Чи знає майбутній прем'єр математику й англійську мову?

Чи знає майбутній прем'єр математику й англійську мову?

Аналітика
2911
Ukrinform
Найбажанішим лишається уміння робити реформи й ефективно наповнювати бюджет

У 1357-му році, під час Столітньої війни дофін Франції Карл (король перебував у англійському полоні), спустошивши королівську скарбницю, звернувся по гроші до купецтва. Молода буржуазія в обмін на гроші зажадала реформ - серед іншого, припинення девальвації, контролю за збиранням податків і витратами бюджету. Нащадку престолу довелось погодитись, видати Великий Ордонанс реформ, надати представникам Генеральних Штатів (зачаток парламенту) місця у комісіях по збору податків. Але швидко виявилось, що пересічні французи податки платити все одно не бажають, що утримання війська дійсно потребує величезних коштів... Купецький прево Парижу Етьен Марсель, лідер "третього стану", був вимушений особисто проголосити про чергову девальвацію.

Не будемо гадати, хто і коли стане наступником Арсениія Яценюка - про свої амбіції відкрито заявив Ляшко, що є логічним для політика, якому ця посада не світить; Єгор Соболєв мав аж двох кандидатів, його партбос Березюк має одного - виходить, у "Самопомічі" аж трійко; скільки ще кандидатів приховано у рукавах і кишенях інших лідерів суспільної думки, які гучно волають про відсутність прем'єрських амбіцій, можна тільки припускати.

Хотілось би не здогадуватись, хто ці люди, а почути вже сьогодні, яким чином наступний прем'єр збирається вирішувати вічну українську проблему - нестачу коштів у державному бюджеті. За виключенням головного радикала країни, який неодноразово проголошував свою програму "борги не повертати, податки зменшити, пенсії та зарплати підвищити", інші мовчать. А дарма.

Україна, як відомо, найбідніша країна Європи. Звідки береться бідність взагалі, не є секретом - "бідні, бо дурні, а дурні, бо бідні". Дивним чином українці, які відкрили цей закон, вважають, що його дія на нас самих не поширюється. Аякже - ми маємо найчорніші у світі чорноземи і найбільший у світі літак, у нас є газова труба, дніпропетровські ракети влучали в коло діаметром двадцять метрів з відстані десять тисяч кілометрів, ми сконструювали гвинтокрил і намалювали маршрут польоту до Місяця, один із наших придумав "Еппл"... Така собі локалізована версія совєцьких (російських) міфів. Зрозуміло, що така країна, такий народ, не можуть бути бідним унаслідок власної ліні та недолугості - винним має бути хтось інший. Зараз, як у кінці 1980-х, знову винні москалі, між цими періодами причиною наших негараздів були Європа та США, які нас "затискували", "не пускали" і взагалі "не любили" - а зараз грошей просто так "не дають" і примушують прислухатися до своїх порад. І, на додаток до зовнішніх недоброзичливців, нашому чудовому народу хронічно не щастить з прем'єрами. Звідки ці нездари беруться, суспільство зрозуміти не може - хіба що крім одного, родом з Калуги. Зв'язок з власним голосуванням на виборах не відстежується.

Жоден наш прем'єр не починав каденцію без розповідей про бездарну діяльність "папєрєдніков", але жоден з наших прем'єрів (та і президентів) не починав з жорстокої правди про стан української економіки. Кожен раз ми чуємо заяложені мантри про наші природні багатства, наш людський потенціал і наше право жити за найвищими стандартами. Воно, може, і добре для надихання нації на звершення, але натхнення виявляється короткостроковим. А відчуття, що нас знову обдурили - лишається. Як же так, за наявності таких багатств - до кишені пересічного українця доходять якісь крихти? Будівництво футбольних стадіонів або продаж "Криворіжсталі" справ у економіці не поліпшує - і на поверхню спливають "Наташа ЗарплатаТищаЄвро", "Олег ПодаткиЗменшитиЗарплатиЗбільшити", "Юлія ГазМаєБутиДешевим" і, останнім часом, "Міхєіл КорупціяТількиВУряді". З простою для розуміння ідеєю: грошей у держави багато, просто нагорі все крадуть. Ті з них, хто побув на тій самій горі, клянуться, що особисто вони не взяли жодної копійки.

Пояснювати, що крадуть у нас не з прибутків, а зі збитків, зірки ТБ-шоу не хочуть. Сприйняття посполитими Віктора Пинзеника та Олександра Пасхавера лишається на тому ж рівні: близько нуля. Бо вони (не тільки вони, просто інші ще менш відомі) не один десяток років вперто повторюють - держава має витрачати не більше, ніж збирає податків; на підприємствах з низькою продуктивністю праці не може бути високих зарплат; держава є неефективним власником; численні пільги викривлюють економічні відносини ...

А нам приємніше слухати про свою унікальність, працьовитість, освіченість і мудрість. І вірити у свій, особливий шлях до цивілізованого світу, хоча, здається, достатньо подивитись на сусідів, які за чверть сторіччя таки дійшли. Дійшли, між іншим, не одним кроком, і не під золотим дощем - ВВП Польщі у роки реформ (1989-1991) Лешека Бальцеровича не зростав, а падав, хоча Польща з агресором не воювала, її території ніхто не захоплював. Сейм голосував за непопулярні урядові законопроекти, пересічні поляки шукали заробіток - так, і до нас приїздили торгувати на базарах. Ми ж у ті роки слухали Горбачова і Кравчука: шокова терапія - не наш метод, можливі такі чарівні реформи, від яких боляче не буде нікому, а одразу стане усім добре.

Розумні вчаться на чужих помилках, всі інші - на своїх. Здавалось, шкільні задачі про басейн з двома трубами, гіперінфляція 1990-х і численні валютні кризи мали навчити нас, що державний бюджет має бути збалансованим - але ми не навчились рахувати навіть гроші у власній кишені. У казкові роки "долара по п'ять" українці, маючи середню заробітну платню утричі меншу, ніж поляки, вперто купували більше нових легковиків. На піку свята життя, у 2008, наша перевага була майже двократною: 599 тисяч проти 319. Починаючи з кризового 2009 все стало з голови на ноги: український авторинок став менше польского у півтора рази.

У 2014 поляки, лише втретє за десятиріччя, подолали позначку 300 тисяч легковиків.

Очікувати, що українці з оптимістично-економічною свідомістю оберуть до парламенту тих, у кого все гаразд з математикою, було не варто. Так воно і сталось.

Повернемось до наших баранів, тобто, до майбутніх прем'єрів. Чесним і прозорим нардепам, ненависникам підкилимної політики, кулуарних домовленостей і особисто Арсенія Яценюка, варто було б уже і оголосити імена тих, хто вміє миттєво створювати багато грошей із нічого. У сенсі, робити реформи. Суспільству варто заздалегідь знати, чи володіє англійською мовою ймовірний новий очільник уряду. Ні, не для розлогих промов у Брюсселі та Вашингтоні про наш потенціал. Для того, щоби без перекладача зрозуміти коротку фразу від пані Лагард: кредити тільки в обмін на жорсткий бюджет.

Бо для нас все те, що ми називаємо реформами - податковою, пенсійною, судовою, адміністративною, держслужби і силових органів - необхідно для вирішення простої задачі - щоби доходи бюджету, нарешті, перевищили витрати.

Марсель Етьєн, до речі, загинув у 1358 році, під час повстання у Парижі. Причинами заворушень стали погіршенням економічного стану Франції і чергові поразки від англійців. Великий Ордонанс реформ було скасовано того ж року. Столітня війна закінчилась у 1453 році.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-