Хто хоче побувати на українському "подвір'ї" в Молдові - це зовсім близько
Канада видавалася тоді нам далеким світом, куди у свій час виїхали українські емігранти. Люба народилась в такій сім’ї вже у Канаді.
Звичайно, ми були зачаровані її сильним і ніжним голосом. Але більше голосу мене вразила тоді вишукана українська мова, якою спілкувалася Люба. Вона лилась немов струмочок серед Карпатських гір. «Як вдалося вам зберегти таку чисту мову?» - не втрималася я. Жодного русифікованого слова, суржику…
«Тож дома у нас розмовляють українською. А російської я не знаю, бо ніколи її не чула….», - відповіла Люба.
Розмова продовжувалась довго, і в результаті я не могла змонтувати 30-ти хвилинну програму, бо матеріалу зняли багато, і важливо було все. Нарешті, керівництво дозволило змонтувати, як виняток, 45 - хвилинну програму про Любу та життя українців за кордоном. Потім її не один раз повторювали в ефірі на прохання телеглядачів. Вона й досі лежить у моєму архіві, даючи привід для роздумів.
Згадала про цю знаменну зустріч у моєму житті під час відвідування селища Нікорень, Ришканського району в рамках однієї з робочих поїздок Посла України у Молдові Івана Гнатишина по місцях компактного проживання українців. Які так само як і Люба, далеко від України, ретельно оберігають передані від дідів-прадідів звичаї та обряди.
Дорога від столиці Молдови до селища Нікорень майже 200 кілометрів. Пролягає вона через районний центр Ришкани, тож не завітати до голови району було неможливо. Та й зустріч обіцяла бути цікавою, тому що Ришкани – один з районів на півночі Молдови, нараховує до 12 сіл, де проживають українці. Цікавило все: як хазяйнують, як зберігають надбання своїх українських предків і чи переймаються проблемами своєї історичної батьківщини.
КРАЩЕ ОДИН РАЗ ПОБАЧИТИ…
В Ришканах зустрілися з головою району Юрієм Урзікою, активом місцевої української громади, адміністрацією. Розмова видалася відкритою та плідною: питання освіти та викладання української мови в навчальних закладах, відзначення знаменних дат українцям, побутові питання.
Але краще один раз побачити, ніж багато разів почути. Запропонували нам відвідати українсько-румунський теоретичний ліцей імені Костянтина Поповича у селі Ніхорень і познайомитись з педагогічним колективом та учнями закладу.
Під час зустрічей у ліцеї, примар села, начальник відділу освіти району та члени української громади розповіли про свою роботу та прагнення навчити дітей зберігати не лише українську культуру та традиції, але й шанувати молдавську національну спадщину. Присутні поділились також і проблемними питаннями, намітили шляхи співробітництва з посольством України у збереженні надбань українства у Молдові та безпосередньо у ліцеї. В теоретичному ліцеї зацікавились і можливістю встановлення зв’язків та співробітництва з Вінницькою та іншими областями й містами України для започаткування взаємовигідних проектів в економічній, соціальній, культурній сфері та розширенні співпраці муніципальних влад у тристоронньому форматі Україна-Молдова-Румунія.
Такі високі гості у теоретичному ліцеї – явище не часте, тож нас познайомили з учнями від перших до випускних класів. Мабуть, особливо зворушливими були відвідини класу-музею Костянтина Поповича, там зберігається його військова форма з усіма нагородами та книжки, багато особистих речей. У ліцеї саме повітря насичене любов’ю до України, що ще раз нагадало мені зустріч з Любою Білаш.
ЗАМОЖНІСТЬ ЗА ВЛАСНИЙ РАХУНОК
Теоретичний ліцей - це світла споруда з великими теплими навчальними приміщеннями, які обігріваються автономним опалення. З добротно обладнаними класами: комп’ютерний, фізики, хімії, української літератури та інші. Діти усміхнені, позитивно налаштовані. Старшокласники жартують українською і весело сміються. При цьому харчування у ліцеї організовано з власного господарства, яке тримає місцевий «спонсор». Жодного випадку отруєння чи інших прикрих випадків, від яких постійно «штормить» столицю.
Звичайно, виникло запитання: звідки така «заможність». Виявилось, батьківський комітет об’єднав батьків, підключив місцевих підприємців, районну владу, вони і взяли шефство (читай контроль) над проблемними питання життя та навчання своїх же дітей.
Звичайно, все відразу вирішити непросто. Якщо кілька років назад у районі було близько 12 навчальних закладів, де викладали українську мову, літературу та історія краю, то сьогодні, в результаті політики оптимізації залишилось 7 гімназій, одна початкова школа та один ліцей. Тому і забили тривогу. Це не може не турбувати й одне з питань, яке розглядалося в рамках робочої поїздки – збереження класів і шкіл з викладанням української мови та літератури у місцях компактного проживання українців у Молдові за рахунок організації базових ліцеїв.
Практика відкриття базового ліцею, де скасовуються гімназії, себе виправдала, тож у перспективі досвід Ніхоренського ліцею має бути розширений і використаний. Це і стало темою розширеної конференції, яка відбулася у селі Ніхорень і яка зібрала директорів та викладачів української мови з регіональних навчальних закладів.
ПРО УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ «З ПЕРШИХ ВУСТ»
У невеликому приміщенні зібралось майже півсотні бажаючих поділитися досвідом, а також почути «з перших вуст» про події в Україні. Посол проінформував про ситуацію, відзначивши, що незважаючи на російську агресію, що триває, держава економічно розвивається та поступово перетворюється на країну можливостей. Проінформував про стан і перспективи двостороннього співробітництва між Україною і Молдовою, акцентував увагу на незмінності обраного народом України європейського вектору розвитку, спільності інтересів двох держав у контексті реалізації угод про асоціацію та зону вільної торгівлі Україна-ЄС і Молдова-ЄС, а також необхідності співпраці з метою забезпечення безпеки в регіоні.
Надзвичайно цікавою слухачам була й інформація про підписання Угоди на рівні міністерств освіти та про перспективи для учнів випускних класів продовження навчання у ВНЗ України.
Іван Гнатишин звернув увагу присутніх на знаменні дати, які відзначила Україна: 22 січня на історичній батьківщині відзначили День Соборності - 98 річницю підписання Акта злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки. У цьому зв’язку Посол нагадав про основні історичні події, пов’язані з процесом становлення української державності, провів паралелі з сучасністю незалежної України, яка знову вимушена виборювати свій суверенітет та захищати територіальну цілісність і свою незалежність.
Іван Гнатишин нагадав також про ще одну знаменну дату, яку нещодавно відзначили в Україні і у всьому світові - Міжнародний день пам‘яті жертв Голокосту (27 січня). Учасники зустрічі вшанували пам’ять жертв цієї трагедії, пов'язавши стрічки на символічному дереві пам'яті, яке знаходиться у холі ліцею, і де кожен з відвідувачів має можливість вшанувати пам’ять загиблих.
БЕРЕГТИ УКРАЇНСЬКЕ
На останок учні ліцею подарували відвідувачам концерт. Присутні були зачаровані українськими костюмами, народним побутом, відтвореним у постановці школярами, вишитими рушниками під час виконання «таночку з рушниками», щирими українськими піснями зі «скрині» народні народної творчості, щасливими обличчями. Правду кажуть, радість неможливо продемонструвати там, де її немає, і неможливо заховати її там, де вона є.
Село Нікорень - це саме те місце, де є чим поділитися, де легко доводять, що любити і підтримувати Україну можна і за її межами, хоч і не так далеко – дві сотні кілометрів.
Зінаїда Гурська, Кишинів
Фото автора
