Євросоюз оцінить наші реформи... в євро
В Україні лунають діаметрально протилежні оцінки нашого реформаторського курсу: від «все пропало» до «все супер». Істина, як зазвичай, десь посередині. Аби наблизитися до об'єктивності, згадаємо, для чого взагалі створювався ЄС, і як сам Брюссель оцінює ті чи інші кроки реформаторів.
Прообраз Європейського союзу (Європейське товариство вугілля та сталі) виник 65 років тому з відносно простої бізнес-схеми: німецьке вугілля використовували на французьких меткомбінатах, а вироблену французами сталь відправляли до Німеччини. Німці потребували сталь для відбудови країни, французам був потрібен ринок збуту. Схему організував Жан Моне - французький державний діяч. Він був керівником національного економічного плану Франції (не зовсім ринкова інституція, але, все-ж таки, краща за держплан), та це не завадило йому тримати постійний діалог із бізнесом, що дозволило реалізувати проект спільного інтересу для обох країн.
У подальшому принцип спільного інтересу (common interest) стає фундаментальним для Європейського Економічного Співтовариства та Європейського Союзу.
Уряд Китаю, на початку модернізації у 80-і роки, був зацікавлений у залученні новітніх технологій, а тому започаткував механізм спільних підприємств, які створювалися західними компаніями разом із китайськими державними підприємствами. Не було приватизації та особливих пільг, натомість була особиста відповідальність керівника місцевого органу влади.
У травні 2015 року Захід скасував санкції щодо Ірану, а тиждень по тому до Тегерану прибула делегація з понад 60 німецьких бізнесменів, які представляли корпорації рівня Сіменс, Фольксваген та Мерседес.
Яке значення має цей досвід для України?
Реформа повинна мати мету, яка є зрозумілою та цікавою для національному бізнесу і його наявних або потенційних міжнародних партнерів.