаточно втрачених після «блокади».

Не так вже й райдужно йдуть справи з вугіллям марки Г, який видобуває ДТЕК у Павлограді Дніпропетровської області, та державні шахти на контрольованій частини Донбасу і Західної України (Нововолинську та Червонограді). По-перше, його і до «блокади» періодично доводилося імпортувати з Польщі, закриваючи дефіцити в осінньо-зимовий період (останній раз цієї зими). По-друге, враховуючи, що вугілля марки Г менш калорійне, заявлений перехід на нього антрацитових блоків ТЕС та ТЕЦ призведе до значного збільшення потреби в цьому виді вугілля. А значить, країна знову зіткнеться з вищевказаною дилемою: імпортувати іноземне вугілля або інвестувати у збільшення видобутку власного. В обох випадках необхідні великі гроші. По-третє, слова «українське» і «дешеве» - не завжди тотожні. За даними Міненерговугілля, собівартість товарної продукції держшахт вже перевищила за 2700 грн/т, в той час як «Роттердамська ціна» становить 2000 грн/т. Різницю в цих двох цифрах державним шахтам компенсує держава, але робить це не завжди своєчасно, через що періодично виникають шахтарські протести. Так виникає порочне коло: хронічне недофінансування держшахт веде до падіння видобутку, падіння видобутку - до збільшення собівартості, збільшення собівартості - вже затягує борговий зашморг на державних шахтах. Уже в цьому році, незважаючи на «роттердамську» ціну, держшахти видобули на 1 млн тонн менше від запланованого.

Приватні шахти держпідтримки не отримують. Їх рятує нижча собівартість. Але вона досягалася залученням кредитів на модернізацію, які теж потрібно віддавати. Встановлення неринкових дискримінаційних цін на вугілля марки Г прогнозовано призведе до згортання видобутку, збільшення витрат держбюджету на підтримку держшахт і втрати перспектив приходу іноземних інвесторів у вугледобувний комплекс. Але найнеприємніше - до поступового витіснення українського вугілля імпортним.

Аргумент про більш низьку якість українського вугілля також виглядає сумнівно. Все ж таки, українські ТЕС та ТЕЦ проектувалися саме під його особливості. На його теплотворенні позначається виключно калорійність, а не вміст сірки. Але різниця в калорійності врахована в діючій формулі.

Крім того, ТЕС та ТЕЦ платять суттєві екологічні податки. Так, ставка податку за викиди в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення за одну тонну сірководня складає 6326,80 грн,  а сірковуглецю - 4111,45 грн. Якщо їх перенести на ціну вугілля, то це фактично і є додаткова знижка за вміст сірки.

Окремо слід зупинитися на виборі хаба і вартості доставки. Якщо по газу у пані Белькової та пана Геруса немає заперечень (в Україні він імпортується із західного напрямку), то вибір ARA для вугілля вони ставлять під сумнів. Мотивуючи це тим, що антрацит після блокади по факту транспортується не з Роттердаму, а з РФ, де і ціна нижча, і логістичне плече коротше.

На жаль, частково це правда. Про поставки південноафриканського вугілля поки зміг домовитися тільки ДТЕК, державне «Центренерго» продовжує перебувати в пошуку, а «Донбасенерго» навіть не приховує, що везе вугілля з країни-окупанта. Формально для цього є аргументи - формула не відображає поточні котирування API2 і оперує усередненими ретроспективними показниками за 12 місяців. При висхідному біржовому тренді ціна вугілля по «Роттердам +» просто не встигає за актуальною ціновою кон'юнктурою на ринку.

Однак, не слід забувати, що російська агресія не припинилась, тому прив'язуватися до російської ціни як індикативу - вкрай ризиковано. Для керівництва РФ енергоресурси давно стали інструментом політичного шантажу.

Тому правильною позицією уряду повинна стати повна заборона на ввезення російського антрациту на територію України. Крім того, НКРЕКП доведеться враховувати той факт, що в пошуках альтернативних джерел постачання вугілля розглядається можливість його закупівлі в США. У цьому випадку транспортне плече буде ще більше, а тому і ціна вищою. Отже, питання можливості гнучкої зміни індикатива з Роттердамського API2 на інші, наприклад,  південноафриканський API4, слід також брати до уваги.

Але в будь-якому випадку завдання уряду та НКРЕКП має полягати у тому, щоби такий індикатив був верхньою межею, по якій  буде розраховуватись максимальна вартість виробництва електроенергії та тепла. При цьому, головні зусилля уряду повинні бути спрямовані на активну приватизацію шахт, демонополізацію та створення реальної конкуренції на ринку постачання енергоресурсів (вугілля, газу, мазуту) та ринку електроенергії. Саме це стимулюватиме інвестиції у видобуток енергоресурсів, у реконструкцію ТЕС та ТЕЦ, зі зниженням ціни на вироблену ними електроенергії та тепло.  

Борис Кушнірук

Голова експертно-аналітичної ради Українського аналітичного центру

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-