Енергетична безпека – виклик для України. Ось де бомба сповільненої дії!

Енергетична безпека – виклик для України. Ось де бомба сповільненої дії!

Блоги
4622
Ukrinform
Дивитися на Брюссель і Берлін, пильнуючи за діями Москви

З перших днів проголошення Україною суверенітету головною загрозою нашій національній безпеці вважалася 100-відсоткова залежність від Росії в атомній енергетиці й майже повна залежність щодо поставок енергоносіїв. Останніми роками  московський  «енергетичний чинник»  економічного і політичного тиску  значно  послабився. Завдячуючи, по-перше, диверсифікації  майже на 30 відсотків поставок  ядерного палива виробництва  компанії Westinghouse, а, по-друге, за рахунок  рішучої переорієнтації країни на закупівлю газу в ЄC. Від 25 листопада 2015 року ми не придбали жодного кубометра палива у «Газпрому».

Можна, мабуть, радіти такому успіхові...  Але не дуже, бо якщо прискіпливіше  придивитися до того, що  відбувається  в останні десятиріччя в енергетичній сфері, де левова частка активів перебуває в руках проросійських, а то й  взагалі російських олігархів. По суті, фактичних власників  практично  всіх обленерго  і облгазів  та понад 70 відсотків  підприємств  теплової генерації. З цим можна було б  миритися і далі, якби вони виконували свої інвестиційні зобов’язання  –  вкладали потрібні кошти  в  реконструкцію та оновлення основних фондів, активне провадження сучасних технологій,  здешевлення своєї  продукції. Якби все це робилося не лише  за рахунок збільшення тарифів на газ та електрику (тобто за гроші споживачів), а й за свої надприбутки,  активне залучення  до проектів іноземних інвесторів. Але маємо те, що маємо –  фізичне зношення основних фондів до 80 відсотків. Як наслідок – низький коефіцієнт корисної дії  обладнання, колосальні виробничі втрати. Українці використовують, наприклад, на опалення втричі більше енергоресурсів, ніж сусідня Польща. Бо  теплові мережі, з яких лише викачуються мільйони, добиваються до ручки. Ось де бомба  сповільненої дії!

За всіх попередніх  урядів  ніхто не наважувався  порушити  цей паритет  інтересів.  І ось нарешті  він обіцяє змінитися на користь держави. Поки що локально –  у  столиці.  Віталій Кличко заявив, що  київська  влада не продовжуватиме контракт з ПАТ «Київенерго»  на подальше управління  тепловими мережами. Бо компанія Ріната Ахметова не підтримує  їх в належному стані. Мережі передбачено передати в концесію  іноземним бізнес-структурам.

Чи стане таке рішення знаковим для інших олігархів? Чи винайде нарешті  влада той дієвий механізм  правового  впливу на власників облгазів та обленерго, щоб інтереси  споживача та енергетична безпека держави були для них пріоритетними? Може, Верховну  Раду  спонукає до більш  жорстких  дій приклад  керівництва Китаю, яке  прийняло днями рішення  закрити в країні кожне шосте поле для гольфа місцевих  «чиновників-корупціонерів», а  унікальні землі передати в аграрний сектор?

У цьому контексті  не завадило б глянути  й на  перші кроки  обіцяних реформ нового президента США.   

Дональд Трамп обрав пріоритети. Які висновки зробить Україна?

Серед восьми пунктів програми дій  адміністрації 45-го  президента США  на найближчий час – майже третина  стосується  безпосередньо енергетичних питань.  «Видобуток сланцевого газу і нафти», «Незалежність від ОПЕК», а ще  –  «Нові робочі місця», які тісно  пов’язані з планами в  енергетичній  сфері. На ці розділи  програми  дій команди пана Трампа, певне, вже звернули    увагу   наші  урядовці  та депутати, хто формує політику  в  паливно-енергетичній галузі. «Адміністрація Трампа, – наголошується в документі про пріоритети, – скористається революцією сланцевого газу і сланцевої нафти,   щоб створити  робочі місця і забезпечити процвітання мільйонам американців…. Ми використаємо  доходи від виробництва  енергії, щоб  відремонтувати  дороги, школи, мости, інфраструктуру». Новий президент Сполучених Штатів Америки має намір розвивати енергетичний сектор своєї країни, щоб добитися незалежності США від поставок енергоносіїв від ОПЕК  і держав, що вороже налаштовані стосовно Вашингтона. «Посилення національної енергетичної сфери важливе для забезпечення національної безпеки».

Які висновки зробить  для себе Україна  із цих  пріоритетів, обраних адміністрацією Дональда Трампа? Адже виконання  згаданих та інших пунктів програми дій офіційного Вашингтона стосуватиметься, звичайно, інтересів європейських країн, а отже,  й України. У  чинній Стратегії національної безпеки, зокрема п.4.10, чітко означені наші пріоритети забезпечення енергетичної безпеки: «Диверсифікація джерел і маршрутів енергопостачання, подолання залежності від Росії у постачанні енергетичних ресурсів і  технологій, розвиток відновленої та ядерної енергетики…; формування системи  енергозабезпечення національної економіки і суспільства в особливий період».  Але, на жаль, досі ми не маємо головного документа – нової Енергетичної стратегії, не розробляється і закон про енергетичну безпеку. Чи не докладають своїх зусиль до такого тихого саботажу  проросійські сили в парламенті?

Подумалося  це у зв’язку  з реальними, а не гіпотетичними викликами для України, які  в останні місяці  вийшли на поверхню  геополітичних  подій. Як стверджують  аналітики  в енергетичній сфері,   найближчими роками під великим питанням  може  стати   доля  нашої ГТС, наших підземних газових сховищ  та  нашої подальшої ролі   взагалі  як  головного транзитера   російського газу  до Європи.   А  до цього може призвести, знову-таки,  Росія, її добре прораховані кроки  посилення свого впливу в Європі. Мова  про газопровід  «Північний потік-2» . Про нього написано вже чимало,  але  лише  нещодавно  стали відомі  деякі нюанси закулісних  ігор Кремля зі структурами   Єврокомісії, які можуть зробити реальністю згадані припущення.

«Nord Stream-2»: тест на «незалежність» єврочиновників

Цей проект, переконують  фахівці,  є загрозливим  викликом не тільки Україні,  а і  для всіх держав Балтійської трійки, Вишеградської четвірки ( + Україна, Молдова, Болгарія, Румунія), їх енергетичної безпеки та  перспектив інтеграції газових ринків.  А річ у тім, що «Газпром», незважаючи на спротив V4,  намагається переконати Братіславу, що збереже транзит  через словацьку ГТС, використати схему транспортування  російського газу з другої нитки майбутнього  «Турецького потоку»  через  маршрут  Eastring, розроблений словацькою компанією Eustream.

Введення в дію «Північного потоку-2», за словами Андрія Коболєва, голови НАК «Нафтогаз України», дасть Кремлю геополітичні та фінансові важелі впливу на Німеччину, Польщу  і Словаччину. А  якщо  взяти до уваги, що  річна потужність запланованого підводного газопроводу  становитиме 55 млрд кубометрів, то це може в недалекому майбутньому призвести до еквівалентного падіння обсягів газу, які нині перекачуються через Україну і Польщу, і повністю  знищить цей  маршрут поставки.  

І навіть не це головне, на що звертає увагу  чиновників та політиків країн Європейського Союзу Андрій Коболєв.  Як заявив  він в інтерв’ю  Reuters, «ми закликаємо наших європейських партнерів спробувати подивитися не на безпосередні наслідки, а на крок уперед, що станеться дещо пізніше, після  того,  як  «Nord Strem-2» буде запущено... Я не думаю, – передає слова очільника  ДП «Нафтогаз України» News.liga.net , – що це має хоча б щось спільне з диверсифікацією чи підвищенням надійності поставок. Це означає  збільшення домінуючого стану «Газпрому» в цій частині Європи».  Коболєв  порадив лідерам  європейських країн  бути більш обережними  в своїх рішеннях, які ведуть до посилення їх залежності від  Росії.

Завдяки  спільним зусиллям країн Вишеградської групи, принциповій позиції  польської компанії PGNiG, яка звернулася до суду Європейського Союзу  з  позовом  щодо  порушення «Газпромом»  норм   ЄС  в  сфері  конкуренції та прав  споживачів,   проект  «Північний потік-2»  поки що не отримав «зелене світло» в ЄС.  Суд ЄС, рішення якого, як стверджують юристи,  остаточні, оскарженню не підлягають, призупинив дію  лобістського дозволу Єврокомісії  на розширений доступ «Газпрому» до  німецького газопроводу OPAL. OPAL  є сухопутним  продовженням  існуючого «Північного потоку».  Але святкувати перемогу ще зарано.

– Ми є свідками активних спроб Росії розколоти солідарність  країн Центрально-Східної Європи в цьому питанні, – сказав у нашій бесіді Михайло Гончар, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХI». – Зокрема, йдеться про намагання «Газпрому» нейтралізувати спротив словацької сторони. Але   сподіваюсь, що уряд Словаччини  збереже свою принципову позицію щодо блокування «Північного потоку-2».  Більш того, сьогодні  чимало  лідерів  країн ЄС  дійшли  нарешті розуміння,  що цей трубопровід  ще  сильніше  затягне газовий зашморг залежності Європи від Кремля.

До такого висновку, вважає  пан Гончар, схиляється  і   головний  гравець – Німеччина. Якщо донедавна Берлін   підтримував цей проект на всіх рівнях,  то останнім часом позиція починає змінюватися.  Декілька місяців тому голова комітету Бундестагу з питань зовнішньої політики Норберт Реттген закликав  уряд Німеччини призупинити реалізацію російського проекту. «Уряд повинен відступити від своєї позиції, що «Північний потік -2» – це просто бізнес, і жодної політики тут немає. Проект є неправильним з точки зору як енергетичної, так і зовнішньої політики – він суперечить усім загальноприйнятим принципам, яких дотримується ЄС у цих сферах». Реттген, за словами Михайла Гончара, закликав Німеччину не вести свою окрему гру, а проявити солідарність з Польщею, країнами Балтії та Україною.

Національні інтереси понад усе

Президент Центру  глобалістики «Стратегія ХХI», підтримуючи жорстку  позицію відомого європейського політика, акцентував увагу не лише на російському  проекті. Мав на увазі й польський  «Northern Gate», який   повинен вивести норвезький газ у Центральну Європу. Цей проект нині  отримує нове вікно можливостей. Віце-президент Європейської комісії Марош Шефчович  заявив про його підтримку й про те, що Європа не повинна випускати цей шанс  зі своїх рук.

– «Northern Gate» може стати  разом  з  СПГ- терміналом у Свіноуйсце другим ключовим елементом газового коридору Північ – Південь. Ще донедавна , – пояснював мені  Михайло Гончар, – цей проект  палко підтримувався на рівні V4 і чи не найбільшим його лобістом була Словаччина. Сьогодні на неї  шалено  тисне Кремль. Тому була б доцільною  активніша підтримка на рівні Вишеградської четвірки, всього ЄС  цього польського проекту. Він відповідає стратегічним інтересам   Вишеграду та  Енергетичному Союзу ЄС, інтересам Енергетичного Співтовариства. Гадаю, завершує свій висновок співрозмовник, що й офіційний Київ  повинен більш принципово  і послідовніше підтримувати на всіх рівнях такий  стратегічний  підхід. Якщо ми  прагнемо  за підтримки  європейських  партнерів    зміцнити   енергетичну незалежність України.

– Реалізація проектів «Northern Gate» та «North-South Gas Corridor»  відповідає нашим національним інтересам.  Згадаймо   хоча б  колосальні можливості   нашої ГТС  з її унікальною мережею підземних сховищ газу в західній частині країни. Все це  разом  і може сприяти  практичному  втіленню  давньої  мрії   держав  Вишеградської четвірки  та Балтії – більшої інтеграції газових ринків у  Центрально-Східній Європі.

Але для цього ми повинні  нарешті визначити глибину інтеграції  в ЄС, вважає Михайло Гончар, щоб не створити – у разі продовження негативних, суперечливих  процесів  в Євросоюзі – додаткових надмірних залежностей.  Досягти  оптимуму  можливо лише за умов, якщо над цим серйозно працювати, а не дивитися на Брюссель чи Берлін з озиранням у  бік Москви й чекати з ЄС директив та грошей. Коли дивишся на Брюссель, то нерідко там бачиш віддзеркалення оцінок та позиції Москви, що, як мінімум, викликає здивування, оскільки Україна, а не Росія має угоду про асоціацію з ЄС, Україна, а не Росія є членом Східного партнерства, Енергетичного співтовариства. Тому ми повинні бути на сторожі у відносинах з нашими гібридними європейськими друзям, щоб стати на заваді новій,але вже газовій «мюнхенській змові»  ХХІ століття, до якої дехто на Заході схильний вже давно.   

Станіслав Прокопчук

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-