По мораторію на продаж землі - цілий парад маніпуляцій і домислів

По мораторію на продаж землі - цілий парад маніпуляцій і домислів

Блоги
2633
Ukrinform
Фахові коментарі до тез, виголошених нещодавно лідером БЮТ щодо теми мораторію на продаж землі

Майже рік, як партія Батьківщина та її лідер Юлія Тимошенко ведуть активну ПР-кампанію проти скасування мораторію на продаж сільськогосподарських земель і становлення відповідного ринку, що існує у всіх країнах світу, за винятком хіба що деяких тоталітарних держав та держав з авторитарними режимами, наприклад таких, як Північна Корея, Куба, Китай, Венесуела, Конго. Спробуємо з`ясувати, що тут є правдою, що напівправдою, а що домислами. Скористаємось тезами лідера БЮТ на одному з останніх телеефірів, за яким могли стежити тисячі глядачів.

1). Цитата: “Організація Об’єднаних Націй визнала першим, ключовим і найстрашнішим викликом світу – голод. І вони порахували, що 840 мільйонів людей у світі сьогодні страждають від голоду. Крім того вони також порахували, що кожна сьома дитина в світі практично недоїдає, а до 5 років щоденно в світі від голоду гине 16 тисяч дітей. І це сьогодні, в розвинутому успішному світі. І крім того, Україна визнана як одна з ключових країн по боротьбі з цією жахливою загрозою в світі – з голодом. І далі наші вчені аналізують буквально по пунктах, що треба робити з землею і, що не можна робити з землею. І коли сьогодні ми від багатьох експертів, аналітиків, ну в принципі – політиків, які взагалі не знають про що говорять, якщо ми чуємо, що сьогодні продати українську землю – це наше все, це наше щастя, яке, як ви кажете, принесе 30 млрд доларів у бюджет, – це велика неправда”.

Фактично: Сучасне питання проблеми голоду полягає зовсім не у дефіциті продуктів харчування, а у диференціації доходів населення та існуванні значного прошарку людей, що не здатні створити необхідну для гідного проживання величину доданої вартості. Дана теза легко доводиться тим, що майже половина виробленої в світі їжі викидається на сміттєзвалища. В свою чергу, проблема голоду може бути вирішена лише завдяки технологічному прогресу, який здешевлює виробництво продуктів харчування і робить їх більш доступними.

Якщо проаналізувати дані Світового банку та FAO (продовольча та сільськогосподарська організація ООН), то за останні 50 років, при фактично незмінних площах сільськогосподарських земель, виробництво основних видів сільськогосподарської продукції збільшилось у 4-10 разів. При тому що загальна чисельність населення планети за останні 50 років збільшилася лише у 2,5 раза.

Завдячуючи цьому, згідно з даними Світового Банку, якщо в 1991 році від голоду потерпало 18,6% населення, то сьогодні даний показник складає лише 10,8% і надалі буде лише знижуватись.

2). Цитата: “Марк Твен сказав, що земля – це товар, який вже в світі не виробляється, і якщо його продати – на цьому треба ставити крапку. У нас вже більше, як у нації, як у народу, цього не буде. 72% території України – це сільськогосподарська земля, це майже вся територія. Якщо це продати, то я хочу запитати – а на чому українці будуть жити? Куди вони поїдуть, де вони будуть?”

Фактично: Сільськогосподарські землі жодним чином не відносяться до житлової нерухомості й є виключно засобом виробництва.

Більше того, згідно з запропонованим Кабінетом Міністрів законопроектом, іноземці та юридичні особи не будуть допущені до угод купівлі/продажу сільгоспземлі. Також планується встановити максимальний ліміт володіння землею в 200 га на одного громадянина. Законопроектом передбачена низька механізмів, які унеможливлюють скупку земель та потрапляння їх у власність аграрних олігархів.

Таким чином, зняття мораторію – це в першу чергу надання можливості громадянам України вільно розпоряджатися своєю власністю і купувати сільгоспземлю у встановлених законом рамках.

Щирість заяв пані Тимошенко про те, що все скуплять олігархи, можна також оцінити, якщо згадати, що у 2008 році, перебуваючи на посаді прем’єр-міністра України, вона від імені уряду подала до Верховної Ради України законопроект №2143 від 28.02.2008  «Проект закону про ринок земель». Цим законопроектом передбачалося дозволити українським компаніям та іноземним юридичним і фізичним особам, через входження в склад співвласників українських компаній, купувати та продавати сільгоспземлі, практично без жодних обмежень. Відкликаний цей законопроект був лише за часів уряду Азарова.

3). Цитата: “Вже багато років в тіні йде скупка нашої сільськогосподарської землі і йде знищення українського фермерства. Скупка землі відбувається антизаконно, і земля зараз накопичена приблизно у 12-15 родин у величезних обсягах: від 500 тис. га до мільйона гектарів землі в одних руках, в одній сім’ї, і це означає, що це вже не належить народові України. І можу вам сказати, що сьогодні продовжується тіньова скупка сільськогосподарської землі. Для чого їм зараз потрібно зробити продаж сільськогосподарської землі? Єдина мета: перше – це легалізувати те, що за багато років останні в тіні було скуплено за копійки”.

Фактично: Дійсно, на сьогодні земельний банк функціонуючих в Україні двохсот найбільших агрохолдингів – досяг 5,6 млн га, що становить 13,5% всіх сільгоспугідь країни. Однак, по-перше, їх земельні фонди цілком зібрані з орендованих земель, що безпосередньо відображено у фінансовій звітності кожного підприємства. По-друге, заява про можливу скупку української землі агрохолдингами є лише міфом. Навпаки, агрохолдинги зацікавлені в збереженні мораторію, який занижує ціни на землю і дозволяє їм урізати витрати на орендну плату.

Що стосується тіньового ринку землі в Україні, то він справді існує, але основними його суб'єктами є не аграрні олігархи, а «сірі» бізнесмени середньої руки, пов’язані з тими чи іншими політичними силами, та корумповані чиновники, що в співпраці змінюють цільове призначення державних сільськогосподарських земель і за безцінь приватизовують останні. Наприклад, ця схема протягом багатьох років доволі поширена в Київській області, де більшість депутатів облради пов’язані з однією загальновідомою політичною силою.

Незначна частка тіньового ринку також припадає на малих та середніх фермерів, які, не бажаючи ризикувати та вирощувати багаторічні насадження на орендованій землі, змушені вдаватися до різного роду тіньових схем. А власники паїв позбавлені свого конституційного права продати належну їм сільгоспземлю.

4). Цитата: “У нас 42 млн гектарів землі. Сьогодні їх скуповують по 700$-1000$ за гектар. Найкращі землі й чорноземи в Європі коштують до 70 тис. євро за гектар. Різницю ми відчуваємо? І якщо помножити всю цю нашу землю на реальну ринкову вартість – це приблизно 3,5 трлн євро. Ви знаєте, що це за цифра? Це 40-річний валовий внутрішній продукт України, це означає, що для того, щоб такі гроші заробити – 40 років всій країні, в усіх сферах треба працювати, щоб такі гроші отримати. А у нас хочуть це просто покласти в кишеню, цю різницю”.

Фактично: Юлія Володимирівна, як і переважна більшість інших вітчизняних політиків «лівого» крила, запевняє свій електорат у тому, що українська земля начебто буде продана за "несправедливими" цінами, обґрунтовуючи це твердження порівнянням цін на землю в Україні та Європі.

Справді, ціна української землі набагато нижча, ніж у Франції, Німеччині й навіть Румунії, проте чи означає це, що українська земля недооцінена?

Поки не почав діяти прозорий ринок купівлі-продажу сільськогосподарських земель, казати про їх справедливу ціну взагалі не можна. Є лише ціна, за якою сільськогосподарська земля купується та продається за тіньовими схемами, та нормативно-грошова оцінка сільгоспугідь, виходячи з якої сплачується оренда плата.     

Крім того, є кілька об’єктивних та суб’єктивних факторів, які обумовлюють те, що ціна сільгоспземель в Україні є нижчою.

По-перше, в Україні найбільший обсяг сільськогосподарських земель у Європі. Зрозуміло, в країнах, де сільськогосподарських земель мало, вони коштують дорожче. Особливо, якщо деякі з них доводиться робити родючими, завдячуючи неймовірній людській праці та фінансовим зусиллям. Наприклад, у Нідерландах землі перетворюють у сільськогосподарські, відвоювавши їх у Північного моря, а в Ізраїлі – у пустелі.    

При цьому слід відзначити, що в Україні ціна сільгоспземель теж різна. В степовій зоні щільність сільського населення невисока, і ціна землі значно нижча, ніж, наприклад, в Прикарпатті та гірських районах Карпат та Закарпаття. Там сільськогосподарських земель значно менше, ніж у степовій зоні, а щільність сільського населення значно вища.

По-друге, вартість землі на 75% визначається рівнем доданої вартості, що створюється на ній. Таким чином, якщо порівняти рівень доданої вартості, створюваної на 1 га землі з ціною цього гектара, легко побачити, що ціна української землі є повністю виправданою.

З іншого боку, одним із основних факторів, що залишає рівень цін на землю в Україні настільки низьким, є саме вплив мораторію. За відсутності прозорого ринку землі та повноцінного права власності орендатори (фермери та сільгосппідприємства) не зацікавлені в підвищенні родючості земель, збереженні та покращенні стану ґрунтів, що призводить до їх хронічного погіршення. Так, з 2000 року середній вміст гумусу в ґрунтах знизився із 3,36% до 3,14%, при цьому землі із вмістом гумусу нижче 2,5% чорноземами вже не вважаються. Очевидно, що адміністративними заходами вплинути на дану ситуацію неможливо, і саме ринок землі та прозора капіталізація (визначення вартості земельної ділянки) є тим фактором, що стимулюватиме фермера захищати землю, використовуючи максимально можливий рівень добрив. Як свідчить досвід інших пострадянських республік, що побудували внутрішні ринки землі, приватна власність спонукає фермерів використовувати в 2,5 раза більше добрив на 1 га, ніж це наразі відбувається в Україні.

Зрозуміло, якщо фермер знає, що це його власність, яка не тільки зможе прогодувати його родину, але і залишиться в спадок дітям, онукам та правнукам, то він буде готовий в цю землю інвестувати власні кошти та зусилля. В чужу сільгоспземлю, яка знаходиться в оренді, ніхто не буде інвестувати значні кошти. Особливо, коли йдеться про садівництво та органічне землеробство, в яких інвестиції окупаються лише за десять-п'ятнадцять років.       

5). Цитата: “В світі існує єдиний уклад в аграрному секторі – це фермерські сімейні господарства. Крапка. Якщо ви подивитеся на весь світ, – кожна аграрна країна світу робить ставку лише на сімейні ферми. Чому? Та тому, що прибуток з землі унікальний. Той прибуток, що народить українська земля, він не порівнянний ні з ніякими іншими галузями. Приведу вам приклад: сьогодні Україна торгує сировиною через великі агрохолдинги, які знімають з України всі прибутки. Так ось, Україна від усієї своєї землі отримує сьогодні в рік всього 18 млрд євро. Італія, де довели до досконалості фермерські господарства, і де є торгівля не сировиною, а там кожен кілограм сировини переробляється в готові харчові продукти, вони знімають з гектара землі (а земля у них набагато гірша, ніж в Україні) знімають у 10 разів більше прибутків і доходів, ніж Україна. Тому, якщо ми зробимо те, що зробила Італія, але на наших золотих чорноземах, ми зможемо в 10 разів більше отримати доход тільки від аграрного комплексу, і це 180 млрд євро в рік”.

Фактично: Твердження пані Тимошенко не відповідає дійсності. Насправді, світова практика останніх 70-ти років свідчить про існування трьох моделей функціонування сільськогосподарського сектору: американської, французької та змішаної. Перша характеризується позитивним ефектом масштабу, коли великі агрохолдинги за допомогою останніх досягнень науки вирощують масові культури зернових і тваринництва, досягаючи при цьому максимального рівня рентабельності. У свою чергу, французька модель, що базується на малих і середніх фермерах, хоча і дозволяє виробляти набагато ширший асортимент продуктів харчування, початково передбачає збитковість і дотування фермерів державою. Як ви вже здогадалися, модель функціонування АПК визначається масштабами держави, щільністю населення та обсягом сільгоспземель. Саме тому в центральній і південній Україні з широкими степами, великим обсягом сільгоспземель та низькою щільністю сільського населення більш поширена діяльність великих агрохолдингів, що є типовим прикладом американської моделі функціонування сільськогосподарського сектора. В той же час у західній частині України, з невеликими земельними паями, розташованими в лісостепу, зі значно вищою щільністю сільського населення, більш поширена модель  функціонування сільськогосподарського сектору, яку можна віднести до французького чи змішаного типу.

Отже, порівнювати структуру українського АПК з італійським, через різницю їх географічних умов, – м'яко кажучи некоректно, а питання різниці в додаткових вартостях, одержуваних з одного гектара в Італії й Україні лежить в абсолютно іншій площині. Близько 60% продукції нашого АПК споживається всередині країни, і його вартість визначається загальним рівнем доходу українських громадян, який, нагадаю вам, – у 12 разів нижче італійського, тому теза про потенційних 180 млрд євро – це відверта маніпуляція.

Крім того, знову ж таки, варто підкреслити, що, по-перше, сільськогосподарські землі в тій таки Італії переважно знаходяться у власності фермерів, вони її мають право вільно купити та продати. По-друге, враховуючи, що вони інвестують в неї значні кошти, ця земля дає суттєво більший розмір доданої вартості. По-третє, власна сільгоспземля дає італійським фермерам можливість отримувати під її заставу довгострокові кредити, які спрямовуються на придбання більш ефективної сільськогосподарської техніки та обладнання для переробки сільгосппродукції. 

6). Цитата: “Сьогодні Канада свою землю не продає, будучи аграрною країною, Ізраїль свою землю не продає, будучи аграрною країною, Сполучені Штати в останні 10 років скуповують у громадян землю назад, тому що вони розуміють, що це за цінність і що це за власність. Скажіть, будь ласка, Ізраїль – ринкова країна? Ви можете дати мені відповідь – чому 92% землі сільськогосподарської в Ізраїлі – в державній власності?

Фактично: У кожної країни є свої особливості регулювання земельних відносин, однак загальний тренд їх розвитку єдиний – максимальна лібералізація і свобода ринку землі.

Прихильники мораторію і держави, як єдиного/найбільшого розпорядника земельним фондом країни, часто звертаються до досвіду Ізраїлю, Канади і США – прикладу демократичних країн першого світу з високою часткою державних земель і високою ефективністю сільського господарства. Формально даний приклад правильний, проте більш докладний розгляд земельних відносин кожної з цих країн розвінчує даний міф.

По-перше, сільськогосподарські землі в США та Канаді вільно купуються та продаються. Причому в останні роки, наприклад у Канаді, влада провінцій активно агітує фермерів викуповувати сільгоспземлю у власність.

По-друге, в Канаді й США лише 7,2% і 44,6% площі країни відповідно, є сільськогосподарськими землями (за міжнародною класифікацією, що включає тільки орні землі, землі під багаторічними насадженнями та пасовища). Очевидно, що інші площі за типом лісів і гір не можуть бути об'єктом інтересів сільськогосподарських виробників, тому знаходяться в розпорядженні місцевих органів влади.

По-третє, що стосується Ізраїлю, то особливості функціонування ринку сільгоспземель у цій державі пов’язані з сукупністю історичних та поточних факторів. Причина того, що переважна частина сільськогосподарських земель знаходяться у власності держави та здаються лише в оренду, криється в історії формування його земельного фонду. Близько 13% останнього у свій час було придбано у палестинців за рахунок добровільних внесків єврейської діаспори і належить Єврейському національному фонду. Ізраїль – маленька держава, вся площа якої (без урахування Палестинської території) на чверть менша Київської області. Ця держава оточена з усіх боків далеко не дружніми сусідами, з якими Ізраїлю неодноразово доводилося вести активні бойові дії. Враховуючи це, все підпорядковано в першу чергу інтересам захисту від зовнішньої агресії. Значна частина сільгоспземель здається в оренду, а не продається – щоби, в разі необхідності, у будь-який момент вилучити їх для потреб збройних сил країни. 

У той же час сільгоспземлі, які вже знаходяться в приватній власності, можуть купуватися та продаватися.  Але при цьому існують жорсткі обмеження щодо зміни їх цільового призначення. Причина цього криється, знову ж таки, в особливостях Ізраїлю. Офіційно, значна частина палестинців є громадянами цієї держави. Їх життєдіяльність активно підтримується та фінансується коштами багатих арабських країн. Для недопущення заселення палестинців на території Ізраїлю та зміни етнічної структури населення, діє жорстка заборона використання сільгоспземель для будівництва будь-яких споруд, в яких ті зможуть розташовуватись. 

7). Цитата: “З нами роблять те ж саме, згадайте, що робили, коли сказали, що поділити всю нашу індустрію, всі наші заводи, фабрики, все, що у нас є, на ваучери – це прекрасна ідея. Тому, що потім хтось ці ваучери купить, і народ заробить мільярди грошей, і заводи отримають нормального власника. Ви пам’ятаєте цей час? 12 мільйонів людей володіють цією макулатурою (ваучерами – авт.), і вона вже нікому не потрібна, тому що вже все забрали. Тепер черга підійшла до землі. Один в один – та ж сама технологія”.

Фактично: Порівняння відміни мораторію на продаж сільськогосподарських земель і ваучерної приватизації є в принципі некоректним. 75% землі в Україні вже знаходиться в приватній власності, і скасування мораторію означає не передачу землі з державної власності в приватну, а повернення власникам землі їх конституційного права.

8) Цитата: “Скажіть, скільки вистачить сільській родині прожити на 700$, продавши гектар землі? Ну, майже ніскільки, майже – при сьогоднішніх цінах”.

Фактично: Середній орендний дохід, який приносить один гектар землі в рік, становить 37$ або 3,3% річних (від нормативно-грошової оцінки в 1140 $/га). При цьому, сьогоднішня ставка по строковому депозиту в доларі складає 3,6%, а в повністю гарантованому державою Ощадбанку – 4%.

З іншого боку, саме дія мораторію не дозволяє власникам землі використовувати її в якості застави для купівлі елементарної техніки і самостійного опрацювання своїх паїв. Як показують соцопитування, проведені КМІС (Київським Міжнародним Інститутом Соціології), лише 8,1% пайщиків бажають продати свої землі, інші – бажають обробляти землю самостійно або здавати її в оренду.

9). Цитата:

- Чи вважаєте ви мораторій обмеженням конституційних прав громадян на розпорядження своєю власністю?

- «Для цього вже є рішення, які прийняли інші держави, і це рішення полягає в тому, що сьогодні оці корупціонери, які скуповують у людей землю в тіні – вони їх так само надурять, як надурили із ваучерами. Тому, що вони скуповують цю землю у людей за безцінь. Є лише одна відповідь, і такий законопроект за моїм авторством лежить сьогодні у Верховній раді: держава мусить створити інститут – як у Сполучених Штатах, як у Німеччині, в Канаді – купівлі землі у людей, якщо вони хочуть продати свої паї. Але без обману, за справжньою ринковою вартістю, щоб людина отримала те, що ця земля дійсно коштує”.

Фактично: Запропонований пані Тимошенко законопроект №5476 не лише створює величезне поле корупційних можливостей, а й взагалі не підлягає практичній реалізації. Відповідно до даного законопроекту, передбачається створення спеціального державного органу, якому власники паїв зможуть продати свою землю за "справедливою" вартістю. При цьому, під справедливою вартістю мається на увазі середній рівень цін на землю в Європі, який не має нічого спільного з факторами ціноутворення землі в Україні. Так, якщо 8,1% власників паїв бажають продати свої землі, а площа земель, що підпадають під дію мораторію, становить 27 млн га, державі в перші два роки функціонування даного органу доведеться викупити 2,2 млн га. При  використанні показника середньої ціни на землю в тій же Польщі (8,7 тис. $ / га) стає очевидно, що для цього буде необхідно 19 млрд $, або 70% державного бюджету України за 2016 рік. Навіть якщо відкинути проблему неможливості реалізації даної ідеї, виникає питання – а чи доцільно довіряти державному органу розподіл такої величезної суми, і наскільки даний розподіл буде прозорим?

Борис Кушнірук, голова експертно-аналітичної ради Українського аналітичного центру

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-