Алекс Висоцький, український художник з Німеччини
Для європейців я пишу козака Мамая на сірому тлі, це відповідає їхній естетиці
05.03.2017 09:30 2443

- Яке було перше враження від поїздки у 2014 році?

- Захоплююче! Барикади, запах гару, прапори, графіті на стінах будинків, дивовижні люди, неймовірне відчуття патріотизму. Ми з моїм сином вешталися Києвом: а це батьківщина мого батька, діда, прадіда: і буквально пили це повітря свободи. Хоча на душі одночасно було і багато скорботи.

Тому ця виставка – похідна від того, що я побачив за цей час на батьківщині.

- Ось на одній із картин у вас багато різних смішних персонажів і написано «Дніпро» та «Київ»...

Буваю в Києві багато разів на рік: набираюся емоцій

- Так, так було задумано, але це не смішні персони, а гумористичні. Спочатку була ідея створити композицію, присвячену фанатам Дніпра та Києва, щоб відобразити позицію та участь футбольних фанатів майже усіх міст України. Але у процесі роботи відбулася трансформація, змінилися відчуття. Полотно саме диктувало усі ці зміни. Я буваю в Києві багато разів на рік: набираюся емоцій. Тому мені хотілося хоча б частину їх відтворити на картинах. Це полотно носить назву «Київський марафон». Тут близько 30 фігур, і їх потрібно уважно розглядати, буквально вчитуючись у кожне зображення. У мене тут і «тітушка» є, і старий лоцман, і навіть козак.

Думаю, що у Німеччині, і взагалі в інших країнах ватників чимало

- Що ваші знайомі у Німеччині говорять про Україну?

- Різне. Російська пропаганда робить свою справу, і, думаю, що у Німеччині, і взагалі в інших країнах ватників чимало. Але деякі німці реально розуміють, що тут відбувається. І ця різниця думок становить десь 50 на 50 відсотків. У 2014 році в Кельні я навіть зробив виставку, щоб більше розповісти про Україну. На афіші був зображений козак Мамай. Тоді ми влаштували невеличкий історично-політичний диспут у просвітницьких цілях. Але у Німеччині люди живуть своїми проблемами. Всі хочуть добре їсти, відпочивати, подорожувати. І там мало кого цікавлять проблеми інших країн. Російськомовне співтовариство більш інформовано, але воно різко розділилося навпіл – одні за Україну, інші – за Росію.

- Євроінтеграція – це все одно, що піти і поставити штамп у РАЦСі. Нічого суттєво це не змінить. Найголовніше зараз – будувати європейську країну в Україні. Якби у нас нормально функціонували державні політичні інститути, тоді і Європа до нас ставилася з великою повагою. А так вони бояться тих проблем, які ми можемо їм створити.

- У німців є розуміння того, що Росія фактично стала ідеологічним спадкоємцем фашистської Німеччини?

- Як я вже говорив, велика частина населення взагалі мало чим цікавиться. До того ж німці просто не хочуть згадувати про часи фашистської Німеччини. Там досі не пройшов шок від того, у що вони вплуталися. Тому дуже сильною є антифашистська пропаганда. І тут нам можна у них повчитися. Адже країни колишнього СРСР так і не очистилися від впливу комунізму. Дуже багато совка є і живе й донині. Мене вражає, що люди набагато молодші за мене у наш час вступають у комуністичну партію, пропагують ідеї марксизму...

- І це після всіх викриттів системи?

- Так! Я ще в юності багато встиг зрозуміти, тому що довелося служити на Кубі. Я і Рауля Кастро неодноразово бачив. Він приїжджав до нас у частину. Дуже яскравий і енергійний чоловік. З того часу у мене залишилася любов до кубинської музики, танців, їхньої приголомшливої пластики. Дуже гарна за духом країна, але бідність там жахлива! Зате сильна марксистська ідеологія і демагогія.

У XIX столітті - під час деукраїнізації, яку проводила царська Росія, картинки «Козак Мамай» навіть забороняли, щоб знищити дух української свободи

- У вас є картини про Кубу?

- Так, у мене є кілька кубинських пейзажів. Я люблю цей острів, прожив там півтора року. Але зараз мене більше займає українська тематика. Пишу ось картини з козаками-Мамаями, і це для мене віддушина. Народні картинки «Козак Мамай» були дуже популярними у XVIII столітті, вони були чи не в кожній українській хаті. А у XIX столітті - під час деукраїнізації, яку проводила царська Росія, їх навіть забороняли, щоб знищити дух української свободи.

- Так це ваша місія – розповісти світу про нашого національного героя?

- Можливо. Я народився у Дніпрі, і саме там починаються пороги. Перший з них Кодацький. Поруч з ним багато століть жили лоцмани. Це місце так і називається - Лоцманка. Адже це наша прадавня традиція. Мамай – це ж козак-характерник. Кажуть, що історик Дмитро Яворницький був останнім з них. У Дніпрі є його музей, де зберігається дуже багато раритетних речей. Перший раз нас туди привели зі школою. Пам'ятаю, ми залазили в карету Катерини II, бігали дивитися на мумію. А потім цей музей перебудували, розширили... З'явилася ціла експозиція половецьких баб. Я дуже любив бувати в цьому місці.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-